29 березня 2021 року
Київ
справа №461/6488/17
адміністративне провадження №К/9901/8393/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Н.В. Коваленко,
суддів: Я.О. Берназюка, І.В. Желєзного,
перевіривши касаційну скаргу Співзасновника і бенефіціара Товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство «Піцца-Пронто» ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у справі за позовом Співзасновника і бенефіціара Товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство «Піцца-Пронто» ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення,
Касаційна скарга Співзасновника і бенефіціара Товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство «Піцца-Пронто» ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року надійшла до Верховного Суду 10 березня 2021 року.
Згідно з відтиском поштового штемпелю на поштовому конверті касаційна скарга направлена до суду 06 березня 2021 року.
Ознайомившись із касаційною скаргою, Верховний Суд дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки скаржником не обґрунтовано підстави звернення до суду із касаційною скаргою.
Спірні правовідносини в цій справі виникли з приводу визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №414 від 06 червня 2016 року «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 ».
В якості підстави для касаційного оскарження, ОСОБА_1 вказує на пункт третій частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах пункту 23 розділу ІІ Положення «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», затвердженого ухвалою міської ради від 19 жовтня 2006 року № 219 та пункту 30 частини першої статті 26, підпункту 4 пункту а) статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Також, скаржник вказує на допущення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки її не було повідомлено належним чином про час та дату судового засідання, а розгляд справи здійснено без її участі, що вчинено в порушення норм пункту 3 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість скаржник вказує на те, що просила суд здійснювати розгляд справи за її участі.
Окрім того, ОСОБА_1 зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не досліджено всіх доказів, які знаходяться в матеріалах справи та не застосовано норми Закону, який повинен бути застосований.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Справу в суді першої інстанції розглянуто в порядку загального позовного провадження.
Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Верховний Суд, надаючи оцінку зазначеним в касаційній скарзі підставам касаційного оскарження, дійшов висновку, що скаржник, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання відсутності норми права у подібних правовідносинах, не конкретизував щодо питання застосування яких конкретно норм матеріального та/або процесуального права Верховний Суд не сформулював правової позиції, а також не вказав, у межах яких саме подібних правовідносин немає висновку Верховного Суду (охарактеризувати зміст відносин (певний їхній аспект), яких (якого) стосується касаційна скарга, для можливості чіткого визначення відсутності правових висновків Верховного Суду за критерієм подібності предмету спірних відносин).
Отже, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з частиною другою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Отже, касаційну скаргу Співзасновника і бенефіціара Товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство «Піцца-Пронто» ОСОБА_1 слід залишити без руху та встановити десятиденний строк для усунення її недоліків з дня отримання ухвали суду шляхом обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Керуючись статтями 169, 330, 332, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Залишити без руху касаційну скаргу Співзасновника і бенефіціара Товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство «Піцца-Пронто» ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у справі за позовом Співзасновника і бенефіціара Товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство «Піцца-Пронто» ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення.
2. Надати Співзасновнику і бенефіціару Товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство «Піцца-Пронто» ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначені в мотивувальній частині ухвали.
3. Надіслати Співзасновнику і бенефіціару Товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство «Піцца-Пронто» ОСОБА_1 копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя І.В. Желєзний