м. Вінниця
29 березня 2021 р. Справа № 120/408/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Майструк Наталії Романівни до Мурованокуриловецького районного сектору Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду звернулась представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Майструк Наталія Романівна з адміністративним позовом до Мурованокуриловецького районного сектору Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача вказала, що листом Мурованокуриловецького районного сектору Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області №В-3/6/0526-20/0526/137-20 від 18.11.2020 року протиправно відмовлено ОСОБА_1 у оформленні громадянства України.
Ухвалою від 25.01.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
10.02.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивачу була надана відповідь на звернення від 18.11.2020 року №В-3/6/0526-20/0526/137-20 в порядку Закону України "Про звернення громадян" та роз'яснено правила і процедуру оформлення документів щодо набуття права на отримання громадянства, а тому у позивача відсутнє порушене право чи законний інтерес на момент звернення до суду.
Ухвалою суду від 18 лютого 2021 року у відповідача витребувано належним чином засвідчені копії усіх документів, що слугували підставою для прийняття відмови у формі листа №В-3/6/0526-20/0526/137-20 від 18.11.2020 року.
26.02.2021 року на виконання вимог ухвали суду від 18.02.2021 року відповідачем долучено заяву гр. ОСОБА_1 від 17.11.2020 року №В-3/6/0526 та відповідь Мурованокуриловецького районного сектору Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області №В-3/6/0526-20/0526/137-20 від 18.11.2020 року.
Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
17 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Мурованокуриловецького районного сектору Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо оформлення громадянства України.
Однак, листом Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області №В-3/6/0526-20/0526/137-20 від 18.11.2020 року позивачу повідомлено, що вона не надала документів відповідно до абзацу 5 пункту 5 Порядку провадження за заявами та поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень затверджених Указом Президента України №215 від 27.03.2001 року, а саме документ, що посвідчує особу, а також документ про проживання на території України або постійне проживання закордоном.
На переконання позивача, відповідач протиправно відмовив у оформленні громадянства України, що і стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України "Про громадянство України" №2235-III від 18.01.2001 року (далі - Закон №2235-III).
Відповідно до статті 1 Закону №2235-III, громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Згідно зі статтею 3 Закону №2235-III, громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Відповідно до статті 24 Закону №2235-III, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, у тому числі, здійснює повноваження щодо встановлення належності до громадянства України відповідно до статті 3 цього Закону; прийняття заяв разом із необхідними документами щодо прийняття до громадянства України, щодо виходу з громадянства України дітей у випадках, передбачених частинами десятою - дванадцятою статті 18 цього Закону, перевірки правильності оформлення документів, наявності умов для прийняття до громадянства України і відсутності підстав, з яких особа не приймається до громадянства України, наявності підстав для виходу з громадянства України і відсутності підстав, з яких не допускається вихід з громадянства України, надсилання заяв разом зі своїм висновком на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства.
Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215, згідно пункту 1 якого для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.
Заява з питань громадянства подається у письмовій формі з зазначенням дати її складання та підписується заявником (пункт 3 Порядку).
Відповідно до положень пункту 5 Порядку №215 заяву та інші документи з питань громадянства заявник подає особисто.
Під час подання заяви та інших документів з питань громадянства пред'являється документ, що посвідчує особу заявника, а також документ про проживання заявника на території України або про його постійне проживання за кордоном та подаються копії таких документів (абз. 6 п. 5 Порядку №215).
Згідно з пунктом 89 Положення №215 управління, відділ (сектор) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення, до якого подано документи щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України.
Із оскаржуваного листа Мурованокуриловецького районного сектору Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області від 18.11.2020 року №В-3/6/0526-20/0526/137-20 вбачається, що відповідачем вказано на документи, яких не вистачає для набуття права на отримання громадянства України, однак не містить тверджень про відмову.
Суд зауважує, що перелік документів, які необхідно надати позивачу для оформлення громадянства України, зазначений у листі Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області від 18.11.2020 року №В-3/6/0526-20/0526/137-20, визначений чинним законодавством, а тому повинен бути дотриманим.
Таким чином, позивач мала б звернутись до відповідача із відповідною заявою та повним переліком документів, чого дотримано не було. Доказів належного звернення до Мурованокуриловецького районного сектору Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області суду не надано.
Встановивши відсутність відмови ОСОБА_1 у оформленні громадянства України, судом констатовано, що лист Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області від 18.11.2020 року №В-3/6/0526-20/0526/137-20 не порушує її права, свободи або інтереси, оскільки носить виключно інформативний характер.
Суд звертає увагу, що право на судовий захист не є абсолютним, і при зверненні до суду особа повинна обґрунтувати, які правові наслідки для неї породжує оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень.
Натомість, заявляючи вимогу про визнання протиправним та скасування відмови, оформлене у вигляді листа, представником позивача не наведено мотивів та не вказано правових наслідків, які для позивача породжує лист інформативного характеру.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.
Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою "Право на ефективний засіб юридичного захисту" вказує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
З огляду на викладене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Це означає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах №1340/4630/18 від 15 серпня 2019 року та № 826/4741/16 від 19 серпня 2020 року.
З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку, що оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то в задоволенні позову належить відмовити.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовується.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 6, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, ст. 1, 3, 24 Закону України "Про громадянство України" №2235-III від 18.01.2001 року, п. 3, 5, 89 Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РКОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Мурованокуриловецький районний сектор Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Комарова, 6, смт. Муровані Курилівці, Вінницька область, 23400, ЄДРПОУ 37836770).
Суддя Свентух Віталій Михайлович