Апеляційне провадження № 11-кп/818/1638/21 Доповідач - ОСОБА_1
Справа № 643/5179/20 Головуючий І інстанції - ОСОБА_2
Категорія: у порядку КПК України
30 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові матеріали за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Московського районного суду міста Харкова від 17.02.2021 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 120202204470000867 від 15.02.2020, за частиною 2 статті 187 КК України, -
встановила:
Ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 17.02.2021 клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою задоволено.
Продовжено ОСОБА_6 строк тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», який не може перевищувати шістдесяти днів, тобто до 17.04.2021 включно.
Не погодившись з вказаною ухвалою, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить обрати йому запобіжний захід, непов'язаний з позбавленням волі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на необґрунтованість та незаконність оскаржуваної ухвали.
Зокрема, зазначає, що сторона обвинувачення посилається на статтю 177 КПК України, але зазначені ризики нічим не підтверджуються та не доводяться.
На його думку, судом першої інстанції проігноровано порядок, передбачений статтею 178 КПК України та не взято до уваги те, що на момент взяття під варту він був офіційно працевлаштований та мав постійний дохід у виді заробітної плати; має постійне місце реєстрації та місце проживання в місті Харкові; має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_7 , 2015 року народження; на досудовому розслідуванні він з'являвся до слідчого за першою вимогою. Всі ці обставини підтверджуються матеріалами справи та вказують на те, що він має міцні соціальні зв'язки.
Також вказав, що судом першої інстанції порушено його право на захист, оскільки клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу заявлено прокурором в судовому засіданні, в той час як строк дії попередньої ухвали спливав 19.02.2021, копії клопотання йому не вручено.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що ухвала суду першої інстанції є обґрунтованою та постановлена з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на учасників кримінального провадження або вчинити інше кримінальне правопорушення та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 187 КК України, який відповідно до частини 5 статті 12 КК України є тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Разом з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно зі сформованою практикою Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та тієї обставини, що незаконні дії які інкримінуються ОСОБА_6 , вчинено особою, яка раніше вчинила розбій, з метою заволодіння чужим майном, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, на думку колегії суддів у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої.
При цьому, належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що, в свою чергу, призведе до порушення розумних строків судового розгляду.
За таких обставин колегія суддів не приймає до уваги доводи обвинуваченого щодо відсутності або недоведеності ризиків, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризик це подія, яка ймовірно може настати за наявності певних підстав.
Посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на недоведеність існування ризиків колегія суддів вважає безпідставним, оскільки існування ризиків, в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні та на час апеляційного розгляду вони не зникли та не змінилися.
Отже, на час проведення апеляційного перегляду ризики, що існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, а саме: можливість переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків чи інших учасників процесу, вчинити інше кримінальне правопорушення та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, не втратили свою актуальність, а суспільний інтерес, внаслідок висунутого йому обвинувачення, об'єктивно переважає принцип поваги до особистої свободи.
Враховуючи вищенаведені відомості, колегія суддів вважає обґрунтованими та доведеними ризики, якими прокурор обґрунтовує необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 щодо недотримання суддею першої інстанції порядку розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Згідно з частиною 3 статті 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Зазначених вимог суд першої інстанції дотримався у повному обсязі, що свідчить про дотримання порядку продовження строку дії запобіжного заходу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів до обвинуваченого ОСОБА_6 не зможе забезпечити виконання ним його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та відсутності підстав для зміни чи скасування ухвали Московського районного суду міста Харкова від 17.02.2021 за доводами апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 .
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Московського районного суду міста Харкова від 17.02.2021 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий -
Судді: