нп 2/490/2086/2021 Справа № 490/4960/20
Центральний районний суд м. Миколаєва
25 березня 2021 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого - судді Гуденко О.А.
при секретарі Дудник Г.С.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа - ОСОБА_9 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
Стислий виклад позиції сторін та третьої особи:
В серпні 2020 року позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовною заявою до відповідачів , в якому просить суд визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . В обґрунтування вимог посилаються на те, що 03.08.2019 року між нею та ОСОБА_9 укладено Договір довічного утримання (догляду), що зареєстрований у реєстрі за №3-460, за яким їй передано у власність квартиру АДРЕСА_1 . Відповідачі хоча і зареєстровані у житловому приміщенні, але фактично не проживають і ніколи не проживають, у зв'язку з чим, вникають проблеми зі сплатою надмірних комунальних послуг, які не надаються, але нараховуються за них, неможливо оформити субсидію, чим об'єктивно порушуються її права.
Заяви, клопотання сторін та процесуальні дії суду:
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Черенкової Н.П. від 20.08.2020 року відведено суддю Черенкову Н.П. від розгляду справи за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, третя особа - ОСОБА_10 .
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2020 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Гуденко О.А.
02.09.2020 року матеріали справи передано судді Гуденко О.А.
Ухвалою суду від 02.09.2020 відкрито загальне позовне провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання за участю сторін.
Протокольною ухвалою суду від 10.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивачка надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, паро дату, час та місце слухання справи повідомлялися судом повторно через оголошення на офіційному сайті суду.
Ухвалою суду справу розглянуто за відсутності відповідача в порядку заочного розгляду, оскільки у відповідності до вимог ч.1 ст. 280 ЦПК України відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи, а також у справі достатньо даних про права та взаємини сторін.
Відповідно до вимог ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, а також те, що відповідач клопотань про відкладення судового засідання на адресу суду не направляв, в силу положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за доцільне здійснити судовий розгляд за відсутності відповідача.
Таким чином, розгляд даної справи проводиться у відсутності сторін без фіксування звукозаписувальним технічним засобом на підставі письмових заяв та доказів, наявних в матеріалах справи.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
03 серпня 2019 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений державним нотаріусом Першої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Ткаченко Ю.Г., зареєстрований у реєстрі за №3-461, згідно з яким ОСОБА_10 передав у власність ОСОБА_2 , а остання прийняла від ОСОБА_10 у власність квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого ОСОБА_2 зобов'язується забезпечувати ОСОБА_10 утриманням та доглядом довічно на умовах, встановлених цим Договором.
Також 03.08.2019 року державним нотаріусом Першої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Ткаченко Ю.Г. накладено заборону на нерухоме майно на підставі вищевказаного договору, зареєстровано в реєстрі 03.08.2019 16:04:03, за номером 32674478, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження №176214684.
Відповідно до відомостей про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні / будинку Департаменту з надання адміністративних послуг від 30.06.2020 р., за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані - ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
Згідно з Акту про фактичне не проживання осіб за місцем реєстрації в АДРЕСА_2 , сусіди ОСОБА_11 .. ОСОБА_12 , ОСОБА_13 підтвердили факт не проживання ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .
Відповідно до повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 12.07.2019 р., ОСОБА_10 прибувши до виборчої дільниці №480880 нею було виявлено, що в її квартирі за адресою: АДРЕСА_2 прописані невідомі їй особи, які є відповідачами по справі.
Згідно повідомлення Департаменту з надання адміністративних послуг від 10.05.2019 р., реєстрація відповідачів по справі здійснені з вимогами законодавства.
Крім того, ОСОБА_14 неодноразово зверталася до правоохоронних органів щодо реєстрації невідомих осіб, які прописалися у її квартирі та перевірки підстав їх реєстрації.
Оцінка суду:
Вивчивши зміст заяв сторони позивача, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Нормами ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Відповідно до вимог ст.ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.
За змістом ст. 317 ЦК України, власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.ч. 1, 7 ст. 319 ЦК України).
Підстави втрати права на користування житловим приміщенням регулюються ст.ст. 71, 72 ЖК України в разі користування житловим приміщенням в будинках державного і громадського фонду та ст. 405 ЦК України в разі користування майном (житлом) власника членами його сім'ї.
Права власника будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Згідно зі ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 64 ЖК України встановлено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Частиною 2 статті 405 ЦК України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 72 ЖК України встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Згідно з висновками, до яких прийшов Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, згідно з ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Отже, позивач на власний розсуд може визначити, яким шляхом необхідно усунути його порушене право, обравши усунення перешкод шляхом визнання особи такою, що втратили право користування.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що є підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
Розподіл судових витрат:
Питання судових витрат суд вирішує за правилами ст.141 ЦПК України, при цьому враховує, що до судових витрат, які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи, останній відносить сплату судового збору у розмір 840,80 гривень, що підтверджується квитанцією (а.с.1).
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно з якою судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якого інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути відповідно 840,80 гривень судового збору.
На підставі ст. 41 Конституції України, ст.ст. 4, 13, 18 ЦПК України, ст.ст. 64, 150, 156 ЖК України, ст.ст. 29, 317, 319, 383, 386, 391, 405 ЦК України, ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265, 268, 282, 289 ЦПК України, суд
Керуючись ст.ст. 2,12,13,79-81,141, 259-265,273,280,284 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа - ОСОБА_9 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2
Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 судовий збір у сумі по 140 грн. 13 коп. з кожного.
Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду .
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гуденко О.А.