79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
18.03.2021 справа № 914/1637/20
за позовом: Житлово-будівельного кооперативу №63, м. Львів
до відповідача-1: Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача-2: Виконавчого комітету Львівської міської ради, м. Львів
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів
про визнання незаконними та скасувати, як неправомірні, рішення виконкому Львівської міської ради від 14.11.2008 за № 1227 щодо оформлення права власності за територіальною громадою міста Львова, в особі Львівської міської ради, на нежитлове приміщення магазину загальною площею263,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку № 102 по вул. Люблінська у м. Львові та Свідоцтво про право власності від 14.11.2008 видане виконкомом Львівської міської ради щодо оформлення права власності за територіальною громадою міста Львова, в особі Львівської міської ради, на нежитлове приміщення магазину загальною площею 263,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку № 102 по вул. Люблінська у м. Львові та скасувати відповідну державну реєстрацію вказаного речового права. Визнати за Житлово-будівельним кооперативом № 63 (м. Львів, вул. Любінській, 102, код ЄДРПОУ: 20845610) права власності на нежитлове приміщення магазину загальною площею 263,4кв.м. в багатоквартирному житловому будинку № 102 по вул. Люблінська у м. Львові.
Суддя Коссак С.М.
за участі секретаря Пукач М.В.
Представники:
Від позивача: Сірий Андрій Володимирович - адвокат; Котов Сергій Миколайович - керівник ЖБК №63;
Від відповідача-1 : Павлова Зоряна Петрівна - представник;
Від відповідача-2: Павлова Зоряна Петрівна - представник;
Від третьої особи: Мотов Євген Геннадійович - представник.
На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Житлово-будівельного кооперативу №63, м. Львів до відповідача-1 Львівської міської ради, м. Львів, відповідача-2 Виконавчого комітету Львівської міської ради, м. Львів, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів з вимогами: визнати незаконними та скасувати, як неправомірні: рішення виконкому Львівської міської ради від 14.11.2008 за № 1227 щодо оформлення права власності за територіальною громадою міста Львова, в особі Львівської міської ради, на нежитлове приміщення магазину загальною площею263,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку № 102 по вул. Люблінська у м. Львові та Свідоцтво про право власності від 14.11.2008 видане виконкомом Львівської міської ради щодо оформлення права власності за територіальною громадою міста Львова, в особі Львівської міської ради, на нежитлове приміщення магазину загальною площею 263,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку № 102 по вул. Люблінська у м. Львові та скасувати відповідну державну реєстрацію вказаного речового права. Визнати за Житлово-будівельним кооперативом № 63 (м. Львів, вул. Любінській, 102, код ЄДРПОУ: 20845610) права власності на нежитлове приміщення магазину загальною площею 263,4кв.м. в багатоквартирному житловому будинку № 102 по вул. Люблінська у м. Львові.
Ухвалою суду від 13.07.2020 року позов залишено без руху, позивачу встановлено строк для виправлення виявлених недоліків.
27.07.2020 позивачем через канцелярію суду подано клопотання за вх.№22579/20 про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачем усунено недоліки позовної заяви, проте доказів надіслання даного клопотання з додатками відповідачу у справі не надано.
03.08.2020 ухвалою Господарського суду Львівської області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 03.09.2020 о 12:20 год. та постановлено надати позивачу докази надіслання клопотання з додатками за вх.№22579/20 від 27.07.2020 року відповідачу. Докази такого надіслання надати суду.
26.08.2020 року позивачем подано через канцелярію суду клопотання за вх.№25142/20, яким на виконання вимог ухвали суду просить долучити до матеріалів справи докази надіслання клопотання з додатками за вх.№22579/20 від 27.07.2020 року відповідачу та додано оригінал поштової квитанції від 05.08.2020 про надіслання.
02.09.2020 року представником відповідача подано через канцелярію суду клопотання за вх.№25732/20 про відкладення розгляду справи, у зв"язку з перебування представника по даній справі у відпустці та додано до клопотання копію наказу про надання відпустки .
02.09.2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву за вх.№25733/20 з документами згідно вказаного додатку, в якому просить поновити строк для подачі відзиву та просить долучити його до матеріалів справи і відмовити в задоволенні позову до Львівської міської ради в повному обсязі. Обгрунтовуючи клопотання у відзиві про поновлення строку на його подання, представник відповідача зазначає, що був побавлений можливості подати суду та сторонам відзив та долучені до нього документи у строк встановлений ухвалою суду, оскільки надання запитуваної інформації виконавчими органами зайняло тривалий проміжок часу.
02.09.2020 року представником відповідача подано через канцелярію суду клопотання за вх.№ 2059/20 про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.
Ухвалою суду від 03.09.2020 року поновлено строк на подання відзиву у справі та долучено до матеріалів справи відзив за вх.№ 25733/20; відкладено підготовче засідання на 01.10.2020 р. о 10:40 год. та відкладено розгляд клопотання за вх.№ 2059/20 про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до наступного судового засідання.
Ухвалою суду від 01.10.2020 року клопотання Львівської міської ради про залучення Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - задоволено. Залучено Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, площа Галицька, 15; ідентифікаційний код 25558625) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача до участі у справі № 914/1637/20 та повідомлено сторін, що судове засідання у справі №914/1637/20 відбудеться 15.10.2020 року.
07.10.2020 року позивачем подано через канцелярію суду клопотання за вх.№2584/20 від 07.10.2020 року про залучення до участі в якості співвідповідача у справі №914/1637/20 Виконавчий комітет Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 26256622), мотивуючи його тим, що оскаржувані рішення від 14.11.2008 року за №1227 та свідоцтва про право власності від 14.11.2008 року видані виконавчим комітетом Львівської міської ради, відтак рішення у даній справі може вплинути на його права та обов"язки.
Ухвалою суду від 26.10.2020 року залучено до участі у справі №914/1637/20 в якості співвідповідача-2 - Виконавчий комітет Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 26256622) та витребувано у відповідача-1 (Львівської міської ради) та у відповідача-2 (Виконавчий комітет Львівської міської ради): засвідчені копії рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 14.11.2008 року за №1227 та Свідоцтва про право власності від 14.11.2008 року виданого виконавчим комітетом Львівської міської ради щодо оформлення права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради, на нежитлове приміщення магазину площею 263,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку №102 по вул. Любінській у м. Львові.
У зв'язку з карантинними заходами судді, судове засідання призначене на 15.10.2020 року не відбулося. Ухвалою суду від 28.10.2020 року розгляд справи призначено на 05.11.2020 року.
Ухвалою суду від 03.12.2020 року витребувано у Львівського обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (м. Львів, вул. Липинського, 54) реєстраційну та інвентаризаційну справи на нежитлові приміщення, в тому числі магазину площею 263,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку №102 по вул. Любінській у м. Львів. Встановити строк для надання витребуваного доказу до 15.12.2020.
23.12.2020 року на адресу господарського суду Львівської області від Львівського Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" надійшов супровідний лист за вх.№36405/20, яким на виконання вимог ухвали суду від 03.12.2020 року скеровано матеріали інвентаризаційної справи на будинок в цілому за адресою: м. Львів, вулиця Любінська, 102 та реєстраційної справи на нежитлові приміщення - магазин загальною площею 263,4 кв.м., що знаходиться за цією ж адресою. (додаток: матеріали двох справи на 222-х та 15-ти аркушах).
Враховуючи вчинення усіх необхідних процесуальних дій у даній справі для виконання завдань підготовчого провадження, визначених ст.177 ГПК України та вирішення питань які підлягають з'ясуванню у порядку ст.182 ГПК України, ухвалою суду від 21.01.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 05.02.2021 р. Рух справи відображено в ухвалах суду.
В судове засідання 18.03.2021 року позивач явку представника забезпечив та підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
В судове засідання 18.03.2021 року відповідач-1 та відповідач-2 явку уповноваженого представника забезпечили, який заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у поданому через канцелярію суду пояснення за вх.№1354/21 від 21.01.2021 року.
В судове засідання 18.03.2021 року третя особа явку уповноваженого представника забезпечила, з підстав зазначених у поданому поясненні за вх.№1390/21 від 21.01.2021 року, в якому просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі та додано до пояснення документи згідно додатку.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція учасників справи
Аргументи позивача
ЖБК № 63 є балансоутримувачем та власником житлового будинку за адресою: вул. Любінська. 102 у м. Львові, який було збудовано на замовлення кооперативу згідно договору "На будівництво житлового будинку для житлово-будівельного кооперативу ЖБК-63" від 13.06.1967 та за кошти останнього, що підтверджується змістом вказаного договору, а також змістом АВІЗО № 212 від 31.05.1972 року, яким від УКБ виконкому ЛМР на баланс ЖБК № 63 було передано житловий будинок № 102 по вул. Люблінська у м. Львові із вбудованим магазином, це приміщення хлібного магазину загальною площею 263,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку № 102 по вул. Люблінська у м. Львові. Протягом останнього часу ЖБК № 63 вживало заходів для оформлення права власності на вказане приміщення. Зокрема з метою з'ясування обставин даної справи, до ЛОКПЛОР „БТІ та ЕО" було скеровано запит, у відповідь на який листом від 05.12.2019 його було повідомлено, що магазин загальною площею 263,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку № 102 по вул. Люблінська у м. Львові на праві комунальної власності було зареєстровано за територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради на підставі Свід цтва про право власності від 14.11.2008 виданого виконкомом ЛМР, згідно рішення виконкому від 14.11.2008 за № 1227.
У відповідності до судових рішень Господарського суду Львівської області, судів апеляційної та касаційної інстанцій по справі № 19/152 за позовом ЖБК № 63 до Відділу приватизації Залізничної районної адміністрації, Львівської міської ради про визнання за ЖБК № 63 права власності нанежитлове приміщення за адресою: вул. Любінська. 102 у м. Львові, площею 93.6 кв.м. та зустрічним позовом Львівської міської ради до ЖБК № 63 про визнання права комунальної власності на нежитлове приміщення за адресою: вул. Любінська. 102 у м. Львові, площею 93.6 кв.м. за територіальною громадою м. Львова, сторонами у якій виступали - ЖБК № 63 та Львівська міська рада, судами трьох інстанцій, в т.ч. Вищим господарським судом України було визнано(встановлено), що нежитлові приміщення в багатоквартирному житловому будинку № 102 по вул. Люблінська у м. Львові на праві власності належать ЖБК № 63(копії судових рішень додаються). Вказані судові рішення були постановлені протягом 2010-2011 років - після часу оформлення рішення виконкому від 14.11.2008 за № 1227. Проте встановлені ними обставини стосуються подій завершення будівництва багатоквартирного житлового будинку № 102 по вул. Люблінська у м. Львові та оформлення права власності на нього, які мали місце задовго до оформлення рішення виконкому від 14.11.2008 за № 1227, від так згадані судові рішення, в частині встановлених обставин, мають доказове значення у даній справі.
Просить позов задоволити та визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 14.11.2008 року №1227 №Про оформлення комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. І.Виговського, 65, вул. Любінській ,102, вул. Мисливській 29, вул. Т.Шевченка, 366, вул. Т.Шевченка, 406» в частині оформлення за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради права комунальної власності на нежитлове приміщення магазину під індексами №№1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13 загальною площею 263,4 кв.м. у будинку на вул. Любінській, 102, у м. Львові згідно з технічним паспортом (п.1.2.) та Свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення від 14 листопада 2008 року Серія САС №022422, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 14.11.2008 року №1227. Визнати право власності ЖБК - 63 на нежитлове приміщення магазину загальною площею 263,4 кв.м. у будинку на вул. Любінській, 102 у м. Львові під індексами №№1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13 згідно з технічним паспортом.
Аргументи відповідача 1,2.
Позовні вимоги житлово-будівельного кооперативу №63 безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підпягають до задовопення, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. До 1991 року (в період дії законодавства Української РСР) всі об'єкти нерухомого майна на території України перебували в державній власності. За Конституцією У Р С Р 1978 року обласні, районні, міські, районні в містах, селищні та сільські Ради народних депутатів входили в систему органів державної влади України. 05.11.1991 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно- територіальних одиниць (комунальною) власністю», якою постановлено затвердити перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно- територіальних одиниць (комунальної власності), до якого, зокрема, включено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.
Львівською міською радою було прийнято ухвалу від 25.07.1995 «Про прийняття на баланс місцевих Рад нежитлових приміщень в будинку № 102 на вул. Любінській у м Львові», згідно з якої було визнано право впасності Львівської міської Ради народних депутатів на нежитлові приміщення №№ 194-1, 194-2, 194-3, 194-4, 194-5, 194-6, 194-7, 194-8, 194-9, 194-10, 194-11, 194-12 в будинку № 102 на вул. Любінській у м Львові. Управлінню житлового господарства міськвиконкому у встановленому порядку прийняти на баланс через ЖЕК-308 Залізничного району м. Львова нежитлові приміщення в будинку № 102 на вул Любінській. Відповідно до норм ухвали Львівської міської ради №243 від 27.05.1999 року «Про питання управління майном міської комунальної власності», вказується, що вважаються такими, що належать до міської комунальної власності побудовані до 1939 року об'єкти нерухомого майна, які є на території міста Львова і передавались в різний час міськвиконкомом чи райвиконкомами в користування або на баланс підприємств, установ, організацій. Надалі, на підставі рішення №1227 від 14.11.2008 «Про оформлення права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Виговського, 65, Любінській, 102, Мисливській, 29, Т. Шевченка, 366, Т. Шевченка, 406» було вирішено оформити територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради право комунальної власності, зокрема на нежитлові приміщення площею 263,4 кв.м на вул. Любінській, 102.
Обласним комунальним підприємством ЛОР «БТІ та ЕО» від 21.04.2008 було виготовлено технічний паспорт на нежитлове приміщення площею 263,4 кв.м на вул. Любінській, 102 у м. Львові.
Просить застосувати до позовних вимог строк позовної давності та в позові відмовити (відзив на позов від 18.11.2020р. за вх.№ 33139/20).
Аргументи третьої особи.
Підтримує позицію відповідачів у справі, заявляє клопотання про пропуск строку позовної давності та просить у задоволенні позову відмовити.
Обставини, встановлені судом.
Як вбачається з матеріалів справи, Статут ЖБК - 63 (нова редакція) прийнято загальними зборами на підставі вимог змін і доповнень Примірного статуту ЖБК, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 186 від 30 квітня 1985 року. Житлово-будівельний кооператив № 63 (далі - Кооператив) створений власниками квартир з метою забезпечення належної експлуатації та управління житловим будинком та прибудинковою територією за адресою м.Львів, вул. Любінська, буд. 102 кв. 140. Кооператив створений його засновниками на добровільних засадах, відповідно до рішення загальних зборів членів кооперативу від 01 липня 1975 р., та Рішення виконавчого комітету Львівської міської Ради народних депутатів від 19.09.1975 р№ 531 (п.1.1.- 1.3. Статуту).
Судовими рішеннями у справі №19/152, матеріали якої судом дослідженні в судовому засіданні, встановлено, що 02.09.1965 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради депутатів трудящих було винесено рішення № 513 «Про створення житлово-будівельного кооперативу з громадян, які рахуються на черзі в КЖВ Міськвиконкому». Згідно цього рішення було вирішено створити Житлово-будівельний кооператив № 63 та зареєструвати статут ЖБК-63, прийнятий на загальних зборах членів кооперативу 01.09.1965 року. Так, Статут ЖБК № 63, який був прийнятий на загальних зборах 01.09.1965 року був зареєстрований у виконавчому комітеті Львівської міської ради депутатів трудящих.
В п. 7 Статуту ЖБК №63 зазначено, що останній утворюється з метою задоволення особистих потреб членів кооперативу та їх сімей у жилій площі шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку за власні кошти кооперативу з допомогою державного кредиту з подальшою експлуатацією і управлінням цим будинком. А в п. 12 Статуту зазначено, що будівництво жилого будинку здійснюється після внесення кооперативом в банк власних коштів в розмірі не менше 40% вартості будинку і надання житлово-будівельному кооперативу державного кредиту в розмірі до 60% кошторисної вартості будинку.
Так, у постанові Вищого господарського суду України від 11 серпня 2011 року у справі №19/152 зазначено, що будівництво житлового будинку ЖБК № 63 здійснювалось на підставі договору від 13.06.1967 року (а.с.144-146, т.1 справи №19/152). Згідно умов цього договору ЖБК- 63 передав Управлінню капбудівництва права замовника на будівництво житлового будинку. В даному договорі зазначено, що власні кошти внесені на будівництво становлять не менше 40% вартості будівельних робіт. Після використанням Управлінням капітально будівництва власних коштів ЖБК- 63, останній забезпечує регулярну оплату виконаних робіт по спорудженню житлового будинку з коштів позичкового рахунку відкритого у Будбанку.
