ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 березня 2021 року м. Київ № 640/13910/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С.,розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомДПС України в особі уповноваженого підрозділу Головного управління ДПС у Житомирській області
до ОСОБА_1
простягнення податкового боргу у розмірі 148752,95 грн.
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Головне управління ДФС у Житомирській області із позовом до ОСОБА_1 стягнення податкового боргу у розмірі 148752,95 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2019 відкрито спрощене позовне провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач перебуває на обліку в Києво - Святошинському управлінні ГУ ДФС у Київській області та є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно податкового повідомлення-рішення №28996-13 від 03.05.2017 відповідачу було нараховано податок у сумі 44 775, 35 грн. , згідно податкового повідомлення-рішення №76-54 від 16.01.2018 відповідачу було нараховано 103 977, 60 грн. основного платежу. Враховуючи те, що боржником не було сплачено грошові кошти у строк визначений у платежі, за останнім утворилася податкова заборгованість у сумі 148 752, 95 грн.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, хоча ознайомлений із матеріалами справи №640/13910/19, а відтак, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами, згідно вимог ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що у власності ОСОБА_1 перебуває комплекс споруд: телятник, сховище, кормоцех загальною площею 3249, 3 з кв. м. комплекс загальною площею 14568, 8 кв. м., комплекс площею 3249,3 кв. м. , що знаходиться у с. Морозівка, Малинського р-ну, Житомирської області.
Як вбачається із матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у Київській області за податковий період 2016 року складено податкове повідомлення-рішення №28996-13 про стягнення із ОСОБА_1 грошових коштів за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 44 775, 35 грн.
Згідно рекомендованого поштового відправлення, податкове повідомлення-рішення повернулося на адресу Головного управлінням ДФС у Київській області за закінченням терміну зберігання.
Головним управлінням ДФС у Київській області за податковий період 2017 року складено податкове повідомлення-рішення №76-54 про стягнення із ОСОБА_1 грошових коштів за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 103 977, 60 грн.
Головним управління ДФС у Житомирській області складено податкову вимогу від 14.03.2018 №584-53 на суму 44 775, 35 грн., яка не була вручена боржнику та повернуто контролюючому органу за закінченням терміну зберігання.
У зв'язку з тим, що боржником не було сплачено податковий борг, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпункт 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлює, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до п.п.14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Згідно з п.п.14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1 пункту 266.2 цієї статті, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Водночас, підпунктом 266.2.2 встановлено перелік об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, будівель і споруд, які не є об'єктом оподаткування.
Так, підпунктом «є» цього підпункту передбачено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Згідно з абз. 2 ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1-266.3.2 пункту 266.3);
не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств (пункт "є" підпункт 266.2.2 пункту 266.2).
На думку суду, застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику. При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Отже, застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
За наведеного тлумачення положень ПК України під час розгляду цієї справи підлягає встановленню, чи відносяться до будівель промисловості об'єкти нерухомості, що належать позивачу, та чи фактично використовував він їх у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво.
Як вбачається з матеріалів справи, у власності відповідача перебувають телятник, капусто-сховище та кормоцех, а отже вказані об'єкти нерухомості не підлягають оподаткуванню.
Крім того, як вбачається згідно даних з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об'єкти нерухомого майна, що стали об'єктом накладення податку належать відповідачу на праві Ѕ власності, а відтак, позивачем не обґрунтовано за який саме об'єкт нараховано спірну суму грошового зобов'язання та чи враховувалася дана обставина при нарахуванні вказаної суми заборгованості.
Враховуючи те, що податки сплачуються на рахунок відповідно місцевого бюджету, то у суду відсутні правові підстави стягувати грошові кошти за податковими повідомленнями-рішеннями, винесеними ГУ ДПС у Київській області на користь Головного управління ДФС у Житомирській області.
Окрім того, позивачем не доведено, що суду правомірність стягнення грошових коштів за податковою вимогою 14.03.2018 №584-53.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідач правомірність своїх дій та прийнятих рішення не довів, натомість доводи позивача знайшли своє підтвердження та обґрунтування.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись вимогами ст.ст.2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ДПС України в особі уповноваженого підрозділу Головне управління ДПС у Житомирській області відмовити.
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур