30 березня 2021 року Справа № 160/13183/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого суддіГолобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
16.10.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Дніпровського апеляційного суду (далі - відповідач -1), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язати Дніпровський апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 1020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та стягнути недоотриману частину у розмірі 489979,03 грн. (чотириста вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн.
Також у позовній заяві позивач просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць у розмірі 214404 (сто вісімдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят) грн. та зобов'язати Дніпровський апеляційний суд, як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач у період з квітня по серпень 2020 року нарахував та виплатив позивачу суддівську винагороду у розмірі, який є нижчим, ніж встановлено у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". При цьому Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №553-IX від 13.04.2020 р., на думку позивача, не може визначати суддівську винагороду, оскільки відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій, а стаття 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" прямо вказує, що суддівська винагорода регулюється лише цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Також зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; - абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. Відповідно до вказаного Рішення Конституційного Суду України положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відтак, невідповідність Конституції України вказаних норм Закону вже визнано Конституційним Судом України. Враховуючи наведене, позивач вважає, що з огляду на протиправні дії відповідача нею не отримано суддівську винагороду за відповідний період у законодавчо встановленому розмірі, у зв'язку з чим позивач звернулась до суду із цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 року відкрито провадження у справі №160/13183/20 та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
27.11.2020 року від Дніпровського апеляційного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає наступне. Відповідач вказує, що Дніпровський апеляційний суд не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020», оскільки функції фінансового забезпечення діяльності органів судової влади, у тому числі, апеляційних судів, здійснює Державна судова адміністрація України, яка і є головним розпорядником цих коштів. Також відповідач посилається на те, що наказ голови суду №39 від 24 квітня 2020 року, яким з 18 квітня 2020 року встановлені обмеження, прийнятий відповідно до положень Конституції України та Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Зауважує, що з урахуванням резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, дія Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ втратила чинність 28.08.2020 року, і зазначене рішення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, а отже, на думку відповідача, не можуть бути застосовані до періоду виникнення спірних правовідносин (з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року).
Також 27.11.2020 року відповідачем подано клопотання про залучення до участі у справі Державної судової адміністрації України як другого відповідача та клопотання про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
09.12.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду клопотання Дніпровського апеляційного суду про залучення Державної судової адміністрації України в якості відповідача - задоволено. Залучено Державну судову адміністрацію України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) до участі у справі № 160/13183/20 в якості співвідповідача. Призначено справу № 160/13183/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22 грудня 2020 року.
Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 року направлена сторонам у справі. Зокрема, 10.12.2020 року надіслана, разом із позовною заявою на офіційну електронну адресу Державної судової адміністрації України.
У силу положень ст. 124, ст. 127 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача-2 належним чином повідомленим про можливість надання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відповідачем-2 на виконання ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано суду відзиву на позовну заяву та не повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Третьою особою також не надано пояснень в обґрунтування своєї правової позиції.
У підготовче засідання, призначене на 22.12.2020 року учасники справи не з'явились. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Про причини неявки суд не повідомили та не надали жодних заяв, клопотань чи пояснень.
Частиною 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
22.12.2020 року судом ухвалено закрити підготовче засідання та продовжувати розгляд справи в порядку письмового провадження.
У відповідності до вимог ст. ст. 205, 243 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.
Постановою Верховної Ради України від 22 квітня 1999 року № 607-ХIV ОСОБА_1 обрано суддею Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області безстроково.
Указом Президента України №297/2018 від 28.09.2018 позивача переведено на посаду судді Дніпровського апеляційного суду, що також підтверджується наявною в матеріалах справи копією наказу голови Дніпровського апеляційного суду №03/к від 01.10.2018 року.
В означеному наказі позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років з 02.10.2018 року при стажі роботи більше 25-ти років - 60% посадового окладу.
У відповідності до наказу голови Дніпровського апеляційного суду №26/к від 05.02.2019 року позивачу наказано виплачувати з 10 лютого 2019 року - 70 % посадового окладу.
17.04.2020 опубліковано Закон України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік за №553-ІХ від 13.04.2020 (далі Закон №553-ІХ), яким, зокрема, передбачено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ і включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (з 01.01.2020 року - 4723 гривні). В зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження застосовується також при нарахуванні суддівської винагороди.
Наказом голови Дніпровського апеляційного суду № 39 від 24 квітня 2020 року, зокрема, з 18 квітня 2020 року та на період до завершення місяця, у якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, нарахування суддівської винагороди суддям Дніпровського апеляційного суду наказано здійснювати в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
Так, згідно з довідкою Дніпровського апеляційного суду №04.2/157/20-с від 01.10.2020 судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року нараховано та виплачено суддівську винагороду, а також застосовано обмеження суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, наступним чином:
- за квітень 2020 року нараховано 214404, 00 грн. та виплачено 150718, 67 грн., сума обмеження суддівської винагороди склала 63685, 33 грн.;
- за травень 2020 року нараховано 214404, 00 грн. та виплачено 47230, 00 грн., сума обмеження суддівської винагороди склала 167174, 00 грн.;
- за червень 2020 року нараховано 340524, 00 грн. та виплачено 223502, 20 грн., сума обмеження суддівської винагороди склала 117021, 80 грн.;
- за липень 2020 року нараховано 214404 грн. та виплачено 214404 грн., сума обмеження суддівської винагороди склала 0,0 грн.;
- за серпень 2020 року нараховано 214404 грн. та виплачено 72306,10 грн., сума обмеження суддівської винагороди склала 142097,90 грн.
Таким чином, позивачу в межах спірного періоду всього нараховано 1198140 грн. та виплачено 708160,97 грн., сума обмеження суддівської винагороди склала 489979,03 грн.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" №211 від 11 березня 2020, з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
17.04.2020 року було оприлюднено Закон №553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд робить висновок, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на наступне.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України - незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в пункті 4.1 Рішення від 11.03.2020 року у справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 18.06.2007 №4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 19.11.2013 №10-рп/2013, від 08.06.2016 №4-рп/2016, від 04.12.2018 №11-р/2018, від 18.02.2020 №2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 №11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина 1 статті 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.
З огляду на викладене, суд робить висновок, що при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до положень частин 1, 2, 3 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року №553-ІХ.
Таким чином, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №294-ІХ від 14.11.2019 (зі змінами згідно з Законом №553-ІХ), визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення тобто починаючи з 28.08.2020.
Також суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.
Зазначені обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду з клопотанням про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Більш того, суд наголошує на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Так, у позовній заяві ОСОБА_1 , зокрема, просить стягнути на її користь недоотриману частину суддівської винагороди у розмірі 489979,03 грн. (чотириста вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн.
Як вже зазначалось судом, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року №553-ІХ.
Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Судом встановлено, що за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року суддівську винагороду позивачу виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, застосовано обмеження: за квітень 2020 року сума обмеження суддівської винагороди склала 63685, 33 грн.; за травень 2020 року сума обмеження суддівської винагороди склала 167174, 00 грн.; за червень 2020 року сума обмеження суддівської винагороди склала 117021, 80 грн.;
за липень 2020 року сума обмеження суддівської винагороди склала 0,0 грн.; за серпень 2020 року сума обмеження суддівської винагороди склала 142097,90 грн. Усього за вказаний період сума обмеження суддівської винагороди становить 489979,03 грн. (чотириста вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн.
Враховуючи наведене, суд робить висновок, що за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) суддівську винагороду позивачу виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмірі.
Наведені обставини відповідачами не заперечуються та підтверджуються відомостями, що зазначені у довідці Дніпровського апеляційного суду про розмір суддівської винагороди позивача за період з квітня 2020 по серпень 2020 за №04.2/157/20-с від 01.10.2020 р.
На підставі викладеного суд робить висновок, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення на її користь недоотриманої частини суддівської винагороди у розмірі 489979,03 грн. (чотириста вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання Дніпровського апеляційного суду провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 1020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд зазначає наступне.
Як встановлено судом з довідки Дніпровського апеляційного суду про розмір суддівської винагороди №04.2/157/20-с від 01.10.2020 р., позивачу за період з квітня 2020 по серпень 2020 нараховано та виплачено суддівську винагороду наступним чином:
- за квітень 2020 року нараховано 214404, 00 грн. та виплачено 150718, 67 грн., сума обмеження суддівської винагороди склала 63685, 33 грн.;
- за травень 2020 року нараховано 214404, 00 грн. та виплачено 47230, 00 грн., сума обмеження суддівської винагороди склала 167174, 00 грн.;
- за червень 2020 року нараховано 340524, 00 грн. та виплачено 223502, 20 грн., сума обмеження суддівської винагороди склала 117021, 80 грн.;
- за липень 2020 року нараховано 214404 грн. та виплачено 214404 грн., сума обмеження суддівської винагороди склала 0,0 грн.;
- за серпень 2020 року нараховано 214404 грн. та виплачено 72306,10 грн., сума обмеження суддівської винагороди склала 142097,90 грн.
Таким чином, позивачу в межах спірного періоду всього нараховано 1198140 грн. та виплачено 708160,97 грн., сума обмеження суддівської винагороди склала 489979,03 грн.
Отже, відповідачем нараховано позивачу суддівську винагороду на підставі ч. ч. 2, 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, однак, за період з квітня 2020 по серпень 2020 застосовано обмеження у розмірі 489979,03 грн.
З урахуванням викладеного, вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, наказом голови Дніпровського апеляційного суду № 39 від 24 квітня 2020 року, зокрема, з 18 квітня 2020 року та на період до завершення місяця, у якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, нарахування суддівської винагороди суддям Дніпровського апеляційного суду наказано здійснювати в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
Стаття 19 Конституції України зазначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Керівником Дніпровського апеляційного суду, який може вчиняти дії від імені вказаного суду, є голова суду.
Голова суд, як особа, що займає адміністративну посаду, у свій діяльності повинен керуватися виключно чинним законодавством України. Діяти виключно на підставі, в порядку та у спосіб, які передбачені чинним законодавством.
На момент винесення наказу, яким суддівську винагороду суддям Дніпровського апеляційного суду обмежено 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати діяли зміни в законодавстві, зокрема, щодо обмеження розміру суддівської винагороди, прийняті урядом у зв'язку з введенням в країні карантинних обмежень, закріплені на законодавчому рівні.
Виходячи з повноважень голови суду, передбачених ст. 29 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», вона не може, в межах виконання своїх обов'язків, надавати оцінку законності, конституційності того чи іншого нормативно-правового акту, а має лише належним чином їх виконувати.
Визначення конституційності, легітимності того чи іншого нормативно-правового акту мають право здійснювати визначені Конституцією органи відповідно до чіткої процедури. Голова суду не має таких повноважень.
За таких обставин суд вважає, що голова Дніпровського апеляційного суду діяла у чіткій відповідності до вимог чинного на момент прийняття вказаного наказу законодавства, та в порядку та у спосіб, що визначені законом.
З огляду на викладене, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.
Також на підставі пункту 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд допускає негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць у розмірі 214404 грн.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (частина 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просить позивач, є правом суду, а не обов'язком, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (стаття 129-1 Конституції України, частина 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України).
Так, норма, закріплена у частині 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України не є імперативною та передбачає право суду на власний розсуд, виходячи з фактичних обставин справи, приймати рішення про наявність або відсутність підстав для зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.
Позивачем не доведено необхідності встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі.
З огляду на викладене, суд робить висновок, що відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконання рішення у цій справі, відтак, таке клопотання позивача задоволенню не підлягає.
Виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні.
Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпровського апеляційного суду (вуд. Харківська, буд. 13, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 42270629), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (вул. Челюскіна, буд. 1, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 37988155), про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Стягнути з Дніпровського апеляційного суду на користь судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду у розмірі 489979,03 грн. (чотириста вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць у розмірі 214404 (двісті чотирнадцять тисяч чотириста чотири) грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський