26 березня 2021 року ЛуцькСправа № 803/1768/17
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
12 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення своєчасного розрахунку при звільненні із військової служби та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 208 207,56 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) щодо не проведення розрахунку з позивачем у день його звільнення. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 березня 2016 року по 20 вересня 2017 року в сумі 176 076,64 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року змінено рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року у мотивувальній та резолютивній частинах слова «середній заробіток» щодо належних до виплати позивачу сум замінено на слова «середнє грошове забезпечення». У решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року залишено без змін.
Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року заяву про прийняття додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 298,23 грн. та витрати, що пов'язані із прибуттям до суду у розмірі 3 027,70 грн.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року скасовано додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року в частині стягнення з Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, правонаступником якого є Донецький прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України 3027,70 грн. витрат, пов'язаних із прибуттям до суду. У решті додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року залишено без змін.
Постановами Верховного Суду від 23 грудня 2020 року:
скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (Волинського окружного адміністративного суду);
скасовано додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (Волинського окружного адміністративного суду).
Ухвалою суду від 19 січня 2021 року прийнято до провадження дану адміністративну справу та на підставі частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу офіцерського складу за призовом під час мобілізації на особливий період в Донецькому прикордонному загоні (в/ч НОМЕР_1 ).
30 березня 2016 року на підставі Указу Президента України від 25 березня 2016 року № 115/2016 року «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15» наказом Східного регіонального управління ДПСУ від 29 березня 2016 року №139-ос позивач був звільнений у запас ЗСУ за п.п. « є» пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з вислугою встановлених строків служби).
На підставі наказу начальника Донецького прикордонного загону «По особовому складу» від 30 березня 2016 року №67-ос позивач знятий зі всіх видів забезпечення та виключений зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 .
Проте, остаточний розрахунок при звільненні 30 березня 2016 року Донецьким прикордонним загоном був проведений лише 21 вересня 2017 року.
Позивач вважає, що в день звільнення ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) не здійснено виплат всіх сум, що належали ОСОБА_1 при звільненні. Тому, на переконання позивача, відповідач повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки виплати належних всіх сум по день фактичного розрахунку на підставі статті 117 КЗпП України.
З наведених підстав просив позов задовольнити повністю.
Відповідач в поданому відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив з тих підстав, що військовослужбовці правового статусу працівника не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, а саме Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому на спірні правовідносини між військовим частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби положення статті 117 КЗпП не поширюються.
Також зазначив, що положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Крім того, вказує, що обчислення середнього заробітку суди проводили згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», проте на переконання скаржника пункт 2 постанови вказує, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності і не поширюється на військовослужбовців, у тому числі й на позивача, яким проведено розрахунок відповідно до Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.
Окрім цього, зазначив, що однією з умов застосування норм статті 117 КЗпП України є відсутність спору про розмір виплат. Однак, вказує, що спір між позивачем та Донецьким прикордонним загоном мав місце, що підтверджується постановами Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2016 у справі № 803/1105/16, від 03 квітня 2017 року у справі № 803/358/17.
З наведених підстав просив відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби і наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) від 30 березня 2016 року № 67-ос звільнений з військової служби у запас та виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення на підставі підпункту «є» пункту 1 частини 8 обов'язок (у зв'язку з вислугою встановлених строків військової служби, передбачених частиною першою та абзацом другим частини сьомої статті 23).
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року у справі № 803/1105/16, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року та постановою Верховного Суду від 6 червня 2018 року визнано протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загону щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період із 13 листопада 2015 року по 30 березня 2016 року. Зобов'язано Донецький прикордонний загін нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за вказаний період, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.1, 3.1.1, 3.2.15, 3.5.9, 3.13.6, 3.19.7 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425, а також винагороду, передбачену постановами Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року № 24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» та від 20 січня 2016 року № 18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських», з урахуванням виплачених сум.
У зв'язку з вирахуванням з нарахованого за рішенням суду грошового забезпечення сум податку з доходів фізичних осіб та військового збору позивачем подано позов про стягнення утриманих коштів. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року у справі № 803/358/17 позовні вимоги задоволено, постанова оскаржена не була та набрала законної сили.
Остаточний розрахунок при звільненні позивачу з військової служби у запас з 30 березня 2016 року Донецьким прикордонним загоном був проведений лише 21 вересня 2017 року, що не заперечується відповідачем.
Крім того, судом із наданих під час нового розгляду справи фінансових документів встановлено, що в період з дня звільнення (31 березня 2016 року) по день фактичного розрахунку (21 вересня 2017 року) відповідачем виплачено позивачу наступні види грошового забезпечення: квітень 2016 року - грошове забезпечення та інші виплати за період з 30 жовтня 2015 року по 30 березня 2016 року в сумі 632,88 грн. відповідно до наказу Донецького прикордонного загону від 30 березня 2016 року №67-ос; лютий 2017 року - грошове забезпечення, винагорода за участь в АТО за період з 13 листопада 2015 року по 30 березня 2016 року в сумі 37405,91 грн. на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду в справі №803/1105/16; вересень 2017 року - компенсація військового збору з суми грошового забезпечення нарахованого за рішенням суду від 01 вересня 2016 року №803/1105/16 в сумі 697,00 грн. та компенсація податку з доходів фізичних осіб з суми грошового забезпечення нарахованого за рішенням суду від 01 вересня 2016 року №803/1105/16 в сумі 8364,05 грн. на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду в справі №803/358/17 від 03 квітня 2017 року (т.3, а.с.141-147).
Відтак, в період з дня звільнення (31 березня 2016 року) по день фактичного розрахунку (21 вересня 2017 року) відповідачем виплачено позивачу кошти в сумі 47099,84 грн.
У зв'язку з наявністю факту несвоєчасного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 березня 2016 року по 21 вересня 2017 року у розмірі 208 207,56 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України регулює Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою Наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України 20 травня 2008 року № 425.
Цю Інструкцію розроблено відповідно до Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про розвідувальні органи України», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про Державну прикордонну службу України», постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», від 07 листопада 2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідно до п. 1.7. вказаної Інструкції грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Таким чином, наведені вище нормативно-правові акти встановлюють право військовослужбовця на грошове забезпечення.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що трудові відносини, які складаються під час проходження військової служби в Державній прикордонній службі України мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.
Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2019 року у справі № 805/3385/16-а, від 15 липня 2020 року у справі № 824/144/16-а від 10 жовтня 2019 року у справі №826/4108/15 (провадження № №К/9901/29609/18).
Таким чином, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
З огляду на викладене доводи відповідача щодо непоширення на спірні правовідносини приписів статей 116, 117 КЗпП України є безпідставними.
Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Вказані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17, не суперечать наведеній позиції судової палати, а тому підстави відступати від викладеного у цьому судовому рішенні висновку щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України відсутні.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Як зазначалося судом, датою закінчення військової служби позивача є 30 березня 2016 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) станом на 30 березня 2016 року з позивачем не здійснено повного розрахунку при звільненні.
Станом на 21 вересня 2017 року позивачу виплачено кошти в загальному розмірі 47099,84 грн., дата розрахунку та сума коштів сторонами не заперечується.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд погоджується з твердженням позивача про те, що всупереч нормам чинного законодавства з ним не здійснено повного розрахунку при звільненні за період з 31 березня 2016 року по 21 вересня 2017 року, чим допущено протиправну бездіяльність.
При цьому, судом також враховано, що після 21 вересня 2017 року також мало місце проведення відповідачем виплати коштів позивачу та застосування до відповідача відповідальності передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Так, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року в справі №140/81/19 визнано протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення своєчасного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні із військової служби, в частині виплати індексації грошового забезпечення. Стягнено з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2017 року по 12 жовтня 2018 року в сумі 126 657,36 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року в справі №140/11442/20 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби - у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 жовтня 2018 року по 19 липня 2020 року у сумі 6531,06 грн (шість тисяч п'ятсот тридцять одна гривня 06 копійок) без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
Відтак, суд наголошує, що в даній справі спірним є період проведення розрахунку при звільненні з 30 березня 2016 року (дата звільнення) по 21 вересня 2017 року (дата розрахунку).
Отже, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) остаточний розрахунок з позивачем (виплата 47099,84 грн.: грошового забезпечення та інших виплат за період з 30 жовтня 2015 року по 30 березня 2016 року відповідно до наказу Донецького прикордонного загону від 30 березня 2016 року №67-ос; грошового забезпечення, винагороди за участь в АТО за період з 13 листопада 2015 року по 30 березня 2016 року на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду в справі №803/1105/16; компенсації військового збору та податку з доходів фізичних осіб з суми грошового забезпечення нарахованого за рішенням суду від 01 вересня 2016 року №803/1105/16 на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду в справі №803/358/17 від 03 квітня 2017 року) проведено лише 21 вересня 2017 року, тому фактично затримка у розрахунку з 31 березня 2016 року (наступного дня звільнення з військової служби - 30 березня 2016 року) по 20 вересня 2017 року (по день фактичного розрахунку - 21 вересня 2017 року) склала - 538 календарних днів.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 2. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідок ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) від 19 січня 2018 року № 74 (т.1, а.с.79) та від 23 березня 2021 року №242 (т.3, а.с. 134), за два останні повні місяці перед звільненням (січень-лютий 2016 року) ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі: 11431,94 грн за січень 2016 року та 8205,00 грн за лютий 2016 року, що за два місяці становить 19636,94 грн. Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення становить 327,28 грн (19636,94 грн/60, де 60 - кількість календарних днів у січні-лютому 2016 року).
Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 176076,64 грн (327,28 грн х 538 = 176076,64).
Водночас, в порівнянні із виплаченою сумою грошового забезпечення в розмірі 47099,84 грн., суму 176076,64 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у вказаній справі, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 23 грудня 2020 року в даній справі №803/1768/17.
Суд зазначає, що при визначеній сумі несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в період з 30 березня 2016 року (дата звільнення) по 21 вересня 2017 року (дата розрахунку) - 47099,84 грн. середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 176076,64 грн., що набагато перевищує суму такої виплати, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18 враховував істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
При вирішенні цього спору, суд враховує застосований Верховним Судом у справі №806/2473/18 підхід та у даному випадку істотність частки складових грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить: 47099,84 грн. (частка несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення ) / 176076,64 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 26,75 %. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 26,75 %, становить: 327,28 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 26,75 % = 87,55 грн; 87,55 грн х 538 (дні затримки розрахунку) = 47101,90 грн.
Таким чином, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку має бути перераховане та виплачене позивачу у розмірі 47101,90 грн.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведених у рішенні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 березня 2016 року по 20 вересня 2017 року у сумі 47101,90 грн. (без урахування податків та інших обов'язкових платежів).
Щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 22500 грн. та витрат, пов'язаних із прибуттям до суду у розмірі 4294,21 грн.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23.01.2014, заява №19336/04, пункт 268; рішення у справі «Баришевський проти України», заява №71660/11, пункт 95; рішення у справі «Двойних проти України» заява №72277/01, пункт 80; рішення у справі «Меріт проти України», заява №66561/01, пункті 88). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
Як вбачається з матеріалів справ, 01 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та адвокатом Балтаком Д. А. укладено договір про надання правової допомоги.
На підставі вказаного договору адвокат в інтересах ОСОБА_1 звертався до суду з даним позовом та здійснював представництво в судовому засіданні при первинному розгляді справи.
Адвокат Балтак Д. О. здійснює адвокатську діяльність відповідно до Свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю №558, виданого 29 жовтня 2007 року головою Вінницької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та є зареєстрованим як платник податків, що вбачається з довідки №1702280700052 від 06 листопада 2017 року про взяття на облік платника податків виданої Вінницькою ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області.
Відповідно до наданого адвокатом розрахунку суми гонорару адвоката за надану професійну правничу допомогу від 25 січня 2018 року, загальна вартість наданих послуг становить 22 500 грн., з яких: попередня консультація 400 грн., вивчення та правовий аналіз матеріалів справи 400 грн., підготовка адміністративного позову 1 000 грн., підготовка клопотання про здійснення судового контролю 200 грн., підготовка заперечення на клопотання про участь третіх осіб 200 грн., прийняття участі у попередньому судовому засіданні 1 000 грн., вивчення та правовий аналіз змісту відзиву на позовну заяву 200 грн., підготовка відповіді на відзив на позовну заяву 500 грн., прийняття участі в судовому засіданні 1 000 грн., додатковий розмір гонорару 10 % в суми задоволених позовних вимог 17 600 грн.
