26 березня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/76/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Придністровського міжрегіонального управління Укртраснбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Придністровського міжрегіонального управління Укртраснбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), в якій, з урахуванням позовної заяви в новій редакції, він просить суд визнати протиправною та скасувати постанову №199773 від 30 грудня 2020 року.
В обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови позивач посилався на те, що відповідачем усупереч положенням Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» не було надано жодних доказів про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки на підтвердження правильності зважування належного позивачу вантажного автомобіля. Поряд з цим вказано про відсутність будь-яких перевищень максимально допустимих норм після повторного зважування, що у свою чергу свідчить про те, що вантаж, який перевозився, був рухомим під час руху автомобіля, і маса вантажу не була сталою у різних точках автомобіля під час руху, що, як вважає позивач, не дає можливості за відсутності відповідної методики зважування з достовірністю встановити, що перевезення вантажу здійснювалось з перевищенням вагових обмежень. Крім цього, проведення зважування у русі шляхом простого заїзду тягача і причепа на платформу ваг, без дотримання часу, необхідного для врівноваження рухаючого вантажу, не може дати достовірних результатів навантаження на одну вісь транспортного засобу та причепа, адже це не дозволяє врахувати перерозподіл тиску на осі та зсув центру ваги під час нахилу тягача та причепа при заїзді на платформу ваг, тоді як вантаж у силу своїх властивостей легко деформується під дією мінімальних сил. За таких обставин, на думку позивача, дії посадових осіб відповідача при здійсненні зважування транспортного засобу з рухаючим вантажем, що змінює розподіл навантажень на осі транспортного засобу в русі, та результати вимірювання не можна вважати правомірними, оскільки такі свідчать про неможливість встановлення достовірного та точного показника навантаження на кожну з осей транспортного засобу з відповідним вантажем. Також позивач зазначав про ненадання відповідачем належних та допустимих доказів перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, а тому притягнення позивача до відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є безпідставним та необґрунтованим. Крім цього, позивач посилався на порушення відповідачем процедури розгляду справи, оскільки оскаржувана постанова була винесена без участі позивача (його представника), будь-яких матеріалів та повідомлень до позивача не надходило.
Ухвалою суду від 02 лютого 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше; встановлено строк для подання заяв по суті справи.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено про законність оскаржуваної постанови. Вважає, що доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених позовних вимог, не спростовують факту порушення ним законодавства про автомобільний транспорт і такі спростовуються матеріалами перевірки габаритно-вагового контролю транспортного засобу. Також зазначено про належне повідомлення позивача про справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на підставі направлення на перевірку №011971 від 30 жовтня 2020 року посадовими особами Поліського міжрегіонального управління Укртнасбезпеки проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів щодо дотримання Закону України «Про автомобільний транспорт», вимог постанови Кабінету Міністрів України №879 від 27 червня 2007 року «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування», Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.
07 серпня 2020 року уповноваженими посадовими особами Поліського міжрегіонального управління Укртнасбезпеки здійснено габаритно-ваговий контроль автомобіля марки RENAULT Magnum, державний номерний знак НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 , з напівпричіпом GENERAL TRAILERS TX34CW державний номерний знак НОМЕР_3 , який, як вбачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 також належить ОСОБА_1 . Водієм зазначених автомобіля з напівпричіпом був ОСОБА_2 , який в ході проведення перевірки надав такі документи: посвідчення водія відповідної категорії; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки RENAULT Magnum державний номерний знак НОМЕР_1 ; свідоцтво про реєстрацію напівпричіпу марки GENERAL TRAILERS TX34CW державний номер НОМЕР_3 ; товарно-транспортну накладну №11/3 від 04 листопада 2020 року на здійснення автомобільного перевезення вантажу вагою брутто 22 т на суму 174519,40 грн з пункту навантаження смт Голоби до пункту розвантаження с. Колінківці; поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За результатами проведеного габаритно-вагового контролю складено Довідку №0016739, згідно з якою навантаження на осі транспортного засобу складає (в тоннах): 1) 6,700; 2) 10,050; 3) 7,050; 4) 7,450; 5) 7,050. Повна маса зазначеного транспортного засобу сягала 38,45 т.
На підтвердження факту перевищення осьового навантаження транспортного засобу RENAULT Magnum державний номерний знак НОМЕР_1 , посадовими особами Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки видано чек №19174, складений о 15 год. 30 хв. 04 листопада 2020 року, зі змісту якого вбачається, що вага осьового навантаження автомобіля та напівпричепа сягала: вісь 1 - 6500 кг, вісь 2 - 8850, вісь 3 - 7650 кг; вісь 4 - 7900 кг, вісь 5 - 7550 кг, загальна маса - 38450 кг.
