м. Вінниця
19 березня 2021 р. Справа № 120/49/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що в червні 2020 року він звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок з кадастровим номером 0520680200:01:007:0687 для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. За наслідками розгляду клопотання 01.09.2020 відповідачем прийнято наказ №576-УБД "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації". Підставою відмови у наданні дозволу на виготовлення документації слугувало те, що у випадку коли земельна ділянка сформована має розроблятися проект землеустрою.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.11.2020 року у справі № 120/4886/20-а адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №576-УБД від 01.09.2020. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га, яка знаходиться на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
На виконання даного рішення, відповідачем винесено наказ від 11.12.2020 року, яким йому повторно відмовлено у надані дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою.
Вважаючи наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови у надані дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки протиправним позивач звернувся до суду.
Ухвалою від 11.01.2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву та витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії клопотання позивача та документів, на які посилався відповідач відмовляючи у задоволенні клопотання позивача, а також належним чином завірену копію технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, а саме: земельної ділянки за кадастровим номером: 0520680200:01:007:0687, належним чином завірену копію Поземельної книги, яка відкрита на земельну ділянку за кадастровим номером: 0520680200:01:007:0687 із відповідними до неї додатками (що стало підставою для відкриття Поземельної книги), та копію Витягу Державного земельного кадастру відносно земельної ділянки за кадастровим номером: 0520680200:01:007:0687.
У встановлений судом строк відповідачем подано витребувані ухвалою суду докази та відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що наказом Головного управління від 11.12.2020 року №2-16941/15-20-СГ відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, оскільки було встановлено, що бажана земельна ділянка відноситься до земель загального користування, а тому не може надаватися у приватну власність. Також згідно із "Правилами охорони електричних мереж", в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільчих пунктів і пристроїв не допускаються дії, що можуть порушити нормальну роботу електрообладнення, спричинити його пошкодження або нещасні випадки.
Що стосується іншої позовної вимоги в частині зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, то відповідач звертає увагу суду, що такі вимоги передбачають втручання у дискреційні повноваження останнього, у зв'язку з чим задоволенні бути не можуть. За таких обставин відповідач вважає позов необґрунтованим та вказує на відсутність підстав для його задоволення.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 22.06.2020 позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:007:0687, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 гектари з метою подальшої передачі у власність, яка розташована за межами населеного пункту на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Наказом відповідача від 01.09.2020 за №576-УБД позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою. Відмова мотивована загальним посиланням на невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. В наказі також зазначено, що подане позивачем клопотання не узгоджується із положеннями статей 116, 118 ЗК України, відповідно до яких відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, надає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.11.2020 року у справі № 120/4886/20-а адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №576-УБД від 01.09.2020. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га, яка знаходиться на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
На виконання даного рішення, відповідачем винесено наказ від 11.12.2020 року № 2-169*41/15-20-СГ, яким йому повторно відмовлено у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власніть. Підставою для відмови зазначено те, що відповідно до інформації відділу у Вінницькому районні Головного управління, бажана земельна ділянка відноситься до земель загального користування. Статтею 83 Земельного кодексу України передбачено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо). Також згідно із "Правилами охорони електричних мереж", в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільчих пунктів і пристроїв не допускаються дії, що можуть порушити нормальну роботу електрообладнення, спричинити його пошкодження або нещасні випадки.
Вважаючи такий наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області протиправним позивач звернувся до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Слід зауважити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди повинні перевіряти їх на відповідність того, чи прийняті (вчинені) останні з дотриманням усіх вимог, визначених статтею 2 КАС України.
Відповідно до статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині 1 статті 19 ЗК України, відповідно до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу положень пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення садівництва із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Згідно із частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до пункту "в" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Порядок набуття права власності визначається главою 19 Розділу ЗК України.
Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.
Зокрема, частина 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а.
Як встановлено судом, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.11.2020 року у справі № 120/4886/20-а зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га, яка знаходиться на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У вказаному рішенні суд дійшов висновку, що в даному випадку технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки є належною документацією із землеустрою, оскільки земельна ділянка, за рахунок якої позивач бажає отримати безоплатно у власність 0,12 га, уже є сформованою та їй присвоєно кадастровий номер 0520680200:01:007:0687.
Тобто, відповідач, розглядаючи повторно заяву позивача, повинен був, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні суду, прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні, однак лише з тих підстав, виключний перелік яких визначено у статті 118 ЗК України.
Втім, наказом №2-16941/15-20-СГ від 11.12.2020 року відповідач відмовив у наданні дозволу на розрозробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Вказане суперечить висновкам викладеним у рішенні суду від 25.11.2020 року у справі № 120/4886/20-а, де Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області зобов'язано повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 саме щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки.
Також приймаючи оскаржуваний наказ відповідач виходив із того, що бажана для позивача земельна ділянка відноситься до земель загального користування.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що земельні ділянки загального користування не можуть передаватися у приватну власність.
Однак жодних належних доказів того, що земля, за рахунок якої позивач бажає отримати земельну ділянку, відноситься до земель загального користування відповідачем не надано.
Більше того, відповідно даних Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який міститься в матеріалах справи, та Поземельної книги земельної ділянки із кадастровим номером 0520680200:01:007:0687 судом встановлено, що бажана для позивача земельна ділянка за кадастровим номером 0520680200:01:007:0687 має цільове призначення - для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, та відноситься до категорії - землі сільськогосподарського призначення, та не відноситься до земель земель загального користування, а тому посилання відповідача на те що бажана для позивача земельна ділянка є землею загального користування не знайшли свого підтвердження.
З огляду на викладене, суд приходить висновку щодо протиправності наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.12.2020 року №2-16941/15-20-СГ, яким позивачу відмовлено у надані дозволу на розрозробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, за кадастровим номером: 0520680200:01:007:0687, на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Що ж до позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача надати йому дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, то суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 року у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 року № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016 року, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 року).
Втім, повноваження суб'єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 року у справі № К/31204/15).
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 11.09.2019 року в справі № 819/570/18.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (частина 2 статті 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
Згідно з частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 роек № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Отже, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області має виключні повноваження щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, так і порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Відтак, суд вважає, що оскільки відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва, в межах своїх повноважень, однак відмовив з незаконних підстав, які не підтверджуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами, а суд дійшов висновку, що наказ відповідача є протиправним, у суб'єкта владних повноважень залишається лише один варіант дій та прийняття рішення, а саме надання позивачу дозволу виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки.
Правильність зазначеного висновку підтверджуються правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.05.2020 року у справі № 819/654/17.
Крім того, при визначенні належного способу захисту прав позивача, суд враховує, що відповідач вдруге відмовляє позивачу у наданні відповідного дозволу, зазначаючи щоразу інші причини, відтак, суб'єкт владних повноважень приймаючи оскаржуване рішення діє не у спосіб встановлений законом.
Враховуючи наведене суд приходить до переконання, що позивач обрав належний спосіб захисту своїх порушених прав і за результатами розгляду цієї справи відповідача необхідно зобов'язати надати позивачу дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва, яка знаходиться на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Водночас суд зазначає, що отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання земельної ділянки у власність. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 13.12.2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27.02.2018 року в справі № 545/808/17 та від 19.06.2018 року в справі № 806/2982/17.
При вирішенні справи суд також враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Натомість у спорі між сторонами судом встановлено недотримання відповідачем принципу "належного урядування" в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Так, відповідач довільно трактує визначені законом підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки та відмовив позивачеві у наданні такого дозволу з непередбачених законом підстав.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва, яка знаходиться на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), належить задовольнити.
Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити повністю.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.12.2020 року №2-16941/15-20-СГ щодо відмови ОСОБА_1 у надані дозволу на розрозробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 39767547)
Суддя Мультян Марина Бондівна