29.03.2021 Справа № 756/12108/20
Унікальний №756/12108/20
Провадження №2/756/1713/21
25 березня 2021 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:
головуючого судді Диби О.В.,
за участю секретаря П'яла Ю.Б.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Вожакіної Т.В.
представника відповідача адвоката Штундера Я.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПресЦентр Київ» про стягнення окладу за простій на час карантину та стягнення компенсації за невикористану відпустку,
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення окладу за простій на час карантину та стягнення компенсації за невикористану відпустку, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 11.05.2018 ОСОБА_1 приступила до виконання трудових обов'язків на посаді кур'єра ТОВ «ПресЦентр Київ» та була звільнена з посади 24.07.2020.
Вказала, що при звільненні відповідачем було проведено розрахунок не в повному обсязі, не сплачено ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку, а також виплати за простій на час карантину.
Позивач зверталась до відповідача із вимогою сплатити існуючу заборгованість, проте станом на день звернення до суду ТОВ «ПресЦентр Київ» розрахунок з позивачем не провів.
Враховуючи викладене, просила стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 2 213,12 грн. та 3 054,00 грн. за простій підприємства на час карантину.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 12.10.2020 у вказаній справі відкрито спрощене позовне провадження.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Вожакіна Т.В. позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник відповідача - адвокат Штундер Я.Г. у судовому просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості, вказуючи на те, що відповідач як роботодавець провів з позивачем остаточний розрахунок та виплатив усі належні кошти, включаючи виплату за простій на час карантину та компенсацію за невикористану відпустку.
Заслухавши пояснення учасників, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Із матеріалів справи убачається, що 07.05.2018 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про прийняття її на посаду кур'єра за сумісництвом з погодинною оплатою у відділ транспортної логістики з 11.05.2018 за трудовим договором з випробувальним терміном 1 місяць (а.с. 47).
Наказом директора ТОВ «ПресЦентр Київ» Самойленко Р.Л. від 10.05.2018 за №1005/1 з 11.05.2018 позивача прийнято на посаду кур'єра, форма працевлаштування - не основне місце роботи з почасовою оплатою праці (за сумісництвом) (а.с. 48).
У судовому засіданні позивач пояснила, що у 2020 році вона не перебувала у відпустці та не отримувала грошових коштів за її використання.
Сторона відповідача стверджувала, що позивач зверталася ТОВ «ПресЦентр Київ» із заявами про надання їй відпустки, які були задоволені.
Так, 28.02.2019 позивачем було подано заяву про надання їй щорічної відпустки за 2018 рік з 01.03.2019 по 14.03.2019 (а.с. 49).
Згідно Наказу директора ТОВ «ПресЦентр Київ» Самойленко Р.Л. від 28.02.2019 за №2802/3 кур'єру ОСОБА_1 надано відпустку за 2018 рік строком на 14 календарних днів (а.с. 50).
Позивач отримала грошові кошти за березень 2019 року в розмірі 1 704,00 грн., що підтверджується Відомістю на виплату готівки №ВЗП-03 за березень 2019 року (а.с. 51).
Вказана сума включає в себе 886,90 грн - оплата відпустки 14 календарних днів; 1 015,10 грн. - оплата за відпрацьовані години.
Крім того, 24.02.2020 позивач звернулась із заявою про надання їй щорічної відпустки з 24.02.2020 по 10.03.2020 (а.с. 52).
Відповідно до Наказу директора ТОВ «ПресЦентр Київ» Самойленко Р.Л. від 24.02.2020 за №2402/2 кур'єру ОСОБА_1 надано відпустку за 2019 рік строком на 14 календарних днів (а.с. 53).
Із журналу обліку робочого часу вбачається, що у період з 24.02.2020 по 10.03.2020 ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці (а.с. 107-118).
Позивачу було виплачено за лютий 2020 року: 385,75 грн. - оплата відпустки 6 календарних днів; 1 516,26 грн. - оплата за відпрацьовані години; за березень 2020 року: 642,90 грн. - оплата відпустки 10 календарних днів; 221,65 грн. - оплата за відпрацьовані години. З 18.03.2020 оплата праці проводилась згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» від 17.03.2020 №530.
Згідно Відомості на виплату готівки №ВЗП-03 за березень 2020 року позивачу виплачено 851,58 грн. (а.с. 54).
Остаточний розрахунок за невикористану відпустку проведено з позивачем у липні. Так, згідно платіжної відомості №ВЗП-000006 за липень 2020 року позивачу виплачено 451,00 грн.
Сторона позивача стверджувала, що у 2020 році не перебувала у відпустці, оскільки наказ від 24.02.2020 не містить відомостей про ознайомлення позивача з його змістом.
Таким чином, судом встановлено, що позивач дійсно не була ознайомлена із наказами №2802/3 від 28.02.2019 та №2402/2 від 24.02.2020 про надання їй щорічної відпустки. Разом з тим, позивач власноруч складала заяви про надання їй відпустки, та власним підписом засвідчувала про отримання нею грошових коштів за використану відпустку.
Сам факт не ознайомлення ОСОБА_1 із відповідним наказом про надання їй щорічної відпустки не може свідчити про те, що позивач не перебував у такій відпустці та не отримував відповідні виплати.
Наказом директора ТОВ «ПресЦентр Київ» Самойленко Р.Л. від 17.07.2020 за №2705/2 ОСОБА_1 звільнено з посади кур'єра з 24.07.2020 за згодою сторін на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 62).
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про оплату праці» визначено, що мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
В той же час, нормою ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним с чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці (ч. 1 ст. 97 КЗпП України).
Згідно положень ст. 97 КЗпП України та ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.
У судовому засіданні встановлено, що, посадові оклади ТОВ «ПресЦентр Київ» встановлювались підприємством в погодинному розмірі посадового окладу робітника не за основним місцем роботи у розмірі 1 902,00 грн.
Згідно із ч. 2 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.
Верховний Суд у своїй постанові від 06.02.2019 за №408/3267/17 дійшов висновку про те, що сам факт звільнення позивача не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення працівником вимоги про розрахунок.
За змістом ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи A I групи.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ст. 6 Закону України «Про відпустки»).
Отже, відповідно до наказів №2802/3 від 28.02.2019 та №2402/2 від 24.02.2020 ТОВ «ПресЦентр Київ» позивачу було надано щорічні відпустки відповідно за 2018 та за 2019 роки, за які було отримано відповідні виплати, що підтверджується відповідними відомостями про виплату готівки.
Остаточний розрахунок із позивачем за невикористану відпустку було проведено на підставі Платіжної відомості №BЗП - 000006 за липень 2020 року.
Таким чином, позивачем не доведено порушення його прав на оплату праці, тому позовна вимога про зобов'язання зробити розрахунок коштів та виплату за невикористану відпустку за період роботи на підприємстві відповідача задоволенню не підлягає.
Крім того, позивач посилається на те, що відповідач не сплатив йому за час простою підприємства.
Відповідно до ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Постановою КМУ від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України.
Пунктом 1 постанови КМУ «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Сov-2» №392 від 20.05.2020 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 22.05.2020 по 31.07.2020 на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя з урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин продовжено дію карантину, встановленого постановою КМУ від 11.03.2002 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
У відповідності до п. 2, 3 та 5 Наказу директора ТОВ «ПресЦентр Київ» Самойленко Р.Л. від 17.03.2020 за №1703/1ВН щодо умов роботи під час карантину на період епідемії коронавірусної хвороби (COVID-19) на підприємстві на період карантину встановлено умови простою для кур'єрської доставки у зв'язку із припиненням руху транспорту; оплату праці за період карантину проводити із дотриманням чинного законодавства України, враховуючи особливості та зміни на період карантину.
За приписами ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Час простою з вини працівника не оплачується. На період освоєння виробництва (продукції) власник або уповноважений ним орган може провадити робітникам доплату до попереднього середнього заробітку на строк не більш як шість місяців.
Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 1 ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Так, 20.07.2020 позивач звернулась до відповідача із заявою виплатити їй 2/3 окладу за час вимушеного простою з 18.03.2020 по 22.05.2020 (а.с. 57).
Матеріали справи містять Відомість на виплату готівки №ВЗП-01К_2020 згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)», відповідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП України за березень, квітень, травень 2020 року, у відповідності до якої ОСОБА_1 отримала 3 054,62 грн. за простій на підприємстві, що засвідчила власним підписом (а.с. 58, 59).
Факт отримання коштів у розмірі 3 054, 62 грн. позивач не заперечувала, однак вказувала на те, що ці кошти були їй надані підприємством на її прохання у вигляді фінансової допомоги.
Сторона відповідача заперечувала такі обставини та вказувала на те, що позивач із заявою про надання їй фінансової допомоги не зверталася, відповідного наказу по підприємству не видавалося, а неправильне сприйняття позивачем призначення отриманих коштів, не свідчить про порушення відповідачем своїх фінансових зобов'язань.
Окрім того позивач стверджував, що доказом неналежного виконання відповідачем своїх фінансових зобов'язань є те, що відповідно до довідки Пенсійного фонду України за формою ОК - 5 від 07.09.2020 та відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 26.08.2020, такі суми не відображені як дохід позивача.
Відповідач у своєму відзиві посилався на те, що у листопаді 2020 року ним було виявлено, що сума нарахувань у розмірі 3 164, 91 грн. (за березень, квітень, травень 2020 року) була помилково не відображена як дохід позивача, та була включена уточнюючим показником до звітності за листопад 2020 року (а.с. 64).
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання та здійснив усі виплати позивачу на день її звільнення.
Натомість позивачем не надано доказів в обґрунтування позовних вимог.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України), обов'язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана надати докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд ухвалює рішення у справі на користь протилежної сторони.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а допустими є докази, отримані одержані з дотриманням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).
Разом з тим, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідач не провів з нею належного розрахунку при звільненні.
Ураховуючи викладене, зважаючи на те, що надані ОСОБА_1 докази є недостатніми для зобов'язання відповідача сплатити позивачу за простій на час карантину, а також компенсацію за невикористану відпустку, суд дійшов висновку про необхідність відмовити позивачеві у задоволенні вказаної вимоги.
Таким чином, судом не встановлено правових підстав для задоволення позовних вимог.
Інші наявні в матеріалах справи докази висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 206, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пресцентр Київ» (02000, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 4-А, кв. 4, код ЄДРПОУ 34809613) про стягнення окладу за простій на час карантину та стягнення компенсації за невикористану відпустку - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Оболонський районний суд м. Києва. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
Повний текст судового рішення складено 29.03.2021.
Суддя О.В. Диба