Рішення від 26.03.2021 по справі 490/9973/19

нп 2/490/2123/2020 Справа № 490/9973/19

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2021 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Дудник Г.С..

за участі представника позивача адвокатки Кучеренко О.В., представника відповідача ПП "НикВестиПродакшн" - директора Деренюги О.А., відповідача ОСОБА_1 , його представників адвокатів Павлова К.О, та Скотнікова О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , приватного підприємства "НикВести Продакшн" про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, в якій він просить:

1) визнати інформацію, поширену ОСОБА_1 шляхом розміщення на своїй офіційній веб-сторінці "Фейсбук" , де він в прямому ефірі обговорював тему "город ОСОБА_3 столица РЕЙДЕРСТВА Украины!!!", а саме :" как потом выяснилось, ..., тех фигурантов дел,... которые ...., есть подтверджение того, что участвовали в захвате при операции данного рынка, .... известные такие криминальные элементы как,... как в народе говорят Мультик, Михаил ОСОБА_4 , я принимал участие , как защищая потерпевших от рейдерских атак данных лиц, а также подставных лиц, которые захватывали данный..., данный рынок" - недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 ;

2) зобов'язати ОСОБА_1 спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_2 у спосіб, ідентичний способу її поширення , не пізніше одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили, шляхом оголошення на офіційній веб- сторінці Фейсбук під час прямої трансляції вступної та резолютивної частини цього рішення;

3) визнати інформацію, пощирену ПП "НикВести продакшн" шляхом розміщення на власносму веб-сайті , тобто у вільному доступі , публікації під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 : У вас есть хорошие парни? ОСОБА_6 ", а саме :" ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , никто не придет к нам , ни инвесторы, никто , наш регион , мы находимся после Донецкой и Луганской области по развитию , Николаевский регион... Ч2 - Я понимаю ... Ч1 - на третем месте снизу. Криминал у нас полностью именно поразил все властные структуры.Я хочу просто обратиться, я ( неразборчиво) на стороне потерпевших против криминального авторитета Михаила ОСОБА_4 . Отстаиваю как правозащитник по поводу губернатора, когда мы за народного героя ОСОБА_9 , что они довели его до, получается... Ч2 - Да, я знаю Ч1 - ... до самоубийства " тощо ..... Ч1 - Я прошу вас для того , щоб ви мої дані взяли для того, щоби я готовий очолити, тому що в мене , в мене є двадцятеро... Ч2- Очолити що? Ч1- Для того, щоб боротьбу цього спецпідрозділу , для того щоби навести порядок у Миколаївській області ... Ч2 - Ну цим правоохоронні органи повинні займатися. Ч1- вони у нас імпотентні, в нас повний параліч ... Ч2 - Будемо міняти. Ч1 - повний параліч у правоохоронній системі. Ч2- Я розумію.. Ч1 - ... по-іншому, по-іншому..." - недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 ;

4) зобов'язати ПП "НикВести Продакшн" спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_2 , у спосіб, ідентичний способу її поширення, не пізніше одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили, шляхом розмішення на власному веб-сайті публікації вступної та резолютивної частини цього рішення;

5) стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача моральну шкоду у розмірі одна гривня;

6) стягнути судові витрати.

Так, відповідач ОСОБА_1 05.07.2019 році на власній офіційній веб-сторінці у мережі "Фейсбук" виходив у "прямий ефір" , де обговорював тему " ІНФОРМАЦІЯ_2 ". Під час свого виступу він розповідав про якійсь рейдерські захоплення на Баштанському ринку та про те, що він начеб-то надає правову допомогу власнику цього ринку та щодо позивача зазначив, що " как впоследствие выяснилось, ..., тех фигурантов дел,... которые ...., есть подтверджение того, что участвовали в захвате при операции данного рынка, .... известные такие криминальные элементы как,... как в народе говорят Мультик, Михаил ОСОБА_4 , я принимал участие , как защищая потерпевших от рейдерских атак данных лиц, а также подставных лиц, которые захватывали данный..., данный рынок" .

17 липня 2019 року ПП "НикВести продакшн" шляхом розміщення на власному веб-сайті, тобто у вільному доступі, публікації під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_3 " за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідно до якої ОСОБА_1 під час візиту до Миколаєва Президента України ОСОБА_10 щодо позивача зазначив наступне : ОСОБА_11 , никто не придет к нам , ни инвесторы, никто , наш регион , мы находимся после Донецкой и Луганской области по развитию , Николаевский регион... Ч2 - Я понимаю ... Ч1 - на третем месте снизу. Криминал у нас полностью именно поразил все властные структуры.Я хочу просто обратиться, я ( неразборчиво) на стороне потерпевших против криминального авторитета Михаила ОСОБА_4 . Отстаиваю как правозащитник по поводу губернатора, когда мы за народного героя ОСОБА_9 , что они довели его до, получается... Ч2 - Да, я знаю Ч1 - ... до самоубийства " тощо ..... Ч1 - Я прошу вас для того , щоб ви мої дані взяли для того, щоби я готовий очолити, тому що в мене , в мене є двадцятеро... Ч2- Очолити що? Ч1- Для того, щоб боротьбу цього спецпідрозділу , для того щоб навести порядок у Миколаївській області ... Ч2 - Ну цим правоохоронні органи повинні займатися. Ч1- вони у нас імпотентні, в нас повний параліч ... Ч2 - Будемо міняти. Ч1 - повний параліч у правоохоронній системі. Ч2- Я розумію.. Ч1 - ... по-іншому, по-іншому..."

Доступ до вказаних веб-сайтів є вільним у мережі Інтернет, виходячи з загального поняття ЗМІ.

Так, вказана інформація не відповідає дійсності, співвідповідачами також було порушено положення ч.4 ст. 296 ЦК України, тобто право на використання імені та презумцію невинуватості, що завдало шкоди честі, гідності та ділової репутації позивача.

Так в національному закондавстів України взагалі відсутні терміни "кримінальний авторитет" , "рейдер", "рейдерство", "рейдерські атаки" - що підтверджується розділом " термінологія законодавства " офіційного веб-порталу https://zakon.rada.gov.ua.

Оскільки встановити роз'яснення цих виразів у законодавстві України неможливо, вважають за доцільне звернутися до джерел лексичного тлумачення

Відповідно до академичного тлумачного словника української мови, "рейдер" - це озброєне судно, що виконує самостійні бойові дії на морських шляхах з метою знищення суден противника. Рейдерство - дії одиночного військового судна на морських шляхах противника з метою знищення його суден.

Словником іншомовних слів ОСОБА_12 та словником англіцизмів термін "рейдер" визначено як військовий корабель, що виконує самостійні бойові дії з метою зничення морських транспортних засобів противника"

Схожі за змістом визначення цього терміну місяться і у онлайн-енциклопедії "Вікіпедія", тлумачному словнику ОСОБА_13 , ОСОБА_14 енциклопедичному словнику тощо.

При цьому термін рейдер може вживатися і в наступних значеннях "рейдер - фізична чи юридична особа, спеціаліст з перехоплення оперативного керівництва або власності фірми за допомогою спеціально інсценованого бізнес-конфлікту"; " особа , що займається вилученням майна на ніби-то законних підставах, в основі виникнення яких лежать прогалини в законі або системні недоліки функціонування державних інститутів" ; "озброєний нальотчик ( чи організація), що здійснює незаконний захват якогось офісу чи установи"; " спеціаліст ( іноді злочинний) по організації зміни власників підприємства"; " особа, активно купуюча акції компанії з метою отримати контрольний пакет акцій".

Так в національному закондавстві України взагалі відсутні терміни "кримінальний авторитет", "рейдерство", "рейдерська атака" - що підтверджується розділом " термінологія законодавства " офіційного веб-порталу https://zakon.rada.gov.ua.

Оскільки встановити змістовну суть словосполучень"кримінальний авторитет " та "кримінальний елемент" в цілому неможливо, вважають за доцільне " розібрати" їх по окремим словам. Так, "кримінальний" - те саме, що "Карний" - який учинив злочин проти життя та майна; "авторитет" - особа, яка користується впливом, повагою, заслуговує повного довір'я, а"елемент" як складова частина чого-небудь.

Виходячи зі змісту викладених пояснень виразів, використаних сіпввідповідачами відносно позивача, є беззаперечно очевидним, що вони не мають жодного до нього відношення та ніяк не пов'язані з його діяльністю. Тобто відповідачі використовують свої наклепні вирази щодо позивача не у загальноприйнятому лексичному значенні, що викликає у стороннього спостерігача непорозуміння та призводить до неправильного тлумачення сказаного, що в свою чергу складає хибне уявлення широкої громадськості щодо позивача; спонукають строннього спостерігача вважати, що ОСОБА_2 начебто є особою, яка має повагу та вплив та якось пов'язана із вчиненням злочинів, та з якимось кримінальними угрупуваннями, чи взагалі міг сам вчинити якійсь злочин.

В той час як жодна особа не вважається винною, доки її винуватість не буде встановлена вироком суду.

А відтак співвідповідачами, які вийшли за межі інформаційного повідомлення громадськості та визначили напреред оцінку фактів замість судового органу відносно ОСОБА_2 , безумовно було порушено не лише право на використання імені ОСОБА_2 , а і допущено порушення принципу презумпції невинуватості, що є неприпустим у відповідності до ст. 62 Конституції України , норм КПК України, міжнародного законодавства, та порушено право на справедливий суд.

В обгрунтування своєї позиції щодо порушення відповідачами принципу презумпції невинуватості також посилаються на численну практику Європейського суду з прав людини: рішення "Хужин та інші проти Росії", "Грабчук проти України", "Шагін проти України", "Альне де Рібемон проти Франції" ,"Бьомер проти Німеччини", "Дактарас проти Литви". "Ісмоїлов та інші проти Росії", "Редакція газети "Правое дело" і Штекель проти України", тощо.

Отже, подібіні висловлювання відповідачів є нічим іншим, як умисном та протиправним приниженням честі та гідності, ділової репутації позивача та неправомірним використанням імені фізичної особи позивача .

Зокрема, висловлювання відповідачів про нібито факт причетності позивача до "кримінальних авторитетів" та "рейдерських атак" є неприпустимим та таким, що не лише порушує право на справедливий суд, а завдає непоправної шкоди немайновим правам - право на використання імені, а відтак честі та гідності позивача. Опубліковані відомості про позивача мають сильно негативне забарвлення, та не грунутуються на жодних фактичних даних, є надмірними, дискредитаційними , образливими та такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацю. Вищевикладена інформація є недостовірною, не має статус офіційної, не підтверджена доказами, в тому числи обвинувальним рішенням суду.

Така інформація спотворила та принизила оцінку діяльності позивача з боку громадськості та суспільства, ця оцінка перестала бути об'єктивною, поставила під сумнів його добропорядність як бізнесмена, породила сумніви щодо дотримання ним моральних та правових норм; створює негативний образ та вводить в оману всіх, хто ознайомився з публікацією - що порушило недоторканість його честі та гідності, його ділової репутації.

В той час як позивач є особистістю з активною та цілеспрямованою життєвою позицією. В той час як позивач є особистістю з активною та цілеспрямованою життєвою позицією, особою, яка наполегливо йде вперед до мети, поважає та цінує духовні та емоційнй якості оточуючих. ОСОБА_2 є сімейною людиною, турботливим батьком, який повсякчас своїм прикладом являється взірцем для наслідування дітей.

Є людиною з надзвичайно активною громадською позицією. ОСОБА_2 вже багато років робить вагомий внесок у розвиток кінного спорту в м.Миколаєві та Миколаївській області, підтримує дитячі спортивні школи та факультет фізичного виховання і спорту ЧНУ ім.Петра Могили, надає підтримку Міжнародному благодійному фонду "Життя-2016", одним з засновником якого є його дружина.

Отже поширена відповідачами інформація не тільки опорочила честь та гідність позивача в очах суспільства, друзів, колег, сім'ї, а й завдала шкоди діловій репутації позивача, оскільки позивач не лише громадський діяч та сім'янин, а ще й бізнесмен.

Відповідно до п.18 Пленумум ВСУ № 1 від 27.02.2009 року "Про судову практику у справах про захист честі, гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи " - обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте і позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Проте, виходячи з викладеного, можна стверджувати про те, що висловлювання, які містяться в зазначених публікаціях - є твердженнями, в яких об'єкти, події, інші сутності та їх якості представляються як такі, що мають місце насправді, а інформація, яка в них міститься передбачає можливість верифікації, тобто оцінку істинності наведених відомостей, і викладена у формі фактичних тверджень.

Таким чином, вважають, що поширена відповідачами інформація порушує особисті немайнові права та завдає шкоди честі, гідності та ділової репутації позивача, створює негативний образ та вводить в оману всіх, хто ознайомився з вказаними публікаціями, які розміщені у вільному доступі без жодних обмежень, створюючи враження, що саме позивач ОСОБА_2 начебто є "кримінальним авторитетом" та причетний до "рейдерських атак".

Також зазначають, що через спосіб розповсюдження спростування повинно здійснюватися таким самим чином, як воно було здійснено.

Також, виходячи із способу поширення відповідачами недостовірної інформації про позивача на загальновідомому та вільно доступному веб-сайті, викладення такої інформації у стверджувальній формі, наявністю умислу опорочити позивача перед громадськістю та суспільством , що протирічить дійсній сутністі діяльності засобів масової інформації в демократичному та цивілізованому суспільстві, беручи до уваги, що недостовірна інформація стосувалася позивача та завдала шкоди його честі, гідності та ділової репутації - вважають за розумним та справедливим присудження позивачу моральної шкоди в розмірі одна гривня.

Просить задовольнити позов з підстав, визначених ст. .3, 8, 68 Конституції України, ч.1 ст.210, ч.4 ст. 296, ч.1 ст. 270, ч.1,2 ст. 297 , ч.1 ст. 299 ЦК України, ЗУ "Про інформацію", практикою ЄСПЛ.

09 червня 2020 року надійшов відзив на позов від представника відповідача ПП "НИКВЕСТИ ПРОДАКШН" адвоката Гунько В.С., в якому просять відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Зазначають, що видання "НикВести" є зареєстрованим друкованим засобом масової інформації , що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації МК № 1155-652/ПР, виданим ГТУЮ у Миколаївській області 05.09.2019 та провадить свою діяльність на підставі ЗУ "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Інтернет-сторінка "НикВести" ІНФОРМАЦІЯ_5 є електронною версією друкованого ЗМІ - газети "НикВести". Так, в тексті вказаної позивачем публікації відсутнє твердження про будь-які висловлювання відносно ОСОБА_2 , саме працівниками підприємства чи його журналістами, а є лише текстове викладення висловлювань безпосередньо ОСОБА_10 .

Позивач не скористався своїм правом на спростування, передбаченим ст. 37 вказаного Закону , та не звертався до них з відповідно заявою.

Також посилається на п.16 Постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 N 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи ", яким закріплено, що суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції , а не поширення недостовірної інформації.

Ззаначає, що ними не порушувалися вимоги ст.ст.,5, 9,24,27,29 ЗУ "Про інформацію", посилався на підставі, визначені ст. 30 цього Закону та п.3 ч.1 ст. 42 ЗУ "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", для звільнення від відповідальності ЗМІ.

В зв'язку з тим, що позивачем не було використано способи захисту, визначені ч.6 ст. 277 ЦК України, не скористався положеннями ст. 37 ЗУ "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" - ПП "НикВести продакшн" не може бути співвідповідачем у даній справі, адже права позивача їх підприємством жодним чином не порушені. Крім того, автором інформації, про спростування якої заявлені вимоги, є саме ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 23.12.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі. У зв'язку з великою навантаженістю, призначено підготовче судове засідання на 25.03.2020 року на 11:00 год.

В зв'язку з надходженням заяви від представників відповідачів про відкладення підготовчого засідання - засідання було відкладено до 05.06.2020 року.

Ухвалою суду від 05 червня 2020 року клопотання відповідача ОСОБА_1 , про надання дозволу на транслювання судового засідання в мережі Інтернет було задоволено. Дозволено відповідачам здійснення фіксації та трансляції судових засідань у мережі Інтернет та соціальній мережі Фейсбук.

Також в підготовчому засіданні 05 червня 2020 року за клопотанням відповідача ОСОБА_1 та його представників адвокатів Павлова К.О. та Скотнікова О.М. оголошено перерву до 22.06.2020 року в підготовчому засіданні для надання строку ознайомитися представникам відповідача, з якими він уклав договір про надання правової допомоги лише 05 червня 2020 року, з матеріалами цивільної справи.

Підготовче засідання з 22 червня 2020 було відкладено на 26 червня 2020 року в зв'язку перебуванням судді на навчанні в Національній школі суддів України, про що сторони були повідомлені завчасно та належним чином.

Ухвалою суду від 26 червня 2020 року розглянуто клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Павлов К.О. про відкладення підготовчого засідання на строк, достатній з урахуванням встановленого карантину до 30 липня 2020 року та його права на подання відзиву у строк до 14 серпня 2020 року, позивачем - відповіді на відзив, відповідачем заперечень, тобто не раніше 30 серпня 2020 року. Судом постановлено - відкласти підготовче засідання по справі на 11 вересня 2020 року о 14.00 год., продовжити строк підготовчого провадження до вказаної дати.

Ухвалою суду від 11 вересня 2020 року відмовлено в прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Президент України ОСОБА_15 , приватне підприємство "НикВести Продакшн" про спростування недостовірної інформації , захист честі, гідності та ділової репутації.

Ухвалою суду від 11 вересня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про залучення до участі у справі в якості третьої особи , яка не заявляє самостійних вимг на предмет спору, Президента України ОСОБА_15 .

11 вересня 2020 року у підготовчому засіданні оголошено перерву до 15 жовтня 2020 року в зв'язку з закінченням робочого часу.

Також протокольною ухвалою суду від 15 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів , а саме повідомлення про підозру від 24.06.2018 року в рамках кримінального провадження № 12013160260001485 , вироку Заводського районного суду м.Миколаєва від 18.12.1995 року у справі № 1-324/95 та вироку судової колегії Миколаївського обласного суду від 11.02.1997 року у справі № 2-14.

Протокольною ухвалою суду від 15 жовтня 2020 року задоволено клопотання відповідача долучення до матеріалів справи копії повідомлення про підозру ОСОБА_2 від 24.06.2018 року в рамках кримінального провадження № 12013160260001485.

Протокольною ухвалою суду від 15 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про виклик у якості свідка та допит Президента України ОСОБА_15 .

Ухвалою суду від 15 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в судове засідання на 20 січня 2021 р.

В судовому засіданні 20.01.2021 року було оголошено перерву для підготовки сторін до судових дебатів до 25.03.2021 року.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Кучеренко О.В. підтримала вимоги позову в повному обсязі з викладених підстав, просила про його задоволення. Звернула увагу суду на те, що відповідачами порушується принцип презумпції невинуватості ОСОБА_2 , адже їх посилання на існуюче кримінальне провадження та пред'явлення йому підозри не є доречними, адже кримінальне провадження наразі не закінчено і жодного обвинувального акту та вироку суду відносно позивача не має. До того ж такі дії ОСОБА_1 , є прямим порушенням таємниці досудового слідства. Посилання відповідача та його представників на ухвалені вироки суду щодо визнання винним позивача у скоєнні певних злочинів ще у 1990-х роках також є неприпустимим з точку зору принципу презумпції невинуватості та взагалі не можуть бути прийняті судом до уваги , адже судимість позивача є погашеною та в 2002 році був прийнятий указ Президента України про його помилування.

Щодо наданих відповідачем роздруківок з інших сайтів та видань з відомостями про позивача, то сам факт їх наявності жодним чином не підтверджує достовірність викладених в них інформації і таке не є доказами по справі взагалі. Щодо посилання відповідача на відомості викладені в рішенні КДКА Запоріжської області , то це рішення наразі оскаржується заявником і не набуло чинності.

У висловленнях ОСОБА_1 , який є адвокатом і повинен дотримуватися правил адвокатської етики, і тим більше як фахівець в галузі права повинен бути обізнаний з нормами чинного законодавства, містяться конкретні звинувачення ОСОБА_2 що він є "кримінальним авторитетом" та приймав участь у "рейдерській діяльності", що не може бути розцінено як оціночні судження , адже це є конкретні звинувачення, які не відповідають дійсності. Також ними надано докази того, що позивач займає певну громадську позицію в Миколаєві, має успішний бізнес, отже розповсюджені відповідачами відомості прямо впливають і на його бізнес, і формують негативну громадську думку про нього.

Також не вважає слушним посилання відповідача на те, що вони не зверталися до ПП"Никвести Продакшн" з відповідними заявами про надання автентичного запису відеосюжету в порядку ст. 64 ЗУ "Про телебачення та радіомовлення", оскільки вони звертаються з вимогою про спростування недостовірної інформації, розповсюдженої в мережі Інтернет у вільному доступі саме на сайті "Ник Вести", отже вимоги вказаного закону на таке не розповсюджуються. Сам факт розповсюдження та змісту оспорюваної інформації зафіксовано експертом, про що викладено у експертних висновках, долучених до позову, які є належними та допустими доказами, експерт має відповідну кваліфікацію, попереджався про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, висновок виготовлявся саме для надання до суду. Щодо вчинення позивачем тиску на відповідача ОСОБА_1 , як на адвоката, то ці твердження взагалі є безпідставними та нічим не обгрунтованими. Також не вважає слушними посилання відповідачів, що загальновідомими є обставини , що ОСОБА_2 щонайменше з 2000-х років вважається "кримінальним авторитетом" , про що багаторазово зазначалося у різних публікаціях. Цивільно-процесуальним законодавством чітко врегульовано порядок визнання судом обставин загальновідомими, а отже такими, що не підлягають доказуванню . Так, об'єктивність існування цих ніби-то обставин не є очевидною. Судом не вирішувалося клопотання про визнання певних обставин в межах розгляду цієї справи загальновідомими та не постановлювалася відповідна ухвала. Висловлювання різних осіб у різних інтернет-виданнях не можуть визнаватися достовірними за самим фактом їх неодноразового розповсюдження.

Представник відповідача ПП "НикВести Продакшн" Деренюга О.А. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову. Зазначив, що самим інтернет-виданням взагалі ніде не зазначалося дані про ОСОБА_16 , адже ними велася лише трансляція наживо зустрічі Президента України з мешканцями та посадовими особами м.Миколаєва під час його відвідування міста в липні 2019 року. До того ж ця трансляція велася в мережі Ютуб, отже взагалі не є зрозумілим, яким чином ними може бути виконане можливе рішення суду про задоволення вимог позивача. Незрозумілим є і спосіб спростування вказаної інформації, адже ці висловлювання були сказані ОСОБА_1 при його зверненні до Президента України ОСОБА_17 , отже для їх спростування у такий самий спосіб необхідно буде викликати знову Президента України, щоб ОСОБА_1 міг йому особисто повідомити про спростування. Також позивач з незрозумілих причин не звернувся до них, як до засобу масової інформації з заявою про використання свого права на відповідь та спростування розповсюдженої інформації. Отже відсутня їх вина, адже у такому спростуванні позивачу і відмовлено не було. Також посилався на п.16 Постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 N 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи ", яким закріплено, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. У даному випадку, ОСОБА_1 звертався до Президента України із заявою, в якій містилася певна інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація ОСОБА_1 , як громадянином України, свого конституційного права, а не поширення недостовірної інформації. Також відповідно до ст. 42 ЗУ "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб'єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб. В даному випадку у їх виданні просто велася наживо трансляція події: відвідування Президентом Зеленським В.О. міста Миколаєва, а учасник цієї події відповідач ОСОБА_1 не є працівником їх підприємства.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених у письмових поясненнях. Зазначив суду, що є юристом, правозахисником, громадським діячем, політиком м.Миколаєва та активно приймає участь у суспільному житті громади м.Миколаєва. На момент своїх публічних висловлювань був і є на теперішній час представником потерпілого директора ТОВ "Ринок Торг Сервіс" Мазура А.В. в рамках кримінального провадження № 12013160260001485 за заявою ОСОБА_18 щодо силового захоплення цього підприємства, з причин чого ОСОБА_2 вручено повідомлення про підозру в 2018 році.

Зазначає, що долучений позивачем висновок експертного дослідження не є належним та допустими доказом. Вказав, що позивач у встановленому законі порядку взагалі не звертався до ЗМІ з заявою про спростування чи надання відповіді, тобто не скористався своїм правом, передбаченим ст.64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» та вчасно не звернувся до іншого відповідача з вимогою про спростування поширеної інформації та із заявою про надання автентичної копії запису фрагменту відеосюжету.

Зазначив, що він не відмовляється від того, що саме і у якому вигляді він висловився щодо ОСОБА_2 при зустрічі з ОСОБА_15 , проте він висловлював думку потерпілих у кримінальній справі, представником яких як адвокат він був на той час.

Загальновідомим є той факт, що відносно позивача в минулому були ухвалені судом вироки про визнання його винним у скоєнні особливо тяжких насильницьких злочинів, і він відбував покарання за їх скоєння у вигляді позбавлення волі. Його позиція щодо особи позивача створена на підставі загальновідомих відомостей та містила лише загальносформовану думку щодо особи позивача. Адже у численних інтернет-виданнях багаторазово розміщувалися публікації протягом 2017-2018 років і про вручення позивачу підозри у скоєнні багатьох тяжких злочинів, в тому числі офіційними високопосадовцями, генеральним прокурором ОСОБА_19 , і що позивач ще з 2000- х років має відношення до кримінальної діяльності.

Отже жодним чином ним не була порушено принцип презумпції невинуватості щодо позивача, адже він висловлював лише свою думку про можливість участі ОСОБА_2 у певних подіях, по яким відкриті кримінальні провадження. Озвучив лише інформацію, яка фігурувала у ЗМІ від офіційних осіб, в тому числі поєднання особи позивача з такими словами як "кримінальний авторитет".

Щодо обставин тих подій, то про ситуацію в місті Миколаєві було відомо і самому Президенту України ОСОБА_15 , який на тій зустрічі повідомив, що, коли він летів у Миколаїв, йому всі розповідали, що "Миколаїв-це бандитське місто", отже і він також повідомив ОСОБА_15 , що "Миколаїв-це столиця рейдерства України". За такого, відсутні пдістави для задоволення позовних вимог.

Представники позивача адвокати Скотніков О.М. та Павлов К.О. в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову за відсутності жодних правових підстав. Зазначили, що по-перше, ОСОБА_2 не надано суду належних доказів на підтвердження , що він є громадським діячем в м.Миколаєві та веде певний бізнес взагалі. Відсутні і будь-які докази завдання йому шкоди такою інформацією. Загальновідомим є факт (адже ці докази містяться у вільному доступі у мережі Інтернет), що за останні роки різні сайти та інтернет-видання багаторазово публіковали відомості, що ОСОБА_2 є саме кримінальним авторитетом. Проте за весь цей час ОСОБА_2 жодного разу не звертався до суду з відповідними заявами про захист своєї честі та гідності та про спростування недостовірної інформації, в тому числі такі вислювлювання звучали з вуст і Генерального прокурора ОСОБА_20 , і високопосадовців МВС України. Численна практика ЄСПЛ свідчить про те, що не можуть бути спростовані оціночні судження, як-то в даному випадку, адже жодних ознак наклепу висловлювання ОСОБА_1 не містять.

При вирішенні даного спору важливо дослідити і саму особистість позивача, який в минулому притягався до кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжких злочинів, що підтверджується обвинувальними вироками суду. Така думка про позивача як про "кримінального авторитета" була сформованна з початку 2000-х років, що підтверджуєтьмя численними публікаціями ЗМІ. Позивачем не доведено предметність позовних вимог, адже висловлювання відповідача містять лише оціночні судження, а не певні відомості, які підлягають спростуванню чи доведенню їх правдивості. Також зазначили, що при поширенні таких висловлювань ОСОБА_1 діяв як адвокат потерпілих у кримінальному провадженні, у якому позивачу пред'явлено підозру.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та встановивши дійсні обставини справи, суд доходить до наступного.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, встановлені судом, та належні їм правовідносини.

Так, ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідач ОСОБА_1 на своїй офіційній веб-сторінці "Фейсбук" за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 розмістив відеосюжет , де він сам у прямому ефірі обговорював тему "город Николаев столица РЕЙДЕРСТВА Украины!!!", де серед іншого поширив наступні висловлювання :" как потом выяснилось, ..., тех фигурантов дел,... которые ...., есть подтверджение того, что участвовали в захвате при операции данного рынка, .... известные такие криминальные элементы как,... как в народе говорят Мультик, Михаил ОСОБА_4 , я принимал участие , как защищая потерпевших от рейдерских атак данных лиц, а также подставных лиц, которые захватывали данный..., данный рынок ....." .

ІНФОРМАЦІЯ_8 на веб-сайті ОСОБА_21 (власником є відповідач ПП " ОСОБА_22 " за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 розміщено публікацію під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", наступного змісту (мовою оригіналу) :

" У президента Украины ОСОБА_23 пока нет кандидатуры на должность главы Николаевской облгосадминистрации.

Об этом ОСОБА_24 заявил сегодня, 17 июля, в Николаеве, - передает корреспондент НикВести.

На вопрос журналистов, кого он видит в должности губернатора Николаевской области, ОСОБА_24 сказал, что у него нет кандидатуры.

- Пока нет. Есть у вас хорошие парни? Есть у вас нормальные менеджеры, которые действительно подняли бизнес… ОСОБА_6 ! - сказал ОСОБА_24 .

Как сообщалось ранее, президент Украины ОСОБА_24 потребовал, чтобы исполняющий обязанности главы Николаевской областной государственной администрации ОСОБА_25 написал заявление об увольнении по собственному желанию".

При цьому у вказаній публікації міститься відеосюжет , тривалістю 2 год 27 хв. "Трансляція. ОСОБА_26 до Миколаєва" У вказаному сюжеті з 36 по 39 хвилини міститься інтерв'ю кореспондента НикВести з ( мовою ориганалу) «кандидатом от 128 округа, известным николаевским адвокатом ОСОБА_27 , который идет от политсилы ОСОБА_28 ", який приїхав до Миколаївського аеропорту з метою "вручить ОСОБА_29 обращение, что ситуация в Николаевской области SOS с криминалом, а я, как правозащитник и адвокат, который борется с беспределом в нашем городе и области, которую захлебывает рейдерство и незащищенность приватной собственности.... область на дне ..... заявления ОСОБА_30 , что мы победим криминал в ОСОБА_31 регионе, оказались фейком, я это утверждаю как правозащитник, котрый представлял интересы потерпевших в громком деле по ОСОБА_32 ..... надо в области провести спецоперацию "Чистые руки Николаевщины" -только она поможет изменить ситуацию .... ротация правоохранительных органов ничего не даст, потому что они импотентны.... хочет вручит по этому поводу обращение Президенту ..."

Також при спілкуванні ОСОБА_1 з Президентом України ОСОБА_15 містилися наступні висловлювання ОСОБА_1 , а саме :"Ч1 ( ОСОБА_1 ) - ОСОБА_8 , никто не придет к нам , ни инвесторы, никто , наш регион , мы находимся после Донецкой и Луганской области по развитию , Николаевский регион... Ч2 (В.А. Зеленський) - Я понимаю ... Ч1 - на третем месте снизу. Криминал у нас полностью именно поразил все властные структуры. Я хочу просто обратиться, я ( неразборчиво) на стороне потерпевших против криминального авторитета Михаила ОСОБА_4 . Отстаиваю как правозащитник по поводу губернатора, когда мы за народного героя ОСОБА_9 , что они довели его до, получается... Ч2 - Да, я знаю Ч1 - ... до самоубийства " тощо ..... Ч1 - Я прошу вас для того , щоб ви мої дані взяли для того, щоби я готовий очолити, тому що в мене , в мене є двадцятеро... Ч2- Очолити що? Ч1- Для того, щоб боротьбу цього спецпідрозділу , для того щоби навести порядок у Миколаївській області ... Ч2 - Ну цим правоохоронні органи повинні займатися. Ч1- вони у нас імпотентні, в нас повний параліч ... Ч2 - Будемо міняти. Ч1 - повний параліч у правоохоронній системі. Ч2- Я розумію. Ч1 - ... по-іншому, по-іншому..."

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечувалося відповідачами, що власником веб-сайту НикВестиє відповідач ПП "НикВести Продакшн".

Висновком № 14838 комп'ютерно-технічного експертного дослідження за замовленням адвоката Войченка С.В. від 28.10.2019 року проведеного ТОВ "Київський експертно-дослідний центр" підтверджується, що зміст веб-сторінки " ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 : « ІНФОРМАЦІЯ_9 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 доступ до зазначених сторінок не обмежений за географічною або якоюсь іншою ознакою або певним колом користувачів глобальною комп'ютерної мережі Інтернет. Зміст фрагментів розмов та відповідні медіафайли фіксації додано у додатках до вказаного висновку.

Висновком № 14839 комп'ютерно-технічного експертного дослідження за замовленням адвоката Войченка С.В. від 28.10.2019 року проведеного ТОВ "Київський експертно-дослідний центр" підтверджується, що зміст веб-сторінки " ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 : « ІНФОРМАЦІЯ_9 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_10 - доступ до зазначених сторінок не обмежений за географічною або якоюсь іншою ознакою або певним колом користувачів глобальною комп'ютерної мережі Інтернет. Зміст фрагментів розмов та відповідні медіафайли фіксації додано у додатках до вказаного висновку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що експертний висновок, як і будь-який інший доказ, в силу положень ст. 89 ЦПК України не містить заздалегідь встановленого значення/сили для суду, а заперечення відповідача щодо висновків експертизи, можуть бути враховані судом під час ухвалення судового рішення по суті спору - з урахуванням усіх доказів та наданням їм оцінки у сукупності.

Так, вказані висновки містять посилання, що надані до суду і про попередження експерта про кримінальну відповідальність згідно ст. 384 КК України.

За такого, суд не приймає до уваги заперечення відповідачів щодо неналежності та недопустимості цих доказів у справі щодо захисту честі, гідності, ділової репутації позивача.

При цьому, суд насамперед бере до уваги і той факт, що за наведених та встановлених в судовому засіданні обставин, відповідач ПП «НикВести Продакшн» у своєму відзиві, відповідач ОСОБА_1 у своїх письмових поясненнях, а також у промовах в судових дебатах не заперечували ні факт розповсюдження цієї інформації на вказаних веб-сторінках, ні зазначали про факт спотворення позивачем змісту та текстовки вказаних висловлювань, ні жодним чином не зазначали про невідповідність викладених у зазначених експертних висновках відомостей дійсним обставинам справи.

Відтак, при підтвердженні факту оприлюднення та розповсюдження інформації, наступним основним питанням, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 24.06.2018 року Прокуратури Донецької області у кримінальному провадженні № 12013160260001485 від 12.11.2013 повідомлено про підозру ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , в силу ст. 89 КК України вважається не судимим (14.05.1996 Заводським райнним судом м.Миколаєва за ч.2 ст. 144 КК України до 5 років, 6 місяців позбавлення волі; 11.02.1997 апеляційним судом Миколаївської області за ст. 93 П Г, 222 ч.1, ст. 43 ч.3 до 11 років позбавлення волі, звільнениий 07.02.2000 року) у вчиненні низки кримінальних правопорушень, серед яких інкримінуються вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів.

Згідно протоколу від 16.01.2019 року про надання доступу до матеріалів досудового розслідування (їх відкриття) підтверджується доступ до матеріалів досудового розслідування кримінального провадження № 12013160260001485 від 12.11.2013 зі зняттям фотокопій потерпілому ОСОБА_18 та його представнику ОСОБА_1 .

Оспорюваною інформацією, яку позивач вважає негативною, такою, що стосується його особисто та порушує його права, ОСОБА_2 вважає інформацію про те, що саме він є " кримінальним авторитетом" та причетним до "рейдерських атак". Зміст висловлювань про нього у «прямому ефірі «на сторінці ОСОБА_33 у мережі Фейсбук та у відеосюжеті « ІНФОРМАЦІЯ_12 » на веб-сайті НикВести вважає таким, що подано як фактичні твердження, поширені відповідачами у негативній формі з прихованим звинуваченням у причетності до вчинення злочинів, порушенні ним норм суспільної моралі , з порушенням презумпції невинуватості, що прямо порушує його немайнові особисті права та принижують його честь, гідність та ділову репутацію. Для спростування такої негативної для нього інформації ОСОБА_2 в особі своїх представників і звернувся до суду з даним позовом.

Положеннями ст.277 ЦК України визначений загальний порядок доказування у такій категорії справ. Законодавцем було виключено з вказаної статті частину статті, яка покладала обов'язок на особу доказувати правдивість негативної інформації, поширеної такою особою. Обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до статті 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до ч.4 ст. 296 ЦК України, ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з положень частин 1-3 ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Згідно зі ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до статті 280 ЦК України (в редакції, чинній на момент подання позову) якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина сьома статті 277 ЦК України).

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Аналогічні положення містяться й у міжнародних актах з прав людини. Зокрема, у ст.12 Загальної декларації прав людини Генеральної Асамблеї від 10.12.1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 19 Декларації проголошене право кожної людини на свободу переконань i на вiльне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати i поширювати iнформацiю та ідеї будь-якими засобами i незалежно вiд державних кордонiв.

Міжнародним пактом про громадянські і політичні права ООН від 16.12.1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканість його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь та репутацію (п. 1 ст. 17).

Відповідно до Преамбули Загальної Декларації прав людини визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ч.1 ст.34 Конституції України). При цьому, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ч. 2 ст. 34 Конституції України). Аналогічні положення містяться і в ч. 1ст. 302 ЦК України .

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Під поняттям честі слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності поведінки до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки. Під поняттям гідності слід розуміти чинник моральної свідомості, який, водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе та суспільства до нього. У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Так, згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України у пункті 5 Постанови від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права. Пунктом 9 цієї Постанови встановлено, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (п. 12 зазначеної Постанови).

Пунктом 15 цієї Постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що «юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь - який спосіб; б) поширена інформація стосується певної-фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право» ( Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 р. в справі № 910/15148/17 зазначив, що за відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні).

При вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації забезпечується баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Тобто, для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачами інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Рішенням Європейського суду від 29 червня 2005 року у справі «Соколовські проти Польщі» зазначено, що відповідно до усталеної практики Суду за ч. 2 ст. 10 Європейської конвенції з прав людини можливості обмеження політичної дискусії, дебатів з питань суспільного інтересу є мізерним, адже свобода вираження поглядів утворює одну із важливих засад демократичного суспільства та є основною умовою для його прогресу і самореалізації кожної особи.

За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка поширюється будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності, з одного боку, а з другого - була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

Разом з тим, в самому позові стверджується, що позивач є відомим громадським діячем та бізнесменом, якому надважливо формувати про себе певну думку громадськості - отже до нього, як до громадського діяча, може бути підвищений сусупільний інтерес в межах регіону.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачеві дійсно в 2018 році пред'явлено підозру у вчиненні певних злочинів ( серед яких і за статтями 255 та 206-2 КК України) і в межах досудового слідства за вказаним кримінальним провадженням відносно нього обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у період 2017-2018 років, вказана інформація дійсно неодноразово публікувалася в місцевих ЗМІ та набула суспільного інтересу, тому обмеження виразів з питань суспільного інтересу є мізерним.

Крім того, вказана інформація є лише незначною частиною як виступу відповідача ОСОБА_1 на своїй сторінці у Фейсбук, так і його спілкування з ОСОБА_15 під час його візиту до Миколаєва 17.07.2019 з приводу ситуації в м.Миколаєві , взята з контексту вказаних відео-сюжетів та її необхідно оцінювати разом із усім змістом сюжетів.

Відповідно достатті 62 Конституції України,статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У частинах першій, другій та п'ятійстатті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Так, по-перше, суд не може прийняти до уваги посилання представників відповідача та самого відповідача ОСОБА_1 на те, що останнім фактично розповсюджено інформацію щодо особи позивачка саме як "кримінального авторитета" , яка є загальновідомою, оскільки протягом багатьох років неодноразово поширювалася в різноманітних публікаціях ЗМІ та інтернет-виданнях, в тому числі Генеральним прокурором України ОСОБА_34 - як такі, що є наслідком невірного тлумачення норм права.

Відповідно до ч.3 ст. 82 ЦПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомим є обставини, які відомі широкому колу осіб, в тому числі і складу суду. Вони не потребують доказування тому, що об'єктивність їх існування очевидна.

Загальновідомі обставини поділяються на: всесвітньо відомі (наприклад столиці держав, географічні назви); відомі на території певної держави (наприклад, національні свята, історичні події, прізвища керівників держави); локальні, тобто відомі на обмеженій території (наприклад, місцезнахоження органів місцевого самоврядування, назви вулиць).

Не можуть вважати загальновідомими обставинами не факти, а їх оцінки, позиції державних та громадських органів, відомості про окремих фізичних осіб, а також обставини, які хоч і відомі широкому колу осіб, але які не мають об'єктивного існування.

Загальновідомі обставини не потребують доказування незалежно від згоди сторін, оскільки вони достеменно відомі суду.

Загальновідомість конкретних обставин суд повинен визнати. Для того, щоб суд це питання розглянув, зацікавлена особа, та на яку покладається тягар доказування цієї обставини, повинна подати клопотання про визнання певної обставини загальновідомою. Клопотання вирішується ухвалою суду про визнання обставини загальновідомою, яка оскарженню не підлягає.

Разом з тим, належність ОСОБА_2 до "кримінальних авторитетів" жодним чином не підпадає під вищезазначені визначення. Не може бути підтверджено об'єктивне існування такої обставини як визначення будь-якої особи як кримінального авторитета, і тим більше очевидно не є достеменно відомою суду.

Вимогами чинного законодавства також не передбачено, що відомості, які викладені у висловлювання в ЗМІ посадових осіб вищих державних органів, апріорі є обставинами, які не потребують доказування і мають бути прийняті іншими особами чи установами як повністю достовірні. Сам факт багаторазових публікацій у ЗМІ певних обставин без їх паралельного спростування особою, якої вони стосуються, тим більше не свідчить про достовірність такої інформації без зайвого доказування.

По-друге, не може бути прийнято судом до уваги хибні твердження відповідачів та їх представників, що позивач не звертався до ПП «НикВести продакшн» в порядку ст. 64 ЗУ «Про телебачення та радіомовлення» та ст. 37 ЗУ « Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» - адже дія вказаних законів не розповсюджується на їх діяльність.

По-третє, не приймає суд і до уваги посилання відповідачів на те, що при багаторазових публікаціях в ЗМІ та різних інтернет-ресурсах повідомлень про позивача схожого характеру протягом багатьох років останній жодного разу не звертався за їх спростуванням - оскільки таке не має правового значення для правильного вирішення спору та само по собі не можеть свідчити про звільнення від відповідальності інших осіб, які повторюють цю інформацію.

Також вимоги чинного законодавства України не містить обов'язку громадянина або юридичної особи вимагати спростування недостовірної інформації лише у передбачений нею спосіб та не містить заборони іншого способу захисту порушеного права, зокрема у судовому порядку, а тому незвернення з відповідними вимогами протягом вставленого вказаною статтею строку не може позбавити особу права на судовий захист, а надані позивачем докази поширення зазначеної інформації саме відповідачами є належними та допустимими.

По-четверте, не є прийнятними для суду і посилання відповідача на висновки, викладені у рішенні Дисциплінарної палати КДКА Запорізької області. Так, предметом розгляду вказаною установою за скаргою ОСОБА_2 було порушення вимог чинного заокнодавства та Правил адвокатської етики ОСОБА_1 саме як адвокатом, що не входить у предмет доказування за даним позовом. Тим більше Відповідач сам неодноразово зазначав суду, що в даному процесі позовні вимоги він розцінює як заявлені до нього особисто, як до громадянина України, а не до адвоката.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду (ч.2 ст. 30 цього Закону).

Зокрема, рішенням від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» Європейський суд встановив, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому, Європейський суд підкреслив, що використання, навіть, «вульгарних фраз» само по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але йтих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Свобода вираження поглядів, яка захищена ч. 1 ст. 10 Конвенції утворює одну із фундаментальних цінностей у демократичному суспільстві . Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення Європейського суду від 23 червня 2009 року у справі «Бодрожич та Вуїін проти Сербії», рішення «Карпюк та інші проти України», № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

У рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії» Суд наголосив, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише інформація, що є фактичним твердженням, а не оціночним судженням.

Отже, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають негативний характер, однак в цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

На думку суду, частина висловлювань має безособовий характер ( як-от: защищая потерпевших от рейдерских атак данных лиц, а также подставных лиц, которые захватывали данный..., данный рынок" та майже вся інформація, викладена у п.3 прохальної частини позову), а частина, з огляду на використані мовні засоби, є оціночними судженнями. Фрази, зазначені у позові, є вираженням суб'єктивної думки і поглядів автора, його характеристики та оцінки можливим діям позивача і не носять характеру однозначного твердження.

Слід зазначити, що оспорювані висловлювання є вираженням погляду певних осіб, які виступають у вказаному сюжеті, на події. Вказані висловлювання не носять характер образ (хоча і висловлені в негативній формі) саме ОСОБА_2 , а є критичним та виключно суб'єктивним вираженнями погляду «дійової особи» цих відео-сюжетів ( ОСОБА_35 ) на відображену у сюжетах ситуацію в Миколаївському регіоні ( при цьому висловлену більше та переважно у бік негативної оцінки діяльності паравоохоронних органів, а не особи позивача). Такі висловлювання є оціночними судженнями, право на висловлювання якого гарантоване ст.34 Конституції Укарїни. Зміст вказаних відео-сюжетів стосувався саме того, що у м.Миколаєві відбуваються певні події, які на думку авторів можуть мати відношення до «криміналу» , що не може не становити суспільний інтерес, у зв'язку із чим і було висловлене цими особами своє бачення обставин та причин цих подій, своє ставлення до них та можливо причетних осіб.

Отже, вислови у оспорюваних відео-сюжетах з урахуванням вжитих мовно-стилістичних засобів є особистими суб'єктивними судженнями ОСОБА_1 (зокрема, оцінка дій, ставлення, тлумачення).

При цьому, судом враховано також і те, що ОСОБА_36 дійсно був на той час адвокатом потерпілого у вищевказаному кримінальному провадженні, і певні відомості йому були відомі саме з матеріалів досудового слідства.

Щодо твердження представника позивача про порушення з його боку таємниці досудового слідства - то оцінка правомірності дій ОСОБА_1 як адвоката виходить за межі предмета доказування у межах даної цивільної справи .

За своєю суттю підозра - є пред'явлене особі компетентними державними органами юридичне припущення про причетність особи ( в даному випадку ОСОБА_2 ) до вчинення певного кримінального правопорушення, яке підлягає перевірці і доведенню у рамках кримінального провадження. Підозра особи у причетності до вчинення певного правопорушення не свідчить про вчинення цією особою такого правопорушення, але є етапом юридичного процесу по встановленню вини чи невинуватості особи. Це обов'язковий етап кримінального провадження, оскільки саме з моменту повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення починається притягнення особи до кримінальної відповідальності (п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК).

Таким чином, зазначена інформація не є порушенням принципу презумпції невинуватості позивача та не може бути розцінена як таке фактичне твердження, яке порочить його честь та гідність та ділову репутацію. При цьому, позивачем не доведено, що таких подій, як-то пред'явлення йому підозри до оспорюваних виступів відповідача або скасування підозри на час його виступів -насправді не відбулося, тобто що поширена інформація є не відповідала дійсності.

Таким чином, в цілому висловлювання «кримінальний авторитет, кримінальний елемент» відповідча щодо особи ОСОБА_37 мають оцінюватись судом через призму практики ЄСПЛ.

Щодо зазначення про причетність ОСОБА_16 до « рейдерських атак» на ринок на території міста Миколаєва, то суд зауважує наступне.

По-перше, якщо тлумачити буквально дане словосполучення, то поза розумним сумнівом слідує, що дане висловлювання не вживалося саме як напад за допомогою морського судна .

Так, у Кримінальному кодексі України не визначено таке поняття як рейдерство. Як вбачається з коментарів, у чинному Кримінальному кодексі України є ряд статей, які лише в деякій мірі охоплюють склад такого правопорушення, як рейдерське захоплення підприємства (основна стаття, яка в тій чи іншій мірі охоплює склад такого явища як рейдерство, є стаття 206 зі значком 2 Кримінального кодексу. Зокрема, вона передбачає кримінальну відповідальність за протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації).

220.07.2019 року прийнято указ Президента України№ 542/2019 «Про заходи щодо протидії рейдерству» з метою забезпечення належного захисту державою суб'єктів права власності і господарювання, ефективної протидії протиправному позбавленню власників їх прав, створення сприятливих умов для ведення бізнесу, яким Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців доручено розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проект закону України, спрямований на посилення гарантій захисту державою речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, захисту прав засновників (учасників) юридичних осіб та протидію рейдерству, в якому передбачити, зокрема, (як слідує зі змісту вказаного Указу) перегляд структури та запровадження додаткових механізмів та контролю за здійснення реєстраційних дій у відповідних Державних реєстрах речових прав на нерухоме майно, юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, нотаріальних дій тощо.

Як слідує з офіційного веб-порталу Верховна Рада України, http://w1.c1.rada.gov.ua/ Закон про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з впорядкуванням діяльності у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ( черговий проект № 4338 від 06.11.2020) - до теперішнього часу не прийнято.

За такого, неможливо встановити про причетність начеб-то ОСОБА_2 до якої саме рейдерської атаки зазначав відповідач ОСОБА_1 , чи взагалі є такі діяння кримінально караними, чи використовувалися засоби так званого “білого рейдерства” (коли рейдери діють в виключно за законом, шукаючи прогалини в законодавстіві чи статутних документах підприємтсва), чи “сірого рейдерства” (балансування на межі закону, коли рейдери викристовують в своїх діях певні державні органи чи збори засновників та акціонерів) чи "чорного рейдерства" ( силове захоплення господарства). Натомість, рішення суду не може грунтуватися на припущеннях.

Суд зауважує, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Хоча оспорювані відеосюжети на ОСОБА_38 та під час «Трансляції візиту ІНФОРМАЦІЯ_13 » на веб-сайти «НикВести» і містили певні негативні вислови, однак ці висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони є оцінкою дій і жодним чином не містять ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб'єктивними переконаннями.

Посилання позивача на те, що відповідач звинуватив позивача у скоєнні кримінально караних діянь, не мають під собою жодних підстав, оскільки ОСОБА_1 в сюжетах висловлював свою думку стосовно певного кола відомих осіб м.Миколаєва та України, в тому числі в контексті загального сюжету і посадових осіб правоохоронних органів, використовуючи провокативну риторику та інші характерні для оціночних суджень мовно-стилістичні засоби, і до цього висловлювання не можуть застосовуватись критерії кримінальних звинувачень. Оспорювані висловлювання є оціночним судженням, оскільки відображають власні думки відповідача та інших осіб, які виступають в даному сюжеті, його особисте сприйняття діяльності певного кола осіб і не можуть бути витлумачені як повідомлення конкретних фактів з життя позивача.

Тож очевидно є те, що оспорювана інформація про позивача не містить даних щодо того, що ОСОБА_2 був учасником конкретних кримінальних правопорушень - отже посилання представників позивача на порушення принципу презумпції невинуватості є хибними.

В рішенні від 10 серпня 2006 року у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. Межі припустимої критики відповідно ширші, коли йдеться про політика, ніж коли йдеться про пересічного громадянина. На відміну від останнього,кожне слово та дія першого неминуче та свідомо стають об'єктом ретельного вивчення з боку журналістів та громадськості, і, отже, він повинен виявляти вищий ступінь толерантності (див. Lingens v. Austria рішення від 8 липня 1986, Series A no. 103, п. 42). Суд також звернув увагу на те, що повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, п. 46).

У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі «Українська прес-група проти України» зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELSv. BELGIUM, стор. 236, параграф 47).

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Поняття «кримінальний авторитет, кримінальний елемент» та «рейдерська атака» в загальноприйнятному в сучасному сіспільстві значенні відносно певної діяльності щодо діяльності підприємств - відсутні у Великому тлумачному словнику сучасної української мови, відсутні ці поняття і в КК України. Отже витлумачити спірну інформацію як таку, що містить фактичні дані - неможливо, адже вона використовується виключно як розмовне словосполучення , її значення чітко не визначене , отже певні соціальні групи можуть визначати її за власним розсудом. Твердження позивача, « що тлумачення цих поняття вже склалося в свідомості сторонніх спостерігачів та широкої громадськості як особа, яка причетна до кримінальних угрупувань та скоєння злочинів» - вочевидь нічим не підтверджене і базується на його власному судженні. Отже ця інформація не може підлягати спростуванню як недостовірна, та не є такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача та, відповідно, не є предметом судового захисту.

У цьому разі, якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Європейський суд з прав людини у справі «Карман проти Росії» (Постанова від 14.12.2006 р. №29372/02), п. 42 посилаючись на справи «Шарзах», «УнабхенгігеІніціатівеІнформацьонсфільфальт» проти Австрії», «Вірітшафтс-тренд цайтшріфтен-фергласГмбХ » проти Австрії» нагадав, що рівень точності у встановленні обґрунтованості кримінального звинувачення компетентним судом навряд чи може порівнятися з тим рівнем, якої має притримуватись журналіст при викладенні своєї думки з питань, які становлять суспільний інтерес, оскільки критерії, які застосовуються при оцінці будь-яких політичних думок в плані моралі суттєво відрізняються від тих, які вимагаються для встановлення факту вчинення злочину по кримінальному праву.

Крім того суд, оцінюючи баланс прав та законних інтересів позивача при вирішенні даного спору та правом інших осіб на інформацію, яка становить суспільний інтерес у контексті діяльності позивача, яки позиціонує себе як громадського діяча та відомого бізнесмена, віддає перевагу суспільному інтересу у встановлені істини у суспільно значущих питаннях над приватним інтересом особи позивача. Суд оцінює спірну іонформацію, поширену відповідачами у популярному на місцевому рівні новинному веб-сайті «НикВести» тим більше при трансляції візиту Президента, Гаранта Конституції України - не як звинувачення позивача у вчиненні того чи іншого злочину, вина у вчиненні якого має бути встановлена лише на підставі вироку суду, а як зроблений у формі звернення- заклику до Президента України звернути увагу в цілому на певні події у м.Миколаєві, які мали певне кримінальне спрямування - безвідносно до особи позивача. При цьому, вбачається підставність такого згадування прізвища позивача в контексті пред'явлення йому підозри у вчиненні тяжких злочинів в 2018 році, про наявність якої відповідачу ( як адвокату потерпілого) було відомо як учаснику досудового розслідування (жодних пояснень з питань чого представники позивача до суду не надали).

Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Однак навіть у разі, якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатнє «фактологічне підґрунтя» для оспорюваного висловлювання, в іншому випадку воно буде надмірним (рішення ЄСПЛ у справі «Ліндон, Очаковський-Лоран та Жулі проти Франції»). Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі «Бразільє проти Франції» від 11 квітня 2006 року), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ «Патурель проти Франції» від 22 грудня 2005 року, «ТОВ «Інститут економічних реформ» проти України» від 02 червня 2016 року).

З огляду на зазначену природу оскаржуваних тверджень суд приходить до висновку про те, що вони мають розглядатися у контексті оскаржуваної інформації у цілому як оціночні судження, а не чисті твердження щодо фактів. Так, у оспорюваних відео-сюжетах містяться висловлювання ОСОБА_1 , які не мають фактичних даних, так як по своїй суті є припущенням можливого та надуманого розвитку подій, надання характеристики особистості позивача, який себе також позиціонує як громадський діяч Миколаєва, провокуючого характеру.

Зі змісту поширеної інформації можна дійти висновку, що інформація, поширена відповідачами, не містить фактичні дані та викладена у категоричній стверджувальній формі, а відтак не може бути перевірена на предмет її істинності, дійсності; в оспорюваній інформації міститься суб'єктивна думка, переконання і погляди відповідача, припущення, а також мовно-стилістичні засоби (гіпербола, алегорія, сатира) тощо, тому вона є оціночними судженнями, і не може бути спростована.

Суд вважає, що відповідач ОСОБА_1 висловлює лише оціночні судження у більш-менш культурній формі через призму саме свого світосприйняття щодо відомих йому фактів. Він робить власні висновки і припущення з інформації, яку наводить у відео-сюжетах. Ці висновки і припущення є результатом власної інтелектуальної діяльності автора, тому визнаються оціночними судженнями.

З матеріалів справи не вбачається, що поширена інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації. Позивачем не доведено, що розповсюджена інформація дискредитує його, перешкоджає здійсненню його особистого немайнового права або призвела до негативних наслідків.

Як вже вказано вище, юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення такого позову, має бути сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Судом не встановлено сукупності усіх обставин, які є підставою для задоволення позовних вимог, а тому підстави для визнання вказаної позивачем інформації такою, що не відповідає дійсності, порушує його права і свободи, а також принижує його честь та гідність, ділову репутацію - відсутні.

Щодо вимог позивача до відповідача ПП «НикВести Продакшн», а також з огляду на встановлений судом факт здійснення цим підприємством на своїй веб-сторінці виключно трансляції сюжету з записом подій, які відбувалися при візиті ОСОБА_15 до Миколаєва 17.07.2019 «наживо», вважає за необхідне також зауважити на наступне.

Саме повідомлення новин, засноване на інтерв'ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, є одним з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (справа ЄСПЛ від 26 листопада 1991 року «The Observer and Guardian v. The United Kingdom»)

Відтак, слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту і коли вони були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у поширенні висловлювань інших осіб суттєво заважають пресі сприяти обговорюванню питань суспільного значення.

Європейський суд з прав людини зауважив, що "публікація була дослівним відтворенням матеріалу, завантаженого із загальнодоступної Інтернет-газети. Вона містила посилання на джерело матеріалу та коментарі редакції, в яких вона формально дистанціювалася від змісту матеріалу. Українське законодавство, зокрема, Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу, опублікованого у пресі. Суд звертає увагу на те, що це положення у загальному плані відповідає його підходу до свободи журналістів поширювати висловлювання, зроблені іншими. Проте відповідно до позиції національних судів такий імунітет журналістів не поширюється на відтворення матеріалу з Інтернет-джерел, які не зареєстровані згідно із Законом України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". У зв'язку з цим Суд зауважує, що на той час не існувало національних нормативних актів стосовно державної реєстрації Інтернет-видань і що, як стверджував Уряд, Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" та інші нормативні акти, які регулюють сферу засобів масової інформації в Україні, не містили будь-яких положень про статус Інтернет-видань або використання інформації, отриманої з Інтернету (EDITORIAL BOARD OF PRAVOYE DELO AND SHTEKEL v. UKRAINE, № 33014/05, § 60 - 62, ЄСПЛ, від 05 травня 2011 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що "Інтернет як інформаційний і комунікаційний інструмент дуже відрізняється від друкованих засобів масової інформації, особливо у тому, що стосується здатності зберігати та передавати інформацію. Електронна мережа, яка обслуговує мільярди користувачів у всьому світі, не є і потенційно не буде об'єктом такого ж регулювання та засобів контролю. Ризик завдання шкоди здійсненню та використанню прав людини і свобод, зокрема права на повагу до приватного життя, який становлять інформація з Інтернету та комунікація в ньому, є безумовно вищим, ніж ризик, який походить від преси. Таким чином, підходи, які регулюють відтворення матеріалу з друкованих засобів масової інформації та Інтернету, можуть відрізнятися. Останній, безперечно, має коригуватися з урахуванням притаманних цій технології рис для того, щоб забезпечити захист зазначених прав і свобод та сприяння їм. Однак, беручи до уваги роль, яку відіграє Інтернет у контексті професійної діяльності засобів масової інформації, та його важливість для загального здійснення права на свободу вираження поглядів, Суд вважає, що відсутність на національному рівні достатньої законодавчої бази, яка б дозволяла журналістам використовувати отриману з Інтернету інформацію без остраху наразитися на санкції, серйозно перешкоджає пресі відігравати свою роль "сторожового пса суспільства". На думку Суду, повне виключення такої інформації зі сфери застосування законодавчих гарантій журналістських свобод може саме по собі спричинити неправомірне втручання у свободу преси, гарантовану статтею 10 Конвенції. Під час провадження в національних судах заявники чітко наводили на свій захист принцип "умовного імунітету від відповідальності" передбачений відповідним законодавчим положенням. Зокрема, вони доводили, що не мали злого умислу завдати шкоди честі, гідності та репутації позивача публікацією зазначеного матеріалу та що громадськість була зацікавлена в отриманні інформації. Крім того, вони стверджували, що, передруковуючи матеріал, попередньо опублікований в Інтернеті, вони мали намір сприяти обговоренню політичних питань, які становили значний інтерес для громадськості. Вони також доводили, що позивач не вжив жодних кроків для врегулювання спору з ними, незважаючи на той факт, що вони запросили будь-яку особу, що має до цього відношення, надавати до публікації свої коментарі. Проте суди повністю проігнорували їхні доводи. Таким чином, Суд доходить висновку, що, враховуючи недостатність у національному законодавстві належних гарантій для журналістів, які використовують інформацію, отриману з Інтернету, заявники не могли достатньою мірою передбачати наслідки, до яких могла призвести оскаржувана публікація. Це дає Судові підставу вважати, що вимогу щодо законності, закріплену в другому пункті статті 10 Конвенції, дотримано не було" (EDITORIAL BOARD OF PRAVOYE DELO AND SHTEKEL v. UKRAINE, № 33014/05, § 63 - 66, ЄСПЛ, від 05 травня 2011 року).

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

У такому випадку не підлягає задоволенню і вимога позивача про зобов'язання відповідачів спростувати інформацію, зазначену у п.1,3 прохальної частини позовної заяви - зазначені вимоги є похідними від первісної вимоги позивача про визнання інформації недостовірною.

Відповідно до статті 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. Оскільки відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною, її спростування, то підстав для стягнення моральної шкоди також немає.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1)у разі задоволення позову - на відповідача;2)у разі відмови в позові - на позивача. З огляду на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, то відповідно підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.12,13,81,141,259,263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , приватного підприємства "НикВести Продакшн" про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ ГУДЕНКО О.А.