29 березня 2021 року ЛуцькСправа № 140/1410/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Поворської сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання протиправними та скасування рішення, розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Поворської сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання протиправними та скасування рішення першої сесії восьмого скликання від 26.11.2020 №1/47 «Про затвердження структури і чисельності апарату та виконавчих органів Поворської сільської ради» в частині затвердження в новій редакції структури та чисельності апарату та виконавчих органів Поворської сільської ради яким виключено посаду начальника відділу організаційно-кадрової роботи та інформаційної діяльності, розпорядження сільського голови Поворської сільської ради від 26.01.2021 за №9-ос «Про звільнення ОСОБА_1 з 03.02.2021», зобов'язання поновити на посаді начальника відділу організаційно-кадрової роботи та інформаційної діяльності з 04.02.2021, здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 04.02.2021 по день ухвалення судом рішення.
Позовні вимоги обгрунтовані наступним:
- рішення № 1/7 від 26.11.2020 року «Про затвердження структури і чисельності апарату та виконавчих органів Поворської сільської ради», яким з метою оптимізації чисельності працівників з 01 лютого 2021 року передбачено: фактичне виведення відділу організаційно-кадрової роботи та інформаційної діяльності чисельністю 7 штатних одиниць; скорочення посад: начальника відділу, спеціаліста з обліку та бронювання військовозобов'язаних, інспектора праці, архіваріуса, інспектора з інформаційно-комп'ютерного забезпечення; введення нової посади спеціаліст з місцевого самоврядування, фактично не містить жодного правового та економічного обгрунтування необхідності скорочення штатної чисельності працівників, а наведені підстави для його прийняття не регулюють проведення такого скорочення відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України;
- з огляду на те, що звільнення у визначений роботодавцем строк - 01.02.2021 не відбулось і між сторонами продовжували діяти трудові відносини, то слід вважати, що підстави для звільнення відпали, а усі видані попередні документи щодо вивільнення позивача з 01.02.2021 втратили свою чинність та актуальність;, оскільки трудові відносини продовжували діяти поза визначений строк, то Поворська сільська рада втратила юридичне право на таке звільнення, адже звільнення поза межами визначеної дати звільнення є незаконним.
Враховуючи наведене, позивач вважає звільнення незаконним, таким що вчинене відповідачем протиправно, а тому просить рішення № 1/47 від 26.11.2020 та розпорядження № 9-ос від 26.01.2021 визнати протиправними та скасувати, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 25.02.2021 відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні у зв'язку із безпідставністю та необґрунтованістю, а також через те, що даний позов не підкріплений належими доказами, що мають значення для вирішення спору. Разом з тим, відповідач вказує, що адміністративний суд не вправі обговорювати доцільність питання щодо внесення змін в структуру та штатну чисельність Поворської сільської ради, оскільки право на свій розсуд визначати чисельність і штат працівників, вносити зміни в структуру, апарат, штатний розпис, належить тільки власникові або уповноваженому ним органу, яким у даному випадку і є Відповідач у справі. Також зазначає, що Відповідач виконав покладений законом обов'язок з вжиття вичерпних заходів щодо можливого працевлаштування працівника, посада якого підлягала скороченню, а вакантні посади окрім інспектора з проєктно-інвестиційної діяльності, які б відповідали освітньому рівню та кваліфікації позивача, Відповідач немав змоги запропонувати через їх відсутність. Вказують, що посилання позивача на той факт, що її звільнення не відбулося у визначений роботодавцем строк, тобто 01.02.2021, і між сторонами продовжували діяти трудові відносини та відпали підстави для звільнення, слід вважати нічим іншим, як власним трактуванням норм права та незгодою звільнення.
09.03.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що на час звільнення, Відповідачу достеменно було відомо про процес здобуття ОСОБА_1 вищої освіти за спеціалізацією «фінансово-економічна безпека», а посадові обов'язки виведеної зі штату посади продовжують бути необхідними до виконання, але віднесенні уже до посадових обов'язків інспектора з проєктно- інвестиційної діяльності.
09.03.2021 надійшли пояснення від Поворської сільської ради, в яких зазначено, що навчання у закладі вищої освіти жодним чином не може свідчити про те, що особа має відповідну вищу освіту (кваліфікацію), оскільки наявність вищої освіти підтверджується тільки відповідними документами, які відсутні у позивача. А також додатково зазначають, що посада інспектора з проєктно- інвестиційної діяльності вводилася одночасно з виведенням її посади не відповідають дійсності.
За правилами частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Відтак, справу розглянуто по суті у межах строків, визначених частиною другою статті 262.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно запису №4 в трудовій книжці позивача, остання на підставі розпорядження Поворського сільського голови № 7-ос від 11.01.2017 була прийнята на посаду інспектора з кадрової роботи та ВОС Поворської сільської ради.
Згідно запису № 5 трудової книжки, 22.05.2017 позивач була переведена на посаду інспектора з кадрової роботи, а 02.01.2019 назву «Інспектор з кадрової роботи» змінено на «Інспектор з кадрів».
11.12.2019 ОСОБА_1 була переведена на посаду спеціаліста з кадрової роботи (запис № 7 трудової книжки), а 03.08.2020 переведено на посаду начальника відділу організаційно-кадрової роботи та інформаційної діяльності (запис № 10 трудової книжки).
На першій сесії восьмого скликання Поворської сільської ради прийнято рішення від 26.11.2020 № 1/7 «Про затвердження структури і чисельності апарату та виконавчих органів Поворської сілької ради», яким зокрема: «п. 2 Затверджено в новій редакції структуру і чисельність апарату та виконавчих органів Поворської сільської ради, яку ввести в дію із 01.02.2021 року. (додаток 2).» Відповідно до вказаного розпорядження було затверджено нову структуру апарату сільської ради та виведено наступні посади: начальника відділу, спеціаліста з обліку та бронювання військовозобов'язаних, інспектора праці, архіваріуса, інспектора з інформаційно-комп'ютерного забезпечення. Згідно даного розпорядження в структурі залишено посади інспектора з проєктно-інвестиційної діяльності та спеціаліста з юридичних питань та введено нову посаду спеціаліст з місцевого самоврядування.
Згідно розпорядження сільського голови від 27.11.2020 № 240-од «Про попередження працівників апарату Поворської сільської ради про наступне їх вивільнення у зв'язку із скороченням штату» ОСОБА_1 повідомлено про заплановане вивільнення із займаної посади, а також повідомлено про наявність вакантних посад на 01.02.2021. Позивач з даним розпорядженням ознайомилася, про свідчить підпис у Додатку 1 до вищезгаданого розпорядження.
Аналогічні повідомлення про вивільнення надсилалися позивачу 10.12.2020 та 18.01.2020.
Разом з тим, позивач з 11.01.2021 по 24.01.2021 перебувала у додатковій оплачуваній відпусці, а з 26.01.2021 по 02.02.2021 включно ОСОБА_1 надано щорічну відпустку, що підтверджується копіями відповідних розпоряджень наявними у матеріалах справи.
Розпорядженням від 26.01.2021 за № 9-ос наказано звільнити ОСОБА_1 з роботи 03.02.2021 у зв'язку з скороченням структури та чисельності штату апарату Поворської сільської ради на підставі п. 40 КЗпП.
Позивач з даним розпорядженням ознайомилася 29.01.2021 та на примірнику останього вказала, що не згідна з даним розпорядженням з підстав незаконності проведення скорочення.
Останнім днем роботи позивача було 03.02.2021.
Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування рішення першої сесії восьмого скликання Поворської сільської ради від 26.01.2020 № 1/47, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти особі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.
Відповідно до ч. 6 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Слід зазначити, що пунктами 3, 5 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск, затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання.
Відповідно до ч. 4 ст.46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», наступні сесії ради скликаються: сільської, селищної, міської - відповідно сільським, селищним, міським головою; районної у місті, районної, обласної - головою відповідної ради.
Згідно з ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Згідно з ч. 10 ст. 59 вказаного Закону України акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Так, підставами для визнання акту органу місцевого самоврядування недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Відповідно до п. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Право визначити чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому ним органу. Суд не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності чи штату працівників. Власник має право, на свій розсуд, вносити зміни до штатного розкладу.
Встановлені судом фактичні обставини справи дають підстави для висновку, що при прийнятті рішення Поворською сільською радою № 1/7 від 26.11.2020 року «Про затвердження структури і чисельності апарату та виконавчих органів Поворської сільської ради», дотримано приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відтак позовна вимога про визнання протиправним та скасування останього, задоволенню не підлягає, через безпідставність та необґрунтованість.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування розпорядження №9-ос від 26.01.2021, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Згідно правової позиції Верховного Суду України висловленої в постанові від 01.07.2015 у справі № 6-491цс15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Як вказує Верховний Суд України в п.19 Постанови Пленуму № 9 від 06.11.1992 Про практику розгляду судами трудових спорів, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Аналіз норми п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання трудового договору за ініціативи власника або уповноваженого ним органу є зміни в організації виробництва і праці, які у свою чергу можуть мати місце у випадках ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Тому, під змінами в організації виробництва і праці, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору слід розуміти, в тому числі, скорочення чисельності або штату працівників, що призводить до скорочення займаної працівником посади та зумовлює його звільнення у випадку неможливості переведення працівника на іншу посаду.
Відповідач надав докази, що відбулося фактичне скорочення чисельності або штату працівників про що свідчить рішення першої сесії восьмого скликання Поворської сільської ради від 26.01.2020 № 1/47, а також в матеріалах справи наявні докази, що при вивільнені позивач була належним чином ознайомлена з переліком всіх вакантних посад, про що свідчить підпис останьої на додатку 1 розпорядження № 240-од 27.11.2020.
Судом констатується та враховано, що позивачу пропонувались інші вакантні посади з врахуванням її освіти, а саме: наявну тимчасово вакантну посаду інспектора з проєктно-інвестиційної діяльності на період відпустки іншого працівника для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку або фактичного виходу працівника на роботу до 03.10.2021.
Проте переведення позивача на вказану вище посаду не було реалізовано, у зв'язку із бажанням перервати декретну відпустку та приступити до роботи з 01.02.2021 основного працівника (розпорядження № 6-ос від 25.01.2021).
Доводи позивача, що йому не були запропоновані інші посади, які були вільними на час попередження про звільнення, а саме посада спеціаліста місцевого самоврядування (із врахуванням тієї обставини, що позивач на час існування спірних правовідносин здобувала вищу освіту), суд оцінює критично, оскільки навчання у закладі вищої освіти жодним чином не може свідчити про те, що особа має відповідну вищу освіту (кваліфікацію), оскільки наявність вищої освіти підтверджується тільки відповідними документами визначеними ст. 7 Закону України «Про вищу освіту», про що свідчить відсутність останього у матеріалах справи.
Слід відзначити, що відсутність у позивача вищої освіти, яка є обов'язковою для всіх посад, в тому числі і вакантних, унеможливлюють надання останній відповідної посади.
Суд вважає, що відповідач виконав покладений на нього обов'язок з вжиття усіх заходів щодо можливого працевлаштування працівника, посада якого підлягала скороченню, а звільнення позивача з роботи відбулося без порушенням вимог Кодексу законів про працю України.
Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що позовна заява в частині визнання протиправним та скасування розпорядження № 9-ос від 26.01.2021 задоволенню не підлягає.
Крім того, оскільки суд дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог відносно скасування спірних розпоряджень Поворської сільської ради, вимога позивача про зобов'язання останніх нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 04.02.2021 по день ухвалення судового рішення, також не підлягає до задоволення в силу відмови у задоволенні попередніх пов'язаних позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Представлені відповідачем на заперечення позовних вимог докази у своїй сукупності дають підстави вважати що рішення відповідача(спірні розпорядження) є законними, прийнятими з дотриманням критеріїв, передбачених ч.2 ст.2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, статтею 13 Конвенції пр. захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2.4, 7 та 11 до Конвенції» визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
В рішеннях Європейського Суду з прав людини - справа «Красношапка проти України» від 30 листопада 2006 року, «Єфименко проти України» від 18 липня 2006 року, які згідно до положень статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» є обов'язковими для виконання Україною, суд неодноразово наголошував, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує ефективний засіб юридичного захисту.
Згідно статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Отже, гарантування кожному права на захист від незаконного звільнення є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародному пакту про громадські та політичні права.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач всупереч вимогам статті 77 КАС України не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачем правомірність оспорюваного рішення підтверджено належними та допустимими доказами, та суд не вбачає того, що дії відповідача були спрямовані (стали причиною) на незаконне звільнення позивача, а відтак позов задоволенню не підлягає.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Враховуючи те, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, судові витрати позивачу не відшкодовуються, в тому числі й витрати на правову допомогу.
Керуючись статтями 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В.В. Дмитрук