Справа № 607/11036/20Головуючий у 1-й інстанції Грицай К.М.
Провадження № 22-ц/817/240/21 Доповідач - Парандюк Т.С.
Категорія -
23 березня 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Парандюк Т.С.
суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М.,
за участі секретаря - Боднар Р.В.
та сторін -представника апелянта адвоката Жовнерович О.В.; позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Істеревича А.З.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/11036/20 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта” на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 листопада 2020 року, ухваленого суддею Грицай К.М., повний текст рішення складено 2 листопада 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта” про відшкодування майнової та моральної шкоди, -
у липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ТзОВ “Нова Пошта” про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неналежним виконанням договірних зобов'язань.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 15 травня 2018 року він уклав із товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» договір про надання послуг з організації перевезення відправлень. За умовами договору він здав на перевезення товар, а саме: телефон марки “Iphone 6+ разом з зарядним пристроєм, навушниками оголошеною вартістю 8500 грн. Відповідач прийняв товар у відділенні ТзОВ «Нова Пошта» № 7, розташованому на вул. Л. Курбаса, буд. 5 у м. Тернополі, зобов'язався доставити його у відділення ТОВ «Нова пошта» № 101, що на вул. Великій Васильківській, буд. 143/2Б у м. Києві та видати одержувачу ОСОБА_2 . На підтвердження укладення вказаного договору відповідач видав позивачу експрес-накладну № 20450073730323 від 15 травня 2018 року. За надання послуг перевезення відправлення позивач сплатив на рахунок відповідача 91 грн. Разом з тим, 16 травня 2018 року відповідач в порушення умов договору видав товар не ОСОБА_2 , а третій, не визначеній умовами договору, особі. 16 травня 2018 року у зв'язку з втратою товару з вини відповідача, він пред'явив претензію з вимогою відшкодувати оголошену вартість товару у розмірі 8500 грн. Однак така вимога відповідачем не виконана.
Відтак вважає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість втраченого товару в сумі 8500 грн та послуг за його доставку - 91 грн, а також штраф в розмірі 24,23 % від суми відшкодування (компенсації), що становить 2059 грн. 55 коп.
Крім того, неправомірними діями відповідача спричинено йому моральну шкоду, яку оцінив в сумі 5000 грн, яка полягає у душевних стражданнях, спричинених втратою належного майна, оскільки за отримані з продажу телефону кошти мав намір оздоровити свою дочку, яка є дитиною-інвалідом.
ОСОБА_1 також просив стягнути в його користь понесені судові витрати в розмірі 840,80 грн за сплату судового збору, витрати на копіювання і друк - 125 грн, на поштові відправлення - 75 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 до ТзОВ “Нова Пошта” про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ТзОВ “Нова Пошта” на користь ОСОБА_1 завдані майнові збитки у розмірі 8591 грн. та грошове відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 грн.
Стягнуто з ТзОВ “Нова Пошта” судовий збір у сумі 664,23 грн на користь держави.
Стягнуто з ТзОВ “Нова Пошта” на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 168,16 грн.
В апеляційній скарзі ТзОВ “Нова Пошта” просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 листопада 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що всупереч вимог норм частини першої, другої, п'ятої статті 263 ЦПК України суд не з'ясував обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, не надав оцінки відсутності доказів на підтвердження розміру завданої майнової шкоди у розмірі оголошеної вартості. Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам, що мають істотне значення для справи, вимогам закону; обставини, які суд вважав встановленими, не підтверджені документально (не доведені).
Суд не встановив розбіжності (протиріччя) в інформації про особу одержувача “ ОСОБА_3 ”, вказаною позивачем - відправником в ЕН № 20450073730323, та представленому позивачем паспорту на ім'я зовсім іншої особи “ ОСОБА_2 ”. Зазначена фактична обставина, яка має істотне значення для вирішення справи, залишена судом першої інстанції без належної уваги.
Крім того, номер експрес-накладної є унікальним та неповторним, він не міг стати відомим стороннім особам без розголошення (повідомлення) такого номеру самим відправником. Також слід врахувати, що не встановлено навіть самого факту видачі відправлення сторонній особі, а також/чи використання підробленого документу, оскільки повне співпадання прізвища, імені та по-батькові особи не виключається.
В оскаржуваному рішенні судом не було встановлено факту втрати відправлення з вини відповідача. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення позивача до правоохоронних органів із відповідними заявами, зокрема про вчинення шахрайських дій за вказаними в позові фактами.
Щодо відшкодування позивачеві вартості відправлення у розмірі 8500 грн., то тут можна зазначити, що позивач діяв на власний розсуд, встановивши розмір завданих збитків у вищевказаній сумі, оскільки не надав належних підтверджуючих документів про вартість телефону.
Також позивачем не було надано до суду належних доказів - фактичних даних, які б підтверджували наявність законодавчо визначених підстав для відшкодування моральної шкоди.
Крім того, суд не застосував позовну давність, про яку вказував відповідач, передбачену у пункті 167 Статуту автомобільного транспорту встановлює, що позови вантажовідправника і вантажоодержувача автотранспортному підприємству або організації, що випливають з цього Статуту, можуть бути пред'явлені тільки у випадку повного або часткового відмовлення автотранспортного підприємства або організації задовольнити претензію або неодержання від них відповіді протягом строків, вказаних у статті 166 цього Статуту.
Вказані позови пред'являються відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або в суд за місцем знаходженням автотранспортного підприємства або організації, до яких була пред'явлена претензія, у двомісячний строк з дня одержання відповіді автотранспортного підприємства або організації або з дня закінчення строку, встановленого для відповіді.
Відтак згідно статуту автомобільного транспорту, перебіг цього строку починається з дня одержання відповіді на претензію або з дня закінчення строку, встановленого для відповіді.
Враховуючи дату отримання відповіді на претензію - 31.05.2018 року, позивач, всупереч вимог пункту 6 частини 2 статті 258 ЦК України, звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з пропуском позовної давності в один рік, яка закінчилась 31.05.2019 року.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ТзОВ “Нова пошта” у якому зазначив, що товар був вручений не одержувачу ОСОБА_2 , а іншій особі, що не заперечується та не спростовується відповідачем та підтверджується і його відповідями на надіслані ним претензії.
Також відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірність видачі товару відповідно до умов Договору та Умов надання послуг не одержувачу ОСОБА_2 , а іншій особі. Зокрема, суду не надані докази, які б підтвердили проведення перевірки, на яку відповідач посилався у своїх відповідях на претензії позивача та третьої особи, спосіб, у який така перевірка була здійснена, та докази, отримані внаслідок проведення цієї перевірки.
За таких підстав суд обґрунтовано дійшов до висновку, що відповідач не довів, що втрата належного позивачу телефону марки «Iphone 6+», imei НОМЕР_1 , в комплект до якого входили також зарядний пристрій та навушники, сталася не з його вини, а відтак відповідно до ч. 2 ст. 924 ЦК України обов'язок відшкодувати вартість товару у розмірі 8500 грн. покладається саме на ТОВ «Нова Пошта».
Також, заявляючи клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності апелянт зазначив, що спірні правовідносини виникли із договору перевезення, а тому регулюються главою 64 ЦК України. При цьому порядок пред'явлення претензій і позовів, що випливають із договору перевезення, визначений ст. 925 ЦК України.
До вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів) (ч. З ст. 925 ЦК України).
Відтак, апелянт вважає, що строк звернення до суду із даним позовом сплинув 31 травня 2019 року, тобто через один рік після отримання позивачем відповіді на свою претензію, пред'явлену відповідачу. Однак, як вбачається зі змісту ч. З ст. 925 ЦК України, законодавець не пов'язує річний строк позовної давності щодо вимог, що випливають із договору перевезення, до дати отримання позивачем відповіді на свою претензію. Дана норма вказує, що початок такого строку визначається моментом, зазначеним у транспортних кодексах (статутах). Разом з тим, представник відповідача, в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не довів суду належними та допустимими доказами, яким саме транспортним кодексом чи статутом регулюється початок перебігу річного строку позовної давності для вимог позивача, а відтак і не довів дату початку даного строку та дату його спливу.
Більше того, правовідносини, що виникли між сторонами, крім норм Цивільного кодексу України, також регулюються нормами Закону України «Про захист прав споживачів» (далі за текстом - Закон № 1023-ХЩ).
Так, права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг, до яких відносяться, зокрема і послуги щодо перевезення) визначені у ст. 10 цього Закону.
Як визначає абз. 1 ч. 4 ст. 10 Закону № 1023-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. При цьому за змістом ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) істотним недоліком слід вважати недолік, який робить неможливим отримання послуги відповідно до її цільового призначення, виник з вини виконавця і взагалі не може бути усунутий.
Застосовуючи такі характеристики до відносин, що виникли між сторонами, суд прийшов до правильного висновку, що внаслідок втрати товару з вини відповідача послуга щодо перевезення цього товару та вручення його одержувачу ОСОБА_2 не може бути виконана та такий недолік не може бути усунутий, а тому надання послуг позивачу відповідачем відбулось з істотними недоліками.
Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 10 Закону № 1023-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначені вимоги можуть бути пред'явлені споживачем протягом строків, передбачених нормативно-правовими актами та нормативним документами, умовами договору, а в разі відсутності таких строків - протягом десяти років.
Нормативно-правовим актом, який регулює порядок надання послуг щодо перевезення на території України, є Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року.
Враховуючи, що ні вказаними Правилами, ні умовами договору, що міститься на офіційному сайті ТзОВ «Нова Пошта», не визначений строк, протягом якого споживач послуг перевезення, які надає відповідач, у разі виникнення спірних питань може звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, суд правильно прийшов до висновку, застосувавши абз. 3 ч. 4 ст. 10 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тобто строк позовної давності - десять років.
У судовому засіданні представник ТзОВ “Нова Пошта” адвокат Жовнерович О.В. апеляційну скаргу підтримав з мотивів, викладених в ній.
ОСОБА_1 та його представник адвокат Істеревич А.З. апеляційну скаргу ТзОВ “Нова Пошта” не визнали, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
ОСОБА_2 на адресу суду направила заяву про слухання справи без її участі.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності ОСОБА_2 .
Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що передача відправлення сторонній особі, яка перебувала за адресою, визначеною в експрес-накладній є неналежним виконання товариством умов договору перевезення, що призвело до втрати товару з вини перевізника, в зв'язку з чим відшкодуванню підлягає майнова шкода в розмірі 8591 грн, яка складається з вартості втраченого товару та оплати послуг за перевезення та стягнення 1000 грн моральної шкоди.
З даним висновком суду колегія погоджується частково.
Рішення суду в частині відмови сторонами не оскаржується, а тому колегією не перевіряється.
Судом встановлено, що 15 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Нова Пошта» укладений публічний договір перевезення, умови якого містяться у відкритому доступі на офіційному сайті відповідача за адресою: https://novaposhta.ua (далі за текстом - Договір).
Договір укладено шляхом заповнення експрес-накладної № 20450073730323 від 15.05.2018 року.
За умовами договору ТОВ “Нова пошта” взяло на себе обов'язок доставити ОСОБА_1 відправлення телефон марки “Iphone 6+ разом з зарядним пристроєм, навушниками оголошеною вартістю 8500 грн у відділення ТОВ «Нова пошта» № 101, що на вул. Великій Васильківській, буд. 143/2Б у м. Києві та видати одержувачу ОСОБА_2 .
Відносини, що виникли між сторонами регулюються публічним договором про надання послуг з організації перевезення відправлень (п.1.1).
Частина 1 ст. 633 ЦК України визначає, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 908, ч. 1-3 ст. 909 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За змістом п. 3.1, 3.3 Договору Експедитор (ТзОВ «Нова Пошта») зобов'язується за плату та за рахунок ОСОБА_1 організувати перевезення відправлення й надання комплексу інших послуг, пов'язаних із організацією перевезення відправлення, а Замовник зобов'язується їх прийняти й оплатити на умовах, визначених Договором.
Прийняття Експедитором відправлення для надання послуг, визначених Договором, оформляється експрес-накладною, у якій зазначаються такі відомості: тип послуги, інформація про Відправника, інформація про Одержувача, інформація про кількість вантажних місць, вага відправлення, оголошена вартість відправлення, опис вмісту відправлення, платник послуг, форма розрахунку, розрахункові строки доставки відправлення, інформація про додаткові послуги/сервіси, вартість послуг Експедитора.
На виконання умов Договору позивач у відділенні ТзОВ «Нова Пошта» № 7, розташованому на вул. Л. Курбаса, буд. 5 у м. Тернополі, передав відповідачу для відправлення телефон марки «Iphone 6+», imei НОМЕР_1 , в комплект до якого входили також зарядний пристрій та навушники. Оголошена вартість товару визначена у розмірі 8500 грн.
Одержувачем товару є ОСОБА_2 , а місцем - відділення ТзОВ «Нова Пошта» № 101, розташоване на вул. Великій Васильківській, буд. 143/2Б у м. Києві. За надання послуг перевезення позивач сплатив відповідачу 91 грн. Вказані обставини підтверджуються копією експрес-накладної № 20450073730323 від 15 травня 2018 року.
Разом з тим, в обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначив, що відповідач не виконав зобов'язання за Договором та товар не був вручений одержувачу ОСОБА_2 . Вказане стало підставою для направлення ОСОБА_4 на ім'я ТзОВ «Нова Пошта» претензії від 16 травня 2018 року з вимогою про відшкодування позивачу вартості відправлення у розмірі 8500 грн. Аналогічна претензія була направлена відповідачу і ОСОБА_2 .
Не заслуговує на увагу посилання апелянта про те, що згідно з п. 11.7, 11.7.3 Умов надання послуг, які містяться на офіційному сайті ТзОВ «Нова Пошта», для одержання відправлення у відділенні фізичній особі, не вказаній в експрес-накладній як одержувач, і за відсутності замовленої додаткової послуги «Доставка особисто в руки» необхідно надати представнику ТзОВ «Нова Пошта» номер експрес-накладної та один із таких пакетів документів: зокрема, одночасно надати паспорт громадянина України / паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що підтверджує особу одержувача, вказану в експрес-накладній, і власний документ, що посвідчує особу відповідно до переліку, який зазначено в пп. 11.2 і 11.3, окрім картки клієнта пластикового або електронного формату, та номер експрес-накладної (для відправлень оголошеною вартістю менше ніж 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень). Тому, відповідач вважає, що дії працівника товариства щодо видачі вантажу були правомірними, оскільки вантаж був виданий особі, яка повідомила номер експрес-накладної та надала документ на підтвердження особи отримувача (паспорт).
Стаття 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частина 2 ст. 924 ЦК України визначає, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.
Позивач подаючи позов, вказуючи на неправомірність дій відповідача та на порушення останнім умов Договору, надав суду копії паспортів громадянина України, виданих на ім'я ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_2 ) та на ім'я її чоловіка ОСОБА_5 (паспорт серії НОМЕР_3 ), з яких вбачається, що вказані особи документовані паспортами громадянина України у вигляді книжечки, а не ID-картками, як зазначило ТзОВ “Нова Пошта” у відповіді на претензію ОСОБА_1 (а.с. 6)
Отже, матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували факт отримання посилки на підставі паспорта на ім'я ОСОБА_2 , а наявна копія експрес-накладної не містить жодної інформації про паспортні дані одержувача.
Доказів належного виконання своїх зобов'язань за Договором відповідач не надав.
Відповідачем також не надано доказів, які б свідчили про те, що втрата вантажу відбулась внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що представником “Нова пошта” при видачі відправлення не було належним чином перевірену особу одержувача, що призвело до видачі відправлення сторонній особі.
Відповідно до п. 7.2.2 Договору, який визначає, що у разі повної втрати або повного пошкодження відправлення з вини експедитора, останній повертає замовнику суму, що дорівнює оголошеній вартості відправлення (але не більше, ніж фактичну вартість відправлення) 8500 грн та провізну плату, сплачену замовником згідно з відповідною експрес-накладною, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає і провізна плата у розмірі 91 грн.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про стягнення із ТзОВ “Нова Пошта” в користь ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі 8591 грн.
Жодних доказів того, що відповідач не погодився з оцінкою оголошеної вартості відправлення, в матеріалах справи відсутні.
Що стосується задоволення частково позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів не погоджується із судом першої інстанції зазначаючи наступне.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до підп. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Позивач подаючи позовну заяву вказав, що спричинена йому моральна шкода, полягає в тому, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором він зазнав певних незручностей через нерозв'язання спірної ситуації позасудовим способом, витрачанням свого особистого часу на звернення до суду у зв'язку із неможливістю іншим способом захистити порушене право. Вказане негативним чином вплинуло на психологічний його стан та призвело до моральних страждань. Крім цього, моральна шкода полягає у моральних стражданнях позивача, оскільки його дочка, яка згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 від 05 травня 2017 року є дитиною інвалідом, внаслідок неотримання коштів від продажу товару була позбавлена можливості оздоровитись.
Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України “Про захист прав споживачів” споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпеки для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законом.
Виходячи з чого, підстави для відшкодування моральної шкоди на підставі положень Закону України “Про захист прав споживачів” у даному випадку відсутні.
Відповідно до ст. 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом, тобто законодавець вказує на випадки компенсації моральної шкоди: визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (наприклад, ст. ст. 4 , 22 Закону України “Про захист прав споживачів”, ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» ст. 237-1 Кодексу законів про працю України тощо).
В договорі укладеному між сторонами не встановлено відшкодування моральної шкоди, у разі порушення зобов'язання.
У подібних правовідносинах Верховного Суду України в від 9 листопада 2016 року у справі № 641/5430/15-ц висловив правову позицію, згідно з якою спори про відшкодування фізичній чи юридичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підлягають під дію Закону України “Про захист прав споживачів” чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
Експедитор несе відповідальність за шкоду, заподіяну споживачу або його майну, в розмірі й порядку, визначених законодавством. У разі втрати або пошкодження вантажу з вини перевізника він несе відповідальність згідно з умовами укладеного між сторонами договору в розмірі вартості вантажу. У разі порушення прав споживачів перевізник несе відповідальність згідно із законодавством та договором.
Стягуючи моральну шкоду в сумі 1000 грн, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для відповідальності за завдану моральну шкоду. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у стягненні моральної шкоди.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо застосування судом строку позовної давності враховуючи норми Закону України “Про захист прав споживача, а не пункту 167 Статуту автомобільного транспорту.
Стаття 256 ЦК України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ст. 257, ч. 1 ст. 258 ЦК України).
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
При цьому з урахуванням вимог ст. 81 ЦПК України позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права або що строк звернення до суду ним не пропущений, а відповідач, який заявляє про пропуск позивачем строку звернення до суду, зобов'язаний довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше, якою саме нормою закону строк позовної давності встановлений для даної вимоги та що цей строк сплив.
Так, заявляючи клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності у цій справі, представник відповідача зазначив, що спірні правовідносини виникли із договору перевезення, а тому регулюються главою 65 ЦК України. При цьому порядок пред'явлення претензій і позовів, що випливають із договору перевезення, визначений ст. 925 ЦК України.
До вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів) (ч. 3 ст. 925 ЦК України).
Відтак, представник відповідача вважає, що строк звернення до суду із даним позовом сплинув 31 травня 2019 року, тобто через один рік після отримання позивачем відповіді на свою претензію, пред'явлену відповідачу.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що зі змісту ч. 3 ст. 925 ЦК України, законодавець не пов'язує річний строк позовної давності щодо вимог, що випливають із договору перевезення, до дати отримання позивачем відповіді на свою претензію. Дана норма вказує, що початок такого строку визначається моментом, зазначеним у транспортних кодексах (статутах). Разом з тим, представник відповідача, в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не довів суду належними та допустимими доказами, яким саме транспортним кодексом чи статутом регулюється початок перебігу річного строку позовної давності для вимог позивача, а відтак і не довів дату початку даного строку та дату його спливу.
Враховуючи те, що умовами публічного договору, що міститься на офіційному сайті ТзОВ «Нова Пошта» не визначений строк, протягом якого споживач послуг перевезення, які надає відповідач, тому суд першої інстанції вірно застосував строк, визначений абз. 3 ч. 4 ст. 10 Закону України “Про захист прав споживачів” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тобто десять років, чим спростував доводи апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 4 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або не вірне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення моральної шкоди слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в цій частині. В решті рішення суду залишити без зміни.
Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційній інстанції покласти на сторони в межах ними понесеними у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.
Оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 18 січня 2021 року було зупинено виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, яке переглядалось, тому виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 листопада 2020 року підлягає поновленню.
У зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч 6 ст 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п.2 ч.3 ст 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Нова пошта” - задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 листопада 2020 року в частині стягнення моральної шкоди в сумі 1000 грн скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТзОВ “Нова Пошта” про стягнення моральної шкоди - відмовити.
В решті рішення суду від 02 листопада 2020 року залишити без зміни.
Поновити дію рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 листопада 2020 року в частині стягнення з ТзОВ “Нова Пошта” в користь ОСОБА_1 8591 грн.
Судові витрати за розгляд справи в апеляційній інстанції покласти на сторону в межах нею понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак оскарженню в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 26 березня 2021 року.
Головуюча Т.С. Парандюк
Судді: С.І. Дикун
Н.М. Храпак