25 березня 2021 року м. Дніпросправа № 280/5890/20
(суддя Артоуз О.О., м. Запоріжжя)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Панченко О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року у справі №280/5890/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання юридичного факту дискримінації при нарахуванні та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 28 серпня 2020 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, згідно з яким просить:
- визнати факт дискримінації позивача при призначенні та виплаті йому пенсії за ознакою проходження служби під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1986 році;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області усунути дискримінацію при призначенні та виплаті позивачу пенсії за ознакою проходження служби під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1986 році шляхом призначення та виплаті пенсії відповідно до приписів частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 25.04.2019 з вирахуванням вже виплачених сум. Позов обґрунтовано тим, що позивач під час взяття участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році знаходився у відрядженні у м. Припять. Проте, що відповідач при обчисленні пенсії позивача відповідно до приписів частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправно виходив з того, що позивач не був призваний на військові збори для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, тому підстав для обчислення його пенсії з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленого законом на 1 січня відповідного року відсутні.
Рішенням рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем документально не доведено, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження військової служби (військових зборів) і на нього повинні поширюватись приписи ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та п.9-1 «Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», затвердженого 23.11.2011 постановою Кабінету Міністрів України №1210.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що судом першої інстанції не повно встановлено обставини справи. Не враховано те, що позивач в період відрядження його у м. Припять з роботи на заводі РІАП проходив службу у запасі Збройних Сил, а тому вважає, що на нього повинні поширюватися норми частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як на особу, яка проходила військову службу.
Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, відповідач, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як інвалід II групи захворювання, яке пов'язане з аварією на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1).
Листами Хортицького відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06.07.2020 №0800-0207-8/31733 та від 08.07.2020 №0800-0207-8/32627 позивачу повідомлено, що відсутні підстави для обчисленні пенсії, з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленого законом на 1 січня відповідного року, оскільки під час взяття участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 17.09.1986 по 19.09.1986 та з 01.12.1986 по 02.12.1986, згідно з наказом від 15.09.1986 позивач знаходився у відрядженні у м. Припять, Київська область, про що свідчить довідка від 16.09.1993 №1409, видана Київським заводом «РІАП», а не був призваним на військові збори для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.14, 15).
Встановлення факту дискримінації позивача при призначенні відповідачем пенсії позивачу за ознакою проходження служби під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 просить суд адміністративної юрисдикції встановити факт його дискримінації при призначенні та виплаті йому пенсії за ознакою проходження служби під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1986 році.
При цьому, позивач не порушує питання щодо визнання дій або бездіяльності відповідача протиправними; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень або вимоги щодо оскарження рішення відповідача.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права, свободи або інтереси.
Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №687/1539/16-а та від 4 лютого 2020 року у справі №320/7969/17.
Враховуючи те, що позивачем обрано спосіб захисту порушеного, на його думку його, права шляхом встановлення факту дискримінації в порядку адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту такого права, оскільки суд не має встановлених законом повноважень встановлювати факти під час розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, як наслідок підстав для задоволення позову з такою вимогою не має.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно з абзацом 1 пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 заява, зокрема, про перерахунок пенсії, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.
Форма заяви про призначення/перерахунок пенсії визначена Додатком №3 до Порядку №22-1.
В свою чергу, положеннями пункту 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абз. 2 п.п. 3 п. 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Як вбачається з матеріалів справи, з заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії у відповідності до положень приписів частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач до відповідача не звертався.
Натомість, як вбачається з листів Хортицького відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06.07.2020 №0800-0207-8/31733 та від 08.07.2020 №0800-0207-8/32627, звернення щодо застосування до пенсії позивача положень частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ОСОБА_1 здійснено в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» (а.с.14,15), що не заперечується самим позивачем у позовній заяві, оскільки він не ставить питання щодо правомірності дій відповідача за наслідками розгляду такого звернення.
Враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача з заявою встановленого зразка щодо перерахунку його пенсії у відповідності до положень частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та відповідачем в свою чергу не вирішувалося питання щодо такого права, суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність порушеного права в межах розгляду цієї справи та заявлених позовних вимог.
На підставі зазначеного, оскільки суд першої інстанції правильно по суті вирішив спір відмовивши у задоволенні позову, однак не врахувавши усіх аргументів позивача, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції вважає за можливе рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року у справі №280/5890/20 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 25 березня 2021 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов
суддя О.М. Панченко