Провадження №2/235/478/21
Справа №235/8623/20
/ заочне /
25 березня 2021 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області
у складі: головуючої - судді Величко О.В.,
при секретарі Долгій В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Покровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 третя особа: Центр надання адміністративних послуг Покровської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ЦНАП Покровської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що він є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є його племінниками.
Відповідач ОСОБА_3 значиться зареєстрованим в спірному будинку з 15.03.2005 року, а ОСОБА_5 зареєстрований з 30.10.2002 року, проте з моменту реєстрації в будинку не проживають. Позивач просить визнати відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зобов'язати ЦНАП Покровської міської ради зняти їх з реєстраційного обліку .
Позивач та його представник, за змістом поданих заяв, просять справу розглядати без їх участі, на позовних вимогах наполягають. (а. с. 34).
Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в судове засідання не з'явились, про день і час слухання справи повідомлені належним чином, причини своєї неявки суду не повідомили, не надали відзив на позовну заяву (а. с. 28-31,44-45).
Суд на підставі ст. 280 ЦПК України ухвалює заочне рішення, оскільки належним чином повідомлені про день і час слухання справи відповідачі не повідомив про причини своєї неявки, не надали відзив на позовну заяву, а позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Представник третьої особи ЦНАП Покровської міської ради в судове засідання не з'явився, просив справу слухати без участі представника ( а.с. 32,40).
Суд, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_4 на праві власності належить будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 7-13, 25).
В зазначеному житловому будинку значяться зареєстрованими з 30.10.2002 року ОСОБА_2 , та з 15.03.2005 року ОСОБА_3 , які не проживають в будинку з моменту їх реєстрації, що підтверджено випискою з домової книги та актом про не проживання. ( а. с. 12-13,14).
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд. При цьому держава не втручається у здійснені власником права власності.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Виходячи з положень норм ст. ст.16, 391, 386 ЦК власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Згідно з нормами житлового законодавства членами сім'ї власника (наймача) житла визнаються дружина (чоловік) власника/наймача житла, їхні діти, батьки, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом із власником (наймачем) житла і ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64 ЖК України).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, зазначивши, що його права як власника житла порушені, посилається на норми ст. ст. 71, 72 ЖК України.
Разом з тим, Відповідно до постанови №5 Пленуму ВССУ від 7.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК.
Суд не може встановлювати наявність чи відсутність порушення права без звернення особи, поданого відповідно до вимог процесуального закону.
Предметом позову, є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів, а підставою- посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Згідно зі ст. 175 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст. 13,43,265 цього Кодексу, суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.
Отже, слід констатувати, що наявні правові засоби не дозволяють забезпечити ефективний захист безумовного права позивача у даній справі: спеціальні норми містять спосіб захисту (втрата права користування), але не містять підстав, указаних позивачем. А цивільне законодавство передбачає як можливість (підставу) для звернення власником за захистом своїх прав у випадку перешкод (ст. 391 ЦК), так і вказує на один із способів реалізації власниками своїх прав - втрата права на користування житлом.
Тому у цій ситуації, на думку суду, є всі підстави для застосування загальних засад цивільного судочинства, відповідно до ст. ст. 1,3,4 ЦК України.
Одним із способів захисту цивільного права є припинення дії, яка порушує право (п.3. ч.2ст. 16 ЦК України). Фактичне користування без правових підстав чужою власністю всупереч волі власника є дією, яка порушує право. Позбавлення права користування припинить це порушення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору.
Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
З'ясовано, що спір виник між позивачем і відповідачами, як між власником житла та користувачами житла, які перебувають з позивачем у родинних стосунках, та які були вселені як члени сім власника житлового будинку. Тому суд вважає, що при вирішенні спірних відносин до застосування підлягають положення норм права, зокрема ст. 391 ЦК України та ст. 405 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Оскільки, відповідачі, маючи статус члена сім'ї позивача, фактично не проживають у належному позивачу житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вони можуть бути визнаними такими, що втратили право користування жилим приміщенням , при цьому правовою підставою для цього суд визнає норму ст. 405 ЦК України.
Враховуючи вищезазначені норми права, обставини справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання ЦНАП Покровської міської ради зняти з реєстрації відповідачі по справі, то суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 7 Закону України від 11.12.2003 року № 1382-У1 « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ( у редакції Закону від 05.07.2012 року № 5088-У1) зняття з реєстрації місця проживання особи належить до компетенції органів реєстрації місця проживання та місця перебування осіб, які здійснюють цю діяльність на підставі : заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням , про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 34 постанови № 5 від 07.02.2014 року « Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснив, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( наприклад, статті 71,72, 116, 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Отже, задоволення вимоги про зняття особи з реєстраційного обліку судом можливе виключно у разі відмови відповідного державного органу виконати рішення суду про втрату особою права користування жилим приміщенням і у разі пред'явлення позову з зазначеними вимогами до даного органу.
Враховуючи, що вимоги про зняття з реєстрації особи заявлені до неналежного відповідача, а рішення суду про визнання відповідача таким, що втратив права користування жилим приміщенням, є підставою для зняття його з реєстраційного обліку, суд приходить до висновку про те, що вимога в частині зобов'язання ЦНАП Покровської міської ради зняти зазначених осіб з реєстрації, є передчасною і задоволенню не підлягає.
Суд при цьому зауважує, що позивач не позбавлений права у внесудовому порядку звернутися до ЦНАП Покровської міської ради з рішенням суду про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням з метою зняття їх реєстрації.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.16, 391, 405 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81, 141, 229, 263-265, 268, 273,280 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 третя особа: Центр надання адміністративних послуг Покровської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 понесений судовий збір в сумі 840,80 грн., з кожного в рівних частках, а саме по 420,40 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 а
Відповідач: ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 а
Відповідач ОСОБА_2 , місцем реєстрації: АДРЕСА_1 .
Третя особа: ЦНАП Покровської міської ради, м. Гірник,1 м. Покровськ, ЄДРПОУ 985302.
Суддя: