Справа № 420/13473/20
17 березня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Самойлюк Г.П.
за участю секретаря: Сердюк І.С.
сторін:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: не з'явився
третя особа: Ніц А.С. (представник за ордером)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 10; код ЄДРПОУ 38621185), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Національний університет «Одеська юридична академія» (65009, Одеська область, м. Одеса, Фонтанська дорога, 23; код ЄДРПОУ 20933314) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 березня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Національний університет «Одеська юридична академія» (далі - НУ «ОЮА»), в якому позивач, уточнивши позовні вимоги (вх. 6309/21 від 09.02.2021р.)(т.1, а.с. 225-230), просить:
визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо наступних правопорушень в НУ «ОЮА»:
- не відповідність Статуту Університету (нова редакція), ідентифікаційний код 20933314, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України №1530 від 04.12.2020р., Закону України «Про вищу освіту» в частині управління закладом вищої освіти;
- не відповідність посади президента Університету, яка існує одночасно з посадою керівника Університету - ректора, переліку посад педагогічних і науково-педагогічних працівників в Україні;
зобов'язати Міністерство освіти і науки України у визначені строки внести зміни до Статуту НУ «ОЮА» (нова редакція), ідентифікаційний код 20933314, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України №1530 від 04.12.2020р. (усунути одночасне існування посади керівника Університету - ректора та посади президента Університету із наділенням останнього публічно-владними функціями, ліквідувати посаду президента Університету);
стягнути з Міністерства освіти і науки України понесені та документально підтверджені судові витрати у справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що НУ «ОЮА» зловживає правом на автономію як вищий навчальний заклад, оскільки Статут НУ «ОЮА» грубо суперечить Закону України «Про вищу освіту» в частині управління закладом вищої освіти, посада президента Університету не відповідає переліку посад педагогічних і науково-педагогічних працівників в Україні. З урахуванням приписів ст.ст. 15, 27, 77 Закону України «Про вищу освіту» засновник закладу вищої освіти не має права затверджувати статут закладу освіти, який суперечить вимогам чинного законодавства, а якщо такий статут затверджений, він підлягає негайному скасуванню (повністю або частково), оскільки порушує принцип (режим) законності. Ігноруючи зауваження позивача щодо порушень в НУ «ОЮА», відповідач порушив право позивача на здійснення громадського контролю у сфері вищої освіти, визначене ст. 78 Закону України «Про вищу освіту». Не надання відповідачем відповіді на звернення відповідача призводить до порушення конституційного права позивача на отримання обґрунтованої відповіді на звернення.
Позивач вважає, що посада Президента НУ «ОЮА» незаконно легалізована Статутом НУ «ОЮА», затвердженим Міністерством освіти і науки України №1530 від 04.12.2020р., що грубо суперечить Закону України «Про вищу освіту» в частині управління закладом вищої освіти (розділ VII Закону) не належить до переліку посад педагогічних і науково-педагогічних працівників в Україні, а також до основних посад науково-педагогічних працівників в Україні (п. 2.1 Положення про порядок проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників НУ «ОЮА» та укладення з ними трудових договорів (контрактів), прийнятих Вченою радою НУ «ОЮА» (протокол № 7 від 02.07.2016р.), тому дана посада в обов'язковому порядку має бути ліквідована.
Ініціативною групою колишніх співробітників НУ «ОЮА» у порядку реалізації права на здійснення громадського контролю у сфері вищої освіти (ст. 78 Закону України «Про вищу освіту») у колективному зверненні до Міністра освіти і науки України від 18.11.2019 р. була представлена інформація про серйозні фінансові правопорушення в НУ «ОЮА», проте замість перевірки викладених у зверненні відомостей та вжиття відповідних заходів реагування за необхідності (вирішення питання по суті), МОН України листом за підписом заступника Міністра освіти і науки України (вих. № 1/11-10448 від 27.11.2019р.) перенаправлено до Державної служби якості України, до компетенції якого не віднесено розгляд подібних питань. На думку позивача, зазначена бездіяльність грубо порушує її право на здійснення громадського контролю у сфері вищої освіти, а також її конституційне право на отримання обґрунтованої відповіді на своє звернення як одного з членів ініціативної групи колишніх співробітників НУ «ОЮА».
У відповідь на запит від 22.12.2020р., позивач не одержала від відповідача конкретно запитуваної інформації, а у відповіді від 31.12.2020р. (вих. № 3/4301-20) процитовано лише загальні законодавчі положення. Крім того, відповідь направлено позивачу із суттєвими розбіжностями в даті підготовки листа та його направлення.
Від відповідача надійшов відзив (вх. № 1200/21 від 11.01.2021р.), відзив на уточнену позовну заяву (вх. № ЕП/1987/21 від 26.01.2021р., вх. № 4670/21 від 01.02.2021р.), заява (вх. №8843/21 від 23.02.2021р.), в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що повноваження керівника закладу вищої освіти визначені Законами України «Про освіту», «Про вищу освіту». Положенням про МОН проведення Міністерством комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності навчальних закладів не передбачено. Згідно п.1 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про вищу освіту» безпосереднє управління діяльністю закладу засновник (засновники) закладу вищої освіти або уповноважений ним (ними) орган затверджує статут закладу вищої освіти та за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти вносить до нього зміни або затверджує нову редакцію. Тобто МОН затверджується статут закладу вищої освіти, поданий самим вищим навчальним закладом. Чинним законодавством не передбачено обов'язку МОН приводити Статути вищих навчальних закладів у відповідність до чинного законодавства. З урахуванням правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 15.08.2019р. у справі №1340/4630/18, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Від НУ «ОЮА» надійшли пояснення (вх. № ЕП/690/21 від 13.01.2021р.), в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що оскаржуючи бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо порушень в НУ «ОЮА» позивач не обґрунтувала яким саме чином оскаржуваною бездіяльністю безпосередньо порушуються її права, свободи чи законні інтереси. Усі звернення, скарги позивача своєчасно розглянуті по суті відповідачем в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, що свідчить про відсутність бездіяльності як такої. Чинним законодавством України гарантується автономія закладів освіти. З урахуванням приписів Законів України «Про освіту», «Про вищу юридичну освіту» більшість питань стосовно діяльності закладу вищої освіти розглядаються та приймаються саме конференцією трудового колективу НУ «ОЮА», в тому числі прийняття статуту, та не можуть бути віднесені до компетенції інших органів державної влади. Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005р. у справі «Афанасьєв проти України», третя особа зазначила про неефективність обраного позивачем захисту прав, які остання вважає порушеними. Керівником НУ «ОЮА» є ректор, якого обрано відповідно до законодавства про вищу освіту. При цьому, керуючись принципом автономії, трудовий колектив Університету обрав президента Університету, який здійснює свою діяльність на громадських засадах та сприяє закладу освіти у здійсненні своєї діяльності. Положення п.п. 6.34, 6. 35 Статуту НУ «ОЮА», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України №1530 від 04.12.2020р., якими визначено, що особливість управління Університетом як національним закладом вищої освіти визначається наявністю посади Президента Університету, який обирається конференцією трудового колективу Університету на строк до семи років, жодним чином не суперечать вимогам ст. 34 Закону України «Про вищу освіту». Також зазначено про безпідставність тверджень позивача про дублювання функцій ректора та президента НУ «ОЮА». При цьому зазначено, що згідно відповідей Міністерства освіти і науки України, питання фінансування та управління закладу освіти і питання одночасного існування посад ректора та президента закладу вищої освіти належить саме до компетенції закладу вищої освіти, а наявність посад ректора та президента Університету жодним чином не суперечить вимогам чинного законодавства.
Ухвалою від 07.12.2020р. позовну заяву залишено без руху; надано позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали суду шляхом оформлення позовної заяви відповідно до вимог ст.ст. 160, 161 КАС України, а саме: надання до суду документа про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; уточнення у позовній заяві змісту позовних вимог; зазначення в позовній заяві щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви; надання до суду копії уточненої позовної заяви відповідно до кількості учасників справи.
10.12.2020р. (вх. № 52741/20) від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано документ про сплату судового збору та уточнену позовну заяву.
Ухвалою від 15.12.2020р. прийнято до розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 ; відкрито провадження в адміністративній справі; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Національний університет "Одеська юридична академія"; призначено проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження; зобов'язано позивача направити третій особі копії позовної заяви з додатками, а докази такого направлення надати суду до початку підготовчого засідання; встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; запропоновано третій особі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі надати суду письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог і всі докази, якими можуть бути підтверджені пояснення та надіслати їх копію сторонам по справі; встановлено учасникам справи п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяв з процесуальних питань; призначено підготовче засідання по справі на 14.01.2021 р. об 11 год. 20 хв.
14.01.2021р. (вх. № 164421) від позивача надійшла відповідь на відзив.
14.01.2021р. (вх. № 1660/21) від позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просила:
визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо правопорушень в Національному Університеті "Одеська юридична академія";
зобов'язати Міністерство освіти і науки України привести Статут Національного університету "Одеська юридична академія" (нова редакція) Ідентифікаційний код 20933314, затверджений наказом Міністерства освіти і науки України від 04 грудня 2020 р. №1530 у відповідність із чинним законодавством України, а саме: усунути одночасне існування посади ректора та посади президента Університету, із наділенням останнього публічно-владними управлінськими функціями, ліквідувати посаду президента Національного університету "Одеська юридична академія";
зобов'язати Міністерство освіти і науки України притягнути до дисциплінарної відповідальності ректора Національного Університету "Одеська юридична академія" - Загороднього Віктора Євстафійовича за неналежне виконання наказу МОН України від 19.02.2015 р. №166 "Деякі питання оприлюднення інформації про діяльність вищих навчальних закладів" в частині розміщення інформації, яка підлягає обов'язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті вищого навчального закладу відповідно до вимог Закону України "Про вищу освіту", а саме: положення про будь-які колегіальні органи та їх персональний склад, що діють у вищому навчальному закладі;
зобов'язати Міністерство освіти і науки України провести перевірку фінансово- господарської діяльності Національного університету "Одеська юридична академія" (цільове чи нецільове використання бюджетних коштів та майна Університету) згідно інформації, представленої у колективному зверненні колишніх співробітників Університету від 18.11.2019 р., залучити до перевірки співробітників правоохоронних органів;
стягнути з Міністерства освіти і науки України понесені та документально підтверджені судові витрати у справі.
Ухвалою суду від 14.01.2021 р. прийнято до розгляду уточнену позовну заяву від 14.01.2021р. (вх. № 1660/21); відкладено підготовче засідання по справі на 28.01.2021 р. 16 год. 00 хв., призначено проведення підготовчого засідання в режимі відеоконференції, проведення якої доручено Київському апеляційному суду.
Ухвалою суду від 28.01.2021 р. відкладено підготовче засідання по справі на 12.02.2021 р. 10 год. 00 хв.; призначено проведення судового засідання в режимі відеоконференції, доручивши її проведення Київському апеляційному суду.
26.01.2021р. (вх. № 3896/21) від повивача надійшли заперечення на письмові пояснення третьої особи.
26.01.2021р. (вх. №3895/21), 02.02.2021р. (вх. № 5017/21) позивачем подавались уточнені позовні заяви.
Ухвалою суду від 12.02.2021 р. прийнято відмову ОСОБА_1 від частини позовних вимог; закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо:
зобов'язання Міністерства освіти і науки України притягнути до дисциплінарної відповідальності ректора Національного Університету "Одеська юридична академія" - Загороднього Віктора Євстафійовича за неналежне виконання наказу МОН України від 19.02.2015 р. №166 "Деякі питання оприлюднення інформації про діяльність вищих навчальних закладів" в частині розміщення інформації, яка підлягає обов'язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті вищого навчального закладу відповідно до вимог Закону України "Про вищу освіту", а саме: положення про будь-які колегіальні органи та їх персональний склад, що діють у вищому навчальному закладі;
зобов'язання Міністерства освіти і науки України провести перевірку фінансово- господарської діяльності Національного університету "Одеська юридична академія" (цільове чи нецільове використання бюджетних коштів та майна Університету) згідно інформації, представленої у колективному зверненні колишніх співробітників Університету від 18 листопада 2019 р., залучити до перевірки співробітників правоохоронних органів.
09.02.2021р. (вх. № 6307/21) від позивача надійшла відповідь на відзив на уточнену позовну заяву.
Ухвалою суду від 12.02.2021 р., яка занесена до протоколу засідання, у судовому засіданні оголошено перерву на 18.02.2021 р.
Ухвалою суду від 18.02.2021 р., яка занесена до протоколу засідання, підготовче провадження в адміністративній справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 11.03.2021 р.
11.03.2021р. (вх. №1222/21) від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача від 18.02.2021р.
Ухвалою суду від 11.03.2021 р., яка занесена до протоколу засідання, у судовому засіданні оголошено перерву на 17.03.2021 р. 09 год. 20 хв.
Позивач в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.
Відповідач до судового засідання не з'явився, явку представника не забезпечив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином та завчасно.
Представник третьої особи в судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити.
Згідно ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Заслухавши пояснення позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-
18.11.2019 р. на адресу Міністерства освіти і науки України надійшло звернення ініціативної групи колишніх співробітників НУ «ОЮА», в якому зазначено, зокрема, щодо одночасного існування в НУ «ОЮА» посад ректора та президента (т.1, а.с. 42-48).
27.11.2019р. (вих. № 1/11-10448) Міністерством освіти і науки України повідомлено позивача, що листом Міністерства освіти і науки України № 1/12-6359 від 26.11.2019р. зазначене звернення передано на опрацювання до Державної служби якості освіти України (т.1, а.с. 49).
За результатами розгляду колективного звернення колишніх співробітників НУ «ОЮА», листом Державної служби якості освіти України від 27.12.2019 р. №03/01-28/255 заявникам надана відповідь. У вказаному листі також зазначено, що відповідно до чинних норм та у межах чинного законодавства у рамках реалізації права на автономію, особливості організації освітнього процесу заклад вищої освіти вирішує самостійно, незалежно приймає рішення стосовно реалізації академічних свобод, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів. При цьому, повідомлено заявникам про право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав (т.1, а.с. 50-52).
У подальшому позивачем також направлялись різного змісту заяви, скарги, запити на отримання публічної інформації від 15.01.2020р., 06.03.2020р., 29.04.2020р., 22.12.2020р. та ін. (т.1, а.с. 53-104, 235).
Відповідачем за результатами розгляду відповідних звернень, скарг, запитів позивача надавались відповіді листами № 1/11-10448 від 27.11.2019р., №15/22-20 від 31.01.2020р., №3/423-20 від 06.02.2020р., № 3/667-20 від 26.02.2020р., №3/801-20 від 06.03.2020р., №1/11-2721 від 09.04.2020р., №1/11-2881 від 09.04.2020р., №1/11-2732 від 10.04.2020р., №3/1389-20 від 24.04.2020р., № 1/11-3397 від 22.05.2020р., 31.12.2020р. (вих. № 3/4301-20) (т.1, 105-115, т.2, а.с. 28 - 34; т.1, а.с. 237-238).
Наказом Міністерства освіти і науки України №1530 від 04.12.2020р. затверджено Статут НУ «ОЮА» (нова редакція), ідентифікаційний код 20933314 (далі - Статут НУ «ОЮА») (т.2, а.с. 58-108).
Розділом 6 Статуту НУ «ОЮА» закріплено органи управління Університетом та їх повноваження.
Згідно п. 6.1 Статуту НУ «ОЮА» безпосереднє управління діяльністю Університету здійснює ректор Університету (далі - ректор). Його права, обов'язки та відповідальність визначаються законодавством України і цим Статутом.
Відповідно до п. 6.2 Статуту НУ «ОЮА» ректор Університету обирається за конкурсом на заміщення посади керівника шляхом таємного голосування строком на п'ять років відповідно до Закону України «Про вищу освіту», Статуту НУ «ОЮА» та з урахуванням Методичних рекомендацій щодо особливостей виборчої системи та порядку обрання керівника закладу вищої освіти, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 726 від 05.12.2014р.
За змістом п. 6.20 Статуту НУ «ОЮА», вчена рада є колегіальним органом управління Університету, який утворюється строком на п'ять років, склад якого затверджується наказом ректора протягом п'яти робочих днів з дня закінчення повноважень попереднього складу вченої ради Університету.
Згідно п. 6.29 Статуту НУ «ОЮА», в Університеті за рішенням МОН утворюється наглядова рада для здійснення нагляду за управління майном Університету, додержанням мети його створення.
Згідно п. 6.34 Статуту НУ «ОЮА», особливість управління Університетом як національним закладом вищої освіти визначається наявністю посади Президента Університету. Президент Університету обирається конференцією трудового колективу Університету на строк до семи років.
У пункті 6.35 визначено перелік питань, що вирішуються президентом Університету.
Відповідно до п.п.6.36, 6.37 Статуту НУ «ОЮА», за виконання своїх обов'язків президент Університету не одержує заробітної плати. На період відсутності президента Університету більше одного місяця повноваження президента Університету виконує уповноважена ним особа.
За змістом п. 6.39 Статуту НУ «ОЮА», з метою вироблення стратегії та напрямів провадження освітньої та/або наукової діяльності Університету ректор з урахуванням пропозицій президента Університету має право утворювати на громадських засадах дорадчі (дорадчо-консультативні) органи (раду роботодавців, раду інвесторів, раду бізнесу, студентську, наукову раду тощо).
Згідно п. 6.41 Статуту НУ «ОЮА», ректорат утворюється для оперативного вирішення поточних питань провадження освітньої, наукової, фінансово-господарської та іншої діяльності Університету, що потребують колегіального обговорення.
Відповідно до п. 6.42 Статуту НУ «ОЮА», приймальна комісія утворюється для організації прийому вступників. Строк повноважень приймальної комісії становить один рік.
За приписами п. 6.43 Статуту НУ «ОЮА», деканат - робочий орган, призначений для оперативного вирішення основних поточних питань діяльності факультету (інституту), коледжу.
За змістом п. 6.44 Статуту НУ «ОЮА», органи управління училищами Університету визначаються відповідними положеннями про такі училища.
22.12.2020р. позивач направила Міністру освіти і науки України запит на отримання публічної інформації, в якому, посилаючись на приписи ст. 3, 40 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 5, 7, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян», ст.ст. 3, 15, 16,19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», просила у визначений законом термін повідомити, чи належить посада президента НУ «ОЮА» до переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників в Україні (т.1, а.с. 235-236).
31.12.2020р. (вих. № 3/4301-20) Директоратом вищої освіти і освіти дорослих Міністерства освіти і науки України за результатами розгляду запиту позивача від 22.12.2020р. повідомлено, що відповідно до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 14.06.2000р., посада керівника (ректора, президента тощо) відноситься до посад науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ -ІV рівня акредитації. Згідно ч. 1 ст. 34 Закону України «Про вищу освіту» безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов'язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти. При цьому зазначено посилання на вебсайт закладу вищої освіти, за яким можливо ознайомитись зі змістом Статуту НУ «ОЮА» (т.1, а.с. 237-238).
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний закономінтерес) від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 (справа N 1-10/2004). Системний аналіз, який проведено Конституційним Судом України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості.
За змістом правового висновку, висловленого Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 р. у справі № 522/3665/17, щодо ознак притаманним законному інтересу, за своїм смисловим навантаженням термін "законний інтерес" є тотожним "охоронюваному законом інтересу", оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.
З наведеного слідує необхідність з'ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
При цьому зазначено, що оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію.
Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, складовою якого є право звернення до суду (право на доступ до судової процедури), не є абстрактним, а пов'язане з правом конкретної особи, в інтересах якої виникає судовий процес, і з її переконанням у тому, що держава (в особі органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб) протиправно втрутилася у її права або свободи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято, або прав, свобод та інтересів якої це рішення (індивідуальний акт) стосується. Якщо позивач не є учасником (суб'єктом) правовідносин, які виникли з прийняттям оскаржуваного рішення, яке є правовим актом ненормативного характеру, таке рішення, відповідно, не породжує для позивача й права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом (постанови ВП ВС від 14.03.2018 у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від 06.02.2019 у справі №9901/815/18).
Позивач наполягає на тому, що вона як колишній співробітник НУ «ОЮА» має право звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів в рамках громадського контролю.
Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 78 Закону України «Про вищу освіту» громадський контроль у сфері вищої освіти є правом суспільства та окремих громадян, працівників у сфері вищої освіти, осіб, які навчаються, органів громадського самоврядування, професійних спілок, організацій роботодавців та їх об'єднань, громадських організацій отримувати у встановленому законодавством порядку доступ до інформації на всіх етапах прийняття рішень у сфері вищої освіти і науки, вносити пропозиції та зауваження до них, погоджувати прийняття визначених законом рішень. Громадський контроль здійснюється громадськими об'єднаннями та окремими громадянами на принципах відкритості і прозорості.
При вирішення питання щодо наявності у спірних правовідносинах безпосередньо порушеного права чи інтересу позивача, який підлягає судовому захисту, суд враховує, що позивач вбачає порушення вимог чинного законодавства в наявній, на думку позивача, бездіяльності відповідача щодо певних правопорушень в НУ «ОЮА», з огляду на недопустимість безпідставного обмеження доступу до судочинства, а також того, що очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву, а в разі наявності такого сумніву, останній повинен тлумачитися на користь позивача, а позивач має право на звернення до суду з позовом за захистом своїх законних прав та інтересів та у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті.
Частиною 3 ст.9 КАС України передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З урахуванням наведеного, суд розглядає дану справу в межах позовних вимог, визначених позивачем в остаточній уточненій редакції позовної заяви, яку подано до суду разом із заявою вх. №6309/21 від 09.02.2021р. (т.1, а.с. 225-230), та прийнято судом до розгляду згідно ухвали, яку занесено до протоколу засідання від 18.02.2021р.
Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
За приписами ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
За змістом ст. 5 Закону України «Про звернення громадян», звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
Згідно ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Відповідно до приписів ст. 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується:
1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;
2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;
3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;
4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;
5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;
6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом. Запит, що пройшов реєстрацію в установленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань доступу до публічної інформації.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи позивач неодноразово зверталась до Міністерства освіти і науки України із заявами, зверненнями, запитами. Відповідачем у свою чергу, в межах повноважень надавались відповіді листами № 1/11-10448 від 27.11.2019р., №15/22-20 від 31.01.2020р., №3/423-20 від 06.02.2020р., № 3/667-20 від 26.02.2020р., №3/801-20 від 06.03.2020р., №1/11-2721 від 09.04.2020р., № 1/11-3397 від 22.05.2020р., 31.12.2020р. (вих. № 3/4301-20) (т.2, а.с. 28 - 34; т.1, а.с. 237-238).
Як вбачається зі змісту уточненої позовної заяви від 09.02.2021 р., порушення свого права позивач пов'язує, зокрема, з ненаданням повної, на її думку, відповіді на звернення від 22.12.2020р.
Так, 22.12.2020р. позивач направила Міністру освіти і науки України запит на отримання публічної інформації, в якому, просила у визначений законом термін повідомити, чи належить посада президента НУ «ОЮА» до переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників в Україні.
Зазначений запит отримано відповідачем 23.12.2020р.
31.12.2020р. (вих. № 3/4301-20) Директоратом вищої освіти і освіти дорослих Міністерства освіти і науки України за результатами розгляду запиту позивача від 22.12.2020р. повідомлено, що відповідно до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 14.06.2000р., посада керівника (ректора, президента тощо) відноситься до посад науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ -ІV рівня акредитації. Згідно ч. 1 ст. 34 Закону України «Про вищу освіту» безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов'язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти. При цьому зазначено посилання на вебсайт закладу вищої освіти, за яким можливо ознайомитись зі змістом Статуту НУ «ОЮА».
Безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов'язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти.
Згідно п. 1 ч.1 ст. 1 Закону України «Про освіту» автономія - право суб'єкта освітньої діяльності на самоврядування, яке полягає в його самостійності, незалежності та відповідальності у прийнятті рішень щодо академічних (освітніх), організаційних, фінансових, кадрових та інших питань діяльності, що провадиться в порядку та межах, визначених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про освіту» суб'єкт освітньої діяльності має право самостійно приймати рішення з будь-яких питань у межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та/або установчими документами, зокрема з питань, не врегульованих законодавством.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про освіту» держава гарантує академічну, організаційну, фінансову і кадрову автономію закладів освіти. Обсяг автономії закладів освіти визначається цим Законом, спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.
За змістом п.1 ч.1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» автономія закладу вищої освіти - самостійність, незалежність і відповідальність закладу вищої освіти у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, встановлених цим Законом.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 15 Закону України «Про вищу освіту» засновник (засновники) закладу вищої освіти або уповноважений ним (ними) орган затверджує статут закладу вищої освіти та за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти вносить до нього зміни або затверджує нову редакцію.
Згідно пп. 54 п. 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 16.10.2014р., МОН відповідно до покладених на нього завдань затверджує статути закладів вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої та позашкільної освіти, що перебувають у сфері його управління.
За змістом п.1 ч.1 ст. 32 Закону України «Про вищу освіту» діяльність закладу вищої освіти провадиться, зокрема, на принципах автономії та самоврядування.
Згідно ч.1 ст. 34 Закону України «Про вищу освіту» безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов'язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти.
За приписами п.1 ч.1 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» серед основних посад науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти є: керівник (ректор, президент, начальник, директор).
Згідно Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 14.06.2000р., посада керівника (ректора, президента тощо) відноситься до посад науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ -ІV рівня акредитації.
Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить, що на законодавчому рівні закріплено автономію закладу вищої освіти та право безпосереднього управління діяльністю закладу вищої освіти його керівником (ректор, президент, начальник, директор тощо). Причому, ч.1 ст. 34 Закону України «Про вищу освіту», п.1 ч.1 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» у формулюванні законодавчих норм не містять сполучника «або», а визначають, що безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо), тобто перелічують як можливі посади та не виключає можливості їх одночасного існування.
Згідно п. 6.1 Статуту НУ «ОЮА» безпосереднє управління діяльністю Університету здійснює ректор Університету (далі - ректор). Його права, обов'язки та відповідальність визначаються законодавством України і цим Статутом.
Відповідно до п. 6.2 Статуту НУ «ОЮА» ректор Університету обирається за конкурсом на заміщення посади керівника шляхом таємного голосування строком на п'ять років відповідно до Закону України «Про вищу освіту», Статуту НУ «ОЮА» та з урахуванням Методичних рекомендацій щодо особливостей виборчої системи та порядку обрання керівника закладу вищої освіти, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 726 від 05.12.2014р.
Згідно п. 6.34 Статуту НУ «ОЮА», особливість управління Університетом як національним закладом вищої освіти визначається наявністю посади Президента Університету. Президент Університету обирається конференцією трудового колективу Університету на строк до семи років.
Відповідно до п.п.6.36, 6.37 Статуту НУ «ОЮА», за виконання своїх обов'язків президент Університету не одержує заробітної плати. На період відсутності президента Університету більше одного місяця повноваження президента Університету виконує уповноважена ним особа.
Положення п.п. 6.34, 6. 35 Статуту НУ «ОЮА», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України №1530 від 04.12.2020р., якими визначено, що особливість управління Університетом як національним закладом вищої освіти визначається наявністю посади Президента Університету, який обирається конференцією трудового колективу Університету на строк до семи років, не суперечать вимогам ч.1 ст. 34, п.1 ч.1 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту».
При цьому, суд враховує, що відповідно до п. 6.1 Статуту НУ «ОЮА», безпосереднє управління діяльністю Університету здійснює ректор Університету. Його права, обов'язки та відповідальність визначаються законодавством України і цим Статутом.
Пунктами 6.2- 6.10 Статуту НУ «ОЮА», визначено порядок обрання та правову природу посади ректора НУ «ОЮА», що кореспондується з приписами Закону України «Про вишу освіту».
Твердження позивача про дублювання посад, висловлені під час судового розгляду справи, є не обґрунтованими.
Враховуючи приписи Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», які нормативно закріплюють автономію закладу вищої освіти як самостійність, незалежність і відповідальність закладу вищої освіти у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, встановлених законом, НУ «ОЮА» самостійно вирішує, зокрема, питання внутрішнього управління, тому доводи позивача про не відповідність Статуту Університету (нова редакція), ідентифікаційний код 20933314, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України №1530 від 04.12.2020р., Закону України «Про вищу освіту» в частині управління закладом вищої освіти, не відповідність посади президента Університету, яка існує одночасно з посадою керівника Університету - ректора, переліку посад педагогічних і науково-педагогічних працівників в Україні є безпідставними та не знайшли підтвердження під час розгляду справи судом.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до п.1 ч.2 ст. 15 Закону України «Про вищу освіту» засновник (засновники) закладу вищої освіти або уповноважений ним (ними) орган затверджує статут закладу вищої освіти та за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти вносить до нього зміни або затверджує нову редакцію.
За змістом наведеної норми Міністерство освіти і науки України затверджує статут саме за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти вносить зміни до затвердженого Статуту або затверджує нову редакцію.
За приписами п. 23 ч.1 ст. 4, ч. 1 ст. 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Враховуючи висновок суду про безпідставність вимог про визнання протиправною бездіяльності Міністерства освіти і науки України щодо наступних правопорушень в НУ «ОЮА»: - не відповідність Статуту Університету (нова редакція), ідентифікаційний код 20933314, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України №1530 від 04.12.2020р., Закону України «Про вищу освіту» в частині управління закладом вищої освіти; - не відповідність посади президента Університету, яка існує одночасно з посадою керівника Університету - ректора, переліку посад педагогічних і науково-педагогічних працівників в Україні, підстав для задоволення похідної позовної вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії немає, в зв'язку з чим суд відмовляє у їх задоволенні.
При цьому суд звертає увагу, що під час судового розгляду не знайшли підтвердження доводи позивача про те, що оскаржуваною бездіяльністю безпосередньо порушуються права та законні інтереси позивача.
Застосування різних способів захисту порушеного права позивача повинно відбуватися з урахуванням конкретних обставин справи в кожному окремому випадку. Обов'язковою умовою скасування рішення суб'єкта владних повноважень є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 (справа N 1-10/2004). Системний аналіз, який проведено Конституційним Судом України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до приписів ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Наведена процесуальна норма кореспондується з положеннями ч.1 ст. 19 КАС України, відповідно до якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення КС України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 року).
Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Правова позиція щодо обов'язкової умови надання правового захисту судом, як то наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.12.2015 року у справі №21-5361а15 та від 01.12.2015 року у справі №21-3222а15, а також Верховним Судом в постанові від 12 квітня 2018 року у справі №826/8803/15.
Відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій/допущеною бездіяльністю не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
В свою чергу, ані в позові, ані під час розгляду справи судом, позивачем не було надано доказів, не наведено підстав щодо того, яким чином оскаржувана бездіяльність відповідача порушує права позивача, тобто, що б призводило породження, зміну або припинення її прав та обов'язків у сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, зважаючи на наведене суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту прав, який остання вважає порушеними, не є належним способом захисту. При цьому, правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.03.2019 р. у справі № 755/3495/16-ц.
Беручи до уваги наведене, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, враховуючи встановлені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , у зв'язку з чим суд відмовляє в їх задоволенні.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позови такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 10; код ЄДРПОУ 38621185), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Національний університет «Одеська юридична академія» (65009, Одеська область, м. Одеса, Фонтанська дорога, 23; код ЄДРПОУ 20933314) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 29.03.2021 р.
Суддя: Г.П. Самойлюк