Справа № 640/802/20 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.
29 березня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «СПЕЦСЕРВІС» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «СПЕЦСЕРВІС» звернулося з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.12.2019 №1982615572, прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.12.2019 року №1992615572, прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що контролюючим органом порушено процедуру прийняття податкових повідомлень-рішень, адже заперечень на акт перевірки останнім розглянуто не було, що є порушенням положень пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України. Також, ТОВ «НВП «СПЕЦСЕРВІС» вказує, що його взаємовідносини з ТОВ «МАРКСВЕЛ» мали реальний характер, господарська операція була здійснена.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що позивачем не підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ «МАРКСВЕЛ».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з'ясування обставин у справі. Апелянт вказує, що позивачем не надано усі необхідні первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій. Крім того, наголошує, що заперечення позивача на акт перевірки було розглянуто контролюючим органом, що підтверджується листом ГУ ДПС у м .Києві «Про розгляд заперечень» від 20.12.2019 №67920/1026-15-05-07-02-15 та отримано позивачем 24.12.2019. Зазначає, що відповідно до пояснень директора ТОВ «МАРКСВЕЛ», останній ніякого відношення до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства не має, первинні документи не підписував.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні в мотивувальній частині.
Згідно з ч.4 статті 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповнені або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НВП «СПЕЦСЕРВІС» щодо взаємовідносин з ТОВ «МАРКСВЕЛ» за серпень 2018 року показників декларації з податку на додану вартість та за 2018 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємств, за наслідком якої складено акт від 03.12.2019 року №80/26-15-15-07-02/10/38674939.
У висновках акту перевірки вказано про порушення:
- пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 360 000,00 грн, у тому числі за 2018 рік н загальну суму 360 000,00 грн;
- пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 400 000,00 грн, у тому числі за 2018 рік на суму 400 000,00 грн.
Не погоджуючись із висновками акту перевірки ТОВ «НВП «СПЕЦСЕРВІС» подано заперечення вих. б/н від 11.12.2019.
На підставі висновків акту перевірки ГУ ДПС у м. Києві прийнято наступні рішення:
- податкове повідомлення-рішення від 24.12.2019 №1982615572, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за податковими зобов'язаннями у розмірі 360 000 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 180 000 грн;
- податкове повідомлення-рішення від 24.12.2019 №1992615572, яким ТОВ «НВП «СПЕЦСЕРВІС» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за податковим зобов'язаннями у розмірі 400 000 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 200 000 грн.
Позивач, не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними, прийнятими з порушенням норм податкового законодавства, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом при прийнятті оскаржуваних рішень порушено процедуру їх прийняття, а саме прийнято рішення без забезпечення права платника податку (позивача) на розгляд заперечень на акт перевірки та визначення відповідних грошових зобов'язань з урахуванням таких заперечень.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Висновок суду першої інстанції було обґрунтовано тим, що аналіз положень ПК України дають підстави дійти до висновку про наявність права у платника податку протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки) подати контролюючому органу заперечення на акт перевірки, які, в свою чергу, мають бути розглянуті контролюючим органом протягом 7 робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях).
Тобто, законодавчі норми встановлюють строки, протягом яких податковий орган приймає податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки та забезпечує право платника податків на подання заперечень на акт перевірки.
При цьому, для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку з допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем подано заперечення на акт перевірки вих. б/н від 11.12.2019, тобто в межах строків встановлених абзацом 1 пункту 86.7 статті 86 ПК України.
Між тим, в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження розгляду ГУ ДПС у м. Києві поданих заперечень ТОВ «НВП «СПЕЦСЕРВІС».
При цьому, у спірному рішенні не вказано, що останнє прийнято з урахуванням заперечень платника податків на акт перевірки.
Таким чином, на переконання суду першої інстанції, контролюючим органом при прийнятті оскаржуваного рішення порушено процедуру його прийняття, а саме прийнято рішення без забезпечення права платника податку (позивача) на розгляд заперечень на акт перевірки та визначення відповідних грошових зобов'язань з урахуванням таких заперечень.
Разом із тим, контролюючим органом до апеляційної скарги надано підтвердження розгляду заперечень позивача на акт перевірки від 11.12.2019, а саме лист «Про розгляд заперечень» від 20.12.2019 №67920/10/26-15-05-07-02-15, що спростовує доводи позивача в цій частині.
При цьому, спір щодо неотримання даного листа позивачем не може свідчити про недотримання прав позивача в частині розгляду поданих заперечень на акт перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням таких заперечень.
Щодо виявлених порушень податкового законодавства та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Пунктом 138.1 статті138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Крім того, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення (п. 150.1 статті 150 ПК України).
Від'ємне значення як результат розрахунку об'єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей абзацу першого цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, формування валових витрат обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.
Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 цього ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.
При цьому згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Таким чином, іншим визначеним законодавством обов'язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.
Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.
Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.
Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що право платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, перш за все, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентами. Крім того, оцінці суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (робіт, послуг) в межах господарської діяльності.
Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами.
З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «МАРКСВЕЛ» (постачальник) та позивачем (покупець) було укладено договір поставки №01-08 від 01.08.2018, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар в номенклатурі та кількості, що вказані у договорі та специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.
Покупець в свою чергу зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього визначену грошову суму.
01.08.2018 ТОВ «МАРКСВЕЛ» передано товар позивачу, що оформлено видатковою накладною №10.
Постачальник за першою подією оформив податкову накладну №10 від 01.08.2018.
Подальша реалізація придбаного товару підтверджується укладеним договором між позивачем та ДП «Антонов» №10.0735.2018 від 20.07.2018
Колегія суддів вказує, що позиція податкового органу обгрунтована дефектністю документів, які були надані до перевірки, однак не зазначено, які саме дефекти вони мають.
Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 809/1337/17.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №826/14619/13-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 816/2045/17.
Колегія суддів дійшла висновку, що податковим органом не було спростовано реальності та достовірності наданих первинних документів, не надано доказів, які б вказували, що дані документи складено з порушеннями чи в супереч нормам чинного законодавства.
Крім того, контролюючим органом не надано доказів, щодо наявності кримінальних проваджень в межах яких досліджуються питання щодо контрагента позивача в частині того, що господарські відносини позивача з даним підприємством, які в подальшому і були досліджені під час проведення перевірки податковим органом, є фіктивними чи мають ознаки нереальних.
Між тим, відповідачем не надано жодних доказів того, що позивач діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускаються контрагентом, при цьому, позивач не може нести відповідальність за можливі негативні наслідки господарської діяльності його контрагента.
Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і не обізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
На момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача було зареєстровано як юридична особа та платник податку на додану вартість.
Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.
Колегія суддів наголошує, що підстави, які зазначені податковим органом в акті перевірки з урахуванням усіх наданих первинних документів позивачем, не є достатніми та належними для висновку про фіктивність господарських операцій та не узгоджуються з положеннями податкового законодавства.
Податковий орган посилається на пояснення ОСОБА_1 , відповідно до яких він дізнався від працівників податкової поліції, що є засновником, головним бухгалтером та директором ТОВ «МАРКСВЕЛ», однак жодного відношення до діяльності даного товариства не має (т.1 а.с.110-111).
Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що з наданих пояснень ОСОБА_1 не вбачається в рамках якої кримінальної справи вони відібрані і чи взагалі існує кримінальне провадження, в яких предметом дослідження є правовідносини описані в даній адміністративній справі, щодо яких осіб воно відкрито та за які діяння. В даних поясненнях ОСОБА_1 не попереджався про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих свідчень. При цьому, в поясненнях відсутня будь-яка згадка про позивача та господарські відносини між позивачем та ТОВ «МАРКСВЕЛ».
Наведені пояснення є лише суб'єктивним ставленням ОСОБА_1 щодо певних обставин, які в даному випадку не мають жодного відношення до встановлення реальності господарських операцій між позивачем та контрагентом.
Крім того, пояснення директора контрагента про непричетність до фінансово-господарської діяльності не може свідчити про фіктивність господарських операцій та неприйнятність первинних документів у податковому обліку позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 6 статті 78 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте контролюючим органом, всупереч вимог ч. 2 статті 77 КАС України, таких доказів як вироки надано не було.
При цьому, сам факт проведення досудового розслідування не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом, внаслідок чого підлягає перевірці кожне податкове правопорушення і здійснення комплексного дослідження усіх складових господарських операцій.
Колегія суддів наголошує, що в даному випадку податковим органом, як суб'єктом владних повноважень не було вчинено необхідного обсягу дій з метою доведення фіктивності господарських операцій, натомість позивачем надано відповідні первинні документа на підтвердження своєї позиції, реальності господарських операцій, наявності ділової мети. В свою чергу, з боку контролюючого органу, доказів, які б спростовували документи позивача не надано.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 24.12.2019 №1982615572 та №1992615572 прийняті не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, тому дані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення
У зв'язку з викладеним, колегія суддів доходить висновку про необхідність частково задовольнити апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року - змінити в мотивувальній частині.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 29.03.2021.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Н.В. Безименна