23 березня 2021 року м. Дніпросправа № 280/1742/20
Суддя І інстанції - Сіпака А.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Мельника В.В., Сафронової С.В.,
за участю секретаря судового засідання Лащенко Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Запорізькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -
Головне управління ДПС у Запорізькій області звернулося з вищевказаним позовом до суду в якому просило стягнути з відповідача податковий борг з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 276900,30 грн. та військового збору у розмірі 23075,02 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач має заборгованість зі сплати податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 276900,30 грн. та військового збору у розмірі 23075,02 грн., який виник в результаті несплати узгодженої суми податкового зобов'язання самостійно задекларованого платником податків шляхом подання декларацій про майновий стан і доходи за 2017 рік.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням Головне управління ДПС у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що предметом адміністративного позову є стягнення податкового боргу, який складається з самостійно визначених відповідачем податкових зобов'язань за податковою декларацією № 19342, проте суд першої інстанції в порушення норм процесуального права вийшов за межі позовних вимог та відмовив у задоволенні позову при цьому прийшов до висновку, що прощена (анульована) сума боргу (кредиту) не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу та не підлягає оподаткуванню. Вказує не те, що суд помилково трактує норму пп.165.1.59 п.165.1 ст. 165 ПК України, оскільки Закон України «Про реструктуризацію зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити) не набрав чинності та існує лише у вигляді законопроекту.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник Головного управління ДПС у Запорізькій області підтримав вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, позивач не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 27.04.2018 до ГУ ДФС у Запорізькій області подала податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік №19342, відповідно до якої в ОСОБА_1 були визначені суми податку, що підлягають сплаті самостійно, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 276900,30 грн. та військового збору у розмірі 23075,02 грн. (код рядка 22.1, 23.1).
Проте, самостійно визначені податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та з військового збору відповідачем у встановлені законодавством строки сплачені не були.
Відповідно до ст. 59 Податкового кодексу України, у зв'язку з несплатою до бюджету сум податкового боргу направлено рекомендованим листом за адресою відповідача податкову вимогу від 15.08.2018 №47292-56.
У зв'язку з несплатою відповідачем податкової заборгованості у добровільному порядку ГУ ДПС у Запорізькій області звернулась із даним позовом до суду.
28.05.2008 року між ОСОБА_1 , та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») було укладено договір про надання споживчого кредиту №11352366000 на суму 70 000,00 доларів США.
В забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором між Банком та Позичальником було укладено договір іпотеки №11352366000/3 від 28.05.2008, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передає в іпотеку Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») придбану ним 4-х кімнатну квартиру за адресою кв. АДРЕСА_1 . Вказаний договір іпотеки було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Бєдновим О.А., реєстр. №4328.
В зв'язку зі складним становищем у державі пов'язаним з фінансовою кризою, знеціненням нерухомості та національної валюти, збільшення курсу долара США у кілька разів, у Позичальника виникли труднощі зі сплати кредитних платежів за вказаним вище кредитним договором.
Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25.11.2015 року у справі №320/6921/5-ц було достроково стягнуто суму заборгованості за кредитним договором, позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №11352366000 від 28.05.2008 року було задоволено повністю та стягнуто з ОСОБА_1 суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, яка складається з 70417,68 доларів США, 28649,03 грн. - заборгованість по несплаченій пені за порушення умов договору та процентів, а також судові витрати в розмірі 3 654,00 грн., що підтверджується копією вказаного рішення з ЄДРСР.
Після тривалих перемов між ОСОБА_1 та Банком було врегульовано вказаний спір на пільгових умовах на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань», а саме: ОСОБА_1 було запропоновано внести для повного погашення кредитно заборгованості грошові кошти у сумі 317 366,51 грн. У зв'язку з вказаною обставиною залишок заборгованості за споживчим кредитом було анульовано (списано) банком. Загальна сума списаної заборгованості складає 1 538 334,98 гривень. Відповідно до повідомлення про анулювання боргу від 31.05.2017 року ОСОБА_1 було повідомлено про те, що вона повинна заповнити декларацію, оскільки анульована сума заборгованості є доходом.
Відповідно до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік у рядку 10 «Загальна сума доходів, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу» ОСОБА_1 було задекларовано суму 1538334,98 грн.
15.08.2018 ГУ ДФС у Запорізькій області було сформовано та надіслано ОСОБА_1 податкову вимогу форми «Ф» № 47292-56 від 15.08.2018, яка була повернута до контролюючого органу.
31.08.2020 ОСОБА_1 була подана уточнююча податкова декларація про майновий стан і доходи за 2017 рік, згідно якої загальна сума річного доходу становить 0 грн. У рядку 11.3 «Доходи, які не включаються до розрахунку загального річного оподаткування, утому числі: інші доходи, що не підлягають оподаткуванню» вказано 1538334,98 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII (який набрав чинності 01.01.2016), пункт 165.1 статті 165 Податкового кодексу України було доповнено підпунктом 165.1.59, у відповідності з яким до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу не включається сума, прощена (анульована) кредитором у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити). Таким чином, на дату звернення позивачем до суду з вказаним позовом сума, прощена (анульована) ПАТ «УкрСиббанк» у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити), не включалася загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та не підлягала оподаткуванню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (ч.2 ст. 77 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).
Надаючи оцінку обґрунтованості зазначених висновків суду першої інстанції, колегія суддів встановила, що ст. 165 ПК України була доповнено новим пп. 165.1.59 Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» №909-VIII від 24.12.2015, який набув чинності з 01 січня 2016 року (далі - Закон №909-VIII).
Пунктом 6 Розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №909-VIII зобов'язано Кабінет Міністрів України у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Стадіями законодавчої процедури є: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, розгляд законопроекту, прийняття закону, його підписання і оприлюднення (розділ ІV Регламенту).
Згідно із частиною першою статті 89, частиною другою статті 90 розділу ІV Регламенту ВРУ, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VІ «Про регламент Верховної Ради України», право законодавчої ініціативи у ВРУ належить Президенту України, народним депутатам, Кабінету Міністрів України. Законопроект, проект іншого акта подається до ВРУ за підписом особи, яка має право законодавчої ініціативи або представляє орган, наділений таким правом.
Відповідно до відомостей, розміщених на офіційному веб-порталі «Верховна Рада України» у розділі «Законотворчість» 17 червня 2016 року був зареєстрований проект Закону про реструктуризацію зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла. Проте 29 серпня 2018 року зазначений законопроект був відкликаний та знятий з розгляду.
Так , дійсно як зазначив апелянт закон щодо реструктуризації зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити) - не прийнятий.
Перевіряючи наявність підстав для застосування пп. 165.1.59 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України за відсутності спеціального закону щодо реструктуризації зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити), колегія суддів прийшла до таких висновків.
Згідно з пояснювальною запискою до проекту Закону про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році, метою його прийняття, було вдосконалення норм Податкового кодексу України для покращення адміністрування податків, шляхом, зокрема, звільнення від оподаткування сум, прощених (анульованих) кредитором за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити).
Отже, положення пп. 165.1.59 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України були спрямовані саме на звільнення від оподаткування сум, прощених (анульованих) кредитором за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити).
Виключивши зазначені суми із переліку доходів, що входять до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, законодавець додатково передбачив, що прощення (анулювання) боргу має відбуватися у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити) та взяв на себе зобов'язання прийняти такий закон.
Разом з тим, закріпивши на законодавчому рівні право на звільнення від оподаткування відповідних сум, держава не виконала взятого на себе зобов'язання щодо прийняття спеціального нормативно-правового акту, який встановлює порядок прощення (анулювання) такої заборгованості.
В той же час, вищевказана норма пп. 165.1.59 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України залишається чинною та не є скасованою, відтак позивач не повинна зазнавати у зв'язку з цим негативних наслідків у вигляді збільшення грошового зобов'язання.
У відповідності до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини вже розглядав справи про України, у яких держава, закріпивши право, не виконала взятого на себе зобов'язання щодо врегулювання порядку його реалізації.
Так, у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що Закон України «Про соціальний захист дітей війни» діяв у редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та передбачав, що розмір відповідної надбавки визначатиме Кабінет Міністрів України. Зважаючи на імперативне формулювання, заявники могли законно сподіватись, що Кабінет Міністрів України встановить розмір пенсії за відповідний період. Таким чином, протягом цього періоду заявники мали «законне сподівання» щодо підвищеного розміру пенсії. Однак такої постанови в 2006 році прийнято не було.
Європейський суд з прав людини констатував, що у цьому випадку відмова держави здійснити певні дії становила втручання в права заявників, передбачені статтею 1 Першого протоколу. Суд не бачив жодних причин, чому органи влади не вжили заходів для визначення розміру надбавки до пенсії заявників, і вважав це втручання невиправданим.
Податковий кодекс України також містить імперативне формулювання про те, що сума, прощена (анульована) кредитором за кредитами в іноземній валюті, що отримані громадянами України на придбання єдиного житла (іпотечні кредити) - не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.
Отже, ОСОБА_1 мала законне сподівання, що сума прощеної АТ «УкрСиббанк» заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.
З неприйняттям спеціального закону, передбаченого пп. 165.1.59 п. 165.1 ст. 165 ПК України, державою допущено невиправдане втручання у права позивача.
З огляду на викладене, під час апеляційного розгляду справи колегія суддів виходить з того, що визначальним для правильного вирішення справи є перевірка обов'язкових умов, з якими пп. 165.1.59 п. 165.1 ст. 165 ПК України пов'язує звільнення суми прощеного боргу від оподаткування. До них належать: прощення боргу кредитором; боржником є громадянин України; кредит був отриманий в іноземній валюті; кредит надавався для цілей придбання єдиного житла; виконання кредитного зобов'язання було забезпечене іпотекою.
Наявність у позивача зазначених умов підтверджується матеріалами справи.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума прощеного боргу ОСОБА_1 основного зобов'язання у розмірі 80018,47 доларів США не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу згідно з пп. 165.1.59 п.165.1 ст. 165 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція щодо застосування положення пп.165.1.59 п.165.1 ст.165 ПК України викладена в постанові Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі №820/2600/16, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при розгляді даної справи.
Враховуючи викладене вище, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, і доводи апелянта зазначених висновків суду не спростовують.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.
В повному обсязі постанова складена 25 березня 2021 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя В.В. Мельник
суддя С.В. Сафронова