29 березня 2021 року
Київ
справа №160/6866/20
адміністративне провадження №К/9901/8513/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Н.В. Коваленко,
суддів: Я.О. Берназюка, І.В. Желєзного,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,
Касаційна скарга, разом з клопотанням про відстрочення або звільнення від сплати судового збору, надійшла 11 березня 2021 року до Верховного Суду.
Згідно з відміткою на поштовому конверті касаційна скарга направлена до суду 03 березня 2021 року.
У клопотанні про відстрочення або звільнення від сплати судового збору Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області вказує на те, що є бюджетною організацією, яка під час своєї діяльності не отримує прибуток, а фінансування здійснюється з Державного бюджету України через відповідне управління Державної казначейської служби України, кошти на оплату судового збору відсутні.
Частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до статей 1 та 2 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.
Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Відповідно до частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Умови, за яких суд може, зокрема, відстрочити/звільнити від сплати судового збору та перелік суб'єктів, до яких такі умови можуть бути застосовані, визначені ст. 8 Закону України «Про судовий збір».
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд також виходить з того, що саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про відстрочення/звільнення від сплати судового збору; обов'язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
При прийнятті таких висновків суд враховує положення пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв'язку із цим обставини, пов'язані з небажанням сторони сплатити судовий збір, у тому числі, обставини пов'язані з відсутністю у скаржника коштів не можуть вважатися достатньою підставою для відстрочення/звільнення від сплати судового збору.
Вивчивши клопотання про відстрочення/звільнення від сплати судового збору, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, оскільки вказана скаржником обставина не є поважною підставою для відстрочення або звільнення від сплати судового збору та не підтверджена жодними належними та допустимим доказами.
Згідно з частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За змістом пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою-підприємцем становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду сума судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року у розмірі 2 102,00 грн.
Предметом спору у даній справі є визнання протиправною та скасування постанови Головного Управління Держпраці в Дніпропетровській області №ДН3143/1510/НП-2/СПТД-ФС/598 від 03 грудня 2019 року про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 417 300,00 грн.
Таким чином, ставка судового збору, що підлягає сплаті за звернення з цією касаційною скаргою, становить 8 346,00 грн (200% від 4 173,00 грн).
Отже, касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області слід залишити без руху та встановити строк для усунення її недоліків шляхом подання документа про сплату судового збору.
Керуючись статтями 169, 330, 332, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Відмовити Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області у задоволенні клопотання про відстрочення/звільнення від сплати судового збору.
2. Залишити без руху касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови.
3. Надати Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначено в мотивувальній частині ухвали.
4. Надіслати Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя І.В. Желєзний