З акту прийому-передачі наданих послуг від 25 січня 2018 року вбачається, що вартість отриманих позивачем юридичних послуг, наданих адвокатом, становить 22 500 грн., що включає в себе додатковий гонорар у розмірі 10 % від суми задоволених позовних вимог, який становить 17 600 грн.
Як вбачається з Книги обліку доходів і витрат, виданої Вінницькою ОДПІ на ОСОБА_2 всі витрати, що зазначені в розрахунку суми гонорару, були отримані та відображені у відповідних розділах Книги.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги адвоката, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, та приймаючи до уваги заперечення відповідача про зменшення судових витрат, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 22 500 грн. є неспівмірною та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. Суд не погоджується з включенням до складу витрат на правову допомогу додаткового гонорару у розмірі 10 % від суми задоволених позовних вимог в розмірі 17 600 грн., оскільки додатковий гонорар не передбачений укладеним між сторонами договором про надання правової допомоги від 01 грудня 2017 року, не передбачений чинними нормативно-правовими актами та є завищеним зважаючи на складність справи. Суми витрат на прийняття участі у попередньому судовому засіданні в розмірі 1 000 грн. теж не підлягає до відшкодування, оскільки таке засідання не призначалось судом.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, а також, що позов задоволено частково, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 3 298,23 грн.
Щодо стягнення фактично понесених витрат пов'язаних з прибуттям до суду, суд зазначає наступне.
Питання витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, регламентовано статтею 135 КАС України, яка встановлює таке.
Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.
Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На підставі аналізу вказаної правової норми суд дійшов висновку, що нею передбачено такі види витрат:
1) витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту;
2) компенсація за втрачений заробіток;
3) компенсація за відрив від звичайних занять.
При цьому цією ж нормою передбачено також різні види покриття таких витрат, а саме:
1) витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони (частина 1 статті 135 КАС);
2) компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року № 590 (у редакції станом на від 8 лютого 2018 року), було установлено, що:
коли обидві сторони у цивільній справі звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави Державною судовою адміністрацією в їх фактичному розмірі, але не більше від граничних розмірів компенсації таких витрат, згідно з додатком;
коли виклик свідків, призначення експертизи, залучення перекладачів, спеціалістів у адміністративній справі здійснюється з ініціативи суду або у разі звільнення від сплати судових витрат чи зменшення їх розміру, такі витрати компенсуються за рахунок держави Державною судовою адміністрацією у їх фактичному розмірі, але не більше від граничних розмірів компенсації таких витрат, згідно з додатком;
компенсація судових витрат особам, які їх зазнали, здійснюється шляхом перерахування коштів на їх поточні рахунки в банківських установах;
підставою для компенсації судових витрат є судове рішення.
Пунктом 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України у редакції від 28 лютого 2018 року було передбачено, що:
коли обидві сторони у цивільній або адміністративній справі звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави в їх фактичному розмірі, але не більше граничних розмірів компенсації таких витрат згідно з додатком;
компенсація судових витрат особам, які їх зазнали, здійснюється шляхом перерахування коштів на їх поточні рахунки в банківських установах;
підставою для компенсації судових витрат є судове рішення.
Таким чином, на переконання суду, законодавцем не передбачено можливість компенсації витрат сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, які не звільнені від судових витрат, а отже відповідні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат, що пов'язані із прибуттям його представника до суду, є безпідставними.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 298,23 грн.
Керуючись статтями 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (87521, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Гагаріна, 150-а, код ЄДРПОУ 14321726) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби - у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 березня 2016 року по 20 вересня 2017 року у сумі 47101,90 грн. (сорок сім тисяч сто одна гривня 90 копійок) без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) судові витрати на на професійну правничу допомогу в розмірі 3 298,23 грн. (три тисячі двісті дев'яносто вісім гривень 23 копійки).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Я. Ксензюк