справа № 380/5569/20
29 березня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (Відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому ніж передбачено частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати Сихівський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради здійснити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року як особі з інвалідністю 2 групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплатити її з урахуванням раніше виплачених сум.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є особою з інвалідністю 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни. У 2020 році позивач отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3640,00 грн., тобто меншому, ніж той, який встановлений частиною четвертою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На думку позивача, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 він набув право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, як це встановлено частиною четвертою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач вважає, що відповідач порушив його право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у належному розмірі, відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим він звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити у повному обсязі.
24 лютого 2021 року представник позивача подала через канцелярію суду заяву від 23 лютого 2021 року, яка мотивована тим, що 29 вересня 2020 року Верховний Суд прийняв рішення у зразковій справі № 440/2722/20, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року, яким позовні вимоги позивача у цій справі щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, встановленому чинним законодавством, задоволено повністю. Проте, станом на сьогодні існують численні рішення судів у згаданій вище категорії справ, які фактично не виконані через умисну бездіяльність відповідачів та у зв'язку із зазначенням ними причини неможливості виконання таких рішень через відсутність фінансування. Вказує, що у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на відсутність фінансування, та як наслідок неможливість виплати коштів позивачу. Вважає, що це ще раз підтверджує обґрунтовані сумніви у тому, що відповідач виконає рішення суду у цій справі.
Враховуючи викладене, просить з метою забезпечення конституційного права на виконання рішення суду та відновлення порушених прав позивача при вирішенні справи по суті зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік був визначений у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Постанова № 112), яка відповідала чинному на той час законодавству України до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020. Адже на момент прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови № 112 було чинним та не визнане неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Оскільки розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік був визначений Постановою № 112, відповідач вважає, що, здійснивши виплату позивачу цієї допомоги у передбаченому Постановою № 112 розмірі, він діяв у межах наданих йому повноважень, в порядку та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.
Крім того, відповідач зазначає, що орган місцевого самоврядування здійснює лише перерахування коштів, які належать державі шляхом реалізації делегованих державою повноважень, відповідно до частини 3 статті 143 Конституції України. А тому вважає неможливим розгляд цієї справи без участі в ній органів державної влади, передбачених Постановою № 112, зокрема, Міністерства соціальної політики України.
Враховуючи викладене просить суд: залучити як співвідповідача у цій справі Міністерство соціальної політики України; відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 21 липня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 30 липня 2020 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20.
Ухвалою суду від 21 жовтня 2020 року в задоволенні клопотання представника позивача про поновлення провадження у справі відмовлено.
Ухвалою суду від 22 березня 2021 року провадження у справі поновлено.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с.9), виданого 02 грудня 2019 року Сихівським відділом соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради позивач є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
24 червня 2020 року представник позивача - адвокат Манукян Марта Андріївна звернулася до Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради із заявою щодо проведення перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня (а.с.11-12), у якій просила провести ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплатити її з урахуванням виплачених сум.
Листом від 30 червня 2020 року № 260308-2062 (а.с.13) Сихівський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради повідомив представника позивача на його заяву від 24 червня 2020 року про те, що з метою реалізації частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 112, яка відповідно до статті 117 Конституції України є обов'язковою до виконання. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Постанови № 112 виплата у 2020 році разової грошової допомоги особи з інвалідністю другої групи внаслідок війни передбачена у розмірі 3640,00 грн. Законодавством України не передбачено нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі більшому, ніж зазначено у прийнятій Кабінетом Міністрів України постанові за 2020 рік.
Уважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» протиправними, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Суд зазначає, що ця справа є типовою та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи № 440/2722/20, адміністративне провадження № Пз/9901/14/20 від 29 вересня 2020 року, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року.
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 2 статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ).
01 січня 1999 року набрав чинності Закон України від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 367-ХІV), яким статтю 13 Закону № 3551-XII доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI, визнані неконституційними.
Впродовж 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 13 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону № 3551-XII фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини 4 статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Водночас, Кабінет Міністрів України у постанові від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Постанова № 112) установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи здійснюється у розмірі 3640 гривень (підпункт 1 пункту 1), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною четвертою статті 13 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у 2020 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII і Постанова № 112.
Виходячи із визначених у частині 4 статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2020 році необхідно застосовувати не Постанову № 112, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Тому суд критично оцінює посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на Постанову № 112, як на правовий акт, який регулює розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Так, Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 13 січня 2021 року, залишаючи без змін рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у зразковій справі № 440/2722/20 дійшла висновку, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому частиною 4 статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV.
Оскільки у межах спірних правовідносин позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, то він відповідно до частини 4 статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи те, що разову грошову допомогу до 5 травня у 2020 році позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж це передбачено частиною 4 статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, суд доходить висновку про порушення відповідачем права позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Таким чином, дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною четвертою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є протиправними, а тому позовна вимога у цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 17-1 Закону № 3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім'ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.
Підпунктом 41 пункту 4 вказаного Положення визначено, що Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII.
Так, Велика Палата Верховного Суду під час розгляду зразкової справи № 440/2722/20 дійшла висновку, що Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги.
Оскільки у 2020 році разова грошова допомога до 5 травня була виплачена позивачу Сихівським відділом соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, що ним не заперечується, то саме останній і є належним відповідачем у справі.
Згідно із частиною першою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Також суд бере до уваги спосіб захисту порушеного права, застосований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 29 вересня 2020 року у зразковій справі № 440/2722/20, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року.
Оскільки дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною четвертою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є протиправними, то з метою ефективного захисту порушених прав позивача такими діями, належить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Тому позовну вимогу у цій частині також належить задовольнити повністю.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Щодо покликання відповідача у відзиві на позовну заяву на необхідність залучення як співвідповідача Міністерства соціальної політики України, суд зауважує, що відповідно до частини 3 статті 48 КАС України суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Залучення співвідповідача за клопотанням відповідача нормами процесуального кодексу не передбачено.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, шляхом зобов'язання відповідача у місячний термін з дня набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду у цій справі подати звіт про його виконання суд зазначає таке.
Відповідно до статті 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
За змістом частини 1 статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, з огляду на зміст наведених процесуальних норм, КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Оскільки у судовому рішенні чітко визначено порядок і спосіб його виконання, а судове рішення, яке набрало законної сили, обов'язкове для виконання, у встановленні судового контролю за виконанням судового рішення належить відмовити.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду з цим адміністративним позовом його не сплачував, а тому розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи у матеріалах справи відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (пр. Червоної Калини, 66, м. Львів, 79049) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задоволити повністю.
Визнати протиправними дії Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною четвертою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати Сихівський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
У встановленні судового контролю за виконанням судового рішення - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 29 березня 2021 року.
Суддя Клименко О.М.