Іменем України
30 березня 2021 року м. Чернігівсправа №927/11/21
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,
за участю секретаря судового засідання Тарасевич А.М.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Ніжинської окружної прокуратури
вул. Овдіївська, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, код ЄДРПОУ: 02910114
в інтересах держави в особі:
Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області
просп. Миру, 14, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 39764881
до відповідача-1: Державного професійно-технічного навчального закладу “Куликівський професійний аграрний ліцей”
вул. Миру, 43, смт. Куликівка, Чернігівська область, 16300, код ЄДРПОУ: 03072603
в особі: Мринської філії Державного професійно-технічного навчального закладу “Куликівський професійний аграрний ліцей”, код ЄДРПОУ: 42722548,
вул. Малинка, 41, с. Мрин, Носівський район, Чернігівська область, 17113
до відповідача-2: Фермерського господарства “ВЕРІТАС АГРО”
код ЄДРПОУ: 34593888,
вул. Українська, 7, с. Хотинівка, Носівський район, Чернігівська область, 17110
предмет спору: про визнання недійсним договору
За участю:
від прокуратури: Сидоренко Ю.К.; прокурор відділу,
позивач: Будлянський В.М., підписант,
відповідач-1: не прибув,
відповідач-2: не прибув.
У судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Заступником керівника Ніжинської місцевої прокуратури подано позов в інтересах держави в особі позивача: Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області до відповідача-1: Державного професійно-технічного навчального закладу “Куликівський професійний аграрний ліцей” в особі: Мринської філії Державного професійно-технічного навчального закладу “Куликівський професійний аграрний ліцей” та до відповідача-2 Фермерського господарства “ВЕРІТАС АГРО” про визнання недійсним договору.
Поданий позов обґрунтований порушенням вимог чинного законодавства при укладенні договору.
Ухвалою суду від 15 січня 2021 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання, встановлено учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті.
25 січня 2021 року від відповідача-1 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 заперечив стосовно позовних вимог. Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач-1 зазначив, що договір про спільну діяльність №1-05/2020 від 01 травня 2020 року на даний час не є дійсним, у зв'язку з тим, що 04 січня 2021 року на підставі ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України між відповідачем-1 та відповідачем-2 було підписано угоду про розірвання договору про спільну діяльність №1-05/2020 від 01 травня 2020 року, яка є невід'ємною частиною цього договору і припиняє його дію з моменту підписання сторонами угоди. До відзиву відповідачем-1 додано копію угоди від 04 січня 2021 року про розірвання договору про спільну діяльність №1-05/2020 від 01 травня 2020 року.
04 лютого 2021 року на електронну адресу суду від відповідача-1 надійшло пояснення, в якому відповідач-1 зазначив, що до відзиву на позовну заяву ним додано копію додаткової угоди до договору про спільну діяльність №1-05/2020 від 01 травня 2020 року, в якій допущено механічну описку щодо дати її укладення - 04 січня 2021 року, тоді як дійсною датою укладення додаткової угоди є 16 січня 2021 року. До пояснення додано копію угоди від 16 січня 2021 року про розірвання договору про спільну діяльність №1-05/2020 від 01 травня 2020 року. Документи підписано ЕЦП.
В судовому засіданні 08 лютого 2021 року суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 17 лютого 2021 року.
16 лютого 2021 року на адресу суду від Чернігівської обласної прокуратури надійшло пояснення у справі. У поясненні Чернігівська обласна прокуратура наводить позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №905/1227/17: «п.55. ...оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення). Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову. …п. 82. Відповідно до положень цивільного та господарського законодавства розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторін права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.» Крім того, Чернігівська обласна прокуратура посилається на положення ст. 236 Цивільного кодексу України, якою визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Чернігівська обласна прокуратура зазначає, що у зв'язку з тим, що оспорюваний договір суперечить вимогам чинного законодавства, а також враховуючи те, що згідно п.11.1 договір діє до 31 грудня 2020 року та у разі якщо жодна із сторін не заявить письмово за один календарний місяць до вказаної дати про намір припинити дію договору, він вважається продовженим (пролонгованим) до 31 грудня наступного року, кількість пролонгацій є необмеженою, тому вказаний договір, на думку Чернігівської обласної прокуратури, необхідно визнати недійсним, незважаючи на підписання угоди про його розірвання, оскільки це створює невизначеність з приводу остаточного припинення його дії.
