П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/4076/20
Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д..
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
22.09.20.20 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо видачі позивачу за його запитом на інформацію від 26.08.2020 року, нормативно-правового акту, яким передбачена видача дубліката диплома спеціаліста особі, яка втратила диплом, отриманий до 1991 року;
- зобов'язати відповідача видати позивачу, за його запитом на інформацію від 26.08.2020 року, нормативно-правовий акт, яким передбачена видача дубліката диплома спеціаліста особі, яка втратила диплом, отриманий до 1991 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач не надавши йому нормативно-правовий акт, який він просив у запиті від 26.08.2020 року, порушив його право на отримання нормативно-правового акту, відповідно до якого йому можна отримати дублікат диплома спеціаліста за умови, що диплома спеціаліста в нього не було.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про помилковий висновок суду першої інстанції щодо відсутності нормативно-правового акту, яким передбачена видача дубліката диплома спеціаліста тому, хто втратив диплом отриманий в Українській РСР, оскільки відповідач повідомив, про відсутність нормативно-правового акту, яким була б встановлена відповідність вищої освіти здобутої до 1991 року сучасним рівням освіти у протиріч вимогам позивача.
Вказав апелянт також і те, що оскільки відповідач не повідомляв, а ні позивачу, а ні суду про відсутність нормативно-правового акту, який регулює правовідносини видачі дубліката диплома спеціаліста замість втраченого диплома, отриманого в Українській РСР, тому такий нормативно-правовий акт є.
У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство освіти і науки України послалось на правомірність оскаржуваного рішення та просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що 26.08.2020 р. ОСОБА_1 направив до Міністерства освіти і науки України запит на інформацію, в якому просив видати йому нормативно-правовий акт, яким передбачена видача дубліката диплома спеціаліста, тому хто втратив диплом, отриманий в Українській РСР (а.с. 11).
Відповідач на звернення позивача від 26.08.2020 року листом-відповіддю від 04.09.2020 року (а.с. 12), повідомив заявника про те, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Також було вказано, що суттєвою ознакою публічної інформації відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» є її попередня фіксація. Тобто даний закон регулює відносини щодо доступу до інформації, яка вже існує і не вимагає у відповідь на запит створювати певну інформацію.
Повідомлено запитувача інформації про те. що з метою дотримання вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про інформацію» у випадку звернення до МОН із запитом в якому буде міститись конкретні реквізити документу міністерство забезпечить доступ до такої інформації.
Разом із відповіддю апелянту був надісланий Порядок замовлення на створення інформації, що відтворюється в документах про вищу освіту, та обліку документів про вищу освіту в Єдиній державній електронній базі, з питань освіти, затверджений наказом Міністерства освіти і науки України 06.03.2015 №249 (у редакції наказу Міністерства освіти і науки від 23.10.2016 №1280) зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.05.2015 за №494/26939. (а.с. 12).
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, зважаючи на зміст запиту на інформацію ОСОБА_1 від 26.08.2020 року, запитувана ним інформація за своєю природою не є публічною та не може бути надана в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VІ, про що Міністерство освіти і науки України повідомило позивача листом від 04.09.2020.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Так, частинами 1, 2 та 4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI (надалі Закон №2939-VI) встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону №2939-VI, метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону №2939-VI, усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
За приписами ч.2 ст.2 Закону №2939-VІ цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Апеляційний суд зазначає, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях:
- уся інформація, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (п.1 ч.1 ст.13 Закону №2939-VІ);
- інформація щодо використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим (п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VІ);
- інформація, пов'язана з виконанням особами делегованих повноважень суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (п.3 ч.1 ст.13 Закону №2939-VІ);
- інформація щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, якщо йдеться про суб'єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями (п.4 ч.1 ст.13 Закону №2939-VІ);
- інформація про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (ч.2 ст.13 Закону №2939-VІ).
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Дослідивши зміст запиту на отримання доступу до публічної інформації, апеляційний суд встановив, що запит не містять, а ні повні, а ні часткові відомості про нормативно-правовий акт, копія якого запитується, зокрема: вид нормативно-правового акта; видавник нормативно-правового акта; дата видання, номер, назва нормативно-правового акта; дата редакції контрольного стану; реєстраційний код; дата і номер державної реєстрації в Міністерстві юстиції України; обсяг необхідної інформації (в повному обсязі або витяг із нього у вигляді окремих розділів, глав або статей).
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції проте, що запитувана апелянтом інформація, (нормативно-правовий акт, яким передбачена видача дубліката диплома спеціаліста тому, хто втратив диплом, отриманий в Українській РСР), без зазначенні будь-яких ідентифікуючих ознак такої інформації (наказ, розпорядження або інший нормативно-правовий акт, видавник такого акту - певний центральний орган виконавчої влади), в цій справі за своєю природою не є публічною та не може бути надана в порядку, передбаченому Законом №2939-VІ, про що Міністерство освіти і науки України повідомило позивача листом від 10 червня 2020 року №3/1739-20, у встановлені строки (ст. 20 Закону №393/96-ВР). При цьому, відповідач надав апелянту Порядок замовлення на створення інформації, що відтворюється в документах про вищу освіту, та обліку документів про вищу освіту в Єдиній державній електронній базі, з питань освіти, затверджений наказом Міністерства освіти і науки України 06.03.2015 №249 (а.с. 12), що відповідає приписам Закону №393/96-ВР.
Апеляційний суд зазначає, що Міністерство освіти та науки України у запереченнях на адміністративний позов (а.с. 28) повідомило суд першої інстанції, що наразі відсутні нормативно-правові акти, що встановлюють еквівалентність документів про здобуття вищої освіти, виданих до 1991 року, освітньо-кваліфікаційним (освітнім) рівням вищої освіти (бакалавр, спеціаліст, магістр).
Оскільки суб'єкт владних повноважень, в особі Міністерства освіти і науки України, у процесі виконання своїх обов'язків не створював такий продукт як «нормативно-правовий акт, яким передбачена видача дубліката диплома спеціаліста тому, хто втратив диплом, отриманий в Українській РСР», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності, та не порушив прав позивача.
Додатково апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що наказом Міністерства юстиції України від 26.02.2002 року №57/5, зареєстрованим у встановленому порядку в Міністерстві юстиції України 27.06.2002 року за №546/6834, затверджена інструкція про порядок включення нормативно-правових актів до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та надання інформації з нього.
Зазначена інструкція була затверджена, відповідно до Указу Президента України від 27 червня 1996 року №468 «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів», постанов Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року №376 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним» (із змінами) та від 21 жовтня 2015 року №835 «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних», а також з метою врегулювання правових відносин щодо одержання інформації з інформаційного фонду Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, забезпечення подальшого розвитку інформатизації у правовій сфері, доступності і відкритості правової інформації для фізичних, юридичних осіб та об'єднань громадян без статусу юридичної особи.
Держателем Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів є Міністерство юстиції України, а користувачами такого реєстру є будь-які фізичні, юридичні особи та об'єднання громадян без статусу юридичної особи, які мають доступ до інформації з інформаційного фонду Реєстру через веб-сайт www.reestrnpa.gov.ua, а також які звернулись до Міністерства юстиції України із запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» за одержанням інформації з інформаційного фонду Реєстру на паперових носіях.
Також, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновку суду першої інстанції щодо відсутності нормативно-правового акту, яким передбачена видача дубліката диплома спеціаліста тому, хто втратив диплом отриманий в Українській РСР, оскільки відповідач повідомив, про відсутність нормативно-правового акту, яким була б встановлена відповідність вищої освіти здобутої до 1991 року сучасним рівням освіти у протиріч вимогам позивача.
Такі доводи спростовуються матеріалами справи, та як правильно встановив суд першої інстанції, з пояснень відповідача вбачається, що задовольнити вимоги позивача щодо направлення йому нормативно-правового акта, який регулює правовідносини видачі дубліката диплома спеціаліста замість втраченого диплома, отриманого в Українській РСР до 1991 року, неможливо за його відсутністю.
Доводи апелянта щодо наявності нормативно-правового акту, який регулює правовідносини видачі дубліката диплома спеціаліста замість втраченого диплома, отриманого в Українській РСР у зв'язку з не повідомленням відповідачем про його відсутність, не підтверджені матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували наведені висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 2-12, 72-77, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі №400/4076/20 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 26.03.2021 року.
Головуючий суддя Домусчі С.Д.
Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.