У матеріалах справи наявна також довідка №0016739 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 04 листопада 2020 року, в якій зазначено, що навантаження на осі автомобіля з напівпричіпом (в тоннах) склало: 1) 6,700; 2) 10,050; 3) 7,050; 4)7,450; 5) 7,050. Повна маса транспортного засобу склала 38,300 т. Зазначене підтверджується також чеком №19175, складеним о 16 год. 37 хв. 04 листопада 2020 року.
Згідно Акту від 04 листопада 2020 року №036655 про перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів при нормативно допустимій масі зазначених вище автомобіля та напівпричепа 40 т фактична маса сягала 38,45 т, а при нормативно допустимому осьовому навантаженні (в тоннах) 11/11/22 фактичне складало: 6,50/8,85/23,10 (7,65+7,90+7,55).
Копію вказаного Акту отримано водієм ОСОБА_2 , про що зроблено відповідну відмітку.
За результатами проведеної перевірки 04 листопада 2020 року складено Акт №244442 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в якому зафіксовано виявлене порушення: під час надання послуг з перевезення вантажів згідно товарно-транспортної накладної №11/3 від 04 листопада 2020 року відсутній дозвіл, який діє право на рух автомобільними дорогами України при перевищенні вагових обмежень (навантаження на строєні осі 23,10 т при допустимому 22,0 т), чим порушено вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». За вчинення вказаного правопорушення передбачена відповідальність згідно з абзацом 14 частини першої статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” (перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу).
Крім цього, 04 листопада 2020 року сформовано розрахунок плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів відповідно до Акту №036655 від 04 листопада 2020 року. Згідно вказаного розрахунку при перевезенні вантажу названим вище транспортним засобом було допущено перевищення маси строєної осі (одиночні шини) на 5% від нормативу, у зв'язку з чим проведено нарахування плати за проїзд у розмірі 13,2 євро.
10 грудня 2020 року Придністровським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки на адресу позивача направлено повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, яке згідно з інформацією з веб-сайту Укрпошти отримано ОСОБА_1 21 грудня 2020 року.
Водночас у вказаному повідомленні міститься відмітка про те, що позивач 30 грудня 2020 року був присутній на розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
30 грудня 2020 року Придністровським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки, розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №199773, відповідно до якої за порушення вимог Закону України “Про автомобільний транспорт”, відповідальність за яке передбачена абзацом 14 частини першої статті 60 вказаного закону, постановлено стягнути із ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у розмірі 8500,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятою відповідачем постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-III).
Згідно статті 3 Закону №2344-III цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до частини першої статті 29 Закону №2344-III автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Статтею 33 Закону №2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону №2344-III автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону №2344-III до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.
Відповідно до приписів статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є, зокрема, для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Статтею 60 Закону №2344-III передбачена відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Так, згідно абзацу 14 частини першої статті 60 Закону №2344-III (який було застосовано відповідачем при прийнятті оскаржуваних постанов) за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 60 Закону №2344-III розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Адміністративно-господарські штрафи стягуються відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), і зараховуються до Державного бюджету України, крім адміністративно-господарських штрафів, передбачених абзацами чотирнадцятим - шістнадцятим частини першої статті 60 цього Закону, та плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю, які зараховуються до державного дорожнього фонду.
Згідно частини другої статті 29 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08 вересня 2005 року №2862-IV передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вказаних статей Законів України «Про дорожній рух» та «Про автомобільні дороги» Кабінет Міністрів України прийняв постанову 27 червня 2007 року №879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування», якою затвердив Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок №879).
Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку №879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306 (Офіційний вісник України, 2001 р., N 41, ст. 1852). При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
Так, згідно пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Відповідно до підпунктів 4, 5, 5-1 пункту 2 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів; дозвіл на рух - єдиний уніфікований документ, що видається уповноваженим органом відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. N 30 "Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами" (Офіційний вісник України, 2001 р., N 3, ст. 75), після внесення в установлених порядку і розмірі плати за проїзд таких транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в якому визначаються умови експлуатації транспортних засобів протягом певного часу за встановленим маршрутом і який дає право на проїзд за таких умов; документальний габаритно-ваговий контроль - визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу.
Згідно пункту 3 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Відповідно до пункту 6 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.
Пунктами 7-14 Порядку №879 передбачені вимоги до контрольно-вимірювального обладнання та пунктів габаритно-вагового контролю, а пунктами 15 - 25 Порядку №879 - вимоги до габаритно-вагового контролю.
