справа № 2-2630/10
провадження №4-с/489/6/21
29 березня 2021 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Коваленка І.В.,
секретаря судового засідання Долгорученко Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу ОСОБА_1 на рішення приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіч Степана Вікторовича (далі - приватний виконавець)
встановив:
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання протиправними та скасування постанов від 08.05.2020 приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження та арешт майна боржника.
В обґрунтування скарги вказав, що 19.05.2020 отримав постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 62029478 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2630, виданого Ленінським районним судом міста Миколаєва 29.03.2011 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості у розмірі 243922,59 грн. та постанову про арешт майна боржника.
З вказаними постанови не погоджується, так як постанова про відкриття виконавчого провадження не містить підстави відкриття виконавчого провадження (заява стягувача тощо), відсутня інформація про стягнуті суми за виконавчим документом, залишок боргу на момент відкриття виконавчого провадження та не зазначено строків і порядку оскарження даної постанови. У резолютивній частині постанови вказано про стягнення з боржника виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 24392,25 грн., що не відповідає фактичним обставинам справи. Щодо постанови про арешт майна боржника, то за нормами Закону України «Про виконавче провадження» накладення арешту має здіснюватися на конкретне майно боржника, а також грошові кошти, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах. Тому, приватний виконавець не мав правових підстав для винесення постанови, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника без його ідентифікації.
Одночасно скаржник просить поновити строк на оскарження наведених постанов, які він отримав 19.05.2020. Вважає, що у зв'язку із оголошенням карантину і подачею 13.07.2020 скарги до Ленінського районного суду міста Миколаєва, строк був пропущений ним з поважної причини. Ухвалою суду від 24.07.2020 скаргу було повернуто через не надання доказів надсилання її копій іншим учасникам справи. Ухвалу суду ним отримано 20.08.2020 і після направлення копії скарги іншим учасникам справи він повторно звернувся із скаргою до суду. За таких обставин вважає, що строк на оскарження постанов підлягає поновленню.
Приватний виконавець у відзиві на скаргу вказав, що скаржник зазначає, що 19.05.2020 ним отримано постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.05.2020 та про арешт майна боржника від 08.05.2020. Обізнаність скаржника про виконавче провадження підтверджується і тим, що 24.07.2020 ним подавався позов до приватного виконавця про визнання протиправною та скасування постанови від 08.05.2020, який розглядався Миколаївським окружним адміністративним судом, справа № 400/2985/20. 01.12.2020 постановою П'ятого апеляційного суду адміністративного суду залишено без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовної заяви. Таким чином скаржник був обізнаний щодо виконавчого провадження відносно нього та мав можливість скористатися своїм правом на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, що передбачено статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження». Посилання скаржника на оголошення карантину, як на поважну причину пропуску строку звернення до суду із скаргою, нічим не підтверджено, оскільки станом на 13.07.2020 карантинні обмеження не були скасовані та в країні продовжував діяти карантин, а скаржником не зазначено, що саме перешкоджало йому звернутися до суду за захистом своїх начебто порушених прав.
Посилаючись на наведе приватний виконавець вважає відсутніми підстави для поновлення скаржнику строку звернення до суду.
Доводи скаржника щодо неправомірності оскаржуваних рішень вважає безпідставними, а свої дії такими, що відповідають Закону України «Про виконавче провадження», а тому скарга задоволенню не підлягає.
У судове засідання, призначене на 22.03.2021, учасники справи не з'явилися, про розгляд скарги повідомленні належним чином, що не перешкоджає її розгляду за їх відсутності.
Згідно статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини п'ятої, дев'ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи та встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Із матеріалів скарги та цивільної справи встановлено, що на виконанні в приватного виконавця перебуває виконавче провадження № 62029478 з виконання виконавчого листа № 2-2630, виданого 29.03.2011 Ленінським районним судом міста Миколаєва, відносно боржника ОСОБА_1 про стягнення на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості в розмірі 243922,29 грн.
Виконавче провадження відкрито постановою приватного виконавця від 08.05.2020 за заявою представника АТ «Райффайзен Банк Аваль», копія якої направлена сторонам виконавчого провадження листом від 08.05.2020 № 4933.
08.05.2020 приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , яка направлена боржнику та стягувачу листом від 08.05.2020 № 4937. Згідно пункту 1 резолютивної частини цієї постанови арешт накладено на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження.
Із скарги вбачається, що вказані постанови ОСОБА_1 були отримані 19.05.2020 та 13.07.2020 він їх оскаржив до Ленінського районного суду міста Миколаєва, але ухвалою від 24.07.2017 скаргу було повернуто на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України, яку скаржник отримав 20.08.2020 та 25.08.2020 повторно звернувся із скаргою до суду.
Поважною причиною пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 вказує на встановлення Кабінетом Міністрів України на території України з 12.03.2020 до 31.07.2020 карантину та повернення його скарги судом.
Вирішуючи заяву боржника про поновлення строку на оскарження рішень суд виходить з наступного.
Нормами пункту 2 частини першої статті 449 ЦПК України про те, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Відповідно до частини другої статті 449 ЦПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» яким, зокрема, внесено зміни до ЦПК України, а саме доповнено розділ XII «Прикінцеві положення» пунктом 3, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки звернення до суду, продовжуються на строк дії такого карантину.
17.07.2020 року набрав чинності Закон України від 18.06.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», в Прикінцевих та перехідних положеннях якого зазначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XІІ «Прикінцеві положення» в редакції Закону України від 30.03.2020 р. N 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р. N 731-IX.
Таким чином на момент першого звернення скаржника до суду (13.07.2020) із скаргою такі строки були продовженні відповідно до закону на строк дії карантину, що є поважною причиною пропуску такого строку. В подальшому, після отримання ухвали суду від 24.07.2020, яку скаржник отримав 20.08.2020, ОСОБА_1 відразу повторно звернувся до суду.
Тому враховуючи наведене, суд вважає, що строк на оскарження рішень приватного виконавця скаржником був пропущений з поважних причин, а тому цей строк підлягає поновленню.
При вирішенні скарги в частині оскарження рішень приватного виконавця суд виходить з наступного.
У частині першій, пункті 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені заходи примусового виконання рішення, які мають різний характер та встановлений порядок проведення, оформлення та вчинення виконавчих дій, зокрема, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
За частиною п'ятою, сьомою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
За положеннями частин першої - четвертої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Із змісту оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого поводження вбачається, що її винесено на підставі заяви представника АТ «Райффайзен Банк Аваль» Сапіги М.М. про примусове виконання виконавчого листа № 2-2630, виданого 29.03.2011 Ленінським районним судом міста Миколаєва. У пункті 5 резолютивної частини цієї постанови роз'яснено, що постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження».
Таким чином, твердження скаржника про невідповідність оформлення постанови вимогам закону є безпідставними.
Суд не приймає до уваги доводи скаржника про неврахування при відкритті виконавчого провадження приватним виконавцем сум, які з нього були стягнуті коли виконавчий лист перебував на виконанні в Інгульському ВДВС м.Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, внаслідок чого в постанові не вірно визначено суму стягнення та розмір виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, так як вказане було предметом розгляду Миколаївського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 22.09.2020 по справі № 400/2985/20 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови від 08.05.2020 про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № 62029478, яку винесено приватним виконавцем одночасно з оскаржуваними постановами.
Крім того, скаржник не позбавлений можливості надати приватному виконавцю докази виконання рішення суду для врахування при його виконанні.
Суд також не погоджується з доводами скаржника та його представника, які викладені в заяві останнього від 19.03.2021, про неправомірність постанови про арешт майна боржника Закону України «Про виконавче провадження».
Як наведено вище, згідно положень статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Аналогічні положення щодо арешту майна боржника передбачені Інструкцією з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802.
З аналізу наведеної норми Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що накладення арешту на майно боржника здійснюється як при відкритті виконавчого провадження шляхом винесення постанови про арешт майна боржника (поширюється на все майно, за винятком рухомого майна, яке не підлягає державної реєстрації, арешт якого відбувається після опису) так і постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, яка виноситься після виявлення майна боржника.
При цьому, накладення арешту на все майно боржника не вимагає обов'язкової ідентифікації такого майна, але обов'язково має бути дотримана умова про накладення арешту у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця.
Із оскаржуваної постанови вбачається, що арешт приватним виконавцем накладено на все рухоме та нерухоме майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження. Доказів того, що наведений арешт стосується рухомого майна, яке не підлягає державної реєстрації, що потребує попереднього його опису, матеріали справи не містять.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Згідно статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Враховуючи, що судом не встановлено порушення приватним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження», які вказували на неправомірність оскаржуваних рішень, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні скарги, оскільки доводи скаржника не знайшли свого підтвердження та спростовані матеріалами справи.
Керуючись статтею 451 ЦПК України, суд
ухвалив:
Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду із скаргою задовольнити.
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіч Степана Вікторовича відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали суду складено 29.03.2021.
Суддя І.В. Коваленко