Справа № 276/1434/18
Провадження по справі №2/276/154/21
19 березня 2021 року смт. Хорошів
Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Збаражського А.М., з участю:
секретаря судового засідання Ігнатенко О.М.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, -
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив припинити право на аліменти, що стягуються на підставі рішення Володарсько-Волинського районного суду на користь ОСОБА_2 утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття ОСОБА_4 , починаючи з ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також звільнити ОСОБА_3 від сплати заборгованості за аліментами, що стосуються на користь ОСОБА_2 в сумі 88885 гривень 52 копійок.
Ухвалою судді Володарсько-Волинського районного суду від 11.12.2018 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Ухвалою від 12.08.2020 року після повторного автоматизованого розподілу справу №276/1434/18 прийнято до провадження судді ОСОБА_5 та призначено підготовче судове засідання.
14.09.2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у даній справі та призначено судовий розгляд по суті.
Ухвалою Володарсько-Волинського районного суду від 13.11.2020 року прийнято відмову позивача від позовної вимоги про припинення права на стягнення аліментів на дитину, провадження у справі в цій частині закрито. Продовжено судовий розгляд у частині позовних вимог про звільнення від сплати заборгованості за аліментами.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області, яке набрало чинності 09.11.2011, з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання їх неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , починаючи з 21.10.2011 року. Станом на 23.08.2018 з вини відповідача виникла заборгованість зі сплати аліментів, яка становить 88885,52 гривень. Зазначає, що борг виник у зв'язку з відмовою ОСОБА_2 отримувати аліменти на дітей. Крім того, на підставі усної домовленості з відповідачем він подарував своїм дітям житловий будинок та дві земельні ділянки в рахунок відмови ОСОБА_2 у подальшому від права на аліменти, а також систематично матеріально допомагав дітям.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві.
Відповідач заперечила проти задоволення позову, пояснивши, що будь яких домовленостей щодо передачі позивачем нерухомого майна в рахунок подальшої відмови від аліментів на дітей не було, від аліментів не відмовлялась, оскільки це суперечило б інтересам дітей. Також зазначила, що неотримання поштової кореспонденції не є відмовою від аліментів. З цих підстав просила відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, вислухавши учасників справи, оцінивши всі необхідні, зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в період з 1996 по 2010 рік перебували у шлюбі, від якого мають спільних дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Володарсько-Волинського районного суду від 27.10.2010 року шлюб між сторонами розірвано, дітей залишено для подальшого проживання з матір'ю (а.сп.11).
02.12.2010 року ОСОБА_3 безоплатно передав у власність своїм дітям ОСОБА_9 та ОСОБА_10 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельні ділянки, площею 0.15 га та 0.01 га, кожній в рівній частці - по Ѕ. Вказане підтверджується договорами дарування житлового будинку та земельних ділянок від 02.12.2010 (а.сп.25-27).
11.11.2011 Володарсько-Волинським районним судом Житомирської області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку відповідача, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, до досягнення ОСОБА_11 повноліття, а далі - у розмірі ј частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття ОСОБА_4 , починаючи з 21.10.2011 року (а.сп.12).
Постановою державного виконавця відділу ДВС Володарсько-Волинського районного управління юстиції від 21.11.2012 відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим документом (а.сп.13).
Згідно з розрахунком Хорошівського районного відділу ДВС від 23.08.2018 заборгованість зі сплати аліментів станом на 31.07.2018 року становить 88885 гривень 52 копійок (а.сп.18).
21.06.2018 та 30.08.2018 ОСОБА_3 звертався до Хорошівського районного відділу ДВС головного територіального управління юстиції з заявами про повернення виконавчого листа від 16.11.2012, оскільки ОСОБА_2 відмовилась отримувати аліменти на дітей, про що свідчить повернення поштових переказів від 26.04.2013 на суму 400 грн, від 19.03.2013 - 1400 грн, від 06.12.2012 - 2050 грн, від 23.03.2018 - 1400 грн. Вищезазначене підтверджено наявними в матеріалах справи копіями заяв до органу державної виконавчої служби, а також копіями квитанцій про сплату аліментних платежів.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей, передбачений ч.2 ст.51 Конституції України є одним з головних конституційних обов'язків. Такий обов'язок послідовно визначений в сімейному законодавстві.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами; за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року суд, у випадках передбачених ст. 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам.
З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв'язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов'язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.
Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Звільнення від сплати заборгованості по аліментам на неповнолітню дитину повинно мати місце лише у виключних випадках.
В розумінні положень закону, підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами - можуть бути лише ті істотні обставини, які вплинули та пов'язані із самим фактом виникнення такої заборгованості. Інших підстав для звільнення від сплати заборгованості за аліментами діюче законодавство не передбачає.
Представник позивача як на підставу для звільнення ОСОБА_3 від заборгованості по аліментах посилався на інші, ніж тяжка хвороба, обставини, які мають істотне значення, зокрема на відсутність доходів у позивача, який не мав змоги сплачувати аліменти. Разом з цим, суду не надав жодного доказу, який би підтвердив факт скрутного матеріального становища позивача, неможливості надавати фінансову допомогу дітям, а тому зазначена обставина не доведена в ході судового розгляду справи належними і допустимими доказами та не може бути підставою для звільнення від аліментів.
Що стосується доводів позивача про те, що відповідач відмовилась від аліментів, суд вважає їх необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.
Відмову відповідача від отримання аліментів мотивовано тим, що ОСОБА_2 з власної волі не отримала для дітей грошові перекази позивача, зокрема: від 26.04.2013 на суму 400 грн, від 19.03.2013 - 1400 грн, від 06.12.2012 - 2050 грн, від 23.03.2018 - 1400 грн, що свідчить про її достатній дохід для утримання дітей та небажання одержання будь якої матеріальної допомоги від ОСОБА_3 .
Разом з тим, судом враховано, що аліменти на утримання дітей мають систематичний характер та повинні сплачуватись щомісячно. Встановлено, що за період з жовтня 2011 року по липень 2018 року ОСОБА_2 всього кілька разів не отримала грошові перекази від позивача, у результаті чого вони були повернуті відправнику. На переконання суду, одиничні випадки неотримання коштів від позивача не свідчать про повну відмову ОСОБА_2 від аліментів на дітей. Відмова від кореспонденції не є відмовою від аліментів. Крім того, під час судового засідання відповідач пояснила, що не відмовлялась від отримання аліментів, оскільки її діти потребували матеріальної допомоги від батька.
Щодо дослідженої копії технічного запису судового процесу по іншій справі, під час якого ОСОБА_2 повідомила, що фінансових питань по аліментах до ОСОБА_3 вона не має, суд оцінює критично, оскільки дане висловлювання зроблене в 2013 році, тоді як заборгованість по аліментах виникла упродовж 2011-2018 років, інших письмових доказів відмови від аліментів не має, відповідних заяв до відділу ДВС відповідач не подавала. Крім цього, така відмова від аліментів без відповідної компенсації, як це визначено в ст.190 СК України, не відповідає інтересам дітей.
В обґрунтування підстав для звільнення від заборгованості по аліментах позивач, зокрема, зазначив, що на підставі усної домовленості з відповідачем він подарував своїм дітям житловий будинок та дві земельні ділянки в рахунок відмови ОСОБА_2 у подальшому від права на аліменти на дітей.
Статтею 190 СК України визначено, що той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
За змістом даної норми, законом встановлено умови припинення права на аліменти для дитини, а саме: має бути укладено письмовий договір з дозволу органу опіки та піклування, правочин підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Як вбачається з матеріалів справи, договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно між сторонами не укладався, органом опіки та піклування не погоджувався та у встановленому порядку не засвідчувався. Що стосується договорів від 02.12.2010 року про дарування житлового будинку та земельних ділянок, то вони не містять застережень щодо передачі нерухомого майна в рахунок відмови від аліментів у подальшому.
Усна домовленість не передбачена чинним законодавством, а тому не може свідчити про укладення договору про припинення сплати аліментів. Крім того, факт такої домовленості не доведений в ході судового розгляду належними та допустимими доказами та заперечується самим відповідачем, а тому доводи позивача про наявність усного договору - необґрунтовані.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_3 від сплати заборгованості за аліментами на користь ОСОБА_2 в сумі 88885 гривень 52 копійок. Відтак, у задоволенні позову слід відмовити.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судовий збір позивачу не відшкодовується.
Керуючись ст. 4, 7, 12, 13, 43, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення виготовлено 29.03.2021 року.
Суддя А.М. Збаражський