справа № 692/749/20-ц
провадження № 22-ц/824/4030/2021
24 березня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Кирилюк Г.М.,
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.
при секретарі Рудик О. Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про розірвання кредитного договору та закриття карткового рахунку,за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2020 року у складі судді Литвинової І. В.,
встановив:
29.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про розірвання кредитного договору та закриття карткового рахунку.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 14.09.2009 між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» , правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 8 000 грн у вигляді ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 16 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 01 грудня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності.
06.03.2017 та 03.08.2017 він звертався до відповідача з письмовими заявами про розірвання кредитного договору №б/н від 14.09.2009 та закриття карткового рахунку № НОМЕР_1 .
29.08.2017 він отримав відповідь про те, що для розірвання договору про надання банківських послуг потрібно особисто звернутись із заявою до найближчого відділення банку. Після звернення до відповідача з усною заявою з проханням закрити картковий рахунок отримав відповідь, що йому треба спочатку погасити заборгованість за договором №б/н від 14.09.2009.
На своє звернення від 08.09.2017 про розірвання кредитного договору відповіді не отримав. На звернення від 25.06.2020 отримав відповідь про необхідність погашення всіх видів заборгованості перед банком.
З огляду на те, що у нього перед банком немає ніяких обов'язків по оплаті заборгованості, а банк в свою чергу має обов'язок розірвати кредитний договір та закрити картковий рахунок, просив суд: зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк», як правонаступника ПАТ КБ «ПриватБанк», розірвати кредитний договір №б/н від 14.09.2009, укладений з ОСОБА_1 , та закрити картковий рахунок кредитної картки № НОМЕР_1 ; зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк», як правонаступника ПАТ КБ «ПриватБанк», виключити інформацію з Українського бюро кредитних історій, що стосується заборгованості ОСОБА_1 по кредитному договору №б/н від 14.09.2009 та картковому рахунку кредитної картки № НОМЕР_1 .
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2020 року позов задоволено частково.
Розірвано договір від 14.09.2009 у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку № НОМЕР_1 , укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк».
В задоволенні позову в частині зобов'язання виключити інформацію відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриваБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Зазначив, що позивач просив зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» розірвати кредитний договір та закрити картковий рахунок. Ухваливши рішення про розірвання кредитного договору, суд першої інстанції частково вийшов за межі позовних вимог, чим порушив принцип диспозитивності та приписи ч.2 ст.264 ЦПК України.
З огляду на те, що внаслідок неналежного виконання позивачем умов договору утворилась заборгованість, відмова в задоволенні позову про стягнення заборгованості з підстав пропуску строку позовної давності не є обставиною, що свідчить про припинення зобов'язання за договором.
Зазначені позивачем обставини не містять підстав для розірвання договору, передбачених ст. 651 ЦК України.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам АТ КБ «ПриватБанк» щодо безпідставності та необґрунтованості заявлених позовних вимог, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Свої доводи мотивує тим, що закон не пов'язує неможливість розірвання договору банківського рахунку при наявності заборгованості клієнта перед банком. Розірвання договору банківського рахунку не позбавляє право банку на пред'явлення своєї вимоги на погашення заборгованості. Відповідно до ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час. За таких обставин судом першої інстанції було правомірно застосовано норми матеріального та процесуального права та винесено по суті спору справедливе та законне рішення.
В судове засідання сторони не з'явились повторно, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Позивач ОСОБА_1 та представник АТ КБ "ПриватБанк" просили суд розглядати справу без їх участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 14 вересня 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено договір про надання банківських послуг, відповідно до умов якого ПАТ КБ «ПриватБанк» надало позивачу кредит у розмірі 8 000 грн на платіжну картку зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Того ж дня позичальник отримав кредитну картку «Універсальна» з пільговим періодом у 30 днів.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором станом на 27 травня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 17 083 грн 71 коп.
Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 16 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 01 грудня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Підставою для відмови у задоволенні вказаного позову слугувало те, що позивачем було пропущено строк позовної давності по заявленим вимогам.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову про розірвання кредитного договору, суд першої інстанції своє рішення обґрунтовував тим, що відкритий клієнтом картковий рахунок повинен бути закритий за заявою клієнта в будь-який час в порядку, передбаченому п.п.1, 4 пункту 142 Розділу ХІV Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків-резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України 12.11.2003 №492, оскільки таке право клієнта на розірвання договору банківського рахунку в односторонньому порядку безумовне.
Банк безпідставно вважає чинним договір №б/н від 14 вересня 2009 року, не зважаючи на подану заяву клієнта про його розірвання від 06 березня 2017 року, а також 03 серпня 2017 і 08 вересня 2017 року, так і безпідставно не закриває рахунок, відкритий для обслуговування укладеного ними договору у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку № НОМЕР_1 , про що також просив позивач.
Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції у вказаній частині з огляду на таке.
Частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
Сплив позовної давності як підставу для припинення зобов'язання норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачають.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.
Згідно з статтею 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
У зобов'язальних відносинах суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.
Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності само по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).
У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними і прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.
Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.
Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 28 жовтня 2019 року (справа №626/1799/17).
Доказів того, що зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 14 вересня 2009 року припинились, матеріали справи не містять.
Позовних вимог про розірвання кредитного договору з підстав, передбачених ст.651 ЦК України, по справі заявлено не було.
Висновок суду про задоволення позову з тих підстав, що кредитний договір підлягає розірванню з підстав, передбачених ст. 1075 ЦК України, є необґрунтованим, оскільки положення цієї статті визначають підстави розірвання договору банківського рахунку.
Судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України підлягає скасуванню судове рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору за подання позовної заяви.
Разом з тим, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 261,20 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому воно не є предметом апеляційного розгляду.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2020 року в частині задоволених позовних вимог та стягненні судового збору скасувати.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про зобов'язання розірвати кредитний договір №б/н від 14.09.2009 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 261,20 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 26 березня 2021 року.
Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк