29 березня 2021 року справа №415/5997/18
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Ястребової Л.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Міронової Г.М.,
секретар Сізонов Є.С.,
за участі представника відповідача Петренка А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в містах Краматорську та Слов'янську на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 11 жовтня 2018 р. у справі № 415/5997/18 (головуючий І інстанції Фастовець В.М.) за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в містах Краматорську та Слов'янську в особі Поліцейського роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в містах Краматорську та Слов'янську сержанта поліції Капшука Олександра Анатолійовича про визнання дій протиправними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області з позовом до Управління патрульної поліції в містах Краматорську та Слов'янську в особі Поліцейського роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в містах Краматорську та Слов'янську сержанта поліції Капшука Олександра Анатолійовича (далі - відповідач), в якому просив визнати дії відповідача протиправними та скасувати постанову серія ВР №087134 від 10.07.2018р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі на ОСОБА_1 та закрити провадження з адміністративної справи (а.с. 1-3).
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 11 жовтня 2018 року позов задоволено. Визнано дії поліцейського роти №1 батальйону в містах Краматорську та Слов'янську Управління патрульної поліції в Донецькій області старшого сержанта поліції Капшука Олександра Анатолійовича щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.132-1 КУпАП протиправними. Скасовано постанову серії ВР №087134 від 10.07.2018 р. поліцейського роти №1 батальйону в містах Краматорську та Слов'янську Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції старшого сержанта поліції Капшука Олександра Анатолійовича про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.132-1 КУпАП та накладене стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Провадження в справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 за ст.132-1 КУпАП закрито (а.с. 37-39).
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, вважає рішення ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що інспектор керуючись ст. 252 КУпАП оцінив надані працівниками Державної служби України з безпеки на транспорті докази, а саме довідку №0011490 про результати здійснення габаритно-вагового контролю як належні, а порушення п.22.5 ПДР підтвердженим та притягнув до відповідальності водія згідно ст. 132-1 КУпАП. Також зазначає, що поліцейський не маючи можливості з не залежних від нього причин додати доказ під час складання постанови, послався на нього в 6-й графі під час опису обставин, установлених при розгляді справи. Звертає увагу, що посадова особа Національної поліції наділена повноваженнями щодо здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, зокрема у разі виявлення порушень передбачених ст 132-1 КУпАП (а.с. 41-44).
Під час апеляційного розгляду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, інші учасники до суду не прибули.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
10 липня 2018 року відповідачем відносно позивача було складено постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ВР №087134, за вчинення правопорушення передбачене ст.132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн.
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_1 10.07.2018 року о 21 год. 00 хв. на а/ш М-03 Харків - Довжанський 673 км., керуючи автомобілем VOLVO FH12, державний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом FEBER 35NWBF державний номер НОМЕР_2 порушив правила перевезення вантажу, фактична маса перевищувала 40 т, а саме 49,6 т, згідно акту про результати здійснення габаритно вагового контролю №00-11490 від 10.07.2018 р., чим порушив п. 22.5 ПДР України (а.с. 22).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Відповідно до статті 52 Закону України «Про дорожній рух», контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).
Статтею 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи, в тому числі: про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (зокрема статті 132-1 КУпАП).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 р. за № 1408/27853 (далі - Інструкція № 1395), визначає процедуру оформлення поліцейськими патрульної поліції матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (п.1 р.І Інструкції № 1395).
Згідно пункту 4 розділу І Інструкції № 1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, статтею 132-1 КУпАП.
За пунктом 1 та 2 розділу III Інструкції № 1395, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 132-1 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Пунктом 5 Розділу III Інструкції встановлено, що поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Згідно з пунктом 9 Розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.
Відповідно до частини 1 статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 580-VIII звертаючись до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, поліцейський зобов'язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред'явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук.
Порядок використання фото та відео техніки встановлюється п. 9 ч.1 ст.31 та ст.40 Закону № 580-VIII.
При цьому норма статті 31 Закону № 580-VIII є загальною нормою, яка безпосередньо не регламентує порядок застосування технічних приладів та технічних засобів.
Спеціальною нормою, яка регламентує порядок застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису є ст. 40 Закону України «Про національну поліцію».
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Згідно частини 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 КАС України, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Матеріали справи не містять доказів додержання відповідачем вищезазначених вимог, а саме: повідомлення відповідачем позивачу свого прізвища, посади, спеціального звання; надання можливості позивачу користуватись допомогою адвоката; ознайомлення позивача з правами, визначеними статтею 63 Конституції України, статтями 307, 308, 268, 287-289 КУпАП.
