Справа № 408/3517/20-ц
Провадження № 22-ц/810/252/21
30 березня 2021 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Станично-Луганського районного суду Луганської області від 03 лютого 2021 року, постановлену Станично-Луганським районним судом Луганської області у складі: судді Попової О.М. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди,
У грудні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Станично -Луганського районного суду Луганської області від 03 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди визнано неподаною та повернуто позивачеві.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає вказану ухвалу незаконною та просить ухвалу суду скасувати та направити справу на розгляд в цей же суд, посилаючись на її незаконність та на незгоду з висновком в ухвалі суду першої інстанції від 03 лютого 2021 року.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала суду, зазначена у п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для подальшого розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_1 не усунула недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 19 січня 2021 року про залишення позовної заяви без руху, у встановлений судом строк, що є підставою для повернення позовної заяви позивачу.
З таким висновком суду колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набула чинності для України з 11.09.1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до ст. 1, 3 ЦК України, ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Згідно частин 1, 2 статті 185 ЦПК України, суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом 5 днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали.
Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Станично-Луганського районного суду Луганської області від 19 січня 2021 року позовну заяву залишено без руху з підстав порушення вимог ст. 177 ЦПК України, та запропоновано у десятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути зазначені в ухвалі недоліки, а саме: не було викладено обґрунтування заявлених позовних вимог, не зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача та відповідачів, за його наявності, або номер та серію паспорту, відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти, не надано обґрунтування та розрахунку заявленої суми моральної шкоди, не чітко викладено зміст позовних вимог, не чітко викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; відсутні зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; також не надано жодного документального підтвердження щодо обставин зазначених у позовній заяві; відсутній перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; не містить підтверджень про те, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав; також відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
03 лютого 2021 року на адресу суду позивачкою надано виправлену заяву.
Ухвалою Станично -Луганського районного суду Луганської області від 03 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто з тієї підстави, що недоліки позовної заяви не усунуто.
Проте, переглядаючи ухвалу за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на стадії відкриття провадження у справі суд не вправі давати оцінку відповідності чи невідповідності обраного позивачем способу захисту порушених прав, оскільки ці питання повинні вирішуватися судом при розгляді справи по суті.
Пунктом 4,5 частини 3 ст. 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Однак, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Цивільний процесуальний кодекс України не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а надає право позивачу вільно викладати зміст своїх вимог, які можуть бути уточнені під час попереднього розгляду справи.
Визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів суд вирішує під час підготовчого провадження на підставі вимог ст. 189 ЦПК України.
У ч. 1 ст. 81 ЦПК України йдеться про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено ч. 1, 10 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, на думку колегії суддів, є підстави вважати, що навіть неподання доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, не є підставою для залишення позовної заяви без руху, а також повернення позовної заяви.
Відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти. Позивачем додано до заяви копію свого паспорту, зазначений номер засобів зв'язку.
Позивачем на усунення недоліків заяви у заяві зазначено, що реєстраційний номер облікової картки платника податків відповідачів їй не відомі.
Крім того, зазначені дані є конфіденційною інформацією та можуть бути невідомі позивачу, про що зазначено у п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.
Також згідно вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачкою на усунення недоліків зазначено, що в інших судах не подано позову до цих відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав, тобто виконано вимогу ухвали суду у цій частині.
Безпідставним є посилання суду як на недолік позовної заяви на відсутність у позовній заяві обґрунтованого розрахунку сум, оскільки ціна позову в позовній заяві зазначена (1000000 грн), а розрахунку ця сума не потребує, оскільки не містить складових частин та визначена, виходячи із суб'єктивного сприйняття позивачкою справедливого розміру відшкодування моральної шкоди.
Аналіз зазначених вище дій суду свідчить про надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства, оскільки застосовані судом обмеження не повинні обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права.
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Оскільки питання про можливість відкриття провадження у справі вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали та порушення прав позивачки на вільний доступ до правосуддя, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України ухвала Станично-Луганського районного суду Луганської області від 03 лютого 2021 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 367, 374, 379 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Станично-Луганського районного суду Луганської області від 03 лютого 2021 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 30 березня 2021 року.
Судді: