23 березня 2021 року м. Дніпросправа № 280/6096/20
Суддя І інстанції - Садовий І.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Мельника В.В.,
за участю секретаря судового засідання Лащенко Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування податкових вимог про сплату боргу (недоїмки),-
ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом до суду в якому просив визнати протиправною та скасувати податкові вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області №Ф-105863-56-У від 12.11.2019, №Ф-105863-65-У від 11.02.2020..
В обґрунтування позову посилається на те, що він не зареєстрований як фізична особа-підприємець, в 1998 року подав заяву про припинення своєї діяльності.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року позовні вимоги було задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ГУ ДПС у Запорізькій області подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що до Мелітопольського управління ГУ ДПС у Запорізькій області надійшов лист Відділу реєстрації виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 12.02.20 р. № 132 яким зазначено, що відповідно до наявної у відділі реєстрації інформації, яка була передана від попередніх органів державної реєстрації за даними журналів реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності проведено державну реєстрацію - ОСОБА_1 , зареєстрований з 09.12.1997 року, як фізична особа-підприємець.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, ОСОБА_1 у період з липня 1996 року по жовтень 1998 мав статус суб'єкта підприємницької діяльності та займався здійсненням пасажирських перевезень.
Станом на час розгляду справи, відомості про ОСОБА_1 у ЄДР відсутні (а.с.42).
12.11.2019 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-105863-56 У, якою позивача зобов'язано сплатити заборгованість по єдиному внеску у сумі 26539,26 грн. (а.с.38).
11.02.2020 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-105863-56 У, якою позивача зобов'язано сплатити заборгованість по єдиному внеску у сумі 2754,18 грн. (а.с.40).
17.03.2020 постановою державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) відкрито виконавче провадження ВП №61548954 з виконання вимоги про сплату боргу № Ф-105863-56 У від 12.11.2019 (а.с.39).
18.08.2020 постановою державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) відкрито виконавче провадження ВП №62826446 з виконання вимоги про сплату боргу № Ф-105863-56 У від 11.02.2020 (а.с.41).
Про наявність оскаржуваних вимог, а також відкритих виконавчих проваджень позивачу стало відомо під час оформлення документів для продажу власного транспортного засобу 20.08.2020.
За результатами здійснених запитів, 27.08.2020 позивачем отримано спірні податкові вимоги та матеріали відкритих щодо нього виконавчих проваджень.
Не погодившись з вимогами № Ф-105863-56 У від 12.11.2019, № Ф-105863-56 У від 11.02.2020 про сплату боргу (недоїмки) та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутній статус фізичної особи-підприємця. Жодного іншого належного та допустимого доказу того, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, до суду не надано.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до п.п.2, 6 ч.1 ст. 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із п. 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
Згідно п. 2, 3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
З 01.01.2017 ФОП - платники єдиного податку та ФОП, які перебувають на загальній системі оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (частина четверта ст. 4 Закону №2464 у редакції Закону №1774-VIII).
Згідно із змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (ділі - Закон № 2148) до Закону №2464, з 01.01.2018 у разі якщо ФОП, які застосовують загальну систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄВ, встановленої Законом № 2464. При цьому сума ЄВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць ( пункту 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464 у редакції Закону №2148).
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 1997 року.
При перевірці інформації відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за критерієм пошуку «фізичні особи-підприємці», проте не виявлено інформації про реєстрацію фізичною особою-підприємцем позивача.
Таким чином як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано доводами апеляційної скарги, що в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом
Частина 4 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вмістить перелік відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі про фізичну особу - підприємця, зокрема, п. 7) дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі; п.16) місце зберігання реєстраційної справи в паперовій формі.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Виходячи з аналізу зазначених правових норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця. Належних доказів того, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, до суду не надано таких доказів не надано і до суду апеляційної інстанції.
Судом апеляційної інстанції також спростовуються доводи контролюючого органу про те, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець в 1997 році з огляду на те, що до 01.07.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який після низки змін отримав назву Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань») порядок державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі фізичних осіб, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, визначався Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.
Відповідно до пунктів 9-12 вказаного Положення було визначено, що за результатом державної реєстрації фізичної особи, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, суб'єктом підприємницької діяльності, видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію.
Крім того, з аналізу пункту 13 Положення вбачається, що у п'ятиденний термін з дня державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності орган державної реєстрації мав обов'язок подати відповідні відомості до органу державної податкової служби.
Відповідно до пункту 14 Положення підставою для взяття суб'єкта підприємницької діяльності на облік у органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, свідоцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи). Термін взяття на облік суб'єкта підприємницької діяльності органами державної податкової служби, за наявності цих документів, не повинен перевищувати двох днів.
Тобто, до набуття чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» статус фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності підтверджувався свідоцтвом про державну реєстрацію, яке, крім іншого, було підставою для постановки такої особи на облік до податкового органу.
За таких обставин факт реєстрації позивача у 1997 році фізичною особою-підприємцем, на який посилається апелянт в обґрунтування своєї позиції, не є належним та допустимим доказом, який може підтверджувати наявність у фізичної особи такого статусу.
Судом першої інстанції вірно спростовано твердження відповідача про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця з 1997 року, оскільки ані свідоцтва про реєстрацію ОСОБА_1 суб'єктом підприємницької діяльності, ані будь-яких інших законодавчо визначених документів, у тому числі тих, на підставі яких позивача взято облік в податковому органі як фізичну особу-підприємця на загальній системі оподаткування, відповідачем не надано.
Відповідно до п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» №2390-VI від 01.07.2010 (далі за текстом Закон №2390-VI) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно з п.п.3-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Відповідно до п.п.7, 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.
Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Відсутність відомостей про позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, спростовує доводи апеляційної скарги про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця і протилежного відповідачем не доведено.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків зроблених судом першої інстанції. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя В.В. Мельник