Справа №461/438/21
26 березня 2021 року суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, керівника школи професійної підготовки, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч.1 ст.44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
15 січня 2021 близько 12 години 10 хвилин на вул. Винниченка, 18 у м. Львові було виявлено, що громадянин ОСОБА_1 організував масовий захід ГО «Конституційно-правовий конгрес», у зв'язку з підвищенням цін на газ для населення в кількості учасників 42-ох осіб.
ОСОБА_1 в судове засідання неодноразово не з'явився, про дату судового засідання повідомлявся належним чином. З огляду на наведене, вважаю можливим провести розгляд справи у відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та не з'явилася в судове засідання, хоча належним чином повідомлялася про час і місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. З протоколу вбачається, що ОСОБА_1 відомо про скерування справи на розгляд до суду, його права та обов'язки йому роз'яснено. Крім того, матеріали справи, зокрема наявні у матеріалах справи рекомендовані повідомлення, доводять факти скерування повідомлень суду ОСОБА_1 та його обізнаність про перебування справи на розгляді у суді.
Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку справи, у якій вона є стороною. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту. В поняття «розумний строк» розгляду справи Європейський суд з прав людини включає: складність справи, поведінку заявника, поведінку органів державної влади, важливість справи для заявника. В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
За наведених обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що особа, яка притягається до відповідальності неодноразово не з'явилася в судове засідання, обізнана про наявність даного адміністративного провадження та скерування справи на розгляд до суду, що підтверджується матеріалами справи, повідомлялась судом про час, дату та місце судового розгляду, тобто судом вжито вичерпних заходів для оповіщення особи про час та місце розгляду справи, визнано можливим провести розгляд справи у її відсутності.
Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Диспозиція ч. 1 ст. 44-3 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 N 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобіганню поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" продовжено дію карантину, в якій в п.3 п.п.7 визначено, що додатково до обмежувальних протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 2 цієї постанови, в період з 00 годин 00 хвилин 8 січня 2021 р. до 00 годин 00 хвилин 25 січня 2021 р. на території України забороняється проведення всіх масових (розважальних, спортивних, соціальних, рекламних та інших) заходів (крім організації гірськолижного дозвілля (без роботи закладів громадського харчування та продажу алкогольних напоїв), новорічних та різдвяних свят ялинки (без концертів та ярмарків, у тому числі продуктових), проведення офіційних спортивних заходів, включених до Єдиного календарного плану фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів України, та матчів командних ігрових видів спорту професійних спортивних клубів без глядачів за умови дотримання учасниками таких заходів відповідних санітарних і протиепідемічних заходів та здійснення обов'язкового щоденного контролю за станом здоров'я учасників).
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст. 251 КУпАП).
При оцінці доказів суд керується принципом "поза розумним сумнівом», а саме, що доведення вини має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
В постанові Верховного Суду по справі №813/2451/17 від 27.02.2018 р. зазначено, що сам факт будь-якого правопорушення має бути підтверджено лише допустимими доказами.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 р. №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям Європейського суду з прав людини., який вказав, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, вважаю, що в діях ОСОБА_1 є склад вказаного вище адміністративного правопорушення, що підтверджується
-протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАБ №354573 від 15.01.2021 року, згідно якого ОСОБА_1 вказав, що ініційована та організована акція в кількості до 20-ти осіб відповідно до поданої заявки та з дотриманням усіх законних та підзаконних актів, постанов, Конституції України, Конвенції про захист права та основоположних свобод, з дотриманням карантинних умов;
-рапортом ДОП СППП Галицького ВП ГУ НП у Львівській області від 15.02.2021 року, згідно якого організатором масового заходу є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Доказом порушення ОСОБА_1 п.п.7 п.3 постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 р., є також наявні у справі фотоматеріали, якими підтверджуються викладені у протоколі обставини.
У статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
З огляду на те, що протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до ст. 251 КУпАП, є одними із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи та правильне її вирішення, суд в сукупності з іншими дослідженими документами, визнає його допустимим та достовірним доказом.
Враховуючи зазначені положення законодавства та надаючи оцінку встановленим по справі фактичним даним, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи та доведення їх сукупністю належних та достатніх доказів, приходжу до висновку, що дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковані за ч.1 ст.44-3 КУпАП та його вина у вчиненні правопорушення, адміністративна відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.44-3 КУпАП, повністю доведена.
Статтею 33 КУпАП передбачено, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Вирішуючи питання про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.44-3 КУпАП та виду адміністративного стягнення, суд, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, відсутність обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, відсутність обставин, які виключають адміністративну відповідальність визначених ст.ст.38, 247 КУпАП, а тому приходить до висновку про наявність визначених законом підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.44-3 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в межах санкції даної статті.
Беручи до уваги те, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, суд дійшов висновку, що з метою виховання правопорушника та запобігання вчинення ним нових правопорушень, необхідним та достатнім є адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Крім того, ст.40-1 КУпАП передбачено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом. Так, згідно п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з правопорушника стягується 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому з особи яка притягається до відповідальності на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 454,00 гривень.
Керуючись ст.ст. 44-1, 283, 284 КУпАП, -
постановив:
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 454 гривні 00 копійок судового збору.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя Стрельбицький В.В.