17 лютого 2021 року на електронну адресу суду, а 26 лютого 2021 року на поштову адресу суду від Заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копії запиту Ніжинської місцевої прокуратури №71-982вих21 від 12 лютого 2021 року та відповіді на запит Мринської філії ДПТНЗ «Куликувський професійний аграрний ліцей” №40 від 16 лютого 2021 року. До клопотання додано вказані документи.
В судовому засіданні 17 лютого 2021 року суд постановив ухвалу про оголошення перерви на 02 березня 2021 року.
02 березня 2021 року на електронну адресу суду від Заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи трекінги відстеження відправлень Укрпошти, в підтвердження отримання відповідачами поштових відправлень, які 25 лютого 2021 року відправлені Ніжинською місцевою прокуратурою.
В судовому засіданні 02 березня 2021 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 15 березня 2021 року.
В судовому засіданні 15 березня 2021 року суд перейшов до розгляду справи по суті та постановив ухвалу про оголошення перерви з розгляду справи по суті на 30 березня 2021 року.
24 березня 2021 року на адресу суду від керівника Ніжинської окружної прокуратури надійшло клопотання, в якому керівник Ніжинської окружної прокуратури повідомив суд, що наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 №39 «Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур» затверджено перелік окружних прокуратур, згідно якого на території Чернігівської області функціонує Ніжинська окружна прокуратура (за місцем розташування у місті Ніжині), територіальна юрисдикція якої поширюється на Ніжинський район. У зв'язку з початком роботи 15.03.2021 Ніжинської окружної прокуратури (замість Ніжинської місцевої прокуратури) відбулась зміна назви прокуратури, якою подано позов у даній справі. Керівник Ніжинської окружної прокуратури просить врахувати вказані зміни під час розгляду справи. До клопотання додано додаткові документи.
Вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників учасників справи, встановивши обставини справи та дослідивши подані докази, суд встановив:
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка, зокрема, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст.131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII “Про прокуратуру”, який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі №п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.
В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави у суді, прокурор у позовній заяві зазначив наступне. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка площею 150 га, кадастровий номер 7423883500:02:002:0015, яка знаходиться на землях Мринської сільської ради Носівськоґо району перебуває у державній власності. Повноваження щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою державної форми власності загальною площею 150 га, яка знаходиться на території Мринської сільської ради Носівськоґо району за межами населеного пункту, що передана в користування ФГ «ВЕРITАС АГРО» за договором про спільну діяльність від 01 травня 2020 року належить виключно до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області. Прокурор посилається на приписи ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», згідно якої - здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» повноваження щодо державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів пркладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Згідно п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України №15 від 14 січня 2015 року, Державна служба України з питань геодезії, карторгафії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Зазначеним Положенням визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним Кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи. Згідно п.1, п.п.13 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру 17 листопада 2016 року №308, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним Кодексом України (ч.13 п.4); здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т.ч. за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в т.ч. в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок (абз.5 ч.30 п.4). Прокурор у позовній заяві зазначає, що Ніжинською місцевою прокуратурою з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді було направлено лист за №66-8974 вих 20 від 27 жовтня 2020 року до ГУ Держгеокадастру в Чернігівській області та його територіального відділу в Носівському районі, у якому проінформовано про виявлені порушення при використанні земельної ділянки, площею 150 га, яка знаходиться на території Мринської сільської ради Носівського району, яка перебуває у постійному користуванні Мринської філії Державного професійно-техкічного навчального закладу «Куліківський професійний аграрний ліцей». У листі було поставлено питання щодо вжиття заходів, зокрема в судовому порядку, спрямованих на усунення порушень законодавства при користуванні зазначеною земельною ділянкою державної власності. У відповідь було отримано лист від Носівського відділу ГУ Держгеокадастру в Чернігівській області №10-25-032-508/121-20 від 02 листопада 2020 року, з якого вбачається, що відомості про вжиття заходів на усунення виявлених прокуратурою порушень у відділі відсутні. Від Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області відповідь станом на дату звернення з позовом до суду не надійшла.
У позові прокурор також зазначає, що ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, в порядку нагляду за дотриманням вимог земельного законодавства, 17 листопада 2020 року проведено перевірку щодо використання земельної ділянки, кадастровий номер 7423883500:02:002:0015, на території Мринської сільської ради Носівського району, за результатами якої складено акт №795-ДК/682/АП/09/01/-20 від 17 листопада 2020 року.
Відповідно до вказаного акту перевірки, договір про спільну діяльність, який 01 травня 2020 року укладено між Мринською філією Державного професійно-технічного навчального закладу «Куліківський професійний аграрний ліцей» та ФГ «ВЕРІТАС АГРО», було укладено всупереч вимог ст. 92 Земельного кодексу України та ст. 8, 13, 15 Закону України «Про оренду землі». За результатами перевірки, державний інспектор дійшов висновку, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним.
Разом з тим, Головним управлінням Держгеокадастру в Чернігівській області, станом на дату звернення прокурора до суду з позовною заявою, відповідний позов про визнання недійсним договору про спільну діяльність, який 01 травня 2020 року було укладено між Мринською філією Державного професійно-технічного навчального закладу «Куліківський професійний аграрний ліцей» та ФГ «ВЕРІТАС АГРО» до суду не подано.
Тобто, уповноважений орган у сфері земельних відносин - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, незважаючи на встановлені порушення вимог земельного законодавства, не здійснює захист інтересів держави щодо визнання недійсним у судовому порядку договору про спільну діяльність.
З огляду на викладене вище, наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою у даному випадку, обравши спосіб захисту, зокрема, визнання правочину недійсним, який укладено з порушенням вимог чинного законодавства, що призводить до порушення майнових інтересів держави стосовно володіння, розпорядження та користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної форми власності, що полягає у незаконній передачі її у користування третій особі.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області було направлено повідомлення №66-9732вих 20 від 07 грудня 2020 року про встановлення прокуратурою підстав для представництва інтересів держави в суді, зокрема пред'явлення позову в інтересах держави особі Головного управління Дердгеокадастру в Чернігівській області.
У зв'язку із тим, що ФГ «ВЕРІТАС АГРО» незаконно набуло право на користування земельною ділянкою навчального закладу, а державне майно використовується не за цільовим призначенням, даний позов було пред'явлено прокуратурою в інтересах держави, з метою відновлення порушених прав користування навчального закладу частиною земельної ділянки, яка є предметом оскаржуваного договору.
Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що прокурор підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді при зверненні із даним позовом.
Звертаючись з позовною заявою до суду Ніжинська місцева прокуратура, в позовній заяві зазначає, що нею вивченням стану законності використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, переданих в постійне користування навчальним закладам Носівського району Чернігівської області виявлено порушення вимог чинного законодавства України. Встановлено, що на підставі розпорядження Носівської районної державної адміністрації від 18.09.2009 №253 Професійно-технічному училищу №33 с. Мрин надано у постійне користування 150 га земель на території Мринської сільської ради Носівського райоїну Чернігівської області для сільськогосподарських потреб, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ЯЯ №376059 від 03.03.2011.
Згідно з наказом Міністерства освіти та науки України від 14.06.2018 №648 «Про реорганізацію закладів професійнсії (професійно-технічної) освіти Чернігівської області» припинено Професійно-технічне училище №33 с. Мрин шляхом приєднання до Державний професійно-технічний навчальний заклад «Куликівський професійний аграрний ліцей», створено на базі припиненого училища Мринську філію Державного професійно-технічного навчального закладу «Куликівський професійний аграрний ліцей» (Мринська філія).
Державний професійно-технічний навчальний заклад «Куликівський професійний аграрний ліцей» є правонаступником прав та обов'язків Професійно-технічного училища №33 с. Мрин (п. 1.2 Статуту Державного професійно-технічного навчального закладу «Куликівський професійний аграрний ліцей» (Куликівський ПАЛ), затвердженого наказом Міністра освіти і науки України від 04.09.2018 № 970).
Тобто, на даний час земельна ділянка площею 150 га, кадастровий номер 7423883500:02:002:0015, на території Мринської сільської ради Носівського району відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ЯЯ №376059 від 03.03.2011 перебуває у користуванні Куликівського ПАЛ.
Відповідно до Статуту Куликівський ПАЛ є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним закладом другого (базового) рівня професійної (професійно-технічної) освіти, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття робітничих кваліфікацій та профільної середньої освіти. Куликівський ПАЛ має землю у постійному користуванні та здійснює господарську діяльність з виробництва продукції, що пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді (сільськогосподарське виробництво), а також займається її реалізацією (п. 1.6. Статуту). Пунктом 2.6. Статуту передбачено, що з метою розвитку навчально-матеріальної та соціально-побутової бази, забезпечення професійно-практичної підготовки, вирішення соціальних та інших питань працівників, здобувачів освіти професійний ліцей має право укладати договори, у тому числі із підприємствами, установами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання відповідно до законодавства, з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296 «Про затвердження Порядку укладання державними підприємствами, установами, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном». Мринська філія Державного професійно-технічного навчального закладу «Куликівський професійний аграрний ліцей» (код ЄДРПОУ 42722548) є філією (відокремленим підрозділом) Державного професійно-технічного навчального закладу «Куликівський професійний аграрний ліцей», що знаходиться за адресою: 17113, Чернігівська область, Носівський район, с. Мрин, вул. Малинка, 41 (витяг з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань). Завідувач Мринської філії Лисаченко В.В. діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності № 159 від 13.02.2020 та Положення. Відокремлений структурний підрозділ «Мринська філія Державного професійно-технічного навчального закладу «Куликівський професійний аграрний ліцей» є державним закладом професійної (професійно-технічної) освіти, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття робітничих кваліфікацій та профільної середньої освіти (п. 1.1. Положення). Засновником Філії є Державний професійно-технічний навчальний заклад «Куликівський професійний аграрний ліцей» (п. 1.2. Положення). Згідно п. 1.6 Положення філія є територіально відокремленим організаційним та навчальним підрозділом, що розташована поза межами його місцезнаходження та здійснює делеговані їй функції. Філія не с самостійною юридичною особою публічного права. Філія має власну печатку, штамп зі своїм найменуванням та може мати рахунки в установах банків, у встановлецому законодавством порядку (п. 1.7 Положення). Згідно п. 5.1 Положення Філія має право відкривати та використовувати власні рахунки за погодженням із Засновником. Філія має право брати участь у відкритих торгах та укладати договори за довіреністю Засновника. Відповідно до п. 4.7 Положення завідувач Філії: організовує діяльність Філії, вирішує питання фінансово-господарської діяльності закладу освіти; у встановленому законодавством порядку персонально відповідає за результати діяльності Філії, в тому числі фінансово-господарської діяльності; забезпечує збереження та ефективне використання за призначенням закріпленого за філією майна відповідно до законодавства.
01.05.2020 між Мринською філією Державного професійно-технічного навчального закладу «Куликівський професійний аграрний ліцей» в особі завідувача філії Лисаченка В.В. (сторона-1) та Фермерським господарством «ВЕРІТАС АГРО» в особі голови Голодного С.М. (сторона-2) було укладено договір №1-05/2020 про спільну діяльність.
Відповідно до умов договору, сторони домовились про організацію спільної діяльності з метою забезпечення використання за цільовим призначенням земельної ділянки площею 150га (134 га ріллі), кадастровий номер 7423883500:02:002:0015, що належать Стороні-1 (Мринська філія) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2041937774238 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) і знаходиться на землях Мринської громади Носівського району поза межами населеного пункту (п. 1.1 Договору).
Пунктом 1.2 договору сторони передбачили, що спільні дії Сторін будуть проводитися на умовах цього Договору у галузі виробництва сільськогосподарської продукції та навчання учнів з професії «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва».
Відповідно до умов договору Сторона - 1 (Мринська філія) зобов'язалась надати для використання за цільовим призначенням ділянку площею 134 га ріллі, яка довгий час не оброблялася, кадастровий номер 7423883500:02:002:0015, яка належить Стороні - 1 (Мринська філія) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2041937774238 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) і знаходиться на землях Мринської громади Носівського району поза межами населеного пункту (п. 3.1.5 Договору).
Сторона - 2 (ФГ «ВЕРІТАС АГРО») зобов 'язалась забезпечити процес вирощування сільськогосподарських культур технікою, паливно-мастильними матеріалами, посівним матеріалом, мінеральними добривами, гербіцидами тощо (п. 4.1.4 договору).
З боку Сторони-1 (Мринська філія) до спільної діяльності залучається земельна ділянка площею 134 га, а з боку Сторони-2 (ФГ «ВЕРІТАС АГРО») - техніка, матеріально-технічні та трудові ресурси (п.п. 6.1.1, 6.4 Договору).
Податок на землю (у разі його сплати Стороною - 1) має бути повністю компенсовано Стороні-1 Стороною-2 за виставленим рахунком не пізніше 3 банківських днів з моменту його пред'явлення (п. 8.4. Договору).
Договір набуває юридичної сили з моменту підписання і діє до 31.12.2020. Якщо жодна із сторін не заявить письмово за один календарний місяць до вказаної дати про намір припинити дію Договору, він вважається продовженим (пролонгованим) до 31.12. наступного року. Кількість пролонгацій є необмеженою (п.11.1 Договору).
Сторонами підписано Додаток 1 до договору про спільну діяльність від 01.05.2020, яким передбачено, що Сторона-2 надає два рази на рік Стороні-1 (Мринській філії) фінансову допомогу в розмірі не менше 85000 грн. на розвиток навчально-матеріальної бази ліцею та виділенні овочів та м'яса свинини для забезпечення роботи учнівської їдальні. Сторонами договору затверджено перелік робіт, які будуть виконуватись в ході виробничого навчання на техніці ФГ «ВЕРІТАС АГРО», а саме: оранка грунту, підготовка ґрунту під посів кукурудзи, посів кукурудзи, обробіток посівів, збирання кукурудзи.
Прокурор у позовіній заяві зазначає, що всі зобов'язання Сторони-1 (Мринська філія) за договором фактично зводяться до передачі у користування земельної ділянки, що є ознакою орендних правовідносин та не відповідає визначенню договору про спільну діяльність.
З наведеного вбачається, що Мринська філія Державного професійно-технічного навчального закладу «Куликівський професійний аграрний ліцей» фактично передала в користування ФГ «ВЕРІТАС АГРО» землі, які перебували у навчального закладу на праві постійного користування та на яких воно самостійно не здійснювало передбачену Положенням діяльність, що спрямовано на встановлення орендних правовідносин, оскільки відбулась передача в користування об'єкта оренди - земельної ділянки площею 150 га (134 га ріллі), кадастровий номер 7423883500:02:002:0015.
Умови оскаржуваного Договору, зокрема щодо здійснення обробки земельної ділянки та виконання інших сільськогосподарських робіт, спрямованих на вирощування врожаю, збирання отриманого врожаю, врегулювання питання сплати коштів, засвідчують, що має місце використання Стороною-2 (ФГ «ВЕРІТАС АГТО») земельної ділянки Сторони-1 (Мринська філія) з метою виробництва сільськогосподарської продукції та підтверджують фактичну передачу за встановлену плату права користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності.
На підставі викладеного вище, прокурор звернувся з позовною заявою до суду, оскільки вважає, що договір про спільну діяльність №1-05/2020 від 01.05.2020 укладено для приховування іншого правочину - договору оренди земельної ділянки. А сам прихований договір оренди укладено всупереч вимог чинного законодавства, в зв'язку із чим прокурор просить суд визнати недійсним вказаний договір.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ст. 1131 Цивільного кодексу України).
Статтею 1137 Цивільного кодексу України передбачено, що порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно. Умова, за якою учасник повністю звільняється від участі у відшкодуванні спільних витрат або збитків, є нікчемною.
Згідно статті 1139 Цивільного кодексу України, прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників. Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Згідно ст. 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі; Національна академія наук України, галузеві академії наук.
Пунктом 20 частини 1 статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» передбачено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: погоджують підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролюють виконання умов цих договорів.
Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном затверджено постановою КМУ від 11.04.2012 №296, який визначає механізм і процедуру укладення такими організаціями договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.
Пунктами 2, 3 вказаного Порядку передбачено: суб'єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить (орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з відповідним пакетом документів, а орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб'єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мінюстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України, до якого додаються: звернення суб'єкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору за погодження укладення договору разом з документами, що передбачені підпунктами 2-6 пункту 2 цього Порядку, а також погоджений органом управління проект договору; висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна суб'єкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором; висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій суб'єкта господарювання, який планує укласти договір.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку, орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах 4-6 пункту 3 цього Порядку. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладеного договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення цього укладання суб'єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.
