29 березня 2021 р. Справа № 120/2448/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку письмового провадження заяву представника позивача, адвоката Грушко Жанни Вячеславівни, про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області до Вінницького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання протиправними та скасування постанов,
24.03.2021 до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Грушко Ж.В., подана від імені та в інтересах Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області (далі - позивач, Якушинецька сільська рада) до Вінницького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (далі - відповідач, Вінницький РВ ДВС) про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця Клименко Лариси Дмитрівни (далі - ОСОБА_1 ) від 03.03.2021:
- про відкриття виконавчого провадження № 64662967;
- про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 24000,00 грн у виконавчому провадженні № 64662967;
- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 64662967 в сумі 200,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.12.2020 у справі № 120/5345/20-а визнано протиправним та скасовано рішення Якушинецької сільської ради від 30.04.2020 № 431 про відмову ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та зобов'язано Якушинецьку сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, комунальної форми власності, яка межує поруч із земельною ділянкою з кадастровим номером 0520682500:03:004:0124 (для ідентифікації бажаного місця розташування земельної ділянки), яка розташована на території Якушинецької сільської ради, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні суду.
02.02.2021 Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 120/5345/20-а на виконання вказаного судового рішення в зобов'язальній частині. 03.03.2021 за заявою стягувача державний виконавець Клименко Л.Д. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 64662967 з виконання цього виконавчого листа, а також постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 24000,00 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 200,00 грн.
Позивач вважає оскаржувані постанови протиправними та зазначає, що заява стягувача про відкриття виконавчого провадження датована 23.02.2021, а датою її завантаження разом з виконавчим документом до автоматизованої системи виконавчого провадження - 01.03.2021. Однак в порушення вимог ч. 5 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" постанова про відкриття виконавчого провадження № 64662967 прийнята відповідачем лише 03.03.2021.
Крім того, позивач зазначає, що Якушинецька сільська рада надсилала державному виконавцю пояснення, у яких повідомила про фактичне виконання рішення суду від 04.12.2020 у справі № 120/5345/20-а.
Так, позивач звертає увагу на те, що після набрання рішенням суду законної сили 05.01.2021, 02.02.2021 відбулося засідання Комісії з питань містобудування, земельних відносин та охорони навколишнього середовища Якушинецької сільської ради, на якому, повторно розглянувши клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, рекомендовано відмовити зазначеній особі у наданні відповідного дозволу. Висновок комісії затверджений рішенням 5 сесії 8 скликання Якушинецької сільської ради від 12.03.2021.
Отже, на думку позивача, рішення суду у справі № 120/5345/20-а було виконане Якушинецькою сільською радою до відкриття виконавчого провадження № 64662967, а тому оскаржувані постанови державного виконавця підлягають скасуванню.
25.03.2021, до відкриття провадження в адміністративній справі, до суду надійшла заява представника позивача про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанов державного виконавця Клименко Л.Д. ВП № 64662967 від 03.03.2021 про стягнення з Якушинецької сільської ради виконавчого збору в розмірі 24000,00 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 200,00 грн.
У заяві зазначається, що оскаржувані постанови прийняті державним виконавцем з грубим порушенням вимог закону, є очевидно протиправними, а тому підлягають скасуванню. Разом з тим, постанова про стягнення виконавчого збору може бути виконавчим документом, якщо на підставі неї буде відкрито виконавче провадження. При цьому представник позивача зауважує, що Якушинецька сільська рада у повному обсязі виконала рішення суду в адміністративній справі № 120/5345/20-а ще до відкриття виконавчого провадження № 64662967, що з урахуванням вимог ч. 9 ст. 27, п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" свідчить про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору. Отже, невжиття судом заходів забезпечення позову може призвести до безпідставного стягнення з позивача виконавчого збору, що, у свою чергу, істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист тих прав позивача, на захист яких подано адміністративний позов.
Крім того, позивач вважає недопустимою ситуацію, при якій одночасно здійснюється судовий розгляд справи про оскарження постанови про стягнення виконавчого збору та її примусове виконання органами ДВС з відповідними негативними наслідками для позивача, які можуть мати місцем.
Також представник позивача звертає увагу на те, що Якушинецька сільська рада має самостійні рахунки, однак немає окремого рахунку щодо виконання рішень суду. Тому здійснення відповідачем стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження спричинить блокування, тобто накладення арешту на рахунки сільської ради і, як наслідок, створить перешкоди у виплаті заробітної плати, оплати комунальних послуг тощо.
Отже, враховуючи існування безпосередньої загрози для прав та інтересів позивача у вигляді можливої втрати майна (грошових коштів) та інших негативних наслідків, на думку заявника, існують правові підстави для забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа. Водночас представник позивача вважає, що такий спосіб забезпечення позову є адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами.
Заява про забезпечення позову відповідає вимогам, передбаченим статтею 152 КАС України. Підстав для повернення заяви без розгляду відповідно до частини шостої статті 154 КАС України не встановлено.
Частиною першою статті 154 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відтак, зважаючи на те, що наявних у розпорядженні суду матеріалів є достатньо для вирішення відповідного процесуального питання, заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ч. 6 ст. 120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Таким чином, оскільки заява про забезпечення позову надійшла до суду 25.03.2021 (четвер), відповідно до закону останнім днем строку для її розгляду судом необхідно вважати 29.03.2021 (понеділок).
Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В силу приписів частини першої статті 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Отже, забезпечення позову - це надання заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 року в справі № 826/14951/18).
Суд зауважує, що частиною другою статті 150 КАС України передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Відтак, виходячи з конкретних обставин та з урахуванням наданих йому доказів, суд повинен встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Тобто прийняття рішення про забезпечення позову можливе лише в разі наявності обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому (1) ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або (2) ефективний захист (поновлення) порушених (оспорюваних) прав або інтересів позивача, або (3) є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
Крім того, згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Таким чином, обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи, та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Втім, заявою про забезпечення позову не доводиться та документально не підтверджується існування обставин, які б вказували на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити/унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист/поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Так, предметом оскарження у цій справі є постанови державного виконавця Клименко Л.Д. від 03.03.2021 про відкриття виконавчого провадження № 64662967, про стягнення виконавчого збору в розмірі 24000,00 грн у виконавчому провадженні № 64662967 та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 64662967 в сумі 200,00 грн.
Водночас в порядку забезпечення позову представник позивача просить суд зупинити стягнення на підставі постанов відповідача про стягнення з позивача виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, тобто застосувати спосіб забезпечення позову, передбачений пунктом 5 частини першої статті 151 КАС України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:
5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
В силу вимог ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з ч. 9 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону.
Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
За правилами, передбаченими ч. 1, 2 ст. 42 Закону № 1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються, зокрема, з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, та стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (ч. 4 ст. 42 Закону № 1404-VIII).
Крім того, суд звертає увагу на окремі положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802.
Так, пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 встановлено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Також, у відповідності до пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5, про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
З аналізу наведених вище правових норм суд доходить висновку, що примусове виконання постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та/або витрат виконавчого провадження, прийнятих у виконавчому провадженні з виконання рішення немайнового характеру, здійснюється після закінчення такого виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) шляхом реєстрації відповідної постанови про стягнення виконавчого збору та/або витрат виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчого документа та в межах окремого виконавчого провадження, відкритого з виконання такого виконавчого документа.
При цьому у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчий збір стягненню не підлягає.
Судом встановлено, що оскаржувані постанови про стягнення з Якушинецької сільської ради виконавчого збору в розмірі 24000,00 грн та про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 200,00 грн винесені державним виконавцем у зв'язку з відкриттям виконавчого провадження № 64662967 з виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04.12.2020 у справі № 120/5345/20-а, що має немайновий характер (боржника зобов'язано вчинити певні дії).
Отже, на даний час вказані постанови не є предметом примусового виконання органом державної виконавчої служби, а тому не можуть створювати тих негативних наслідків для позивача у вигляді майнових втрат, якими обґрунтовується необхідність забезпечення адміністративного позову.
Крім того, оскільки виконавче провадження № 64662967 не передбачає стягнення з боржника грошових коштів на користь стягувача, відсутні підстави вважати, що з позивача можуть бути стягнуті певні кошти та за їх рахунок відбудеться виконання оскаржуваних постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в порядку, передбаченому розділом VI Закону № 1404-VIII.
Суд зазначає, що однією з необхідних умов для вжиття судом заходів забезпечення позову є небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Водночас така небезпека має бути очевидною, а не удаваною.
Разом з тим, доводи заявника на підтримку необхідності забезпечення позову ґрунтуються переважно на припущеннях, тоді як матеріалами позовної заяви документально не підтверджується факт існування обставин, які б окремо або в сукупності свідчили про наявність реальної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, як боржника у виконавчому провадженні, до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Також відсутні достатні вважати, що звернення позивача до адміністративного суду з позовом про скасування незаконних, на його думку, рішень державного виконавця у даному випадку не є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача. Адже законом (ч. 4 ст. 287 КАС України) передбачено 10-денний строк для розгляду справ цієї категорії і, у разі задоволення позову, примусове виконання оскаржуваних рішень відповідача де-юре та де-факто стане неможливим.
До того ж суд враховує, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення позову. Чинне законодавство передбачає механізми відновлення порушених прав позивача, якщо це буде встановлено за результатами спору по суті, зокрема шляхом повернення виконавчого збору, що прямо передбачено положеннями статті 27 Закону № 1404-VIII та Інструкції № 512/5.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, визначених у п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України.
Зі змісту позовної заяви та заяви про забезпечення позову також видно, що позивач стверджує про очевидну протиправності оскаржуваних рішень органу ДВС.
Проте вказані доводи можуть бути перевірені лише під час розгляду справи по суті, після з'ясування судом обставин справи та оцінки зібраних в ній доказів. Водночас на цьому етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності постанов державного виконавця, які позивач оспорює в суді. Тим паче, встановлення ознак очевидної протиправності рішення суб'єкта владних повноважень під час розгляду заяви про забезпечення позову фактично означає вирішення спору по суті, а тому заявник повинен довести наявність таких ознак та надати беззаперечні докази на їх підтвердження.
Отже, судом не встановлено як існування обставин для забезпечення позову, передбачених у частині другій статті 150 КАС України, так і достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову, визначених пунктом 5 частини першої статті 151 КАС України, шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа.
Відтак у задоволенні заяви представника позивача належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 156, 256, 294 КАС України, суд
Відмовити у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі № 120/120/2448/21-а за позовом Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області до Вінницького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання протиправними та скасування постанов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Відповідно до ст. 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
За змістом положень абз. 2 ч. 1 ст. 295 КАС України якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала в повному обсязі складена та підписана суддею 29.03.2021.
Суддя Сало Павло Ігорович