30 грудня 2020 року Справа № 160/9212/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
07 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 14.08.2020 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання ухвали суду шляхом подання до суду доказів звернення до відповідача із рапортом про виплату компенсації разом із підтвердженням невиплати такої компенсації відповідачем.
Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 09.09.2020 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом з уточненою позовною заявою відповідно до кількості учасників справи, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненадання ОСОБА_1 довідки - розрахунку грошової компенсації за невикористане речове майно за період з 12 січня 2000 року по 31 грудня 2016 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України надати ОСОБА_1 довідку - розрахунок грошової компенсації за невикористане речове майно за період з 12 січня 2000 року по 31 грудня 2016 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. 16.10.2018 року позивача було звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, у зв'язку із чим, позивач 10 червня 2020 року звернувся до відповідача та просив надати йому довідку-розрахунок по речовому забезпеченню за період проходження служби у в/ч НОМЕР_1 , а саме, з 12.01.2000 по 16.10.2018 року, проте, отримав лист за вих. №6/27/3-1040 від 09.07.2020 року, яким повідомлено, що у відповідача відсутні законні підстави для включення до довідки грошової компенсації за неотримане речове майно тих предметів, право на які було передбачене наказами, які на даний момент втратили чинність. Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що суперечить законодавству.
Ухвалою суду від 14.09.2020 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
15.10.2020 року від відповідача на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що при звільненні позивача 16.10.2018 року з ним було проведено всі взаєморозрахунки. Згодом, 04.03.2020 до військової частини надійшла заява позивача про компенсацію неотриманого речового майна в період проходження військової служби з 12.01.2000 по 16.10.2018 року, про що було сформовано довідку від 06.04.2020 року № 475 яку позивач отримав особисто. Зазначає, що спірні відносини врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ) та на момент звільнення позивача стаття 9-1 згаданого Закону діяла відповідно до змін згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку речового забезпечення військовослужбовців» від 01.07.2015 року. Крім того, вважає, що частиною 2 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що визначення порядку грошової компенсації вартості за неотримане речове майно віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України, який в свою чергу постановою від 16 березня 2016 року № 178 затвердив Порядок виплати грошової компенсації та пунктом 3 визначив, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення. За час проходження військової служби позивач не звертався з рапортом про виплату грошової компенсації за невикористане речове майно, а тому видача позивачу довідки із невірним розрахунком грошової компенсації за невикористане речове майно в період з 12 січня 2000 по 31 грудня 2016 року суперечило б Конституції України.
29.10.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що зазначені у відзиві обставини не стосуються даної справи взагалі.
16.11.2020 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь позивача. У запереченнях на відповідь на відзив відповідач посилається на ті ж самі обставини.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Частиною 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч. 5 ст. 262 КАС України).
Згідно зі статтею 258 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Оскільки в період, що припадав на час розгляду справи суддя Тулянцева І.В. знаходилась на лікарняному та у відпустці, рішення ухвалено 30.12.2020 року.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України та в Національній гвардії України, а саме у в/ч НОМЕР_1 Національній гвардії України з 12 січня 2000 по 16 жовтня 2018 року, що підтверджується копією витягу із послужного списку позивача, наявною у справі.
У період з 10.01.2017р. по 09.02.2017р. позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції у м. Маріуполь Донецької області, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції, що підтверджується копією довідки Військової частини НОМЕР_1 №258 від 16.10.2018р.
ОСОБА_1 , отримав статус учасника бойових дій з березня 2017 року, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 10.03.2017р., наявними у справі.
Згідно копії витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.10.2018р. №253 (по стройовій частині), старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 16.10.2018 р.
Судом встановлено, що 10.06.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання довідки-розрахунку по речовому забезпеченню за період з 12 січня 2000 по 16 жовтня 2018 року.
Листом за вих. №6/27/3-1040 від 09.07.2020 року, позивачу було відмовлено у видачі довідки - розрахунку по речовому забезпеченню та зазначено, що у відповідача відсутні законні підстави для включення до довідки грошової компенсації за неотримане речове майно тих предметів, право на які було передбачене наказами, які на даний момент втратили чинність.
Не погодившись з відмовою відповідача позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232 - XII (далі - Закон України №2232 - XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Для військовослужбовців установлюються військова форма одягу та знаки розрізнення. Військовозобов'язані під час проходження зборів забезпечуються військовою формою одягу (частини 1, 2 ст. 7 Закону України №2232 - XII).
Початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації (п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України № 2232 - XII).
Частиною другою статті 24 Закону України № 2232 - XII встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011 - XII (далі - Закон України № 2011 - XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України № 2011 - XII, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною першою статті 9-1 Закону України № 2011 - XII встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016р. №178 (далі - Порядок №178): виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Пунктом 3 Порядку №178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
У відповідності до п.4 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації .
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку № 178).
Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 (далі -Інструкція №232), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за невикористане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Таким чином, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за невикористане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України в період з 12 січня 2000 по 16 жовтня 2018 року, між тим, Довідка про вартість речового майна, що належить до виплати відповідачем видана лише за речове майно, не отримане ОСОБА_1 за період 2017 - 2018 роки.
Як на підставу відмови у видачі Довідки про вартість речового майна, що належить до виплати за період з 12.01.2000 року по 31.12.2016 року відповідачем з посиланням на розпорядження Головного управління національної гвардії України від 23.10.2019 року №27/27/3-7676 «Про порядок проведення розрахунків за неотримане речове майно особового складу» зазначено, що у військової частини відсутні підстави для включення до довідки грошової компенсації за не отримане речове майно тих предметів, право на які було передбачено наказами, які на даний момент втратили чинність.
При цьому, ані у відзиві на позов чи будь - якими доказами, відповідачем не доведено про які нормативно - правові акти йдеться мова та з якого часу вони втратили чинність.
Посилання відповідача на ту обставину, що позивач протягом тривалого періоду служби (з 12.01.2000 року по 31.12.2016 рік) не звертався з рапортом про виплату компенсації за неотримане речове майно у зв'язку із чим відсутні підстави для видачі Довідки про вартість речового майна, що належить до виплати, судом до уваги не приймаються оскільки, відповідно до вищенаведених норм законодавства, після звільнення з військової служби за військовослужбовцем зберігається право на грошову компенсацію вартості за невикористане речове майно за весь період служби.
За таких обставин, суд вважає, що відмовлячи позивачу у наданні довідки про вартість речового майна, що належала йому на момент звільнення за період з 12.01.2000 року по 31.12.2016 рік, відповідач діяв всупереч положенням вищезазначених норм права, що свідчить про його протиправну бездіяльність у спірних відносинах.
Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.08.2019р. у справі №2040/7697/18, яка є обов'язковою для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненадання ОСОБА_1 Довідки - розрахунку грошової компенсації за невикористане речове майно за період з 12 січня 2000 року по 31 грудня 2016 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України надати ОСОБА_1 Довідку - розрахунок грошової компенсації за невикористане речове майно за період з 12 січня 2000 року по 31 грудня 2016 року.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева