18 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/5955/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Дерлі І. І.
за участю представників сторін:
позивача - Ліпка Є. В. (адвокат)
відповідача - Ковальчук Н. В. (самопредставництво),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2020 (судді: Верхогляд Т. А. - головуючий, Білецька Л. М., Вечірко І. О.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020 (суддя: Ніколенко М. О.)
за позовом Дніпровської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ"
про розірвання договору оренди землі від 04.03.2005 та зобов'язання відповідача повернути орендовану земельну ділянку,
Дніпровська міська рада (далі - Рада, Позивач) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ" (далі - ТОВ "Караван-Дніпропетровськ", Відповідач) про:
1) розірвання договору від 04.03.2005 оренди земельної ділянки площею 20,4710 га, кадастровий номер 1210100000:03:054:0020;
2) зобов'язання Відповідача повернути орендовану земельну ділянку.
Позов було обґрунтовано порушенням Відповідачем умов спірного договору щодо необхідності повної та своєчасної сплати орендної плати, а також нецільовим та неефективним використанням ТОВ "Караван-Дніпропетровськ" орендованої земельної ділянки.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2020, позов задоволено. Розірвано договір від 04.03.2005 оренди землі кадастровий номер 1210100000:03:054:0020 площею 20,4710 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, ж/м Сокіл в районі вул. Космічної (Жовтневий район), укладений між Дніпровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ", зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 09.03.2005 № 040510400213 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Літаш І. П. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ" повернути Дніпровській міській раді вказану земельну ділянку за актом приймання-передачі, привівши її у придатний для подальшого використання стан.
Зазначені судові рішення обґрунтовано доведеністю факту систематичної несплати Відповідачем орендної плати в повному обсязі протягом тривалого часу (більше 30 місяців), що є безумовною підставою для розірвання спірного договору і повернення земельної ділянки власнику, оскільки Позивач не отримав того, на що він розраховував при укладанні вказаного договору. При цьому господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що Відповідач належним чином не виконував умови спірного договору, оскільки нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки щорічно змінювалась, однак ТОВ "Караван-Дніпропетровськ" самостійно не визначало розмір орендної плати та не сплачувало її.
Разом з тим, суди відхилили доводи Позивача щодо іншої підстави для розірвання договору оренди - використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням, оскільки незавершення будівельних робіт та відсутність функціонування торгівельно-розважального комплексу на земельній ділянці не є свідченням її нецільового використання Відповідачем.
У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ" просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
У якості підстави подання зазначеної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм: статей 651, 652 Цивільного кодексу України, статті 141 Земельного кодексу України, викладених в постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 911/537/19, від 21.01.2020 у справі № 910/9961/16, від 10.12.2019 у справі № 926/1557/18, від 25.02.2020 у справі № 922/2279/19, від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17; статті 22 Цивільного кодексу України, викладених в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 924/522/17, від 06.03.2018 у справі №910/6267/17, від 04.04.2018 у справі № 910/4590/17; статті 284 Податкового кодексу України, викладених в постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №904/3709/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3710/18, від 15.08.2019 у справі №904/3717/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3721/18, від 16.07.2019 у справі №904/3720/18, від 10.04.2019 у справі № 904/3714/18, від 27.08.2019 у справі №904/3718/18.
У відзиві на касаційну скаргу Дніпровська міська рада просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020 у справі № 904/5955/19 підлягає закриттю з огляду на наступне.
За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалось, що під судовими рішеннями у схожих правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними (аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (постанови від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Разом з тим, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Як уже зазначалося, у якості підстави подання касаційної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків суду касаційної інстанції, зокрема, щодо застосування норм: статей 651, 652 Цивільного кодексу України, статті 141 Земельного кодексу України, викладених в постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 911/537/19, від 21.01.2020 у справі № 910/9961/16, від 10.12.2019 у справі № 926/1557/18, від 25.02.2020 у справі № 922/2279/19, від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17; статті 22 Цивільного кодексу України, викладених в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 924/522/17, від 06.03.2018 у справі №910/6267/17, від 04.04.2018 у справі № 910/4590/17.
Так, у справі № 911/537/19 розглядалися позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнік Гарден" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Весна-2011" про розірвання договору поставки товару № 17 від 20.08.2018 та стягнення 148 320,00 грн. При цьому вказані вимоги було обґрунтовано поставкою товару неналежної якості, без відповідних сертифікатів, а також відмовою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Весна-2011" надати дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю "Юнік Гарден" на здійснення візуального огляду та діагностики саджанців, які відповідно до договору мав поставити відповідач у вказаній справі.
У справі № 910/9961/16 розглядалися позовні вимоги QUICKCOM LIMITED до Національного банку України, Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" про розірвання кредитного договору № 38, укладеного 06.05.2014 між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Фінансова ініціатива". Зазначені вимоги було обґрунтовано введенням тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Фінансова ініціатива", що, на думку позивача у вказаній справі, могло призвести до подальшої ліквідації банку та спричинити порушення майнових прав QUICKCOM LIMITED, як акціонера цього банку, і понесення ним значних збитків з позбавленням можливості скористатись передбаченим статтею 25 Закону України "Про акціонерні товариства" правом. Також, позивач у зазначеній справі посилався на загострення соціальної та економічної ситуації на сході України.
У справі № 926/1557/18 розглядалися позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях звернулося до ОСОБА_1 про: 1) розірвання договору №КП-378-НБ від 01.02.2006 із змінами від 26.02.2009 та від 25.06.2012 купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва державної власності - адміністративно-побутового корпусу, що знаходиться в м. Новодністровськ, Сокирянського району Чернівецької області; 2) зобов'язання громадянина Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 повернути зазначений об'єкт незавершеного будівництва державної власності, що включає незавершений будівництвом адміністративно-побутовий корпус, матеріали, вироби, конструкції, завезені на будівельний майданчик і не використані для будівництва, устаткування, що не передано до монтажу, а також проектно-кошторисну документацію на об'єкт незавершеного будівництва відповідно до Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 32. При цьому вказані вимоги було мотивовано тим, що ОСОБА_1 не завершив будівництво та не ввів в експлуатацію приватизований об'єкт в строк, визначений спірним договором, чим порушив його умови, що відповідно до пункту 2 частини третьої статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" є підставою для розірвання зазначеного договору та повернення майна.
У справі № 922/2279/19 розглядалися позовні вимоги Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорттрикотаж" про розірвання договору від 26.12.2001 № 2741 на право тимчасового користування земельною ділянкою площею 0,5327 га на вул. Кузнечній, 17 у м. Харкові, зареєстрованого в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 28.12.2001 за № 2741. При цьому зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що на момент укладання спірного договору рада не могла передбачити перехід Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорттрикотаж" на спрощену систему оподаткування та зміну законодавства, що звільнило відповідача у вказаній справі від обов'язку вносити плату за користування земельною ділянкою.
У справі № 6-75цс13 розглядалися позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварський заводобудівельний комбінат" до ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу, припинення права власності на квартиру, зобов'язання повернути квартиру, визнання права власності на квартиру. Зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що у березні 2011 року між товариством і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу, за умовами якого продавець зобов'язався передати покупцю квартиру АДРЕСА_1 , а відповідач у вказані справі зобов'язалася сплатити вартість цієї квартири в сумі 262 463,98 грн до 03.03.2031. Товариство з обмеженою відповідальністю "Броварський заводобудівельний комбінат" обов'язки за вказаним договором виконало в повному обсязі, передало квартиру ОСОБА_3 , проте остання за період з березня 2011 року до березня 2012 року не здійснила жодного платежу за квартиру.
У справі № 910/6267/17 розглядалися позовні вимоги Приватного підприємства "Алатир" до Приватного акціонерного товариства "ОТІС" про розірвання з 01.04.2017 договору про технічне обслуговування ліфтів та диспетчерських систем від 28.01.2010 № 519. При цьому зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що Приватне акціонерне товариство "ОТІС" неналежно виконує умови вказаного договору щодо проведення профілактичних та ремонтних робіт ліфтового обладнання. Позивач у зазначеній справі також стверджував, що Приватне акціонерне товариство "ОТІС" фактично припинило надавати послуги з обслуговування ліфтів та диспетчерських систем з 01.04.2017, передало ключі від машинних кабін та технічну документацію на ліфти.
У справі № 910/4590/17 розглядалися позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК "Укртехспецбуд-ТД" до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця про розірвання договору від 13.08.2013 № 169 на виконання робіт щодо завершення проектування та будівництва гуртожитку № 8 Національного медичного університету імені О. О. Богомольця на вул. Академіка Заболотного, 148; зобов'язання відповідача у зазначеній справі прийняти будівельний майданчик за вказаною адресою у 10-денний строк з дня розірвання спірного договору шляхом підписання акта приймання-передачі. Позовні вимоги було обґрунтовані тим, що за умовами договору від 13.08.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "ІБК "Укртехспецбуд-ТД" зобов'язалося виконати роботи щодо завершення проектування та будівництва гуртожитку, а Національний медичний університет імені О. О. Богомольця взяв на себе зобов'язання із забезпечення будівництва матеріалами відповідно до заявок товариства. Проте протягом 2014 - 2017 років університет зобов'язання з фінансування будівництва не виконував, що, у свою чергу, унеможливило виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБК "Укртехспецбуд-ТД" протягом цього часу своїх зобов'язань зі здійснення будівельних робіт. Крім того, на думку позивача у зазначеній справі, мало місце збільшення курсу долара США, внаслідок чого збільшилась вартість будівельних матеріалів та, відповідно, кошторисна вартість робіт, порівняно з погодженою сторонами у спірному договорі в 2013 році, тому виконати роботи в межах погодженої кошторисної вартості не видається за можливе.
Таким чином, правовідносини у вищевказаних справах, на які посилається заявник, є неподібними до правовідносин у справі, що переглядається, оскільки вони відрізняються предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог, а також матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.
У справі № 912/1385/17 розглядалися позовні вимоги Кіровоградської міської ради до Приватного підприємства "Терра 2006" про розірвання договору оренди земельної ділянки від 29.05.2015 № 80. При цьому господарськими судами у вказаній справі було встановлено, що відповідно до умов укладеного Приватним підприємством "Терра 2006" та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Монблан" договору суборенди, зобов'язання щодо сплати орендної плати за земельну ділянку в районі вулиць Кірова та Пролетарської в м. Кіровограді за узгодженням сторін було покладено на Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Монблан"; платниками за оренду земельної ділянки в районі вулиць Кірова та Пролетарської в м. Кіровограді в період 2015 - 2017 роки були дві особи: Приватне підприємство "Терра 2006" та Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Монблан"; разом за період з моменту укладення спірного договору до дати звернення позивача у зазначеній справі до суду (16.05.2017) було сплачено 410 868,46 грн на розрахунковий рахунок, вказаний як у договорі оренди, так і у договорі суборенди, укладеному платниками. Отже, на момент подання міськрадою позову про розірвання договору оренди № 80 від 29.05.2015 мала місце переплата з орендної плати за цим договором.
У справі № 924/522/17 розглядалися позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові аграрні технології" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яніс Плюс" про розірвання договору суборенди земельної ділянки від 06.06.2008. При цьому господарськими судами було встановлено, що на момент розгляду справи заборгованість з орендної плати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Яніс Плюс" відсутня, а тому відсутні підстави для задоволення позову у зв'язку з недоведеністю позивачем у вказаній справі наявності поряд з порушенням договору, реальної шкоди, завданої другій стороні.
Отже, судові рішення у вказаних справах та викладені у них правові позиції не могли бути взяті до уваги господарськими судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, оскільки зазначені судові рішення хоча і прийняті за подібного правового регулювання, але за інших фактичних обставин, з урахуванням інших поданих сторонами доказів, у залежності від оцінки яких вони і були прийняті, що, відповідно до усталеної практики Верховного Суду, також не створює подібність правовідносин.
Крім того, у якості підстави подання касаційної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду про застосування норм статті 284 Податкового кодексу України (зокрема щодо пріоритету імперативних положень Податкового кодексу України у частині порядку та підстав визначення розміру орендної плати порівняно з аналогічними нормами Цивільного та Господарського кодексів України), викладених в постановах від 10.09.2019 у справі № 904/3709/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3710/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3717/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3721/18, від 16.07.2019 у справі № 904/3720/18, від 10.04.2019 у справі № 904/3714/18, від 27.08.2019 у справі № 904/3718/18.
Так, у вказаних справах розглядалися позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" до Криворізької міської ради про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок. При цьому зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що згідно із Законом України від 07.12.2017 № 2245-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" статтю 284 Податкового кодексу України доповнено пунктом 284.4, відповідно до якого для гірничодобувних підприємств установлено спеціальну ставку плати за землю, що зумовлює необхідність внесення відповідних змін до умов договорів оренди.
Таким чином, правовідносини у вказаних справах, на які посилалися заявники, та у справі, що переглядається, також є неподібними, оскільки вони суттєво відрізняються предметом, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин.
Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.11.2018 у справі №912/1385/17 (на яку також посилався скаржник) до правовідносин, які склалися саме між орендодавцем та орендарем у межах виконання договору оренди земельної ділянки підлягають застосуванню норми статті 2 Закону України "Про оренду землі", відповідно до частини першої якої відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведені скаржниками підстави касаційного оскарження не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття вказаного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020 у справі № 904/5955/19.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020 у справі №904/5955/19, закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак