Номер провадження: 22-ц/813/5415/21
Номер справи місцевого суду: 519/781/20
Головуючий у першій інстанції Лемець С. П.
Доповідач Гірняк Л. А.
25.03.2021 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі:
Головуючого- Гірняк Л.А.
Суддів - Комлевої О.С., Сегеди С.М.,
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Южного міського суду Одеської області від 14 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В серпні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 60609,84 грн. та судових витрат.
Вимоги обґрунтовують тим, що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву №б/н від 22.11.2016 року.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього, станом на 20.07.2020 року, створилась заборгованість в розмірі 60 609,84 грн, яка складається з наступного:
-25635,35 грн. заборгованість за тілом кредиту;
-8958,40 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625;
-26016,09 грн. нарахована пеня.
Зокрема позивач зазначив, що ОСОБА_2 при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав.
Відповідач в суді першої інстанції позов визнав та пояснив, що сума заборгованості дуже велика, оскільки працює неофіційно та отримує заробітну плату в розмірі 6000 грн.
Він не заперечував, що отримав кредитну картку «Універсальна» з лімітом 10000 грн., якою користувався та не сплачував кредит, так як втратив роботу.
Рішення Южного міського суду Одеської області від 14 вересня 2020 року позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 25635,35 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір в розмірі 2102 грн. В іншій частині відмовленою.
Не погоджуючись з вказаним рішенням представник АТ КБ «ПриватБанк» подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, пені та задовольнити вимоги банку у цій частині, в іншій частині рішення залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 25.03.2021 року.
АРГУМЕНТИ(ДОВОДИ)СТОРІН:
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених вимог, оскільки вважає його ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи, що мають значення для справи, а тому ухвалено необгрунтоване, незаконне рішення суду.
Зокрема заявник посилається на те, що відповідач в анкеті-заяві погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, правилами користування карткою які складають Договір про надання банківських послуг.
Зазначає, що відповідно до підписаної ОСОБА_2 анкети-заяви, він ознайомлений та згодний, що анкета-заява разом з Умови та правила надання банківських послуг, Тарифами Банку, правилами користування карткою, основними умовами обслуговування складають договір про надання банківських послуг.
Посилається, що відповідач підтвердив, що в подальшому зобов'язується виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів на сайті Банку.
Посилається на те, що відповідач не спростував жодними належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами; не заперечував розмір наявної заборгованості, не заявляв позовні вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним.
При цьому зазначає, що з виписки чітко вбачається, що ОСОБА_2 користувався кредитними коштами. Крім цього, ОСОБА_2 частково погашав наявну заборгованість та продовжував користуватися кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці.
Зазначає, що за період з 01.10.2019 по 20.07.2020 року розмір відсотків від суми неповернутого в строк кредиту становить 8958,54 грн - 84% в силу ч.2 ст. 625 ЦК України.
Посилається, що районний суд прийшов до помилкового висновоку про відсутність підстав для стягнення з відповідача неустойки, допустивши при цьому грубе порушення норм цивільного права та невірно застосував норми права.
Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, щои ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву №б/н від 22.11.2016, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.20).
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
До анкети-заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна Contrakt","Універсальна Gold" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 20-76).
Згідно розрахунку відповідач має заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 20.07.2020 в розмірі 60 609,84 грн., з яких:
-25635,35 грн. заборгованість за тілом кредиту;
-8958,40 грн. заборгованість за відсотками нарахованими за прострочений кредит;
-26016,09 грн. нарахована пеня.
Виписка по рахунку ОСОБА_2 за договором № б/н підтверджує рух коштів по рахунку відповідача (а.с.13-17).
В матеріалах справи міститься довідка про зміну умов кредитування кредитної карти з якої вбачається, що кредитний ліміт змінювався та завишався о 0,00 грн до 18 000,00 грн (а.с.18).
З довідки про видачу кредитних карток вбачається, що ОСОБА_1 отримав дві картки, а саме:
- НОМЕР_1 (дата відкриття: 23.05.2016 року, термін дії - до 05.2020 року);
- НОМЕР_2 (дата відкриття: 06.04.2017 року, термін дії - до 10.2018 року) (а.с.19).
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення тіла кредиту не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитом у розмірі 25 635,35 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, а також пенею за несвоєчасну сплату кредиту суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому посилається на правову позицію ВП ВС від 03.07.2019 року у справі (342/182/17-ц) відповідно до якої відсутні підстави вважати, що при укладенні договору сторони узгодили саме ті умови про які вважав узгодженними банк.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість також роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбаченим цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
За змістом ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки. (пункти 1 та 3 частини 1 статті 611 ЦК України).
Згідно вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Мотивуючи заборгованість за простроченими відсотками та штрафами, позивач посилається на Умови та Правила надання банківських послуг та на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна». Однак, суд не вбачає підстав для задоволення зазначених вимог, оскільки умови та правила надання банківських послуг та тарифи не містять підпису відповідача.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Як і у справі № 342/180/17, яку переглядала Велика Палата Верховного Суду, так і в цій справі відсутні дані про те, що саме такі Умови та Правила надання банківських послуг мав на увазі відповідач на час укладення договору з позивачем, тобто станом на 22.11.2016 року.
Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір,а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Анкета-заява ОСОБА_1 не містить домовленості про вид кредитної картки, сплату процентів за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту та посилання на паспорт споживчого кредиту, як складову Договору.
З урахуванням наведеного, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за пенею в розмірі - 26 016, 09 грн за несвоєчасну сплату кредиту відсутні.
Щодо відмови судом у стягненні процентів за кредитним договором за ст.625 ЦК України
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів згідно ст. 625 ЦК України та штрафних санкцій, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, у анкеті-заяві відсутня домовленість сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
З таким висновком районного суду погодитись неможливо з наступних підстав.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачені нею індекс інфляції та проценти є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання. Зокрема, проценти від простроченої суми зобов'язання забезпечують захист майнового інтересу кредитора, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За наявності простроченої заборгованості по кредиту в позивача виникло право вимагати сплати процентів на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та з цих підстав заявляти позовні вимоги.
Суд першої інстанції належним чином не з'ясував підстави вимог позивача про стягнення процентів за прострочення грошових зобов'язань, не перевірив їх належним чином.
Позивач у своєму розрахунку просив стягнути з відповідача проценти за просторочення грошового зобов'язання без зазначення їх розміру.
Проте, витяг із Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», витяг Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог не підписані відповідачем, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Умов та Тарифів розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а не 84% річних.
Наданий позивачем витяг не містить відомостей про підписання відповідачем саме таких Умов надання кредиту за прострочення суми заборгованості, а тому колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Розрахунок
З розрахунку наданого позивачем вбачається, що прострочення тіла кредиту відбулось за період з 01.10.2019 по 24.03.2021 року.
Аналізуючи розрахунок заборгованості, наданий банком, заборгованість за процентами виникла за 540 днів.
Оскільки суд задовольнив тіло кредиту в розмірі 25 635,35 грн, тому стягненню за 3 % річних становить 1137,77 грн (25 635,35 х 3:100:365 х 542 = 1137,77 грн, де 25 635,16 сума простроченої заборгованості, 541 - кількість днів прострочення з 01.10.2019 по 25.03.2021)
Отже, всього сума 3% річних за визначений позивачем час прострочення виконання зобов'язання становить 1137,77 грн і підлягає стягненню з відповідача.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи що, позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню та в частині стягнення заборгованості відсотків нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 397,16 грн суд першої інстанції безпідставно відмовив та рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового.
За таких обставин, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення відсотків згідно ст. 625 ЦК України, та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судовий збір
На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати понесені відповідачем документально підтверджуються в матеріалах справи: за подачу позовної заяви в розмірі 2102,00 грн, за подачу апеляційної скарги в розмірі 3153,00 грн, а тому у зв'язку із задоволенням позову частково присудженню з відповідача на користь АТ «ПриватБанк» підлягає судовий збір в сумі 2942,80 грн. (26773,12*100/60609,84=44%; 5255*44%/100= 2312,20 грн.).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382-384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.
Рішення Южного міського суду Одеської області від 14 вересня 2020 року скасувати в частині відмови в стягненні 3% річних за прострочення платежу та в цій частині прийняти нову постанову.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» ( 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, на рахунок № НОМЕР_4 ) заборгованість за прострочення грошового зобов'язання, згідно ст. 625 ЦК України, у сумі 1137,77 (одна тисяча сто тридцять сім гривень сімдесят сім копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, на рахунок № НОМЕР_4 ), судовий збір у сумі 2312,20 (дві тисячі триста дванадцять гривень двадцять копійок).
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя Л.А. Гірняк
Судді О.С.Комлева
С.М.Сегеда