Зазначене свідчить на допущені порушення процесуальних прав позивача при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Такими діями відповідач порушив права позивача, як особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, що призвело до порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові по справі № 524/9827/16-а від 18 лютого 2020 року дійшов висновку, що невжиття поліцейським дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги тягне за собою закриття справи про адміністративне правопорушення.
Стосовно правомірності притягнення позивача до відповідальності за вчинення правопорушення, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст. 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (ч.2 ст. 33 КУпАП).
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Статтею 132-1 КУпАП встановлено, що порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян - суб'єктів господарської діяльності - у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР ).
Положеннями пунктів 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 2.3 ПДР України передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний зокрема: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
Відповідно до пункту 4 цих же Правил, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Згідно п. 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001 року за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.
Отже, вказаними положеннями правил встановлено обов'язок водія знати та дотримуватись максимально допустимої маси вантажу, яку він може перевезти транспортним засобом, і її розподіл по осях. Також, визначено заборону водію здійснювати рух транспортного засобу з перевищенням визначених обмежень з перевезення небезпечних вантажів.
Стаття 33 Закону України «Про автомобільні дороги» передбачає, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Єдині вимоги до проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів з вантажем або без нього автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, викладені в Правилах проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів з вантажем або без нього автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30 (далі - Правила № 30).
Відповідно до п.2 Правил № 30 транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306.
За змістом пункту 4 Правил №30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Відповідно до п. 1.10 ПДР габаритно-ваговий контроль це перевірка габаритних і вагових параметрів транспортного засобу (в тому числі механічного транспортного засобу), причепу і вантажу на предмет відповідності встановленим нормам щодо габаритів (ширина, висота від поверхні дороги, довжина транспортного засобу) та щодо навантаження (фактична маса, осьове навантаження), яка проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю.
Відповідно до п. 2.4-2 ПДР, у разі виявлення під час здійснення габаритно-вагового контролю невідповідності фактичних вагових та/або габаритних параметрів установленим нормам і правилам рух такого транспортного засобу та/або причепу забороняється до отримання в установленому порядку дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, про що складається відповідний акт.
Відповідно до пункту 3 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затверджений наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2013 року №1007/1207 (далі - «Порядок №1007/1207») габаритно-ваговий контроль транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів під час їх проїзду автомобільними дорогами загального користування проводиться посадовими особами Укртрансінспекції та працівниками відповідних підрозділів МВС.
Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року №879 (далі - «Порядок №879»).
Відповідно до пункту 2 Порядку №879, габаритно-ваговий контроль - це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотриманий визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів. Попередній габаритно-ваговий контроль - це визначення параметрів великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу для встановлення наявності перевищення нормативів на стаціонарних пунктах; точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному або пересувному пункті.
Відповідно до підпунктів 7-9 пункту 2 Порядку №879 місце здійснення габаритно-вагового контролю - спеціально облаштоване місце розташування стаціонарних або пересувних пунктів габаритно-вагового контролю.
Стаціонарний пункт габаритно-вагового контролю (далі - стаціонарний пункт) - позначене відповідними дорожніми знаками та розташоване поблизу проїзної частини дороги відокремлене місце для здійснення контролю навантаження на вісь (осі) транспортних засобів, загальна маса та/або габарити яких перевищують установлені параметри, де розташовані спеціальні службові приміщення, споруди з вимірювальним і зважувальним обладнанням, а також майданчики для зберігання вантажів та стоянки транспортних засобів.
Пересувний пункт габаритно-вагового контролю (далі - пересувний пункт) - спеціальний транспортний засіб, обладнаний вимірювальною і зважувальною технікою для здійснення контролю. Ділянка дороги на відстані 100 метрів до пересувного пункту, 50 метрів за пересувним пунктом та узбіччя дороги за напрямком руху, де розташовано пункт, вважаються його межами. Місце здійснення габаритно-вагового контролю позначається відповідними тимчасовими дорожніми знаками.
Відповідно п. 15 Порядку, контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль.
Згідно з п. 20 Порядку № 879, за результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1007/1207 працівники відповідних підрозділів МВС під час здійснення габаритно-вагового контролю: здійснюють зупинку транспортних засобів для проведення габаритно-вагового контролю у випадках, передбачених підпунктом 6 пункту 4 цього Порядку, з дотриманням Правил дорожнього руху; здійснюють перевірку у водія великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу наявності дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, оформленого та виданого в установленому законодавством порядку. У разі відсутності такого дозволу вживають заходів щодо проходження габаритно-вагового контролю таким транспортним засобом; у разі виявлення порушень правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, у тому числі за результатами здійснення їх габаритно-вагового контролю, вживають заходів реагування, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законодавчими актами.
