26.03.21
22-ц/812/683/21
Провадження № 22-ц/812/683/21
26 березня 2021 року м. Миколаїв
справа № 481/2/21
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого Тищук Н.О.,
суддів: Кушнірової Т.Б., Лівінського І.В.,
із секретарем Горенко Ю.В.
розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін апеляційну скаргу
акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області, ухвалене 28 січня 2021 року суддею Вжещ С.І., в приміщенні цього ж суду, (повне рішення складено 7 лютого 2021 року), у цивільній справі за позовом
акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
до ОСОБА_1
про стягнення кредитної заборгованості, -
У січні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позивач зазначав, що 15 серпня 2014 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про отримання банківських послуг, підтвердивши своїм підписом, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, складає договір про надання банківських послуг. За умовами договору відповідачка отримала кредитну картку. Протягом строку дії договору кредитний ліміт збільшено до 15 000 грн.
Посилаючись на порушення відповідачкою умов кредитування, банк просив стягнути заборгованість, яка виникла станом на 9 березня 2020 року у розмірі 23 903, 86 грн., з яких - 16 489, 61 грн. за тілом кредиту та 7 414, 25 грн. за відсотками.
Відповідачка позов не визнала, посилаючись на те, що підписавши анкету-заяву, періодично користувалась кредитною карткою, знімаючи та повертаючи гроші. Востаннє зняла кошти у серпні 2017 року, а погасила кредит повністю у листопаді 2019 року.
Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 28 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване відсутністю доказів погодження між сторонами умов кредитування, зарахування банком до тіла кредиту інших, не передбачених анкетою-заявою складових, зокрема відсотків; нарахування 84 відсотків річних нібито за правилами пункту 2.1.1.2.12 Умов і правил, проте з посиланням на частину 2 статті 625 ЦК України.
В апеляційній скарзі банк просив рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги, посилаючись на помилковість висновків суду про недоведеність таких фактів, як укладання договору у письмовій формі та узгодження умов кредитування і підстав та обсягу відповідальності.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
У відповідності зі статтею 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК).
Відповідно до статті 1054 ЦК за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 («Позика») глави 71 ЦК («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
З матеріалів справи вбачається, що 15 серпня 2014 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приват Банку. В заяві зазначено, що позичальниця погоджується з тим, що її заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку є договором про надання банківських послуг. Свій екземпляр договору позичальниця погодилась отримати шляхом роздруківки з офіційного сайту банку (а.с. 15).
Умови кредитування, розмір кредитного ліміту та обсяг відповідальності в анкеті-заяві не зазначені.
Перша видана позичальниці кредитна картка № НОМЕР_1 мала строк дії до липня 2018 року. Друга картка була відкрита 7 вересня 2018 року, проте доказів її отримання позичальницею, матеріали справи не містять (а.с. 13).
З виписки за договором (а.с. 84-94) та розрахунку заборгованості (а.с. 6-8) вбачається, що на початок дії договору кредитний ліміт складав 500 грн., вперше кредитними коштами ОСОБА_1 скористалась 8 жовтня 2014 року. З цього часу до червня 2020 року банком нараховувались проценти та пеня, які не передбачені анкетою-заявою, та під виглядом збільшення тіла кредиту, донараховувались до нього.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) і 84% річних за порушення строків виконання грошового зобов'язання, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 р. (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не є складовою укладеного сторонами кредитного договору та не визначають його суттєві умови, в тому числі щодо розміру процентів (за користування кредитними коштами та за прострочення виконання грошового зобов'язання) та сплати неустойки (зокрема, пені). Такі висновки відповідають наведеним положенням закону та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Особливістю карткового рахунку є те, що операції за таким рахунком можуть здійснюватися з використанням електронних платіжних засобів - платіжних карток, які є електронним платіжним засобом у вигляді емітованої банком пластикової картки. Кредитною карткою є платіжна картка зі встановленим кредитним лімітом (пункти 1.1.1.55, 1.1.1.76 Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, далі - Умови та Правила).
Платіжні картки випускаються на строк, визначений банком для відповідного типу картки та категорії клієнта. Строк дії платіжної картки зазначається на самій картці, яка є дійсною до останнього дня зазначеного на ній місяця відповідного року включно.
Враховуючи ці особливості кредитування шляхом відкриття карткового рахунку з встановленням ліміту на платіжну картку, можна дійти висновку, що строк дії кредитного договору залежить від строку дії платіжної картки або/та строку кредитного ліміту.
Згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку.
За таким договором обов'язок повернення кредиту в повному обсязі виникає зі спливом останнього дня місяця дії картки.
Таким чином, судом встановлено, що заборгованість за тілом кредиту позичальницею погашалась, проте зараховувалась банком на непередбачені договором проценти та пеню. Зазначені банком 16 489, 61 грн. як прострочене тіло кредиту, фактично є сумою, до складу якої включено як невраховане погашення тіла кредиту, так і проценти та пеня.
Нарахування заборгованості у такий спосіб суперечить положенням статті 534 ЦПК щодо черговості погашення вимог за грошовими зобов'язаннями та свідчить про застосування банком різних програм для розрахунку заборгованості та вказує на можливість маніпулювати обсягом зобов'язань позичальника.
Отже, встановивши, що ОСОБА_1 не взяла на себе інших, крім повернення тіла кредиту, зобов'язань, та отримавши 15 812, 65 грн., повернула банку 21 308, 63 грн., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно зі статтею 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви та при подачі сторонами апеляційних скарг.
Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування судового рішення та перерозподілу судових витрат.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 28 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: Т.Б.Кушнірова
І.В.Лівінський
Повну постанову складено 26 березня 2021 року