Справа № 761/39274/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/5431/2021
Головуючий у суді першої інстанції: Волошин В.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.
23 березня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Семенюк Т.А
Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,
при секретарі - Мариненко Я.С.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами досудового слідства,-
В жовтні 2019 р. ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Київській області, посилаючись на те, що вона є потерпілою у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12019110000000072 за фактом вчинення відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Підслідність вказаного кримінального правопорушення визначена за слідчим відділом Дарницького УП ГУ НП у м. Києві.
На думку позивачки, орган досудового розслідування не здійснює досудове розслідування, оскільки підозра нікому не оголошена, обвинувальний акт до суду не направлений, винних осіб не притягнуто до кримінальної відповідальності.
Вважає, що тривала бездіяльність посадових осіб ГУ НП у Київській області, в особі співробітників Дарницького УП ГУ НП в м. Києві, спричинила їй моральну шкоду, яку вона оцінила, враховуючи сталу судову практику, у розмірі 24084,0 грн., виходячи з встановленого з 04 жовтня 2018р. розміру прожиткового мінімуму у розмірі 2007,0 грн.
20 січня 2020р. ОСОБА_1 уточнила позовну заяву щодо суб'єктного складу та зазначено відповідачами ГУНП в м. Києві, Державну казначейську службу України.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Волошина В.О. від 27 травня 2020р. залучено до участі у справі належно відповідача ГУНП в м. Києві замість ГУНП в Київській області.
28 травня 2020р. позивач збільшила позовні вимоги, просила суд визнати бездіяльність ГУНП в м. Києві, при здійсненні досудового розслідування по кримінальному провадженню № 12019110000000072 за фактом вчинення відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України; стягнути на свою користь з відповідачів моральну шкоду у розмірі в сумі 85014,0 грн.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Волошина В.О. від 30 червня 2020р. заяву про збільшення позовних вимог від 28 травня 2020р. прийнято до розгляду в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами досудового розслідування. В іншій частині відмовлено в прийнятті.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року позов ОСОБА_1 до ГУНП в м. Києві, ДКС України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами досудового слідства залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду від 28 січня 2021 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вважаючи, що судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги, зазначила, що повторюваність та тривалість протиправної поведінки посадових осіб, а саме з 2016 року і по сьогоднішній день кримінальні справи не розслідуються, не вчинена жодна слідча дія.
Просила також визнати бездіяльність працівників поліції (ГУНП в м. Києві) щодо проведення досудового розслідування по кримінальним провадженням № 120017100000001187 та 1200018110000000307 незаконною, стягнути моральну шкоду. Розмір спричиненої моральної шкоди позивач оцінює у 85014 грн.
Зазначила, що судом першої інстанції не були прийнятті до уваги її похилий вік та поганий стан здоров'я.
Крім того, суд, відмовляючи у задоволенні її позову, не врахував позицію Верховного Суду, що відсутність наслідків розладу здоров'я внаслідок душевних та психологічних страждань, не свідчать про те, що позивач не зазнав таких страждань приниження протиправними діями чи бездіяльністю відповідача.
Зазначає, що бездіяльність правоохоронних органів спричинила їй сильні душевні хвилювання, призвели до порушення звичного життєвого укладу, негативних змін у житті, погіршення стану здоров'я тощо.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не буди предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до відповідачів зазначала, що бездіяльність ГУНП в м. Києві, при здійсненні досудового розслідування по кримінальному провадженню № 12019110000000072 за фактом вчинення відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України спричинила їй моральну шкоду та просила стягнути на свою користь з відповідачів моральну шкоду у розмірі в сумі 85014,0 грн.
Зазначала, що бездіяльність посадових осіб відповідача (ГУ НП у м. Києві) полягає в не здійснені досудового розслідування, а саме: підозра нікому не оголошена, обвинувальний акт до суду не направлений, винних осіб не притягнуто до кримінальної відповідальності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела, а судом не встановлено дій з боку відповідача, які давали б правові підстави для задоволення позову.
Як вбачається з матеріалів справи, 4 січня 2019року ОСОБА_1 звернулась до ГУНП в Київській області із заявою про скоєння злочину, в якій просила порушити кримінальне провадження відносно співробітників ЖЕК № 206 Дарницького району м. Києва за ч. 2 ст. 364 КК України. (а.с. 66).
Ухвалою слідчого судді Шевченівського районного суду м. Києва від 11 січня 2019 рокузадоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність старшого слідчого Слідчого управління ГУ НП Київській області та зобов'язано слідчого внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, викладені в заяві ОСОБА_1 від 4 січня 2019 року та розпочати досудове слідство (а.с. 71).
З витягу з ЄРДР вбачається, що 13 лютого 2019 року зареєстроване кримінальне провадження № 1201911000000072 (а.с. 67).
Разом з цим, сам факт зобов'язання ухвалою суду внести відповідні відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій відповідача та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.
Судом встановлено, що підставою для звернення до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, позивачка зазначала бездіяльністьслідчих Національної поліції, тривалий час досудового розслідування, оскільки підозра нікому не оголошена, обвинувальний акт до суду не направлений, винних осіб не притягнуто до кримінальної відповідальності.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, довести наявність яких має саме позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1174 ЦК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Наведеними правовими нормами визначено суб'єктний склад, процедуру ініціювання і початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов'язані вчинити у визначений цим Кодексом строк.
Для наявності підстав для зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України, потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій відповідача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При цьому, до істотних обставин, що підлягають з'ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов'язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Крім цього, відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов'язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.
З огляду на вищевикладене, закон пов'язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
Проте, судом встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції,в порушення положень п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 76-81 ЦПК України, стороною позивача не було надано суду жодного належного і допустимого доказу, що зі сторони відповідачів, їй була спричинена моральна шкода. Як і не було надано будь-якого доказу на підтвердження реального розміру цієї шкоди.
Відмовляючи позивачу у відшкодуванні моральної шкоди, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної їй шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов'язком позивача.
При цьому, сам факт винесення ухвали слідчим суддею, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов'язано відповідача внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не тягне наслідків цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.
Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлена зазначена позивачем ухвала слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2019 року у справі № 285/3475/18-ц, у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 522/3429/17, у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 639/1803/18, у постанові № 761/20966/17 від 04 листопада 2020 року.
Доводи ОСОБА_1 , наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не є підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права.
Також колегія суддів, в силу ч. 6 ст. 367 ЦПК України, не приймає до уваги і не розглядає доводи і прохальну частину апеляційної скарги щодо визнання незаконною бездіяльність працівників поліції (ГУНП в м. Києві) при проведенні досудового розслідування по кримінальним провадженням № 120017100000001187 та 1200018110000000307.
Інші доводи апедяційної скарги також висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, які привели, або могли призвести до неправильного вирішення спору.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи та не спростовуються доводами апеляційної скарги, відтак, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає чинності з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови виготовлений 26 березня 2021 року.
Головуючий
Судді