Справа № 467/1196/19
2/467/3/21
18.03.2021 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого - судді Явіци І.В.
за участю секретарів судового засідання Андросової А.В., Савчук О.І.
представника позивачів - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Приватного підприємства «Аграрне підприємство «Благодатненський патахопром» про визнання договору оренди землі недійсним, -
Вимоги позивачів та доводи на їх обґрунтування
Звернувшись до суду із вказаним позовом та змінивши його підставу заявою від 18 грудня 2020 року, представник позивачів, діючи в їх інтересах, посилався на те, що 25 грудня 2015 року ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , нібито підписав з відповідачем договір оренди землі строком на 25 років зі сплатою орендної плати у розмірі 6 467,17 грн. на рік.
Проте, станом на момент укладення договору ОСОБА_6 хворів на тяжке захворювання і не виходив із свого помешкання через постійний біль та необхідність його лікування, а тому, будучи здоровою людиною, не підписав би будь - яких правових документів, тим більше договору оренди землі строком на 25 років.
Тому, на думку представника позивачів, договір оренди землі від 25 грудня 2015 року був укладений ОСОБА_6 під впливом тяжкої для нього обставини, як то, хвороби.
Крім цього, як вказав представник позивачів, у ОСОБА_6 та в Новоодеській і Арбузинській РДА Миколаївської області відсутні примірники договору, у той час, як у відповідача відсутній акт прийому - передачі земельної ділянки.
Крім цього, ОСОБА_6 не отримував від відповідача орендної плати.
За таких обставин, посилаючись на положення ст. 233 ЦК України, представник позивачів, діючи в інтересах останніх, просив суд визнати недійсним договір оренди землі №256118 від 25 грудня 2015 року, у якому орендодавцем зазначено ОСОБА_6 , а орендарем земельної ділянки площею 8,4762 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Садівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, - Приватне підприємство «Аграрне підприємство «Благодатненський птахопром», стягнувши із відповідача на користь позивачів усі судові витрати.
Процесуальні дії у справі
Спрощене провадження у цій справі було відкрите ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 18 жовтня 2019 року, якою також витребувано докази за клопотанням представника позивачів.
Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 17 грудня 2019 року витребувано докази за клопотанням представника позивачів.
Ухвалою цього ж суду від 21 січня 2020 року витребувано докази за клопотанням представника відповідача.
Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 лютого 2020 року витребувано докази за клопотанням представника позивачів.
Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 лютого 2020 року у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, а провадження у зупинене та відновлене ухвалою від 03 квітня 2020 року.
Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 15 квітня 2020 року провадження у справі було зупинено повторно, справу направлено до експертної установи.
Після отримання повідомлення експерта про неможливість надання висновку судово- почеркознавчої експертизи, провадження у справі було поновлене згідно ухвали Арбузинського районного суду Миколаївської області від 17 серпня 2020 року.
Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 08 жовтня 2020 року у справі повторно призначено судову почеркознавчу експертизу, а провадження у справі зупинено.
26 листопада 2020 року отримано висновок експерта та поновлено провадження у справі згідно ухвали від 27 листопада 2020 року.
Заявою від 18 грудня 2020 року представник позивачів змінив підставу позову, у зв'язку із чим заявив клопотання про призначення підготовчого судового засідання у справі, яке ухвалою від 18 грудня 2020 року було задоволено.
Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 лютого 2021 року підготовче провадження було закрите, а справу призначено до судового розгляду по суті.
Позиція учасників справи
Позивачі в судове засідання не з'явились, про його дату, час і місце були повідомлені належно, причин свого неприбуття не вказали, будь - яких заяв чи то клопотань до суду не направляли.
Однак, суд з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, за умови належного повідомлення позивачів про дачу, час і місце судового засідання, інтереси яких в судовому засіданні представляв представник, вважав за можливе завершити розгляд справи за їх відсутності.
Представник позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у заяві від 18 грудня 2020 року, просив їх задовольнити та пояснив, що ОСОБА_6 на час укладення спірного договору хворів на тяжке захворювання, а тому чому йому необхідно було укладати договір оренди належної йому земельної ділянки на 25 років є не зрозумілим.
Можливо він розраховував на отримання необхідних для лікування коштів, проте, він так і не отримав орендної плати.
Позивачка ОСОБА_3 , дружина померлого ОСОБА_6 , взагалі не знала про укладення ним договору оренди із відповідачем, і, відповідно, ніякої орендної плати також не отримувала.
Крім цього, у ОСОБА_6 не було примірника цього договору, у той час, як сам договір містить його підпис лише на останньому аркуші. При цьому, на тих аркушах договору, де визначені істотні його умови, підпис ОСОБА_6 відсутній. Що, на думку представника
позивача, могло зумовити можливість підміни відповідачем умов договору.
Відсутній також примірник документів, які подавались відповідачем до реєстраційних органів у зв'язку з реєстрацією договору.
Представник позивачів вважає, що якби ОСОБА_6 не хворів, то нікого договору оренди із відповідачем не уклав би, так як хотів укласти такий договір з іншими особами, проте, якими йому невідомо.
Тому просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, посилався на те, що відповідачу на момент укладення договору оренди із ОСОБА_6 не було нічого відомо про хворобу останнього, а тому відповідач не міг скористатись цією обставиною.
При цьому, договір оренди землі був укладений із ним на тих самих умовах, що й з іншими орендодавцями.
ОСОБА_6 дійсно не отримував орендної плати, так як уклав договір в грудні 2015 року, а помер у вересні 2016 року. Тому строк розрахунку із ним по орендній платі ще не настав.
Представник відповідача також вказав, що він не знає хто був ініціатором укладення договору оренди строком на 25 років, однак, відповідач уклав аналогічні договори й з іншими орендодавцями.
При цьому, чинне законодавство не передбачає підписання договору оренди на кожному аркуші, у той час, як оспорюваний договір є зареєстрованим у встановленому законом порядку і підписаний орендодавцем.
Стосовно акту - приймання передачі земельної ділянки, то представник відповідача вказав на те, що його відсутність не тягне за собою визнання договору оренди недійсним, а право користування земельною ділянкою у відповідача виникло з моменту державної реєстрації права оренди.
Договір пройшов державну реєстрацію, проте, де знаходиться реєстраційна справа він не знає, так само як і де ОСОБА_6 подів свій примірник договору.
Додав, що сама по собі хвороба орендодавця не може бути достатньою підставою для визнання договору недійсним.
За такого, представник відповідача вважав позов безпідставним і просив у його задоволенні відмовити.
Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази, у тому числі й ті, що відхилені судом, а так само і оцінка аргументів представників сторін
Тож, суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, виходив із такого.
Зокрема, суд установив, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Бойченко В.А. 31 жовтня 2011 року, зареєстрованого у реєстрі за № 2472, ОСОБА_6 після смерті своєї матері ОСОБА_7 успадкував земельну ділянку площею 8,48 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Садівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, кадастровий № 4820383800:03:000:0159.
25 грудня 2015 року між ОСОБА_6 та ПП АП «Благодатненський птахопром» було укладено договір оренди землі №256118, згідно умов якого ОСОБА_6 передав вказану земельну ділянку в строкове платне користування відповідачу строком на 25 років ( п.1,8 договору оренди землі).
Розмір орендної плати, згідно п.9 договору, за рік використання земельної ділянки склав 3,71 % індексованої грошової оцінки, що на 2015 рік становить 6 467,17 грн.
Висновком експерта №327 від 19 листопада 2020 року підтверджується, що оспорюваний позивачами договір оренди підписаний саме ОСОБА_6 , оскільки підпис від його імені у графі «Орендодавець» розділу «Реквізити та підписи сторін» на третьому аркуші договору оренди землі №256118 від 25 грудня 2015 року виконаний саме ОСОБА_6 .
Орендна плата за договором ОСОБА_6 не отримувалась, що визнав представник відповідача.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Воєводської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.
Тож, земельну ділянку після його смерті успадкували позивачі по 1/3 частині кожних із них ( а.с. 7-11) і через свого представника порушують перед судом питання про визнання укладеного ОСОБА_6 договору оренди землі недійсним з підстав, визначених ст. 233 ЦК України.
Тому піддавши аналізу доводи представника позивачів у контексті вказаної правової норми, вирішуючи спір по суті, з урахуванням позиції представника відповідача, суд зважав на таке.
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з положеннями ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, дво- або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оренду землі» №161- XIV від 06 жовтня 1998 року (з наступними змінами і доповненнями), у редакції, чинній на момент укладення спірного договору, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону №161- XIV)
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом (ст. 14 закону №161- XIV).
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку, що визначено ч.1 ст. 16 Закону №161- XIV).
А згідно ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною першою ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У свою чергу, згідно ч.1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Як роз'яснено у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Тобто, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
При цьому тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин. Обставина, яка вплинула на особу, має бути наявною саме в момент вчинення правочину.
А ВС КЦС у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 185/7043/16-ц вказав, що визнання правочину недійсним на підставі приписів статті 233 ЦК України пов'язане із доведеністю наявності чи відсутності волевиявлення особи на вчинення правочину на тих умовах, на яких його було укладено.
Отже, основною ознакою правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
А для того, щоб визнати правочин недійсним з підстав передбачених ст. 233 ЦК України, позивачу необхідно довести в сукупності такі обставини: 1) наявність у особи, що вчинила правочин, тяжких обставин, як то, хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, інше; 2) правочин був учинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин був вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Також, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причино - наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об'єктивній та суб'єктивній стороні.
І особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
У цій справі було установлено наявність у ОСОБА_6 тяжкої хвороби на момент укладення спірного договору оренди землі, що розцінюється судом як тяжка обставина.
Проте, разом із цим не доведено,що спірний договір було учинено ним саме для усунення та/або зменшення цієї тяжкої обставини. Будь - яких доказів того, що ОСОБА_6 уклав із відповідачем договір саме під впливом своєї тяжкої хвороби суду надано не було.
А тому само по собі наявність тяжкої обставини, як то, хвороби не дає підстави визнати спірний договір недійсним, так як у цій справі не установлено причино - наслідкового зв'язку між хворобою ОСОБА_6 та вчиненням ним спірного правочину.
Зокрема, висновком експерта підтверджується факт підписання ним договору оренди.
Та обставина, що договір підписано на 25 років, сама по собі не вказує, що це було невигідною умовою для орендодавця.
Оскільки в чому саме полягає ця невигідність представник позивачів не обґрунтував і, відповідно, жодних доказів не надав.
Доводи про те, що тяжка хвороба ОСОБА_6 спонукала його на вчинення оспорюваного правочину є голослівними, у той час, як самі по собі твердження, без застосування визначених ЦПК України засобів доказування, не є вагомими аргументами.
Інакше кажучи, доводи представника позивача про те, що оспорюваний ним договір не був би укладений ОСОБА_6 якби він був здоровим, ґрунтуються на припущеннях, що заборонено приписами ч.6 ст. 81 ЦПК України.
Натомість за правилом ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Втім, жодних доказів, які б давали підстави для застосування положень ст. 233 ЦК України, у цій справі судом не здобуто.
Зокрема, позивачами та представником не обґрунтовано і, відповідно, не доведено, чому саме умови договору оренди були невигідними для орендодавця, який саме вплив мала його хвороба на волевиявлення щодо укладення цього правочину і які саме негативні наслідки тяжкої обставини (хвороби) намагався зменшити/усунути ОСОБА_6 , укладаючи договір оренди саме на таких умовах.
Тут суд звертає увагу, що уклавши договір оренди, ОСОБА_6 не звертався до відповідача щодо передчасної виплати йому орендної плати задля мети використання цих коштів на своє лікування.
Принаймні, протилежного перед судом не доведено.
Більш того, позов був пред'явлений з підстав того, що ОСОБА_6 не підписував оспорюваний договір. Однак, отримавши висновок експерта, представник позивачів, діючи в їх інтересах, змінив підставу позову і просив визнати договір недійсним за ст. 233 ЦК України.
Тобто, позивачам до отримання висновку експерта не було нічого відомо про невигідні для ОСОБА_6 умови договору оренди, принаймні, до цього вони не вважали їх невигідними.
Отже, з мотивів, що наведені вище, суд не вбачає підстав застосування положень ст. 233 ЦК України, так як достовірно не доведено, що спірний договір оренди було укладено саме під впливом тяжкої обставини (хвороби) і одночасно на вкрай невигідних для орендодавця умовах і що його волевиявлення не відповідало його внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеним договором.
Твердження ж про відсутність у ОСОБА_6 примірника договору, відсутність його підпису на усіх аркушах договору, крім останнього, та відсутність документів реєстраційної справи, не впливають на висновки суду, так як ці обставини самі по собі і у сукупності не зумовлюють можливість визнання договору недійсним у цій справі, у той час, як є недоведеними чітко окреслені нормою ст. 233 ЦК України обставини, за яких вона має змогу бути застосованою.
Зокрема, суд вважає слушними доводи представника відповідача про те, що закон не вимагає підписання кожного аркушу договору оренди. А вказівка на можливість підміни відповідачем аркушів договору, як містять істотні його умови, є лише припущенням представника позивача, у той час, як йому слід доводити те, що саме ці умови були невигідними орендодавцю в момент укладення ним договору.
Водночас, факт відсутності у орендодавця примірника договору ще не свідчить про порушення умов закону при його укладенні.
А відсутність документів реєстраційної справи так само саме по собі тягне застосування ст. 233 ЦК України.
Як наслідок, у світлі заявлених підстав позову, суд не установив порушення прав позивачів з боку відповідача, а тому приходить до висновку про відмову у задоволенні їх вимог.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно із правилами ч.1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, які у цій справі складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із залученням експерта, не підлягають стягненню із відповідача на користь позивачів.
З цих мотивів, керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Приватного підприємства «Аграрне підприємство «Благодатненський патахопром» про визнання договору оренди землі недійсним - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Явіца