Підпунктами 4-8 пункту 4 Порядку №1007/1207 передбачено, що посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю: видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю; складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30 - 31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю; у разі невиконання водієм транспортного засобу вимог посадових осіб Укртрансінспекції щодо зупинки транспортного засобу для проведення габаритно-вагового контролю повідомляють про це працівників відповідних підрозділів МВС; у разі відмови водія транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю складають акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю; реєструють транспортні засоби, щодо яких здійснювався габаритно-ваговий контроль і параметри яких перевищують нормативні, у журналі обліку великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів.
Пункти 5, 6 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 року № 422 (далі - Порядок №422) визначають, що у разі коли під час проведення перевірки виявлено порушення законодавства про автомобільний транспорт, складається акт та/або протокол про адміністративне правопорушення.
У разі виявлення порушень правил перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів посадові особи складають акти за формою згідно з додатками 2 і 3 до цього Порядку та повідомляють відповідний підрозділ Національної поліції про такі порушення.
Згідно п. 6. Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль здійснюється виключно у місці здійснення габаритно-вагового контролю, якими є відповідні стаціонарні та пересувні пункти.
З аналізу наведених норм права вбачається, що рух (проїзд) великогабаритних транспортних засобів (з вантажем або без нього), так і перевезення великогабаритних транспортних засобів (з вантажем або без нього) автомобільними дорогами здійснюється за спеціальними правилами встановленими законом. Такий рух здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів. Контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють, зокрема, уповноважені підрозділи Національної поліції. Такий контроль включає, в тому числі, перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам. За результатами габаритно-вагового контролю водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця. Доказом того, що транспортний засіб, належить чи не належить до категорії великогабаритних є відповідний документ: акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів, акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю, журнал обліку великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як вже зазначалось, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до норм КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому такі кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що в силу приписів статті 77 КАС України у справах за позовом фізичної особи щодо оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок доказування правомірності своїх дій у разі, якщо останній заперечує проти позову.
Матеріали справи не містять жодних доказів того, що габаритно-ваговий контроль позивача було здійснено у спеціально відведених та належно облаштованих для цього місцях, та здійснено на обладнанні, яке відповідає вимогам законодавства.
Отже відсутні підстави вважати, що спірний габаритно-ваговий контроль було здійснено, у тому числі здійснено із дотриманням відповідної процедури.
В постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ВР №087134, відповідач зазначив, що фактична маса перевищувала 40 т, а саме 49,6 т, згідно акту про результати здійснення габаритно вагового контролю №00-11490 від 10.07.2018 р. Проте, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, не містить посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено габаритно-ваговий контроль.
Крім того, посилання відповідача на акт про результати здійснення габаритно вагового контролю №00-11490 від 10.07.2018 р не підтверджує не виконання позивачем вимоги п. 22.5 ПДР України та додержання відповідачем процесуальних прав позивача при розгляді справи.
Отже, факт вчинення позивачем правопорушення, а саме: перевезення вантажу, габарити якого перевищують нормативно встановлені, без погодження з органами Національної поліції України, належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено, з огляду на не проведення відповідачем габаритно-вагового контролю із дотримання відповідної процедури.
Будь-яких інших доказів на підтвердження правомірності та обґрунтованості оскаржуваної постанови відповідачем не надано.
Аналізуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне зазначити, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Суд зазначає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує його фіксування, що є доказом вчинення правопорушення. При цьому, сама постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки викладення обставин правопорушення, без його фіксації або без належного підтвердження, не може бути належним доказом вчинення порушення.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 р. в адміністративному провадженні №К/9901/29775/18.
Отже, судом не встановлено обставин, які б достеменно підтверджували вчинення позивачем порушення вимог п. 22.5 ПДР України.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині необхідності визнання дій відповідача протиправними, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
Враховуючи вищевказану норму Кодексу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що а ні суд першої інстанції, а ні суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями на визнання дій відповідачів протиправними у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, що тягне за собою необхідність скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов до висновку про необхідність часткового скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в містах Краматорську та Слов'янську на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 11 жовтня 2018р. у справі № 415/5997/18 - задовольнити частково.
Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 11 жовтня 2018 р. у справі № 415/5997/18 - скасувати в частині визнання дії поліцейського роти №1 батальйону в містах Краматорську та Слов'янську Управління патрульної поліції в Донецькій області старшого сержанта поліції Капшука Олександра Анатолійовича щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.132-1 КУпАП протиправними та відмовити у задоволені цих вимог.
В іншій частині рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 11 жовтня 2018 р. у справі № 415/5997/18 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови складений 29 березня 2021 року.
Головуючий суддя Л.В. Ястребова
Судді Е.Г. Казначеєв
Г.М. Міронова