Справа № 467/257/21
3/467/59/21
25.03.2021 року суддя Арбузинського районного суду Миколаївської області Явіца І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка справу про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Арбузинка Миколаївської області, громадянки України, не працюючої, проживає за адресою : АДРЕСА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , раніше до адміністративної відповідальності не притягувалась,-
за ч.1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Із протоколу про адміністративне правопорушення ВАБ № 197520 від 27.12.2020 року вбачається, що 27 грудня 2020 року о 15 год. 30 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи по АДРЕСА_1 , вчинила відносно своєї матері ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме : ображала брутальною лайкою та образливим словами, чим могла завдати шкоди психічному здоров'ю ОСОБА_2 .
Дії ОСОБА_1 особою, уповноваженою складати протокол про адміністративне правопорушення, кваліфіковано за ч.1 ст. 173-1 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 обставини, відображені у протоколі про адміністративне правопорушення щодо перебігу подій, їх часу і місця підтвердила, однак, пояснила, що дійсно мала місце сварка із матір'ю через те, що остання не пускала її до сусідки відпочивати, у тому числі й вживати алкоголь. Мати зачиняла двері аби вона не могла вийти з будинку.
Вона, вживаючи нецензурну лайку, сказала матері аби та відчинила двері, так як вона не знаходиться у в'язниці.
В цей час у них гостювала сестра матері, які приїхала з м. Помічна та будучи свідком сварки заставила матір викликати поліцейських, мотивуючи тим, що вона верховодить нею.
З матір'ю вона примирилась того ж дня, так як дещо пізніше конфлікт було вичерпано.
У свою чергу, суд, дослідивши матеріали адміністративної справи у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши надані йому докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а так само письмових пояснень потерпілої особи керуючись законом, виходив із такого.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справі про адміністративне правопорушення, серед іншого, є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
За положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про
адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, встановлюються, серед іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, який в силу положень ст. 251 КУпАП, є одним із джерел доказів у справі про адміністративне правопорушення.
Тож, досліджуючи останній, разом із іншими, додатними до нього матеріалами, суд прийшов до таких висновків.
Відповідальність за ч.1 ст. 173 -2 КУпАП настає у разі вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначаються Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» 07 грудня 2017 року № 2229-VIII.
Так, відповідно до п. 3 ч.1 Закону № 2229-VIII, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
У свою чергу, психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи ( п.14 ч.1 ст. 3 Закону № 2229-VIII).
Однак, в ході судового розгляду факту того, що у конфліктній ситуації, у розумінні ст. 1 Закону, з боку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дій, які б підпадали під поняття психологічне насильство, установлено не було.
Зокрема, із письмових пояснень самої постраждалої особи ОСОБА_2 та пояснень особи, яка притягається до відповідальності, слідує дійсність сварки, тобто конфліктної ситуації у сім'ї.
А конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями.
Конфлікт - це ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Не у компетенції суду урегульовувати конфлікті ситуації в родині у порядку норм КУпАП, так як не кожен конфлікт є домашнім насильством.
А інших доказів, які б були належними та допустимими та підтверджували дані, що вказані у протоколі матеріали справи не містять.
Та у цьому випадку мало місце вживання нецензурної лайки саме в ході сварки (конфлікту), а сама по собі нецензурна лайка ще не вказує на дійсність вчинення домашнього насильства, у тому числі й щодо суб'єктивної сторони правопорушення, тобто спрямованості умислу, мети і мотивів, позаяк, на вчинення цього правопорушення у особи має бути прямий умисел, тобто, особа повинна усвідомлювати суспільну небезпеку своїх дій, передбачати їх суспільно небезпечні наслідки і бажати їх настання.
Особа повинна мати мету, якої на її думку, мають досягти вчинювані нею дії.
Але в ході судового розгляду наявності такого умислу у особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, установлено не було.
Натомість у родині виникла конфліктна ситуація, в ході якої дійсно мало місце вживання нецензурної лайки.
Проте, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, висунула свою версію події, як то, вказала на відсутність у неї умислу, направленого на вчинення інкримінованого їй адміністративного правопорушення.
Сторона обвинувачення у цій справі цієї версії шляхом надання достатньої кількості належних, допустимих і достовірних доказів не спростувала.
Отже, у цій справі є недоведеною «поза розумним сумнівом» дійсність суб'єктивної сторони складу інкримінованого правопорушення, що виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Так як не надано доданого доказу ані мети, ані мотиву вчинення домашнього насильства, яке тягне за собою визначені законом наслідки.
У той час, як Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року в справі № 1-р/2019 зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачиться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості винувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.
Стаття ж 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Аналогічного роду положення закріплено і у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
За таких умов, на думку суду, у даному випадку діяння ОСОБА_1 з кваліфікацією дій за ч.1 ст. 173-2 КУпАП є сумнівною, що є не прийнятним, оскільки суперечить практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що вина особи повинна бути обґрунтована доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» №39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Тому, у світлі вищевикладеного, у той час як провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності і ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушення інакше, як на підставах і в порядку, встановленому законом, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, яке передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП, а як наслідок, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ст. 247 цього Кодексу.
Також, суд враховує, що пунктом 5 ч. 2ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм ч. 2 ст.284та ст.247 КУпАП, суд не вбачає підстав для стягнення судового збору із ОСОБА_1 .
Тому, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 221, 245, 247, 251, 252, 268, 272, 280, 321 Кодексу України про адміністративне правопорушення, суд,-
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП - закрити на підставі п.1 ст.247 цього ж Кодексу у зв'язку з відсутністю у її діях складу цього адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 10 (десяти) днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя І.В. Явіца