29 березня 2021 року справа №200/7866/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Гайдара А.В., Міронової Г.М.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі №200/7866/20-а (головуючий І інстанції Мозговая Н.А.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головного управління державної казначейської служби України в Донецькій області, Слов'янського об'єднаного міського військового комісаріату Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії , стягнення коштів, стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу3 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.10.2019 року;
-зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.10.2019 року;
-стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.10.2019 року у розмірі 42016,80 грн.;
-стягнути з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення, а саме з 25.10.2019 року по день ухвалення судом рішення, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення у розмірі 597,72 грн. помноженого на кількість робочих днів у зазначеному періоді.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем, в порушення вимог законодавства, протягом військової служби і до дня звільнення позивача додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не надавалась, а відповідна грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 роки не виплачувалась. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.10.2019 року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.10.2019 року.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення з 28.10.2019 року по 15.10.2020 року у розмірі 2000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги позивача.
Відповідно до п.2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток в зв'язку з навчанням тощо, або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Отже, середньоденний заробіток позивача для визначення розміру компенсації дорівнює 750,30 грн, а розмір компенсації становить 42016,80 грн.
Суд першої інстанції повинен був розрахувати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення помноженого на кількість робочих днів.
Суд не вірно розрахував середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та безпідставно зменшив розмір відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги позивача, не надаючи оцінку судовому рішенню в частині задоволення та відмови в задоволенні позову, які сторонами не оскаржуються.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає заяву у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
Позивач військову присягу прийняв 28.07.2015 року та проходив військову службу у Слов'янському об'єднаному міському військовому комісаріаті у Донецькій області (а.с.10).
Відповідно до витягу з наказу військового комісара Слов'янського об'єднаного міського військового комісаріату у Донецькій області (по стройовій частині) від 25.10.2019 року №124 солдата ОСОБА_1 , діловода відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу Слов'янського об'єднаного міського військового комісаріату Донецької області оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України, з 25.10.2019 року виключено зі списків особового складу Слов'янського ОМВК та знято з усіх видів забезпечення (а.с.14).
Згідно довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 19.11.2019 року №04/2724, позивач у період з 28.07.2015 року по 23.05.2016 року, з 07.06.2016 року по 03.10.2016 року, з 19.10.2016 року по 23.08.2017 року, з 23.09.2017 року по 05.02.2018 року, з 20.02.2018 року по 30.04.2018 року безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції (а.с.12).
Відповідно до довідки про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганський областях, забезпеченні їх здійснення від 21.11.2019 року №04/2757, позивач у період з 10.05.2018 року по 15.11.2018 року, з 30.11.2018 року по 03.06.2019 року, з 05.07.2019 року по 25.10.2019 року безпосередньо приймав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпечення її здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів у м. Слов'янськ Донецької області (а.с.13).
20.12.2019 року позивач звернувся із заявою до відповідача з питанням про виплату компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки з 2015 року по 2018 роки (а.с.15).
Листом від 15.01.2020 року №10/10 відповідач повідомив про те, що в особливий період додаткові оплачувані відпустки, які визначені ст.19 Закону України «Про відпустки» не надаються (а.с.18).
Відповідно до посвідчення від 25.11.2015 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій (а.с.11).
Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, позивач 25 серпня 2020 року звернувся з цим позовом до суду.
Суд першої інстанції, відмовляючи в стягненні грошової компенсації відпустки позивачу в розмірі 42016,80 грн, виходив з того, що нарахування відповідних сум належить до компетенції відповідача, а тому наданий позивачем розрахунок не може бути прийнятий до уваги.
Зменшуючи розмір середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції виходив з принципів співмірності: з урахуванням розміру суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.
Оцінка суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
На підставі статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно частини другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Вищезазначені висновки узгоджуються з правовою позиціє викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Судами встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок. За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.
Суд звертає увагу, що всі належні працівнику суми, роботодавець повинен виплатити у день його звільнення, в даному випадку це 25 жовтня 2019 року, а тому період затримки проведення повного розрахунку при звільненні починається з першого робочого дня після звільнення позивача, а саме з 28 жовтня 2019 року.
Період затримки повного розрахунку при звільненні позивача становить з 28.10.2019 року (перший робочий день після звільнення позивача) по дату прийняття судом рішення у цій справі по 15.10.2020 року включно.
Середній заробіток згідно з частиною 1 статті 27 Закону України “Про оплату праці” визначається за правилами, закріпленими у “Порядку обчислення середньої заробітної плати”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100).
Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку).
Разом з цим, пунктом 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок №260) визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Таким чином, позивач отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення військовослужбовців, яке розраховується за календарні дні.
Згідно довідки Донецького обласного військового комісаріату від 12.10.2020 року середньоденне грошове забезпечення позивача становить 359,56 грн (а.с.56).
Вказаний розрахунок розміру середньоденного грошового забезпечення позивача є правильним, оскільки 21933,16 грн (розмір грошового забезпечення позивача за 2 місяці, що передували звільненню): 61 календарний день (кількість календарний днів у серпні 2019 року, вересні 2019 року - останніх 2 місяців, що передували звільненню позивача) = 359,56 грн.
Отже, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 126924,68 грн (359,56 грн х 353 календарних дні).
Суд не приймає розрахунок, наданий позивачем, оскільки він здійснений неправильно та не відповідає приписам Порядку №100, Порядку №260.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні набагато перевищує розмір невиплаченої суми.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином, Верховним Судом, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Беручи до уваги, що позивач звільнився в жовтні 2019 року, звернувся в грудні 2019 року з запитом та отримав в січні 2020 року відповідь відповідача щодо відмови виплатити компенсацію за додаткові відпустки, а до суду звернувся тільки в серпні 2020 року (через півроку після отримання відповіді на свій запит) із вимогою про нарахування затримки розрахунку через ненарахування компенсації за невикористані дні відпусток, що є свідченням того затягування строків з метою отримання більшої суми коштів, враховуючи, що позивач претендує на отримання коштів компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій за 2015-2018 року в розмірі 20470,94 грн., колегія суддів приходить до висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2000,00 гривень.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд вважає, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 2000,00 грн, яка буде співмірною з урахуванням розміру суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.
Суд при постановленні судового рішення по цій справі враховує висновки Верховного Суду у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц та зазначає, що судом першої інстанції на підставі вищевикладеного обґрунтовано застосування принципу співмірності та підстав для зменшення середнього заробітку.
При цьому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин по цій справі правові висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, оскільки обставини справи, які розглядав Верховний Суд, не є тотожними обставинам нашої справи.
Так, в постанові від 30.11.2020 року Верховний Суд зазначив правові висновки, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, в справі йдеться про невиплату при звільненні військовослужбовцю грошової компенсації за неотримане речове майно, розмір якої на час звільнення не був спірним, визнавався військовою частиною, але не був виплачений позивачу при звільненні в зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань на виплату такої компенсації речового майна.
В нашому спорі сума індексації грошового забезпечення не була виплачена відповідачем в день звільнення позивача, оскільки позивачем така сума до сплати не заявлялася при звільненні, а відповідач не вважав, що така індексація взагалі повинна була нарахована та виплачена за минулі роки. Крім того, в цій справі мають місце критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з Донецького обласного військового комісаріату грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 42016,80 грн. суд зазначає наступне.
Нарахування грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця.
На підставі частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Оскільки до повноважень суду відноситься перевірка правомірності вчиненої дії чи бездіяльності, а нарахування та виплата грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій відноситься до компетенції відповідача, у спірних правовідносинах відповідач не нараховував при звільненні позивача цю компенсацію, тому суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму. За таких обставин надані позивачем розрахунки суми грошової компенсації не приймаються.
Іншими словами, у разі вчинення бездіяльності, суд, за умови встановлення під час розгляду справи протиправності такої, може лише спонукати вчинити певну дію.
Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за спірний період, а не стягнення визначеної суми заборгованості.
Аналогічний висновок щодо обраного способу захисту порушеного права викладено Верховним Судом у постанові від 21 серпня 2019 року в справі № 620/4218/18, в постанові від 19 листопада 2020 року у справі №520/7431/19.
Таким чином, суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення з Донецького обласного військового комісаріату грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 42016,80 грн.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі №200/7866/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі №200/7866/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 29 березня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 29 березня 2021 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Г.М. Міронова