Згідно ст. 13 Закону України «Про державно-приватне партнерство», рішення про здійснення державно-приватного партнерства чи про недоцільність його здійснення, про проведення конкурсу та затвердження результатів конкурсу з визначення приватного партнера приймаються, зокрема, щодо об'єктів державної власності - центральним органом виконавчої влади, що здійснює відповідно до закону функції з управління відповідними об'єктами державної власності, а якщо такого органу не визначено - Кабінетом Міністрів України.
Частиною 2 статті 81 Закону України «Про освіту» передбачено, що державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки здійснюється на основі договорів між органами державної влади та приватними партнерами, які укладаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Передача в управління приватним партнерам в оренду, в концесію, в оперативне управління тощо рухомого та/або нерухомого державного та/або комунального майна, у тому числі земельних ділянок, забороняється (ч.6 ст. 81 Закону України «Про освіту»).
Тобто, постійний користувач наділений повноваженнями на володіння і користування земельними ділянками, а повноваження на розпорядження ними, в тому числі щодо надання їх в оренду, у навчального закладу та його відокремлених підрозділів, зокрема Мринської філії, відсутні, оскільки остання належить йому на праві постійного користування.
Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Пунктом 64.6. Податкового кодексу України передбачено, що на обліку у контролюючих органах повинні перебувати угоди про розподіл продукції, договори управління майном (крім договорів щодо операцій, визначених у другому реченні абзацу другого підпункту 5 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені цим Кодексом.
Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від врожаю кукурудзи, а умови укладеного між відповідачами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки.
Таким чином, до спірного правочину необхідно застосовувати приписи, передбачені для договору оренди земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 07.11.2013 по справі № 926/123/13-г.
Статтею 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Так, згідно статті 792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Статтею 95 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Тобто, з огляду на приписи ст. 92 Земельного кодексу України, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, у тому числі щодо надання її в оренду.
З наведеного вище, можна дійти висновку, що за умовами спірного договору Мринська філія ДПТНЗ «Куликівський ПАЛ» незаконно передала ФГ «ВЕРІТАС АГРО» право обробки земельної ділянки і збору врожаю, виготовленого в результаті обробки.
Тобто, право володіння та користування, що належать землекористувачеві згідно ЗК України, за умовами спірного договору реалізуються не землекористувачем - Куликівським ПАЛ в особі Мринської філії, якому належить земельна ділянка на праві постійного користування, а ФГ «ВЕРІТАС АГРО», що суперечить вимогам Земельного кодексу України.
З наведеного вище вбачається, що спірний договір не відповідає вимогам ст. 92, 95 Земельного кодексу України.
Згідно ст. 4 Закону України «Про оренду землі», орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
У відповідності до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено істотні умови договору оренди землі та зазначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для виз|нання договору оренди недійсним відповідно до закону.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про оренду землі», укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Згідно ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 96 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Відповідно до п.б ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ст.124 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст. 29 Закону «Про професійно-технічну освіту» підприємства, установи, організації незалежно від форм власності надають здобувачам освіти закладів професійної (професійно-технічної) освіти робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики та інших видів практичного навчання відповідно до укладених із закладами професійної (професійно-технічної) освіти договорів про навчально-виробничу практику. Типовий договір про навчально-виробничу практику та порядок надання робочих місць визначаються Кабінетом Міністрів України.
Типовий договір про навчально-виробничу практику та Порядок надання ророчих місць для проходження учнями, слухачами закладів професійної (професійно-технічної) освіти виробничого навчання та виробничої практики, затверджено постановою КМУ від 07.07.1999 № 992.
З наведеного вбачається, що чинним законодавством визначено порядок організації та проходження навчально-виробничої практики, тому врегулювання вказаних відносин шляхом укладання договорів про спільну діяльність не відповідає вимогам законодавства.
17 литопада 2020 року головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Бобровицькому, Носівському, Ніжинському районах та м. Ніжині Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельною дільнкою під час використання земель державної власності, які перебувають у постійному користуванні Мринської філії Державного професійно-технічного навчального закладу «Куліківський професійний аграрний ліцей», за результатами якої складено акт № 795-ДК/682/АП/09/01/-20 від 17.11.2020, в якому, зокрема зазначено, що передбачені договором заходи передбачають фактичне використання земельної ділянки ФГ «ВЕРІТАС АГРО» (в особі голови Голодного С.М.). Крім того, згідно висновків вказаного акту, спірний договір є удаваним правочином, який вчинено з метою приховування укладення договору оренди земельної ділянки та укладено всупереч вимог ст. 92 Земельного кодексу України, ст. 8, 13, 15 ЗУ «Про оренду землі» /в матеріалах справи /а.с. 31-32//.
З огляду на вимоги статтей 1137, 1139 Цивільного кодексу України, оскаржуваний договір не містить істотних умов договору про спільну діяльність.
При укладенні спірного договору не дотримано вимог необхідних для укладення договору про спільну діяльність, передбачених Законом України «Про управління об'єктами державної власності», Закону України «Про державно-приватне партнерство», Податковим кодексом України та Порядком укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженим постановою КМУ від 11 квітня 2012 року №296.
Як вбачається зі спірного правочину, умов про порядок розподілу прибутку, а також порядок реалізації продукції, що є результатом спільної діяльності сторонами не визначено, що суперечить вимогам статей 1130,1131 Цивільного кодексу України.
З наведеного вище вбачається, що оскаржуваний договір про спільну діяльність містить істотні умови договору оренди земельної ділянки, за яким відбулось розпорядження земельними ділянками неуповноваженим суб'єктом та який не відповідає вимогам ст. 92, 95, 96, 124 Земельного кодексу України.
Крім цього, в порушення ст. 96 Земельного кодексу України, згідно якої землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням, має місце самостійна зміна цільового використання земельної ділянки.
Таким чином, за оскаржуваним договором земельна ділянка використовується не навчальним закладом, а ФГ «ВЕРІТАС АГРО» для виробництва сільськогосподарської продукції, для здійснення підприємницької діяльності.
Тобто, землекористування «ВЕРІТАС АГРО» здійснюється за відсутності законодавчо визначеної підстави.
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (статті 215 Цивільного кодексу України).
Частинами 3, 4 статті 202 Господарського кодексу України, передбачено, що господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
З огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку, що договір №1-05/2020 про спільну діяльність від 01 травня 2020 року укладено між відповідачами, як удаваний правочин, без додержання вимог щодо дійсності правочину, який сторони мали на увазі (частини 1, 2, 5 статті 203 ЦК України), і це є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
З огляду на приписи ст. 236 Цивільного кодексу України, заперечення відповідача-1 стосовно того, що договір про спільну діяльність №1-05/2020 від 01 травня 2020 року на даний час не є дійсним, судом до уваги не приймаються.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №905/1227/17.
Враховуючи викладені вище обставини та надані докази, суд дійшов висновку, що укладення оспорюваного договору суперечить вимогам чинного законодавства та інтересам держави, а дії відповідачів, з укладення такого договору, є неправомірними, у зв'язку з чим вимога позивача про визнання недійсним, укладеного 01 травня 2020 року між Мринською філією Державного професійно-технічного навчального закладу «Куликівський професійний аграрний ліцей» та Фермерським господарством «ВЕРІТАС АГРО» договору №1-05/2020 про спільну діяльність підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведених обставин, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Інші докази та пояснення відповідачів судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судовий збір відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідачів.
Керуючись ст. 42, 73-81, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Визнати недійсним договір про спільну діяльність №1-05/2020 від 01.05.2020, укладений між Мринською філією Державного професійно-технічного навчального закладу «Куликівський професійний аграрний ліцей» та Фермерським господарством «ВЕРІТАС АГРО».
3.Стягнути з Мринської філії Державного професійно-технічного навчального закладу “Куликівський професійний аграрний ліцей” (код ЄДРПОУ: 42722548, вул. Малинка, 41, с.Мрин, Носівський район, Чернігівська область, 17113) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) судовий збір у розмірі 1051,00 грн.
4. Стягнути з Фермерського господарства “ВЕРІТАС АГРО” (код ЄДРПОУ: 34593888, вул. Українська, 7, с. Хотинівка, Носівський район, Чернігівська область, 17110) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м.Чернігів, 14000) судовий збір у розмірі 1051,00 грн.
5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено та підписано 30 березня 2021 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.
Суддя С.В. Белов
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/