Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 березня 2021 р. Справа№200/1068/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Толстолуцької М.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, буд. 17, код ЄДРПОУ 42169496) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №247 від 18.12.2020 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 ; зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.12.2020 про призначення пенсії по інвалідності (з урахуванням доданих до неї документів).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Щодо позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач звернулась до суду, оскільки вважає, що прийняте відповідачем рішення про відмову в призначенні пенсії є таким, що не ґрунтується на нормах діючого законодавства та підлягає скасуванню. Вмотивовуючи свою позицію, позивач зазначила, що 18 грудня 2020 року вона звернулась до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Відповідачем 18 грудня 2020 року прийнято рішення №247 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи - 12 років. Позивач зазначив, що у трудовій книжці ОСОБА_1 містяться виправлення , а саме: на першій сторінці, першому рядку навпроти графи «Фамилия» слово « ОСОБА_2 » закреслено (замальовано) та на другому рядку вписано слово « ОСОБА_3 ». При цьому на обкладинці трудової книжки з внутрішньої сторони міститься рукописний текст наступного змісту «Фамилия изменена на ОСОБА_3 на основании свид. о браке V-НО 336836, віданого Волновахским рай. ЗАГСом 29.10.88», разом з підписом інспектора та печаткою підприємства «Комбінат побутового обслуговування». Зауважила, що вказані виправлення прізвища у трудовій книжці ОСОБА_1 є наслідком недбалості з боку службових осіб, які заповнювали трудову книжку.
Позивач вважає вказане рішення відповідача щодо відмови в призначенні пенсії протиправним. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У поданому до суду відзиві на адміністративний позов, відповідач заперечив проти задоволення позовних у повному обсязі, навівши доводи, аналогічні викладеним у спірному рішенні, та зазначив, що позивач не надала до управління рішення суду, яким встановлюється факт приналежності трудової книжки та диплому про навчання позивачу.
Посилаючись на п. 26 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідного запису у ній» № 637 від 12 серпня 1993 року, відповідач рахує, що оскільки прізвище позивачки, що зазначене в її трудовій книжці не збігається з її прізвищем, що зазначене в її паспорті то дана обставина повинна бути визнана в судовому порядку, проте рішення суду, яким встановлений факт приналежності трудової книжки позивачці нею до управління надано не було.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту громадянина України, серія: НОМЕР_2 (а.с. 17-18).
22.10.2020 за результатами медичного огляду ОСОБА_1 . Обласним центром медико-санітарної експертизи м. Краматорськ видано довідку серія 12ААБ №781371 про встановлення 3-ї групи інвалідності строком до 01.11.2021 у зв'язку з наявністю загального захворювання (ОРА) (а.с.21).
З матеріалів справи встановлено, та сторонами не заперечується, що 18 грудня 2020 року позивач звернулась до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою, яка була зареєстрована за № 5879, про призначення пенсії по інвалідності. ОСОБА_1 разом із заявою надав наступні документи: копію паспорту, ідентифікаційного коду; виписку з огляду МСЕК про встановлення групи інвалідності; атестат №4191 від 08.07.1988; трудову книжку НОМЕР_3 від 13.07.1988.
Рішенням Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 247 від 18.12.2020 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідної кількості страхового стажу - 12 років.
Зазначено, що до стажу роботи не зараховано періоди роботи по трудовій книжці з 13.07.1988 по 01.11.1988, з 02.02.1989 по 24.05.1994 та періоди отримання допомоги по безробіттю з 21.06.2001 по 09.07.2001, з 03.05.2006 по 09.05.2006, з 22.10.2006 по 29.10.2006, з13.01.2007 по 12.04.2007, з 13.05.2008 по 10.08.2008 оскільки є виправлення в прізвищі заявниці на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки.
Також зазначено, що на день звернення страховий стаж згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 складає 6 років 6 місяців 19 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком згідно ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 22-23).
Також у рішенні зазначено, що заявник має право укласти договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування щодо встановлення страхового стажу, необхідного для призначення пенсії або звернутися до управління соціального захисту населення Волноваської РДА для призначення допомоги згідно Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають право на пенсію, та інвалідам».
Як вбачається із копії трудової книжки серії НОМЕР_3 від 13 липня 1988 року, що була видана на ім'я ОСОБА_1 , до неї внесено запис про зміну прізвища на ОСОБА_3 , шляхом закреслення прізвища позивачки - ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_4 про що зроблений відповідний запис на внутрішньому боці обкладинки зверху (а.с. 10- 16).
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 09 грудня 2020 року реєстрація актового запису про шлюб, актовий запис зареєстровано у реєстрі 23 червня 2009 року за № 00003060141; відомості про дружину: прізвище до державної реєстрації шлюбу: ОСОБА_2 , прізвище після державної реєстрації шлюбу: ОСОБА_3 (а.с.26).
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 шлюб між громадянином ОСОБА_4 і громадянкою ОСОБА_1 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 10.02.2001 зроблено запис № 42 (а.с. 27).
Не погодившись з Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 247 від 18.12.2020 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до ст. 32 Закону № 1058-ІV, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III групп до досягнення особою 51 року включно - 12 років.
Згідно із ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у ній. При цьому значення трудової книжки як основного документа, що підтверджує стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Отже, правова норма статті 62 вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.
Аналіз вищезазначених положень свідчить про те, що для призначення пенсії за віком за даними трудової книжки необхідна наявність в ній відомостей щодо стажу роботи. Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Відповідно до ч. 1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч.1,4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно із ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В основу рішення відповідача щодо незаліку періоду стажу роботи при вирішенні питання щодо призначення позивачці пенсії за віком, покладений висновок про те, що прізвище заявниці, зокрема, в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 13 липня 1988 року є виправлення в прізвищі заявниці на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі -Інструкція № 58), до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Суд зазначає, що зазначені записи в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 13 липня 1988 року містять всю необхідну інформацію про період роботи позивачки та підстави внесення таких записів до трудової книжки, а також виконані без виправлень.
Відповідно до положень п. 2.13 Інструкції № 58 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Суд критично ставиться до твердження відповідача щодо того, що оскільки трудова книжка позивача серії НОМЕР_3 від 13 липня 1988 року на першій сторінці містить виправлення прізвища позивача, у зв'язку з чим неможливо встановити належність трудової книжки позивача.
Крім того суд вважає за необхідне зауважити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами - трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку її заповнення.
Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд також звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач, приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії по інвалідності позивачу, помилково дійшов висновку щодо наявності недоліків записів у трудовій книжці позивача та помилково дійшов висновку, що такий недолік може бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки, визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність ведення трудової книжки.
За наведених обставин рішення прийняте Волноваським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області № 247 від 18.12.2020 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є протиправним та підлягає скасуванню, а порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом, шляхом зобов'язання Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.12.2020 про призначення пенсії по інвалідності.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Щодо судових витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до пунктів 1, 5, 6 статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
З приводу зазначеного питання висловлювався і Конституційний Суду України, так, пунктом 3.2 рішення від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 цього ж Кодексу).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 Кодексу).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2019 та від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 (адміністративне провадження №К/9901/17099/19, №К/9901/17108/19, №К/9901/18639/19).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №826/841/17 (адміністративне провадження №К/9901/5157/19), від 24.10.2019 у справі №820/4280/17 (адміністративне провадження №К/9901/11712/19), від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 (касаційні провадження №К/9901/17099/19, №К/9901/17108/19, №К/9901/18639/19), у постанові Верховного Суду від 24.03.2020 у справі №520/6161/19 (адміністративне провадження №К/9901/5378/20).
Так, на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу суду надано копії договору про надання правової (правничої) допомоги № 55 від 17.12.2020; додаткову угоду до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 17.12.2020; акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги; ордер серії ДН №020018 по справі за позовом ОСОБА_1 /а.с.6-10/.
Згідно з пунктом 1 вказаного договору про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та адвокатом ОСОБА_5 , клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 20.01.2020 роботи/послуги оплачені Клієнтом Адвокату за домовленістю сторін у сумі 4 000, 00 грн.
Враховуючи викладене, суд вважає розумно обґрунтованими, заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу у розмірі 4000,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з правил частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, буд. 17, код ЄДРПОУ 42169496) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 247 від 18.12.2020 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 .
Зобов'язати Волноваське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.12.2020 про призначення пенсії по інвалідності (з урахуванням доданих до неї документів).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, буд. 17, ЄДРПОУ: 42169496) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 30 березня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя М.М. Толстолуцька