Справа 522/20997/20
провадження № 2/752/5999/21
29.03.2021 року уддя Голосіївського районного суду м. Києва Чередніченко Н.П.вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» про визнання недійсним договору, -
В листопаді 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» про визнання недійсним договору.
Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси від 02.12.2020 року, позов було передано на розгляд за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.
Зазначена ухвала суду сторонами не оскаржувалась, набрала законної сили та з її мотивувальної частини вбачається, що позовні вимоги позивача полягають у визнанні недійсними Договору позики № 132292 від 29.12.2019року укладеного між позвиачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі».
З матеріалів справи, а саме: з Бухгалтерської довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» про стан взаємних розрахунків за період з 29 грудня 2019 року по 14 вересня 2020 року за договором позики № 132292 від 29 грудня 2019 року укладеним з позивачем, встановлено, що між сторонами укладено саме договір позики № 132292.
Сам договір позики № 132292 від 29.12.2019 року, що укладений між позвиачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» суду не надано.
Отже, позовні вимоги позивача не є споживчими, оскільки позовні вимоги пов'язані із правовідносинами, які за своєю природою ґрунтуються не на споживчому договорі, а на договорі позики.
Вивчивши матеріали позову та додані до нього документи, вважаю, що позов слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків за наступних підстав.
Позивач звернулась до суду за захистом своїх прав, зазначаючи про те, що вона є споживачем послуг, із позовом про визнання недійсними договору позики.
Подаючи позовну заяву, позивач посилається на те, що на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» вона звільнена від сплати судового збору.
Разом з тим, критично оцінюю таке посилання позивача та вважаю, що позивачу слід сплатити судовий збір за подачу даного позову, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Пунктом 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
В пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» судам роз'яснено, що заява про захист прав споживача має повністю відповідати вимогам щодо форми й змісту позовної заяви, зокрема, містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог.
Позивач, вважаючи себе споживачем, повинен зазначити про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», навівши таким чином, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
Проте в позовній заяві відсутнє таке обгрунтування позовних вимог і вона посилається, зокрема, на порушення норм ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронний цифровий підпис», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Варто відзначити, що відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
У зв'язку з цим, застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передують укладенню договору.
Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України, ЗУ «Про банки та банківську діяльність», ЗУ «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»)
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору: про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо. А у разі ненадання зазначеної інформації субєкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.
Після укладання договору між сторонами виникають інші правовідносини, а тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись.
Таким чином, положення Закону України «Про захист прав споживачів» про звільнення від сплати судового збору не можуть бути застосовані, оскільки, по-перше: позивач оскаржує договір, який не є споживчим договоромв розумінні п. 7 ч. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», а по-друге: не зазначено за захистом якого саме порушеного права споживача, передбаченого ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», вона звернулася до суду.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою, розмір судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на дату подання заяви до суду складає суму в розмірі 840,80 грн.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру, то вона повинна сплатити судовий збір за ставками, встановленими ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у розмірі 840 грн. 80 коп., та надати суду посилання на докази належної сплати судового збору.
Крім того, позивачу слід зазначити в позовній заяві, відповідно до положень ст. 175 ЦПК України, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат понесених по справі, а також зазначити в позові повні дані про відповідача ТОВ «ФК «Гелексі», зазначивши ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України)
Окремо слід зазначити про те, що від змісту позовної заяви залежать дії судді при вирішенні питання про відкриття провадження у справі і проведення подальших підготовчих дій для розгляду справи у судовому засіданні та при її розгляді по суті, у тому числі і про її судову юрисдикцію та підсудність, про визначення обставин, що мають значення для її вирішення, про залучення в процес інших осіб, дослідження доказів тощо.
Від змісту позовної заяви залежать позиція відповідача, котрий, як і позивач, має право на судовий захист, а для реалізації цього права має бути обізнаний з тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами це підтверджується.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасник цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Крім того, Європейський Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободнеобхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У справі надання повної, детальної інформації щодо заявлених вимог та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду. Право бути поінформованим про характер і підставу позову потрібно розглядати у світлі права мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення п. 1 ст. 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах, так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (п. 59 рішення ЄСПЛ від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»)). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. (п. 111 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia»)).
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статті 177 цього Кодексу, протягом п'яти з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, вважаю, що позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення зазначених недоліків протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали до встановленої дати, вказані недоліки не будуть усунуті, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, ЦПК України, суддя, -
ухвалив:
позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» про визнання недійсним договору, - залишити без руху та надати позивачу 5-денний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків.
Запропонувати позивачу подати документи та виправити недоліки, вказані в мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: подати суду позов у відповідності до правил ст.ст. 175-177 ЦПК України, зокрема, із зазначенням повної інформації про відповідача, розрахунок всіх судових витрат понесених позивачем, а також подати суду посилання на докази сплати судового збору за одну пред'явлену вимоги немайнового характеру.
Копію ухвали направити позивачу для відома.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає.
Суддя Н.П. Чередніченко