м. Вінниця
29 березня 2021 р. Справа № 120/48/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що в серпні 2020 року звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, земельна ділянка має кадастровий номер 0520680200:01:006:0034, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Однак, наказом від 04.12.2020 за №2-16365/15-20-СГ Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні дозволу відмовлено. Відмова ґрунтується на тому, що зазначена у клопотанні земельна ділянка розташована за межами населеного пункту та відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких на виконання ініціативи Держгеокадастру та розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року №898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" наказами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-6302/15-19-СГ від 02.05.2019, №2-10936/15-19-СГ від 26.05.2020 надані дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва учасникам антитерористичної операції.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 26.01.2021 відкрито провадження у адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
16.02.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що у клопотанні позивач просив орган Держгеокадастру надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, земельна ділянка має кадастровий номер 0520680200:01:006:0034, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. Проте, вказана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких на виконання ініціативи Держгеокадастру та розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року №898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" наказами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-6302/15-19-СГ від 02.05.2019, №2-10936/15-19-СГ від 26.05.2020 надані дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарств учасникам антитерористичної операції. Відтак, відповідач вказує на неможливість надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Що ж стосується зобов'язання Головного управління надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, то відповідач вважає, що надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями останнього.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
14.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, земельна ділянка має кадастровий номер 0520680200:01:006:0034, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Наказом від 04.12.2020 за №2-16365/15-20-СГ у надані ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою відмовлено. Відмова відповідача обґрунтовується тим, що вказана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких на виконання ініціативи Держгеокадастру та розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року №898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" наказами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-6302/15-19-СГ від 02.05.2019, №2-10936/15-19-СГ від 26.05.2020 надані дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарств учасникам антитерористичної операції. Відтак, відповідач вказує на неможливість надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки..
Разом із тим, не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вже встановлено судом, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.12.2020 за №2-16365/15-20-СГ позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку із тим, що бажана позивачем земельна ділянка розташована за межами населеного пункту та відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких з метою реалізації ініціативи Держгеокадастру та розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" наказами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надані учасника антитерористичної операції дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для індивідуального садівництва, а саме №2-6302/15-19-СГ від 02.05.2019, №2-10936/15-19-СГ від 26.05.2020.
Натомість, вичерпний перелік підстав, за наявності яких громадянину може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність передбачено у ч. 7 ст. 118 ЗК України і підстави застосовані відповідачем відмовляючи позивачу до них не належать.
В той же час, відповідно до пунктів 1, 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" з метою забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру і обласним та Київській міській державним адміністраціям за участю органів місцевого самоврядування необхідно визначити протягом місяця на території відповідної області та м. Києва земельні ділянки для відведення учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції.
Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру, обласні та Київська міська державна адміністрація повинні забезпечити:
- розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок;
- розміщення на власних офіційних веб-сайтах інформації про місце розташування, цільове призначення та площу земельних ділянок, які можуть бути відведені учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції;
- надання в десятиденний строк після подання учасниками антитерористичної операції або членами сімей загиблих учасників антитерористичної операції заяв про надання їм земельних ділянок відповідної інформації Державній службі у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.
Тобто, Розпорядженням Кабінету Міністрів України не встановлено заборону надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та не заборонено передавати інші, ніж у переліку земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації для осіб, які не є учасниками антитерористичної операції.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 18.10.2018 у справі № 805/2296/17-а, від 05.03.2019 у справі № 808/2200/18.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Розпорядження Кабінету Міністрів України є нормативно-правовим актом, однак Земельний кодекс України має вищу юридичну силу, який в свою чергу не передбачає підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, у зв'язку із наданням учасникам антитерористичної операції дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
З наведеного випливає, що порядок і умови набуття, припинення і здійснення права власності та користування землею охоплюються поняттям правового режиму власності, який визначається виключно законами України (ч. 2 ст. 14, п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України). Тому Кабінет Міністрів України, прийнявши зазначене розпорядження, врегулював на підзаконному рівні умови та порядок набуття права власності та користування землею, які мають визначатися виключно законами України.
Відтак, посилання відповідача на розпорядження Кабінету Міністрів України № 898-р від 19.08.2015 та прийняті на його підставі накази не може вважатися правомірною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо безоплатної передачі у власність земельної ділянки для ведення садівництва.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства та згідно з усталеною судовою практикою дозвіл та проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (постанови Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 26.02.2019 у справі № 826/5737/16, від 17.04.2019 у справі № 461/8315/17). Отже, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою не змінює правовий режим земельних ділянок, та не дає підстав для висновку, що такі земельні ділянки не є вільними.
За наведених обставин, прийняття оскаржуваного наказу про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, порушує права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту у спосіб визнання його протиправним та скасування.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.12.2020 за №2-16365/15-20-СГ є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржений позивачем наказ не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи є ті обставини, які зазначені в оскаржуваному наказі вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.
Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачем у розмірі 840,80 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 630,60 грн. тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.12.2020 за №2-16365/15-20-СГ.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, яка є сформована, має кадастровий номер 0520680200:01:006:0034, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту) та прийняти мотивоване рішення у формі наказу, з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.
В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 630 (шістсот тридцять) гривень 60 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39767547)
Повний текст рішення складено 29.03.2021
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна