25 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 903/330/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Стратієнко Л. В., Студенця В. І.,
за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Селещука Олександра Михайловича
на додаткове рішення Господарського суду Волинської області
у складі судді Костюк С. В.
від 07 грудня 2020 року
та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Дужич С. П., Коломис В. В., Саврій В. А.
від 26 січня 2021 року
за позовом Фізичної особи-підприємця Селещука Олександра Михайловича
до Державного підприємства «Волиньвугілля»
про стягнення 45 520 809,94 грн
за участю представників:
від позивача: не з'явилися
від відповідача: не з'явилися
Короткий зміст позовних вимог.
У травні 2020 року Приватне підприємство «САМ-Моторс» звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Державного підприємства «Волиньвугілля», в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 03 листопада 2020 року, просив стягнути з відповідача 45 520 809,94 грн, з яких: 28 789 029,30 грн - основний борг, 262 390,11 грн -пеня, 324 551,00 грн - штраф, 1 928 327,18 грн - три відсотки річних, 14 216 512,85 грн інфляційних.
Господарський суд Волинської області ухвалою від 09 липня 2020 року прийняв цю позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 903/330/20.
У подальшому Господарський суд Волинської області ухвалою від 27 серпня 2020 року замінив первісного позивача - Приватне підприємство «САМ-Моторс» на його правонаступника - Фізичну особу - підприємця Селещука Олександра Михайловича.
Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій і мотиви їх прийняття.
Господарський суд Волинської області рішенням від 18.11.2020 у справі № 903/330/20 позов задовольнив частково. Стягнув з Державного підприємства «Волиньвугілля» на користь Фізичної особи-підприємця Селещука Олександра Михайловича 45 181 522,54 грн, з них: 28 789 029,30 грн заборгованості за транспортні послуги, 1 928 327,18 грн відсотків річних, 14 216 512,35 грн інфляційних витрат, 105 108,08 грн пені, 142 545,64 грн штрафу. Відмовив у частині стягнення пені в сумі 157 282,03 грн та штрафу в розмірі 182 005,37 грн. Цим же судовим рішенням стягнув з Державного підприємства «Волиньвугілля» в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 735 700,00 грн.
Позивач - Фізична особа-підприємець Селещук Олександр Михайлович також подав до Господарського суду Волинської області заяву про ухвалення додаткового рішення щодо покладення на відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 250 000,00 грн.
Господарський суд Волинської області додатковим рішенням від 07 грудня 2020 року у справі № 903/330/20, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2021 року, відмовив у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Селещука Олександра Михайловича про стягнення судових витрат на правову допомогу у сумі 250 000,00 грн.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивач не надав суду детального розрахунку витрат (детального опису робіт (наданих послуг)), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не долучив докази сплати витрат на правничу допомогу, в той час, як пунктом 5.2. договору про надання правничої допомоги № 01-06/20 від 01 червня 2020 року встановлено те, що оплата за надані послуги здійснюється клієнтом протягом 3 днів з моменту підписання акта виконаних робіт.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи.
Позивач - Фізична особа - підприємець Селещук Олександр Михайлович звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 07 грудня 2020 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2021 року у справі № 903/330/20, у якій просить скасувати зазначені додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 07 грудня 2020 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким клопотання Фізичної особи - підприємця Селещука Олександра Михайловича про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 250 000,00 грн задовольнити.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень послався на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій прийняті не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статті 126 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 911/4242/15, від 29 квітня 2020 року у справі № 920/13/19, від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 та від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Інші учасники справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
Склад суду у цій справі визначений згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 10 лютого 2021 року.
У судове засідання, призначене на 25 березня 2021 року, сторони (їх представники) не з'явилися, були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання. Керуючись частиною другою статті 120 та частиною третьою статті 222 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи те, що участь сторін (їх представників) у судовому засіданні не є обов'язковою, колегія суддів прийняла рішення про проведення судового засідання за відсутності учасників справи (їх представників) без його фіксування за допомогою технічного засобу.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
У силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Як уже зазначалося вище, позивач підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі визначив пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на підставі якого і було відкрито касаційне провадження.
Відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових:
1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Суди попередніх інстанцій встановили, що на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу представник Фізичної особи - підприємця Селещука Олександра Михайловича надав суду договір про надання правничої допомоги № 01-06/20 від 01 червня 2020 року, додаткову угоду № 1 від 04 червня 2020 року до договору № 01-06/20 від 01 червня 2020 року та акт виконаних робіт (наданих послуг) від 03 листопада 2020 року, за змістом якого вартість наданих послуг, серед яких: збір документів, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, аналіз судової практики, становить 250 000,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні заяви представника позивача про стягнення з відповідача витрат, понесених на професійну правничу допомогу, у наведеному вище розмірі, суди попередніх інстанцій послалися на неподання позивачем детального розрахунку витрат (детального опису робіт (наданих послуг)), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги.
У свою чергу Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 920/13/19, яка наведена позивачем в обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та є подібною до цієї справи, зазначив, що загальне правило розподілу судових витрат, визначене у частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку Верховний Суд зазначив, що, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Як вбачається у додатковій угоді № 1 від 04 червня 2020 року до договору № 01-06/20 від 01 червня 2020 року сторони дійшли згоди, що за надану адвокатом правничу допомогу у справі в суді першої інстанції Клієнт сплачує гонорар у розмірі 250 000,00 грн. Отже сума гонорару, яка підлягала сплаті адвокату, була визначена у фіксованому розмірі та не обраховувалася виходячи з кількості затраченого адвокатом часу на кожен вид робіт, необхідних для надання правничої допомоги.
Однак суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, в порушення частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України не врахували наведений вище висновок Верховного Суду та залишили поза увагою, що визначена додатковою угодою сума на рівні 250 000,00 грн не залежала від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача для належного захисту прав та інтересів свого клієнта.
Отже суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки додатковій угоді № 1 від 04 червня 2020 року до договору № 01-06/20 від 01 червня 2020 року, а також не обґрунтували, чому витрати на професійну правничу допомогу повністю не підлягають відшкодуванню, не навели мотивацію свого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Крім того Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2020 року у справі № 911/4242/15 досліджував питання наявності або відсутності підстав для зменшення заявленої учасником справи до відшкодування суми судових витрат на професійну правничу допомогу з підстав відсутності клопотання іншої сторони про таке зменшення.
При цьому Верховний Суд зазначив, що у розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що висновки суду першої інстанції щодо позбавлення відповідача можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу внаслідок відсутності розрахунку є помилковими, оскільки Державне підприємство «Волиньвугілля» взагалі не скористалося своїм правом на подання клопотання про зменшення розміру заявлених до відшкодування витрат, а суди у свою чергу не надали належної оцінки відсутності такого клопотання.
Крім того, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Селещука Олександра Михайловича, суд апеляційної інстанції зазначив, що представник позивача не долучив докази сплати позивачем витрат на професійну правничу допомогу відповідно до вимог пункту 5.2. договору про надання правничої допомоги № 01-06/20 від 01 червня 2020 року (оплата за надані послуги здійснюється протягом трьох днів з моменту підписання акта виконаних робіт).
Водночас у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, на яку посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Зважаючи на викладене, висновки суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу внаслідок неподання ним детального розрахунку робіт та платіжних документів про оплату послуг адвоката є передчасними.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржувані у цій справі судові рішення наведеним вимогам не відповідають, а допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення унеможливлюють розгляд Верховним Судом наведених у касаційній скарзі доводів, оскільки матимуть наслідком переоцінку наявних у справі доказів, поданих на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи те, що висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на положеннях статті 126 Господарського процесуального кодексу України, наявні підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанцій, та направлення на новий розгляд заяви Фізичної особи-підприємця Селещука Олександра Михайловича про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу до Господарського суду Волинської області.
Крім того, проаналізувавши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, на яку послався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що він стосується правовідносин, які не є подібними правовідносинам у справі, що переглядається.
Так, у справі № 640/18402/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду надавав оцінку положенням частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в рамках іншого виду судочинства.
Отже обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм процесуального права, не можна визнати подібними у справах № 640/18402/19 та № 903/330/20.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
За змістом частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на те, що заявлені позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 абзацу першого частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є обґрунтованими, суди попередніх інстанцій не врахували зазначені вище висновки Верховного Суду щодо застосування норми права, допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 07 грудня 2020 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 26 січня 2021 року у справі № 903/330/20 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене вище, перевірити та дослідити документи, подані представником позивача на підтвердження правомірності заявлення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надати їм належну правову оцінку, з'ясувати розмір обґрунтованих та пропорційних до предмета спору витрат позивача на професійну допомогу з урахуванням критеріїв реальності (дійсності та необхідності) цих витрат та розумності їх розміру, які будуть покладені на сторону, а також із наданням належної правової оцінки усім аргументам учасників справи та ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.
Судові витрати.
Враховуючи те, що судовий збір за подання касаційної скарги на додаткове рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу не сплачується, відповідно судом касаційної інстанції не розподіляється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Селещука Олександра Михайловича задовольнити частково.
2. Додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 07 грудня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 січня 2021 року у справі № 903/330/20 скасувати.
3. Справу № 903/330/20 в частині розгляду заяви Фізичної особи-підприємця Селещука Олександра Михайловича про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу направити на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді Л. Стратієнко
В. Студенець