26 березня 2021 року
м.Суми
Справа №950/1987/20
Номер провадження 22-ц/816/472/21
22-ц/816/184/21
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Левченко Т. А.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Цуркана Віктора Івановича на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 26 листопада 2020 року та на додаткове рішення Лебединського районного суду Сумської області від 16 грудня 2020 року, в складі судді Стеценка В.А., ухвалені у місті Лебедин,
У жовті 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди.
Свої вимоги мотивувала тим, що з 03.11.2012 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, має з ним спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21.10.2016 року шлюб між сторонами був розірваний, з відповідача були стягнуті аліменти на утримання дитини. Після розірвання шлюбу дитина проживала разом з матір'ю, а з жовтня 2018 року, у зв'язку з виїздом останньої за кордон на заробітки, за домовленістю сторін, дитина стала проживати разом з батьком. Після повернення із заробітків з Китаю, в 2019 році вона почала організовувати туристичну поїздку за кордон для відпочинку доньки, про що повідомила відповідача, від якого залежало надання дозволу на виїзд дитини за кордон. Відповідач поставив їй умову: придбання нею туристичної путівки на трьох, обіцяючи в майбутньому повернути половину вартості туристичного відпочинку.
Для забезпечення дитини належним відпочинком з виїздом за кордон, за відсутності згоди батька дитини на її виїзд за кордон без його участі, вона придбала туристичну послугу на трьох осіб - на себе, дитину та відповідача, сплативши туристичному оператору власні кошти в сумі 23580 грн. Проте відповідач не сплатив їй 1/2 частину витрат за туристичну поїздку, тому вона, посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України, просила суд стягнути з відповідача на її користь безпідставно отримані кошти в розмірі 1/2 частини фактично понесених витрат на оплату туристичного обслуговування відповідно до договору № 102898 від 20.08.2019 року в сумі 11790 грн.
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 26 листопада 2020 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 16 грудня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн 00 коп.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, представник ОСОБА_1 - адвокат Цуркан В.І. подав апеляційні скарги, в яких, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду та додаткове рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог і відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Вказує, що грошей за туристичну поїздку ОСОБА_2 не повернув та завдану майнову шкоду від понесених витрат не відшкодував.
Вважає, що правова підстава для отримання коштів між сторонами у межах цього спору не виникла, будь-які письмові договори або письмові розписки сторони не укладали. Відповідач, за наявності усної домовленості щодо організації спільного відпочинку, використав туристичні послуги на виконання умов договору про туристичне обслуговування № 102898 від 20 серпня 2019 року зі споживання туристичного продукту за договірними умовами, що було фактично за нього оплачене позивачем, за його згодою та погодженням на спільну поїздку та відпочинок, вважається отриманим відповідачем безпідставно у розумінні ст.1212 ЦК України та є таким, що підлягає поверненню шляхом відшкодування майнової шкоди та стягнення компенсаційної виплати вартості 1/2 частини фактично внесених витрат за договірними умовами також за ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі на додаткове рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Цуркан В.І. посилається на те, що суд без достатніх правових підстав стягнув з позивача витрати на правову допомогу, оскільки сторона відповідача не надала належних та достатніх доказів для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.
Відзиву на апеляційні скарги від відповідача не надходило.
У письмових поясненнях представник ОСОБА_2 - адвокат Созонов В.П. навів свої доводи та міркування щодо апеляційної скарги на додаткове рішення та вважав її необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102 х 100 = 210200 грн), розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 03 листопада 2012 року між сторонами Лебединським міським відділом ДРАЦС Головного управління юстиції у Сумській області був зареєстрований шлюб, актовий запис № 123. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_3 .
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21 жовтня 2016 року (а.с. 17-18) шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний. З відповідача на утримання доньки ОСОБА_3 були стягнуті аліменти в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
З договору та додатку до нього (а.с. 19-32) судом встановлено, що позивач 20.08.2019 року уклала договір на туристичне обслуговування № 102898, відповідно до якого вартість туристичних послуг повинна бути оплачена на рахунок турсубагента ОСОБА_4 № НОМЕР_1 в ПАТ КБ «Приватбанк». Туристична подорож за цим договором здійснювалась у складі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у країну Туреччину, термін туру з 08.09.2019 по 13.09.2019, вартість туру складає 23580 грн.
Відповідно до платіжних доручень (а.с. 33), позивач 20.08.2019 року сплатила на рахунок ОСОБА_4 № НОМЕР_2 в ПАТ КБ «Приватбанк» 15580 грн, а на рахунок ОСОБА_4 № НОМЕР_3 в ПАТ КБ «Приватбанк» 8000 грн.
Після завершення поїздки відповідач не сплатив позивачці 1/2 частину витрат на відпочинок.
Також встановлено, що ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат на туристичну поїздку як додаткових витрат на дитину та на батька дитини (а.с. 53-56).
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 28.09.2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення понесених додаткових витрат на дитину та на батька дитини відмовлено за необґрунтованістю (а.с. 53-56).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з безпідставності та недоведеності позовних вимог із заявлених позивачем підстав.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Позивач, звертаючись із позовом до суду, просила стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину витрат на відпочинок в сумі 11790 грн на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частина 1 ст. 1212 ЦК України застосовується, якщо 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Згідно зі ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.
Судом встановлено, що 20.08.2019 року між позивачкою ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 укладений договір на туристичне обслуговування № 102989, відповідно до умов якого здійснена туристична подорож ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у Туреччину, термін туру з 08.09.2019 по 13.09.2019, вартість туру складає 23580 грн. На виконання умов цього договору, 20 серпня 2019 року позивач сплатила на рахунок ОСОБА_4 № НОМЕР_2 в ПАТ КБ «Приватбанк» 15580 грн, та на рахунок ОСОБА_4 № НОМЕР_3 в ПАТ КБ «Приватбанк» 8000 грн. Половину сплачених коштів позивач просила стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України.
Суд виходив з того, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України, оскільки відповідач не набув зазначені кошти та не зберігав їх у себе без достатньої правової підстави. Ці кошти були сплачені позивачем на оплату туристичного обслуговування відповідно до договору № 102898 від 20.08.2019 року, укладеного між нею і ФОП ОСОБА_4 .
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначив предмет доказування у справі щодо заявлених позовних вимог та дійшов обґрунтованого висновку, що у порушення статей 12, 81 ЦПК України позивач не надала належних та допустимих доказів щодо безпідставного отримання відповідачем коштів.
В апеляційній скарзі представник позивача посилався на те, що відповідач, за наявності усної домовленості щодо організації спільного відпочинку, використав туристичні послуги, які були оплачені позивачем, що вважається отриманим відповідачем безпідставно у розумінні ст.1212 ЦК України.
Проте, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними з огляду на встановлені судом обставини справи, положення ст. 1212 ЦК України, підстави та зміст позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові із заявленої позивачем правової та фактичної підстави.
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн 00 коп, суд першої інстанції правильно вважав їх документально підтвердженими та обґрунтованими, про що навів у додатковому рішенні відповідні мотиви. Доводи апеляційної скарги про протилежне суперечать матеріалам справи, не ґрунтуються на вимогах закону, тому є безпідставними.
Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційні скарги, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваних судових рішень під час апеляційного провадження.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367-369, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Цуркана Віктора Івановича залишити без задоволення.
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 26 листопада 2020 року та додаткове рішення Лебединського районного суду Сумської області від 16 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її постановлення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О.Ю.Кононенко
Судді: В.І. Криворотенко
Т.А. Левченко