30 березня 2021 року
м. Рівне
Справа № 569/11739/20
Провадження № 22-ц/4815/424/21
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Кучина Н.Г.
Рішення суду першої інстанції ухвалено
повним текстом 04 грудня 2020 року в м. Рівне
(фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось).
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 грудня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" про відшкодування шкоди,
У липні 2020 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" (далі - ПрАТ "СК "Перша") про відшкодування шкоди. Мотивуючи вимоги, покликався на дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП), яка сталася 14 лютого 2019 року близько 18 год. 05 хв. та полягала в тому що ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Mercedes-Benz С220, номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Київ-Чоп зі сторони м. Рівне в напряму м. Дубно, поблизу с. Крилів Дубенського району Рівненської області, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , внаслідок чого той загинув на місці події. Кримінальне провадження було закрито у зв'язку із відсутністю в діянні водія кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. При цьому, оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у відповідача, то позивач, який є сином загиблого, звернувся до цього страховика з заявою про відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 50 076,00 гривень, яку обчислив відповідно до п.27.3 ст.27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон), а саме в розмірі 12 мінімальних місячних заробітних плат, встановлених законодавством на день настання страхового випадку. Хоча оцінював ОСОБА_1 завдану йому моральну шкоду в розмірі 150 000 гривень, адже внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки він втратив батька і дана втрата є непоправною. Проте 17 січня 2020 року ПрАТ "СК "Перша" здійснило виплату лише 25 038 гривень, тобто лише половину від належної позивачу суми страхового відшкодування.
З наведених спонукань просив стягнути з відповідача на свою користь недоплачене відшкодування моральної шкоди в розмірі 25 038 гривень.
У поданому відзиві відповідач просив відмовити в задоволенні позову, покликаючись на те, що бажаний до відшкодування розмір моральної шкоди був зменшений в порядку ч. ст.1193 ЦК України, оскільки ДТП виникла з вини пішохода.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 грудня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ПрАТ "СК "Перша" на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 25 038 гривень.
Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 гривень.
Ухвалюючи своє рішення, суд попередньої інстанції виходив із того, що норма Закону про зобов'язання страховика здійснити виплату моральної шкоди потерпілому за шкоду, заподіяну смертю, у розмірі 12 мінімальних заробітних плати є імперативною і Законом не передбачено право страховика зменшувати розмір цієї шкоди. Тому суд відхилив посилання відповідача на правомірне зменшення розміру страхового відшкодування на підставі ст. 1193 ЦК України, оскільки цієї правовою нормою передбачена можливість при певних обставинах зменшення відшкодування завданої шкоди, а не зменшення розміру страхового відшкодування, який визначений спеціальною нормою права. При цьому місцевий суд вказав, що твердження відповідача про грубе порушення пішоходом правил дорожнього руху є лише його суб'єктивним припущенням і не підтверджено жодним належним та допустимим доказом.
На рішення суду представником відповідача подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність, яка полягала в відповідності викладених судом висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність факту порушення пішоходом правил дорожнього руху, адже згідно з постановою про закриття кримінального провадження він перетинав проїзну частину в невстановленому місці, поза межами пішохідного переходу. Крім того, пішохід перебував в стані тяжкого алкогольного сп'яніння. Тому страхова компанія, керуючись чинними нормами законодавства, в повній мірі дослідивши фактичні обставини ДТП та дії її учасників, прийшла до правильного висновку у виплаті страхового відшкодування в досудовому порядку саме у сумі 25 038 гривень.
З викладених міркувань просило оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.
У поданому відзиві позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. На його переконання, зменшення страховою компанією розміру суми страхового відшкодування на підставі ст.1193 ЦК України суперечать меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які є джерелом підвищеної небезпеки. Зазначав, що навіть повна виплата передбаченого законодавством страхового відшкодування не покриває завдану моральну шкоду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Як було з'ясовано судом, і це не заперечується учасниками справи та визнається, 14 лютого 2019 року сталася ДТП, яка полягала в тому, що ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки Mercedes-Benz С220, номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись в напрямку м. Дубно, поблизу с. Крилів Дубенського району Рівненської області, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , внаслідок чого потерпілий від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди.
Постановою слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Рівненській області старшим лейтенантом поліції Дідиком Д.В. від 24 липня 2019 року, за результатами розгляду матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019180000000034 від 24 липня 2019 року, провадження було закрито у зв'язку із відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Відповідальність водія на час виникнення ДТП було застраховано у відповідача, що підтверджується полісом № АМ8804826 у ПрАТ "СК "Перша".
06 серпня 2019 року представник позивача повідомив страховика про настання страхового випадку, звернувшись із заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 50 076 гривень, який передбачений Законом.
17 січня 2020 року ПрАТ "СК "Перша" здійснило лише часткову виплату страхового відшкодування в сумі 25 038 гривень.
Спірні відносини виникли з приводу відшкодування моральної шкоди позивачу, завданої загибеллю в ДТП його батька, в порядку страхової виплати. Ці правовідносини урегульовано нормами Цивільного кодексу України та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Законом).
Відповідно до ч.ч. 2 та 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частиною другою вказаної статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала: зокрема якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком (ст. 990 ЦК України).
Так, відповідно до ч.2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Тобто цією правовою нормою встановлено загальне правило зменшення розміру відшкодування моральної шкоди в разі, коли іншим спеціальним нормативно-правовим актом не передбачено певного порядку відшкодування такої шкоди.
Якщо ж законом, яким врегульовано особливу сферу суспільних відносин, встановлений інший порядок, то визначена підстава зменшення розміру відшкодування не застосовується, адже можливість її вжиття виключається самою правовою нормою, а підлягають до застосування правила спеціального закону.
Між тим, п.27.3 ст.27 Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Тобто спеціальним законом визначено розмір регламентної виплати, а її зменшення страховиком на підставі ч.2 ст.1193 ЦК України, яка є загальною правовою нормою та, у разі існування, відсилає до застосування норми спеціального Закону, є неправомірним та безпідставним.
Отже, законодавцем не передбачено права страховика на власний розсуд зменшувати встановлений п.27.3 ст.27 Закону розмір суми страхового відшкодування.
Ця обставина вказує про конкуренцію норм права і спонукає до розмежування спеціальної норми та загальної, позаяк спеціальна норма відводить для особливої сфери суспільних відносин інше регулювання, аніж воно передбачене загальною нормою, призначеною на регулювання всіх відносин, позбавлених особливостей.
Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув із страховою компанії решту належної до виплати позивачу регламентної виплати, адже в страховика не було правових підстав для зменшення розміру регламентної виплати.
Тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду через те, що зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд.
Згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Однак будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв'язання цивільно-правового спору, відповідач не надав, а апеляційним судом здобуто не було.
При цьому, колегією суддів відхиляються покликання заявника на постанову іншого апеляційного суду, оскільки викладені в цій висновки не мають фундаментального значення, не формують правозастосовчої практики, а тому не є обов'язковими для застосування при вирішенні виниклих правовідносин.
Згідно з ч. 3 ст.389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо, зокрема, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Тобто твердження заявника щодо необхідності врахування висновків суду апеляційної інстанції на підставі ст. 263 ЦПК України, як таких, що є частиною судової практики з розгляду аналогічних спорів, колегією суддів відхиляються, адже завдання формувати єдність судової практики покладається на Верховний Суд.
Приходячи до переконання про залишення апеляційної скарги без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (п. 32 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Судовий збір, що понесений заявником при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок.
Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 грудня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В. Боймиструк
Н.М. Ковальчук