Справа № 755/3510/21
Провадження № 6/752/458/21
26 березня 2021 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Кахно І. А.,
за участю секретаря Чабанюк І. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні подання в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелиці Артема Володимировича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , стягувач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
В.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелиця А. В. звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , стягувач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»).
Подання обґрунтоване тим, що відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відповідно до постанови Кабінету міністрів України № 870 від 09 жовтня 2019 року, є правонаступником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.
На виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві з 13 вересня 2012 року по 24 жовтня 2014 року перебувало виконавче провадження № 34226313 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2469/12 від 15 серпня 2012 року, виданого Голосіївським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Сведбанк» заборгованості за договором кредиту з урахуванням суми судових витрат у розмірі 3 206 623,55 грн.
24 жовтня 2014 року державний виконавець, керуючись пунктом 10 частиною першою статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на той час), виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 34226313, матеріали були передані до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області до виконання.
04 листопада 2014 року державним виконавцем відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 45314387, про що повідомлено боржника у визначеному законом порядку, а саме статтею 31 Закону України «Про виконавче провадження», тобто на адресу зазначену у виконавчому документі державним виконавцем було направлено постанову про відкриття виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією за вих. № 9010.
Відповідно до матеріалів виконавчого провадження № 45314387 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника; з метою отримання відомостей про майновий стан боржника 12 листопада 2015 року державним виконавцем направлено вимогу за вих. № 12281 до Управління ДАІ в Київській області, Управління Держкомзему у Київській області, Національної комісії з цінних паперів та Фондового ринку; направлено запит до адміністрації Державної прикордонної служби України з метою отримання відомостей щодо перетину державного кордону боржником та наявності закордонного паспорта; винесено постанову про арешт коштів боржника.
На адресу боржника неодноразово надсилались вимоги та виклики щодо явки до державного виконавця необхідністю надання відповідних документів (виклик № 12282 від 12 листопада 2015 року, виклик № 1181 від 16 березня 2016 року, виклик № 907 від 23 лютого 2018 року).
Однак, лише 16 березня 2018 року на прийом до державного виконавця з'явилась боржник ОСОБА_1 , ознайомилась з матеріалами справи ВП 45314387 та повідомила, що у зв'язку втратою основної роботи виникли труднощі з погашення кредит, документів зазначених у виклику не надала. Тобто даний факт підтверджує про те, що боржник обізнана про наявність виконавчого провадження та ухиляється від його виконання.
Згідно відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 28 жовтня 2020 року ОСОБА_1 має паспорт громадянина України для виїзду за корон серія FB 506769 та перетинає державний кордон України.
Станом на 28 жовтня 2010 року майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги стягувача в повному обсязі, державним виконавцем не виявлено.
Державний виконавець зазначав, що факт ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання рішень суду підтверджується такими фактами: не допуском державного виконавця в установленому законом порядку виконавця до житла; несплатою жодного платежу за період з 01 квітня 2014 року по теперішній час на виконання вимог виконавчого документа; ігноруванням викликів, вимог державного виконавця та приховуванням інформації про майновий стан; відчуженням заставної квартири та іншого належного боржнику на праві власності майна (квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ; земельну ділянку площею 0,1402 га, розташовану на території АДРЕСА_4 ; автомобіля Toyota Corola, 1.6, 2003 року.
Посилаючись на вказані обставини, державний виконавець просив тимчасово обмежити право виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , до виконання зобов'язань за виконавчим документом, без вилучення паспортного документу.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2021 року матеріали подання в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелиці А. В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , стягувач - ТОВ «Кредитні ініціативи», передано за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2021 року матеріали справи № 755/3510/21 передано головуючому судді Кахно І. А.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Державний виконавець у судове засідання не з'явився, просив розгляд справи проводити без участі сторін виконавчого провадження та представника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Установлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області знаходиться виконавче провадження № 45314387 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2469/12 від 15 серпня 2012 року, виданого Голосіївським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованості за договором кредиту з урахуванням суми судових витрат у розмірі 3 206 623,55 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2013 року у справі № 752/13968/13-ц замінено сторону виконавчого провадження, а саме, ПАТ «Сведбанк» на ТОВ «Кредитні ініціативи».
04 листопада 2014 року державним виконавцем відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 45314387, про що повідомлено боржника у визначеному законом порядку, а саме статтею 31 Закону України «Про виконавче провадження», тобто на адресу зазначену у виконавчому документі державним виконавцем було направлено постанову про відкриття виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією за вих. № 9010.
04 листопада 2014 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
25 листопада 2014 року державним виконавцем складено акт опису й арешту майна, а саме, земельної ділянки площею 0,2422 га, кадастровий номер 3222480601:01:051:0192, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 .
13 січня 2020 року державним виконавцем складено акт про проведені електронні торги, відповідно до якого 17 листопада 2020 року були проведені електронні торги, на яких була реалізована належна боржнику земельна ділянка площею 0,2422 га, кадастровий номер 3222480601:01:051:0192, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , за ціною 476 356,30 грн.
Однак, зобов'язання боржником в повному обсязі до теперішнього часу не виконано.
Обґрунтовуючи підстави подання, державний виконавець посилався на те, що боржник ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання судового рішення, виклики державного виконавця про необхідність з'явлення до офісу для сплати боргу або надання підтверджуючих документів про сплату, боржник ігнорує.
За змістом пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VII «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
У розділі «Ухилення боржника від виконання зобов'язань» узагальнення Верховного Суду України «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» від 01 лютого 2013 року зазначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково. Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Свобода пересування гарантована статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». Разом з тим, частиною 3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Так, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином:
у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд з прав людини у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду з прав людини від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду з прав людини за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду з прав людини за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду з прав людини за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань.
Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов'язань, а не за наявність факту їх невиконання.
При цьому, під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов'язків у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Отже, наявність самого лише невиконаного зобов'язання не наділяє приватного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Факт ухилення боржника має підтверджуватись сукупністю належних доказів, які приватний виконавець повинен надати до суду.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (статті 77-80 ЦПК України).
Частинами першою, другою, п'ятою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Із матеріалів справи вбачається, що приватним виконавцем до подання не долучено належних, допустимих та достатніх доказів того, що боржник вчиняє умисні свідомі дії, спрямовані на невиконання відповідного зобов'язання, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання судового рішення; не вказано та не підтверджено нлежними доказами, які перешкоди вчинені з боку боржника для проведення виконавчих дій державному виконавцеві. Державним виконавцем не надано жодних документів, які б свідчили, що боржник свідомо та умисно ухиляється від виконання зобов'язання, при цьому маючи змогу виконати таке зобов'язання, але не робить цього з неповажних причин. Самої лише наявності заборгованості і відсутності майна, на яке можна звернути стягнення, не достатньо для того, щоб встановили факт ухиляння боржника від виконання грошового зобов'язання.
Державним виконавцем не надано належних та допустимих доказів того, що боржник має намір виїхати за межі України або робить це з метою ухилення від виконання грошового зобов'язання. Наявність лише самого зобов'язання не наділяє виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.
Надані державним виконавцем матеріали подання містять лише фактичні дані щодо перебігу вчинених ним дій, спрямованих на примусове виконання виконавчого документу.
Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про примусове тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього виконавчим документом зобов'язань. Для цього, перш за все, є необхідним встановити факт обізнаності боржника про відкрите виконавче провадження та необхідності вчинення дій щодо виконання виконавчого документа.
Так, з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що 16 березня 2018 року боржник ОСОБА_1 з'явилася до державного виконавця, що виключає факт умисного її ухилення від виконання зобов'язання.
Крім того, державним виконавцем не надано відомостей щодо отримання боржником викликів, які неодноразово, як стверджує державний виконавець. надсилались їй на адресу, а особа, яка не є повідомленою про покладені на неї обов'язки, не може вважатися такою, що ухиляється від їх виконання.
Посилання державного виконавця на те, що боржник з метою ухилення від виконання зобов'язання відчужила належне їй майно судом відхиляються, оскільки згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно боржник відчужила квартиру АДРЕСА_7 у 2012 році, тоді як виконавче провадження було відкрито у 2014 році. Належні та допустимі докази того, що боржником було відчужене належне їй майно під час відкритого виконавчого провадження № 45314387 та з метою ухилення від виконання зобов'язання матеріали справи не містять.
Сам факт відкриття виконавчого провадження, вчинення виконавцем передбачених законом дій по його виконанню та його неналежне виконання боржником, при відсутності належних та допустимих доказів про ухилення боржника від виконання рішення суду, не свідчить про необхідність вжиття тимчасового обмеження конституційних прав боржника у праві виїзду за межі України.
Слід зауважити, що звернення державного (приватного ) виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути як крайній захід, який застосовується до боржника, коли державним (приватним) виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування.
З урахуванням викладеного та вимог чинного законодавства, суд дійшов до висновку, що у суду немає підстав для висновку про умисне ухилення боржника від виконання зобов'язання, тому підстав для тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України не вбачається, що не перешкоджає державному виконавцю у разі надання необхідних доказів та зміни обставин звернутися з відповідним поданням до суду.
Керуючись статтею 441 ЦПК України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Законом України «Про виконавче провадження», суд,
Відмовити в задоволенні подання в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелиці Артема Володимировича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 .
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 29 березня 2021 року.
Суддя І. А. Кахно