Так, контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції, та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль. Габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль. Габаритно-ваговий контроль транспортного засобу проводиться протягом не більше однієї години (з моменту заїзду транспортного засобу на ваги до кінцевого оформлення матеріалів у разі виявлення порушення). За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення. У разі пред'явлення водієм транспортного засобу міжнародного сертифіката зважування габаритно-ваговий контроль у частині зважування не здійснюється. За результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних. Водії під час перебування в зоні стаціонарного або пересувного пункту габаритно-вагового контролю повинні виконувати законні вимоги посадових осіб та/або працівників Укртрансбезпеки, її територіальних органів та поліцейських. У разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. У разі здійснення руху з порушенням умов, визначених у дозволі на рух, подвійний розмір застосовується в частині перевищення фактичних показників над показниками, визначеними у дозволі, за пройдену частину маршруту. Довідка про здійснення габаритно-вагового контролю та/або сертифікат зважування, або документ щодо внесення плати за проїзд є чинними протягом усього маршруту. У разі виявлення на стаціонарних або пересувних чи автоматичних пунктах габаритно-вагового контролю порушення правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів такий транспортний засіб тимчасово затримується згідно із статтею 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (пункти 15 - 22 Порядку №879).
Отже, з наведеного вбачається, що за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу без відповідного дозволу або документа про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів автомобільні перевізники-суб'єкти господарювання несуть фінансову відповідальність.
Згідно встановлених судом обставин справи, уповноваженими особами управління Укртрансбезпеки було здійснено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу, належному та використовуваному позивачем як автомобільним перевізником в розумінні Закону №2344-III, що визнавалось у позові. За результатом названого виявлено перевищення встановлених габаритно-вагових норм понад 5%, але не більше 10%, що підтверджується талоном про зважування транспортного засобу від 04 листопада 2020 року №19174, Довідкою за результатами проведеного габаритно-вагового контролю від 04 листопада 2020 року №0016739, Актом про перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів від 04 листопада 2020 року №036655.
При цьому суд вважає безпідставними посилання позивача на талон про зважування транспортного засобу від 04 листопада 2020 року №19178, оскілки таке зважування відбулось після первинного, відображеного у талоні від 04 листопада 2020 року №19174, який і брався до уваги при прийнятті оскаржуваної постанови. Квитанція ж №19178 не відображає тих параметрів і ваги транспортного засобу, що існували станом на час здійснення первинного контролю.
Водночас при перевірці не було надано передбаченого статтею 48 Закону №2344-III відповідного дозволу, що фактично не заперечується позивачем та підтверджується матеріалами перевірки.
З огляду на викладене, суд погоджується з висновками відповідача про допущення позивачем порушення законодавства про автомобільний транспорт, що виразилось у перевищенні встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 5% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, за що до автомобільного перевізника застосовується адміністративно-господарський штраф згідно абзацу 14 частини першої статті 60 Закону №2344-III.
Отже, прийняття відповідачем оскаржуваної у цій справі постанови є обґрунтованим та правомірним.
Доводи ж позивача щодо безпідставності оскаржуваного рішення - необґрунтовані та спростовуються матеріалами справи.
Так, зокрема, в обґрунтування позову вказано про не надання відповідачем на підтвердження правильності зважування належного позивачу вантажного автомобіля жодних доказів про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки.
Вирішуючи спір, суд звертає увагу на те, що у відзиві відповідачем вказано, що зважування транспортного засобу проводилось вагами пересувними автомобільними типу CHEKLODЕ FREEWEIGH, на засіб вимірювальної техніки видано свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 01 липня 2020 року №34-00/1382 з терміном дії до 01 липня 2021 року. За результатом повірки встановлено, що засіб вимірювальної техніки відповідає вимогам ГОСТ 29329-92.
Позивачем указаного відповідачем не спростовано. Відповідь на відзив станом на день розгляду справи до суду не надходила.
Щодо тверджень позивача про відсутність Методики зважування транспортного засобу суд зазначає, що така обставина не є підставою для не внесення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та не звільняє від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу, у зв'язку з чим відповідні посилання позивача не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень. Зазначене узгоджується із позицією Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі №819/1381/16.
Аргументи позивача про те, що зважування транспортних засобів здійснено із порушенням технічних умов ваг та методики, що унеможливлює встановлення фактичних вагових параметрів транспортних засобів та відповідно встановлення факту порушення, суд оцінює критично, позаяк Порядком здійснення габаритно-вагового контролю не передбачено необхідності застосування певної методики зважування, адже пункт 19 даного Порядку, який передбачав обов'язок Укртрансбезпеки під час проведення габаритно-вагового контролю керуватися методикою, затвердженою Мінекономрозвитку, виключено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №671.
З огляду на виключення пункту 19 Порядку №879, наявність у терміні вимірювання посилання на методику, затверджену спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, не розцінюється як наявність у відповідача обов'язку під час здійснення габаритно-вагового контролю керуватися методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Зазначене узгоджується із позицією Верховного Суду у постанові від 02 серпня 2018 року по справі №820/1420/17.
У ході судового розгляду справи не встановлено обставин, які б свідчили про несправність зважувального обладнання, за допомогою якого проводилось зважування вищевказаного транспортного засобу, а тому суд відхиляє аргументи позивача в цій частині.
Також у позові вказано, що проведення зважування у русі шляхом простого заїзду тягача і причепа на платформу ваг, без дотримання часу, необхідного для врівноваження рухаючого вантажу, не може дати достовірних результатів навантаження на одну вісь транспортного засобу та причепа, адже це не дозволяє врахувати перерозподіл тиску на осі та зсув центру ваги під час нахилу тягача та причепа при заїзді на платформу ваг, тоді як вантаж у силу своїх властивостей легко деформується під дією мінімальних сил.
Указані доводи суд оцінює критично, адже, як вбачається з матеріалів прави справи та визнавалось у позові, в даній ситуації перевозились ящики, які по своїй суті не є вантажем, який «у силу своїх властивостей легко деформується під дією мінімальних сил».
Стосовно доводів позивача про недотримання посадовими особами управління Укртрансбезпеки вимог Порядку №879 в частині не заборони подальшого руху транспортного засобу після виявлення факту перевищення габаритного нормативного параметру (тобто про порушення пунктів 21, 22 Порядку №879), то суд зазначає, що така бездіяльність суб'єкта владних повноважень не оскаржується позивачем згідно змісту заявлених позовних вимог та сама по собі не впливає на правомірність оскаржуваної постанови.
При цьому суд погоджується із доводами відзиву, що таке затримання є лише можливим наслідком порушення правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, і відсутність такого затримання не може свідчити про відсутність самого порушення Закону №2344-III.
Окрім того, за приписами статті 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення затримувати транспортні засоби мають право виключно співробітники відповідного уповноваженого підрозділу Національної поліції, а не посадові особи Укртрансбезпеки та її територіальних органів.
Крім цього, як свідчить зміст позовної заяви, позивач вказував про порушення відповідачем процедури розгляду справи, оскільки оскаржувана постанова була винесена без участі представника позивача, будь-яких матеріалів та повідомлень до позивача не надходило. Тобто, зазначав про порушення вимог Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (далі - Порядок №1567).
Так, згідно пунктів 1 - 3 Порядку №1567 цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.
Державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Згідно пунктів 25 - 27 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Як вбачається з доданих до відзиву матеріалів, що у грудні 2020 року Придністровським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки на адресу позивача направлено повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, яке згідно з інформацією з веб-сайту Укрпошти отримано ОСОБА_1 21 грудня 2020 року.
Враховуючи викладене, доводи позивача про порушення відповідачем процедури розгляду справи, за наслідком якої прийнято оскаржувану постанову, є безпідставними.
Крім цього, надаючи оцінку таким доводам позивача, суд звертає увагу на те, шо ним у позові не наведено обґрунтованих заперечень та не надано жодних доказів, які він мав намір висловити та подати відповідачу при розгляді справи про порушення, та які б могли вплинути на результат розгляду відповідачем справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, за результатом чого прийнято оскаржувану постанову.
При цьому, на переконання суду, відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє її спростовувати вину у суді, та, у зв'язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду в даній категорії справ, що вбачається з постанови від 01 березня 2018 року у справі №820/4810/17, а в подальшому знайшло відображення і в практиці Сьомого апеляційного адміністративного суду (постанова від 11 листопада 2019 року у справі №824/635/19-а).
Суд вважає, що за наявності доведеного відповідачем та не спростованого позивачем факту допущення останнім порушення законодавства про автомобільний транспорт, що виразилось у перевищенні встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 5% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, відповідачем правомірно притягнуто позивача до відповідальності відповідно до абзацу 14 частини першої статті 60 Закону №2344-III.
Отже, оскаржувана постанова є законною та скасуванню не підлягає, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтями 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частинами першою-третьою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість позову. Натомість доводи відповідача свідчать про його безпідставність.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Придністровського міжрегіонального управління Укртраснбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 березня 2021 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), відповідач - Придністровське міжрегіональне управління Укртраснбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (м. Чернівці, вул. Руська, 248 «У»).
Суддя О.П. Лелюк