В подальшому 31.12.1971 року будинок за адресою м. Львів. вул. Люблінська, 102, було прийнято в експлуатацію Державною приймальною комісією, про що було складено Акт № 5/67 прийняття в експлуатацію державною комісією закінченого будівництва 192 квартирного житлового будинку з вбудованими магазинами по вул. Люблінській № 102 (кор. 35) Залізничного району (а.с. 137-140, т. 1, справи №19/152), який затверджений рішенням виконкому Львівської міської ради № 11 від 06.01.1972 року (а.с.141, т.1, справи №19/152). Вказаним рішенням зобов'язано Управління капітального будівництва Львівського міськвиконкому передати на баланс ЖБК 63 зданий до експлуатації 192-х квартирний житловий будинок без вбудованих магазинів по вул. Люблінській, 102.
Згідно АВІЗО № 22 від 31.05.1972 р. вбачається, що Управління капітального будівництва передавало на баланс ЖБК № 63 дев'яти поверховий 192-х квартирний жилий будинок, який знаходиться у м. Львів по вул. Люблінській, 102.
Зазначені документи наявні в матеріалах справи.
Додатком №2 до розпорядження глави міської адміністрації Львівської міської ради народних депутатів від 04.03.1994 року «Про організацію фірмової торгівлі в м. Львові» нежитлові приміщення пл. 263,4 м2 на вул. Любінській, 102, що раніше перебували на балансі підприємства торгівлі «Горизонт» передано в оренду Хлібзаводу № 1. На підставі даного розпорядження 04.12.1995 року між Управлінням комунального майна м. Львова та Хлібзаводом № 1 був укладений договір оренди № 3380 на нежитлові приміщення під ін. 196-1, 196-8, 196-8а, 196-9, 196-11 пл. 267 м2, що знаходяться за адресою вул. Любінська, 102. 30.12.1999 року договір оренди № 3380 був переукладений на термін до 20.06.2022 року. Площа приміщень змінилась на 263,4 м2.
В подальлшому, спірне нежитлове приміщення площею 263,4 кв.м на вул. Любінській, 102, зареєстроване на праві комунальної власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради підставі рішення №1227 від 14.11.2008 «Про оформлення права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Виговського, 65, Любінській, 102, Мисливській, 29, Т. Шевченка, 366, Т. Шевченка, 406».
Обласним комунальним підприємством ЛОР «БТІ та ЕО» від 21.04.2008 було виготовлено технічний паспорт на нежитлове приміщення площею 263,4 кв.м. на вул. Любінській, 102 у м. Львові. Також було видано Свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення від 14.11.2008, серії: САС №022422, яке посвідчує, що нежитлове приміщення площею 263,4 кв.м, які розташовані в будинку №102 у м. Львові належать територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.
На підставі Свідоцтва №022422 було здійснено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», реєстраційний номер 26065898 від 12.01.2009.
Норми права та мотиви суду
Предметом доказування у справі є встановлення наявності чи відсутності порушення прав позивача на нежитлові приміщення загальною площею 263,4 кв.м. у будинку по вул. Любінській, 102 у м. Львові шляхом прийняття рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 14.11.2008 року №1227 №Про оформлення комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. І.Виговського, 65, вул. Любінській ,102, вул. Мисливській 29, вул. Т.Шевченка, 366, вул. Т.Шевченка, 406» в частині оформлення за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради права комунальної власності на нежитлове приміщення магазину під індексами №№1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13 загальною площею 263,4 кв.м. у будинку на вул. Любінській, 102, у м. Львові згідно з технічним паспортом (п.1.2.) та Свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 14 листопада 2008 року Серія САС №022422, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 14.11.2008 року №1227, встановлення факту пропуску строку позовної давності.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 20 ГК України, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.
Згідно з положеннями ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
У справі №19/152 господарські суди установили, що будівництво житлового будинку у місті Львові, на вулиці Люблінській, 102, здійснювалося за кошти Житлово-будівельного кооперативу №63 (членів кооперативу). Водночас судами установлено і те, що Львівською міською радою (позивачем за зустрічним позовом) не надано, і відповідно, матеріали справи не містять правовстановлюючих документів, інших доказів (зокрема, фінансування будівництва спірного приміщення за рахунок державних коштів, прийняття його до комунальної власності у встановленому законом порядку), які б свідчили про наявність підстав для визнання права комунальної власності на спірне приміщення. Між тим, Примірним статутом Житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.85 №186 визначено, що житлово-будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, -одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками). Жилий будинок (будинки) і надвірні будівлі належать житлово-будівельному кооперативу на праві кооперативної власності (крім квартир у цьому будинку, за які громадянами повністю внесено пайові внески) і не можуть бути у нього вилучені, продані або передані ним як у цілому, так і частинами (квартири, кімнати) ні організаціям, ні окремим особам, за винятком передачі, здійснюваної при ліквідації кооперативу. Житлово-будівельний кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним йому майном, на яке згідно з законом може бути звернене стягнення. Згідно зі Статутом ЖБК №63 (прийнятого на загальних зборах 01.07.75 та зареєстрованого рішенням Виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих від 19.09.75) жилі будинки і споруди, збудовані житлово-будівельним кооперативом належать йому на правах кооперативної власності і не можуть бути продані або передані як в цілому, так і частинами (квартири, кімнати) ні організаціям, ні окремим особам, за винятком передачі, що здійснюється в установленому порядку при ліквідації кооперативу. Разом з тим, за приписами статті 384 Цивільного кодексу України будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Відповідно до приписів статті 321 ЦК України право власності є непорушним.
Відтак у справі №19/152 судами підтверджено право власності на будинок по вул. Любінській, 102 у м. Львові за ЖБК - 63.
У справі №914/1637/20 доводи відповідачів судом відхиляються як необгрунтовані належними та допустимими доказами. Відповідачами не надано суду доказів, які б підтвердили факт фінансування будівництва спірного нежитлового приміщення за власні кошти чи з набуття права власності на нього з інших підстав.
У відзиві на позов відповідач просить застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову.
З цього приводу суд зазначає таке.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність, згідно ст.257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 265 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд зазначає, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, зазначеній у постанові від 23січня 2020 року у справі №916/2128/18, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав. Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. В свою чергу, відповідач повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Разом з тим, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Суд доходить висновку, що позивач «міг довідатися» про порушення свого права на спірне нерухоме майно ще у 2010 році під час розгляду судами справи №19/152, у якій судовими рішеннями позовні вимоги за первісною позовною заявою ЖБК - 63 задоволено та визнано право власності ЖБК №63 на нежитлове приміщення площею 93,6кв.м на першому поверсі будинку №102 по вул. Люблінській у м.Львові, позначеного на поверховому плані літерами 193-1,193-2,193-3,193-4,193-5,193. При цьому у зустрічному позові Львівської міської ради про визнання права комунальної власності за вказаними приміщеннями відмовлено.
Також слід зазначити, що у цій справі було залучено як третю особу - 1, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів Львівське обласне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки». В матеріалах інвентаризаційної справи (витребувана судом і досліджена в судовому засіданні у справі №914/1637/20) міститься інформація про введення в експлуатацію та оформлення права власності на житлові та нежитлові приміщення в будинку по вул. Любінській, 102 у м. Львові за окремими суб'єктами, в тому числі реєстраційна справа на нежитлові приміщення площею 263,4 кв.м. в будинку по вул. Любінській, 102 у м. Львові, яка містить інформацію про оформлення права власності на спірні приміщення за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради, дата складання 12.01.2008 року.
Таким чином, станом на час розгляду справи №19/152 та прийняття рішення у 2010 році, у якій вирішувався спір на інші нежитлові приміщення у будинку по вул. Любінській, 102 у м. Львові, вже було оформлено у 2008 році право власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради, інформація про що містилася в інвентаризаційній справі.
Крім цього, суд зазначає про те, що позивач міг довідатися про факт оформлення права власності на спірні приміщення, а відтак про порушення свого права у 2010 році, оскільки у матеріалах справи №19/152 (а.с.151, II Том) міститься клопотання представника ЖБК-63 (зареєстроване за №6513 від 31.03.10р.), що «з метою повного та всебічного розгляду справи прошу зобов'язати ОКП «БТІ та ЕО» (прим. - Львівське обласне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки») надати інформацію про те, яку загальну площу займали магазини, розташовані в будинку №102 по вул. Любінській у м. Львові на момент здачі будинку в експлуатацію, а також яка площа була передана ЖБК-63. Дана інформація знаходиться в інвентаризаційній справі в «БТІ та ЕО».
Отже, станом на 2010 рік позивач міг довідатися про факт вибуття у володіння іншої особи і оформлення права власності за відповідачем на спірні нежитлові приміщення та про особу, яка це право порушила, а відтак і про необхідність захисту порушеного права.
Також у підтвердження факту можливої обізнаності позивача про наявність оскаржуваних рішень Львівської міської ради про оформлення права власності на спірні приміщення слугують наявні у матеріалах реєстраційної справи звернення ЖБК-63 до Львівського обласного бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки з питань оформлення права власності на нежитлові приміщення розташовані в будинку №102 по вул. Любінській у м. Львові. Зокрема:
- Лист (зареєстрований 06.03.09 вх.№10/831) про виготовлення технічного паспорта на технічне-підвальне приміщення будинку №102 по вул. Любінській у м. Львові площею 80 кв.м.;
- Лист (вх.№10/3099 від 30.08.09р.) голови правління ЖБК-63 до Львівського обласного бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки про надання загальної площі магазину «Чебурашка» з розшифровкою кв.м. всіх приміщень магазину;
- Лист голови правління ЖБК-63 про надання довідки про наявність (відсутність) реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - підвал загальна площа 75,2 кв.м., що необхідна у відділ приватизації для оформлення права власності (листом відділу приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 18.05.09р. №393 на №2-4962 від 12.05.09р. у зв'язку з відсутністю, зокрема цієї довідки, відмовлено в оформленні права власності).
При цьому матеріали справи містять договір оренди № 3380 спірних нежитлових приміщень від 04.12.1995 року між Управлінням комунального майна м. Львова та Хлібзаводом № 1 на нежитлові приміщення під ін. 196-1, 196-8, 196-8а, 196-9, 196-11 пл. 267 м2, що знаходяться за адресою вул. Любінська, 102, який 30.12.1999 року був переукладений на термін до 20.06.2022 року. Площа приміщень змінилась на 263,4 м2. Ця обставина свідчить про можливість позивача дізнатися про підставність використання спірного майна іншими особами без належного погодження (дозволу) з його власником, а відтак про належний захист порушених прав та інтересів.
Таким чином, суд доходить висновку, що доводи позивача про те, що він міг дізнатися про порушення свого права власності лише у грудні 2019 року, коли ознайомився з листом - відповіддю ЛОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 05.12.2019 року, а до цього часу не знав і не міг знати про оформлення оскаржуваних документів судом відхиляються як необгрунтовані. У грудні 2019 року позивач дізнався, з чим суд може погодитися, однак міг дізнатися про порушення свого права як суб'єкта права власності на спірні нежитлові приміщення раніше, як обгрунтовано, ще у 2010 році.
За приписами ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропущення позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Позивач не заявляв про поважність причин пропуску позовної давності для звернення до суду із заявою, що є предметом цього розгляду. Навпаки, він послідовно висловлював позицію про відсутність факту пропуску позовної давності, про що зазначено у позовній заяві.
Відповідно до ст.257 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Відтак підстав для визнання причин пропуску строку позовної давності позивачем не доведено, а судом не встановлено.
Щодо вимоги про визнання за Житлово-будівельним кооперативом № 63 права власності на нежитлове приміщення магазину загальною площею 263,4кв.м. в багатоквартирному житловому будинку № 102 по вул. Люблінська у м. Львові суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17 та від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.
Позивачем у такому позові може бути суб'єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98).
Водночас такий спосіб захисту не може бути застосований, якщо право на об'єкт нерухомості ні за ким не зареєстроване, а позивач не може зареєструвати своє право на об'єкт нерухомості, бо не здатний беззаперечно підтвердити своє право власності на об'єкт нерухомості належними правовстановлюючими документами.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 дійшла висновку, що це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. Якщо така реєстрація здійснена, то належним способом захисту є віндикаційний позов, а не позов про визнання права власності.
Відтак у задоволенні вимоги позивача про визнання права власності на нежитлові приміщення загальною площею 263,4 кв.м. за адресом м. Львів, вул. Любінська, 102 слід відмовити.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку з відмовою у позовних вимогах, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
3. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 29.03.2021р.
Суддя С.М. Коссак