Номер провадження: 22-ц/813/3816/21
Номер справи місцевого суду: 504/3765/17
Головуючий у першій інстанції Барвенко В. К.
Доповідач Сегеда С. М.
17.03.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Гірняк Л.А.,
Цюри Т.В.,
за участю:
секретаря: Ющак А.Ю.,
представника апелянта - ФОП ОСОБА_1 - адвоката Клименка О.В.,
позивача ОСОБА_2 - адвоката Приміч Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання видати трудову книжку та стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу,
встановив:
27 жовтня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ФОП ОСОБА_1 про зобов'язання видати трудову книжку та стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу.
В подальшому, а саме: 23 лютого 2018 року позивачка збільшила позовні вимоги, і в остаточній редакції просила суд зобов'язати ФОП ОСОБА_1 видати їй трудову книжку, оформлену належним чином зі всіма відповідними записами; стягнути з ФОП ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме з 01.07.2017 року до моменту ухвалення остаточного рішення по справі з розрахунку, що її середній заробіток склав 3200 грн. на місяць (а.с.28-29).
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 01.08.2016 року вона була прийнята на роботу ФОП ОСОБА_1 (без створення юридичної особи) на посаду продавця.
30.06.2017 року вона звернулась до працедавця із заявою про звільнення за власним бажанням, і цього ж дня її було звільнено.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 зазначила, що до теперішнього часу ФОП ОСОБА_1 не повернула їй трудову книжку, тому вважала, що відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України є всі підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з часу звільнення по день ухвалення остаточного рішення по суті.
Представник ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що трудова книжка відповідно до п.2.2.-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Мінпраці України, Мінюсту та Мінсоцзахисту населення № 58 від 29.07.2013 року трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у ФОП без створення юридичної особи з правом найму, фізичних осіб, які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників.
Оскільки при звільненні трудова книжка перебувала у позивачки, то відповідач не мав жодної можливості внести до неї відповідний запис.
Крім того, відповідач просив застосувати строки позовної давності, оскільки позивачка звернулась до суду з позовом за межами тримісячного строку встановленого законом.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено, встановлено порядок виконання судового рішення.
Зобов'язано ФОП ОСОБА_1 видати ОСОБА_3 належну їй трудову книжку належним чином оформлену з внесенням відповідного запису про звільнення за ст. 38 КЗпП України.
Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу ОСОБА_5 за період з 01.07.2017 року по 10.10.2019 року складає (571 днів вимушеного прогулу х 158,81 грн.) = 90 680,51 грн.
При цьому в рішенні зазначено, що сума, яку суд визначив до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховується без віднімання сум податків та зборів.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 640 грн.
В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2019 року, та постановлення нового, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01.08.2016 року ОСОБА_3 була прийнята на роботу до ФОП « ОСОБА_6 » на посаду продавця та наказом №К-11 від 30.06.2017 року була звільнена з займаної посади відповідно до ст. 38 КЗпП України.
На копії наказу, який знаходиться в матеріалах справи, міститься підпис ОСОБА_3 про те, що вона ознайомлена з наказом від 30.06.2017 року (а.с.99).
Того ж дня, позивач ОСОБА_3 отримала повний грошовий розрахунок і матеріали справи не мають доказів того, що ФОП ОСОБА_1 не розрахувався з позивачкою ОСОБА_3 по заробітній платі при звільненні.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем (далі - ФОП).
За змістом п.2.- 21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджених наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників.
Відповідно до абзацу першого цього пункту фізичні особи роблять
записи до трудових книжок працівників про прийняття на роботу та звільнення з роботи відповідно до укладених з працівниками письмових трудових договорів, що зареєстровані в установленому порядку в державній службі зайнятості. Під час прийняття на роботу вноситься запис: «Прийнятий на роботу (далі зазначається професійна характеристика робіт) за трудовим договором (зазначаються дата та номер договору), зареєстрованим у державній службі зайнятості (зазначається повна назва центру зайнятості), при цьому у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис (дата і номер реєстрації трудового договору державною службою зайнятості: «трудовий договір (номер), зареєстрований (дата)», а при звільненні - запис: «Звільнений з роботи (далі зазначається підстава звільнення з посиланням на відповідні статті КЗпП України)», при цьому у графі 4 зазначається дата зняття
трудового договору з реєстрації державною службою зайнятості: «трудовий договір (номер) знято з реєстрації (дата)».
Отже, приймаючи на роботу та підписуючи трудовий контракт з позивачем, ФОП ОСОБА_1 діяла у відповідності до положень законодавства України, і тому відповідачем зроблений відповідний запис про прийняття на роботу у трудовій книжці позивача, після чого, відповідно до вимог законодавства, вказана трудова книжка була повернута власнику на зберігання, а саме - позивачці ОСОБА_3 .
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, даний позов ОСОБА_3 направила до суду засобами поштового зв'язку 20 жовтня 2017 року.
Однак, у відповідності до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в 3-місячний строк із дня, коли він дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до ст. 234 КЗпП, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
Проте, позивачка ОСОБА_3 з завоюю про поновлення пропущеного процесуального строку до суду не зверталась.
Наведений висновок, відповідає Постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 р. у справі № 6-409цс16.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню не через пропуск строку звернення до суду за захистом своїх трудових прав, а по їх суті, оскільки позивачка ОСОБА_3 жодним чином не довела суду того, що її трудова книжка зберігалась у ФОП ОСОБА_1 і що остання зобов'язана їй видати трудову книжку при звільненні, що в свою чергу виключає вимушений прогул позивачки ОСОБА_3 і стягнення на її користь середнього заробітку за неіснуючий вимушений прогул.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права.
У зв'язку з викладеними обставинами, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати і прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі.
Колегія суддів також вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у сумі 2320,21 грн. (а.с.155), як того вимагає ст. 141 ЦПК України.
При цьому колегія суддів зазначає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Однак, оскільки позивача ОСОБА_3 не зверталась до суду з позовними вимогами про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, то вона не звільнена від сплати судового збору.
Колегія суддів також зазначає, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в даному випадку за час затримки видачі трудової книжки, не є вимогами про стягнення заробітної плати.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2019 року скасувати.
Прийняти постанову, якоюу задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання видати трудову книжку та стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу, відмовити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 2320,21 грн. (дві тисячі триста двадцять гривень двадцять одну копійку).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26.03.2021р.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Л.А. Гірняк
Т.В. Цюра