ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про повернення позовної заяви
26 березня 2021 року м. Київ № 640/7031/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шевченко Н. М., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд:
- визнати бездіяльність відповідача щодо належного розрахунку з позивачем, а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч. ч. 3, 4 ст. 81 протиправною та зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 1 068 514,30 грн.
Ухвалою від 18.03.2021 позовну заяву залишено без руху через пропуск строку звернення до суду та надано час для усунення недоліків.
До суду надійшла заява про усунення недоліків, яка вмотивована доводами, викладеними у позовній заяві, що містять наступне обґрунтування.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Процедура проходження публічної служби має широкий характер і включає багато елементів, таких як: призначення на посади, переміщення і просування по службі, атестація, відпустки, умови звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, питання соціального захисту тощо.
Водночас, за висновком позивача, питання оплати праці врегульоване спеціальними законами: ЗУ «Про оплату праці», «Про прокуратуру», КЗпП тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення згаданої статті КЗпП викладено також у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013: «В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.».
Резюмуючи викладене, за висновком позивача, питання проходження публічної служби не охоплює оплату праці, з огляду на що, ч. 5 ст. 122 КАС України не є спеціальною до спірних правовідносин, натомість, застосуванню підлягає загальна норма ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Підставою звернення до суду за вирішенням даного спору є визнання неконституційним окремого положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (Рішення КСУ від 26.03.2020 № 6-р/2020).
Згаданими нормами, за змістом позовної заяви, з липня 2015 по листопад 2019 позивачу обмежувався належний до виплати посадовий оклад, через що і виник даний спір.
Надаючи оцінку доводам позивача, слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічною службою є, діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
За змістом п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Таким чином, в національному законодавстві розмежовується предметна підсудність трудових спорів та спорів з приводу публічної служби (прийняття, проходження, звільнення), які є подібними за змістом, водночас мають особливості нормативно-правового регулювання.
Відповідно до ст. 1 КЗпП України кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами(ч. 1 ст. 3 КЗпП України).
Закон України «Про прокуратуру» визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок (ч. ч. 1, 2 ст. 81 ЗУ «Про прокуратуру»).
Отже, Закон України «Про прокуратуру» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регламентує особливості прийняття, проходження, звільнення з публічної служби в органах прокуратури та визначає, зокрема, умови оплати праці.
При цьому, саме особливості регулювання питань прийняття, проходження та звільнення з публічної служби відносить спори з таких питань до юрисдикції окружних адміністративних судів.
Заперечуючи зв'язок оплати праці з категорією «проходження публічної служби», позивач, фактично кваліфікує даний спір як такий, що належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Водночас, оскільки оплата праці прокурорів здійснюється з державного бюджету, її особливості визначаються спеціальним нормативно-правовим актом, за висновком суду, спори щодо таких виплат безпосередньо стосуються проходження публічної служби.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування норм КЗпП України у разі неврегульованості положеннями спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Статтею 233 КЗпП України визначені строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцевими загальними судами є окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах).
Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, визначені процесуальним законом (ч. 3 ст. 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
Буквальне тлумачення ст. 233 КЗпП України дозволяє дійти висновку про те, що її дія розповсюджується на трудові спори, за вирішенням яких слід звертатись до місцевих загальних судів та підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
При цьому, з огляду на те, що згадана стаття не визначає інші види судів, окрім згаданих у ч. 1 ст. 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», застосування даної норми стосовно окружних адміністративних судів, як спеціальної, суперечить процесуальному закону - КАС України.
Оскільки ч. 5 ст. 122 КАС України визначений строк звернення до суду, зокрема, з питань проходження публічної служби, відсутня потреба у застосуванні аналогії закону до спірних правовідносин.
Подібну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.
Таким чином, місячний строк звернення до суду про вирішення даного спору розпочався 26.03.2020 (дата ухвалення рішення КСУ № 6-р/2020) та, з урахуванням п. 3 Прикінцевих положень КАС України і Закону № 731-ІХ завершився 07.08.2020.
Зважаючи на те, що позовна заява надійшла до суду 15.03.2021, за відсутності пояснень причин пропуску позивачем строку звернення до суду, підстави для визнання їх поважними відсутні.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу
Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії повернути.
2. Роз'яснити, що повернення даної позовної заяви не перешкоджає особі, яка її подала, повторно звернутись до суду, якщо відпадуть обставини, що стали підставою для її повернення.
Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 256 КАС України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.М. Шевченко