26 березня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/230/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 2.4 рішення 86 сесії VII скликання Чернівецької міської ради від 08 грудня 2020 року №2510 «Про розгляд звернень пільгової категорії громадян щодо надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким ОСОБА_1 учаснику бойових дій відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0500 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код АДРЕСА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати пункт 2.5 рішення 86 сесії VII скликання Чернівецької міської ради від 08 грудня 2020 року №2510 «Про розгляд звернень пільгової категорії громадян щодо надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким ОСОБА_1 учаснику бойових дій відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо, відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0500 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код АДРЕСА_2 ;
- зобов'язати Чернівецьку міську раду надати ОСОБА_1 учаснику бойових дій дозвіл на вкладання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0500 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Чернівецьку міську раду надати ОСОБА_1 учаснику бойових дій дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0500 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код АДРЕСА_2 .
В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуваними рішеннями, які, на думку позивача, прийняті з порушенням положень Конституції України та земельного законодавства, його позбавлено першочергового права отримання спірних земельних ділянок. Вказано, що Земельним кодексом України та Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не передбачено, що обов'язковою умовою для отримання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки є перебування позивача, учасника АТО та бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та внутрішньо переміщеної особи, у списку учасників АТО, які перебувають на окремому обліку. Не визначено законодавством й обов'язку реєстрації місця проживання особи на відповідній адміністративно-територіальній одиниці як обов'язкової умови для набуття особою права на безоплатне отримання у власність відповідної земельної ділянки із відповідним цільовим призначенням.
Крім цього, позивач вказав на необґрунтованість посилань відповідача в оскаржуваних рішеннях на Порядок розгляду звернень учасників антитерористичної операції, операції Об'єднаних сил на сході України та сімей загиблих - учасників антитерористичної операції щодо виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в м. Чернівцях, затвердженого рішенням міської ради VII скликання від 06 листопада 2018 року №1505, зі змінами, внесеними рішенням міської ради VII скликання від 08 листопада 2019 року №1963, оскільки нормами Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та повинні приймати рішення згідно чинного законодавства.
В обґрунтування вимоги зобов'язального характеру позивач, посилаючись на правові позиції Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, зазначив, що така є належним та ефективним способом захисту порушеного права і не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Ухвалою суду від 27 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше; встановлено строки для подання до суду заяв по суті справи; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відмовлено.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказував, що підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проте жодним нормативно-правовим актом не визначено, в межах яких населених пунктів та в якому порядку учасники АТО можуть реалізувати своє право на отримання земельних ділянок. Водночас, відповідач вважає, що у місті Чернівцях таким нормативно-правовим актом є рішення Чернівецької міської ради VI скликання від 30 квітня 2015 року №1602, яким затверджено Порядок розгляду звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в м. Чернівцях (далі - Порядок). Тобто Чернівецькою міською радою реалізовано своє право та право територіальної громади міста Чернівців самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Отже, Порядок є обов'язковим до виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, в тому числі і позивача. Таким чином, на думку відповідача, прийняття рішення про надання позивачу дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки неможливе, оскільки таке призведе до надання необґрунтованої переваги одному із громадян як учасника бойових дій перед іншими. Водночас позивач як учасник бойових дій в АТО має право реалізувати своє конституційне право на безоплатне отримання земельної ділянки за місцем своєї реєстрації. Крім того, позивач має право зареєструвати своє місце проживання в місті Чернівцях у порядку визначеному законодавством. Вважаючи оскаржувані рішення законними, а позовні вимоги - безпідставними, відповідач просив суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.
Ухвалою суду від 17 лютого 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд цієї справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд вважає за можливе розглянути дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в межах строку, визначеного статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно з довідкою від 21 березня 2019 року №3001-5000084563 позивач є внутрішньо переміщеною особою.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи внаслідок війни.
Крім цього, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 25 червня 1991 року.
Також матеріалами справи підтверджується те, що певні періоди з 2015 року по 2018 рік брав участь в антитерористичній операції у містах Слов'янську та Маріуполі Донецької області.
Згідно з копією паспорта позивача серії НОМЕР_3 , виданого Київським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
З матеріалів справи вбачається та не заперечується учасниками справи, що позивач звертався із заявою до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, в якій він просив взяти його на облік учасників антитеристичної операції/операції Об'єднаних сил на сході України для отримання земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку в м. Чернівцях.
За результатами розгляду вказаної заяви Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради листом від 11 вересня 2020 року повідомив позивача про те, що на момент видачі посвідчення учасника бойових дій на території міста Чернівці зареєстрований не був. У зв'язку з цим позивачу рекомендовано звернутись для отримання земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку за місцем реєстрації на момент отримання посвідчення учасника бойових дій.
Дослідженням змісту листа Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради від 16 жовтня 2020 року, наданого за результатами розгляду адвокатського запиту ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 , судом установлено, що на території міста Чернівці вільні земельні ділянки учасникам АТО/ООС для будівництва індивідуальних житлових будинків розділені відповідно до будівельних норм» державних стандартів і правил розташовані в масиві житлової забудови на АДРЕСА_4 , детальний план території якої затверджений рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 25 липня 2017 року №392/15. В даному масиві наявні наступні земельні ділянки, орієнтовною площею 0,0500 га, за адресами: АДРЕСА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; АДРЕСА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; АДРЕСА_8 , 17.
30 жовтня 2020 року позивач звернувся до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради із заявами про надання йому як учаснику бойових дій з інвалідністю внаслідок війни дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовними площами 0,0500 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в масиві житлової забудови АДРЕСА_9 .
Рішенням Чернівецької міської ради від 08 грудня 2020 року №2510 (пункт 2.4) відмовлено ОСОБА_1 , учаснику бойових дій, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 , у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0500 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговуваний житлового будинку, господарських будівель і споруд (код АДРЕСА_1 , в зв'язку з невідповідністю пункту 2 Порядку розгляду звернень учасників антитерористичної операції, операції Об'єднаних сил на сході України та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в М.Чернівцях, затвердженого рішенням міської ради VII скликання від 06 листопада 2018 року №1505, зі змінами, внесеними рішенням міської ради VII скликання від 08 листопада 2019 року №1963 (у списку учасників АТО, які перебувають на окремому обліку для отримання земельної ділянки, не зареєстрований).
Цим же рішенням (пункт 2.5) та з цих же підстав позивачу відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0500 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговуваний житлового будинку, господарських будівель і споруд (код АДРЕСА_2 .
Не погоджуючись із указаним рішенням, позивач звернувся до адміністративного суду із даним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно статей 2 та 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 25 Закону України “Про землеустрій” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документів із землеустрою.
Частиною першою статті 50 Закону України “Про землеустрій” визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.
Статтею 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
За приписами статті 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Згідно статті 40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Відповідно до частин першої та другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною першою статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно пункту “г” частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), зокрема, в містах - не більше 0,10 гектара.
Аналізуючи зміст указаних норм, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади з приводу надання їм у власність земельних ділянок, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою. Нормами Земельного кодексу України чітко визначені підстави, за наявності яких заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік є вичерпним. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування наведених судом норм права, викладеній у постановах від 08 вересня 2020 року у справі №812/1450/17, від 02 липня 2020 року №825/2228/18, які суд враховує при вирішенні даного спору в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зі змісту пунктів 2.4, 2.5 рішення Чернівецької міської ради від 08 грудня 2020 року №2510, які позивач оскаржує у даному позові, вбачається, що йому відмовлено у наданні дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 0,0500 га кожна у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговуваний житлового будинку, господарських будівель і споруд (код 02.01) за адресами АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , у зв'язку з невідповідністю пункту 2 Порядку розгляду звернень учасників антитерористичної операції, операції Об'єднаних сил на сході України та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в м. Чернівцях, затвердженого рішенням міської ради VII скликання від 06 листопада 2018 року №1505, зі змінами, внесеними рішенням міської ради VII скликання від 08 листопада 2019 року №1963 (далі - Порядок) (у списку учасників АТО, які перебувають на окремому обліку для отримання земельної ділянки, не зареєстрований).
Так, пунктом 2 вказаного вище Порядку передбачено, що громадяни, які зареєстровані в місті Чернівцях та брали участь в антитерористичній операції, беруться на окремий облік індивідуальних забудовників на підставі заяв та доданих до неї таких документів: копії паспорта (сторінки 1, 2 та сторінка з відміткою про реєстрацію за місцем проживання); копії довідки про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (ідентифікаційний номер); оригіналу довідки з місця реєстрації чи проживання та про склад сім'ї за формою, встановленою для квартирного обліку, яка видається організацією, що здійснює експлуатацію житлового будинку; належним чином завіреної копії документа, що посвідчує безпосередню участь в антитерористичній операції: довідка, або посвідчення, або наказ, або військовий квиток.
Водночас, надаючи оцінку посиланням відповідача в зазначених вище пунктах рішення на пункт 2 Порядку, суд виходить з того, що порядок та підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності, встановлені Земельним кодексом України і його положеннями не передбачено наявності такої умови для виділення земельної ділянки у власність громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд як реєстрації особи у списку учасників АТО, які перебувають на окремому обліку для отримання земельної ділянки.
При цьому, як зазначалось вище, статтею 118 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у передачі земельної ділянки у власність (користування) і такий не може бути розширено рішенням органу місцевого самоврядування.
Суд зауважує, що при вирішенні спірних відносин відповідач повинен керуватися безпосередньо нормами Земельного кодексу України, і повноваження, якими наділений орган місцевого самоврядування щодо земельних питань, повинні випливати виключно з відповідних норм цього кодексу.
До того ж, Земельним кодексом України не визначено додаткового обсягу повноважень або ж можливості власного встановлення таких обмежень, наприклад, шляхом прийняття органом місцевого самоврядування підзаконних нормативних актів локальної дії, які не передбачені нормами Земельного кодексу України, яким у даному випадку є Порядок розгляду звернень учасників антитерористичної операції, операції Об'єднаних сил на сході України та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в м. Чернівцях, затверджений рішенням міської ради VII скликання від 06 листопада 2018 року №1505, зі змінами, внесеними рішенням міської ради VII скликання від 08 листопада 2019 року №1963.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що Порядок розгляду звернень учасників антитерористичної операції, операції Об'єднаних сил на сході України та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в м. Чернівцях, затверджений рішенням міської ради VII скликання від 06 листопада 2018 року №1505, зі змінами, внесеними рішенням міської ради VII скликання від 08 листопада 2019 року №1963, яким відповідач обґрунтовує законність прийнятого ним рішення, не є в розумінні статті 118 Земельного кодексу України нормативно-правовим актом, яким регламентується питання місця розташування земельної ділянки, і невідповідність якому є підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність.
При цьому, варто зазначити, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ще не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, адже процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, першою стадією якого є надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Отже, позиція відповідача в частині обґрунтованості відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність з підстав відсутності реєстрації позивача у списках осіб учасників АТО, які перебувають на окремому обліку для отримання земельної ділянки, не ґрунтується на законі, яким врегульовані спірні відносини, та суперечить положенням Земельного кодексу України.
Тому відмова відповідача з наведених мотивів є безпідставною та необґрунтованою.
Посилання відповідача у відзиві та в оскаржуваних пунктах рішення на Порядок розгляду звернень учасників антитерористичної операції, операції Об'єднаних сил на сході України та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в м. Чернівцях, затверджений рішенням міської ради VII скликання від 06 листопада 2018 року №1505, зі змінами, внесеними рішенням міської ради VII скликання від 08 листопада 2019 року №1963 як на правовий акт локальної дії, що прийнятий у якості реалізації наданих органам місцевого самоврядування Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” повноважень, не надає відповідачу право відмовляти у наданні особі дозволу на розроблення проекту землеустрою та суперечить приписам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.
Стосовно посилань позивача на наявність у нього статусу учасника АТО та бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та внутрішньо переміщеної особи, у зв'язку з чим він має першочергове право на отримання земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.
Статтею 24 Конституції України гарантовано, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Вільний вибір місця проживання в Україні гарантується статтею 33 Конституції України і закріплений Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України.
Згідно положень абзацу 3 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони бажають проживати чи перебувати.
Таким чином позивач як громадянин України наділений правом на вільний вибір адміністративно-територіальної одиниці, де він хоче проживати і, здійснюючи такий вибір, має рівні права і свободи, що й мешканці цієї адміністративно-територіальної одиниці, у тому числі, на отримання земельної ділянки у власність.
Крім цього, відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.
Згідно із підпунктом 2 пункту "а" частини першої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: вирішення відповідно до законодавства питань про подання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих (померлих або визнаних такими, що пропали безвісти) військовослужбовців, а також військовослужбовців, звільнених у запас (крім військовослужбовців строкової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу) або відставку, інвалідам з дитинства, багатодітним сім'ям у будівництві індивідуальних жилих будинків, проведенні капітального ремонту житла, у придбанні будівельних матеріалів; відведення зазначеним особам у першочерговому порядку земельних ділянок для індивідуального будівництва, садівництва та городництва.
Згідно з частиною дев'ятою статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень вирішують питання щодо набуття відповідно до законодавства внутрішньо переміщеними особами за місцем їх фактичного перебування прав на земельну ділянку із земель комунальної власності.
Отже, певній категорії громадян держава надає та гарантує ряд пільг, серед яких - першочергове одержання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва. Обов'язок із забезпечення таких громадян земельними ділянками покладається державою, зокрема, на органи місцевого самоврядування - територіальні громади.
Пунктом 19 частини 1 статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 12 вказаного Закону учасникам бойових дій (статті 5,6) надаються такі пільги, зокрема, першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.
З наведених норм вбачається, що позивач, який є учасником АТО та бойових дій, особою з інвалідністю внаслідок війни та внутрішньо переміщеною особою, має першочергове право на відведення йому земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва та наділений правом на вільний вибір адміністративно-територіальної одиниці, в даному випадку - земельної ділянки.
Разом з цим, суд зауважує, що при прийнятті оскаржуваного рішення зазначених обставин відповідачем не враховано.
Вказане свідчить про необґрунтованість доводів відповідача щодо законності відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Перевіряючи оскаржуване позивачем рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при його прийнятті відповідач діяв не на підставі закону, який регулює спірні відносини, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень.
За таких обставин суд приходить до висновку про протиправність пунктів 2.4, 2.5 рішення Чернівецької міської ради №2510 від 08 грудня 2020 року, а тому такі підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.
Щодо позовних вимог зобов'язального характеру, то такі також підлягають задоволенню, оскільки є фактично похідними від попередніх та, на переконання суду, є належним й ефективним способом захисту порушених прав позивача.
Так, згідно частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, задовольняючи позов в указаній вище частині, суд в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховує правову позицію Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, викладену, зокрема, у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №819/570/18, постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17.
Зокрема, суд касаційної інстанції зазначає: “На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними”.
Крім цього, суд звертає увагу, що аналогічна позиція щодо вимог зобов'язального характеру та належного способу захисту порушеного права особи у даній категорії справ викладена і у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі №825/2228/18. У цій справі суд касаційної інстанції дійшов висновку про правомірність зобов'язання орган місцевого самоврядування надати особі дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Також суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у постанові від 03 березня 2021 року (справа №320/4182/20), згідно з якою у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Оскільки в даній справі у відповідача не було законних підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а те, що зазначено у пунктах 2.4, 2.5 рішення Чернівецької міської ради №2510 від 08 грудня 2020 року є протиправним, то суд приходить до висновку про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтованою площею 0,0500 га у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код АДРЕСА_1 , та земельної ділянки орієнтованою площею 0,0500 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код АДРЕСА_2 .
Таким чином, позов підлягає задоволенню повністю.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин першої - третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів незаконність оскаржуваного рішення та наявність правових підстав для задоволення заявленого позову. Натомість доводи відповідача, з огляду на вище викладене, є безпідставними.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 2.4 рішення Чернівецької міської ради від 08 грудня 2020 року №2510, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0500 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код АДРЕСА_1 .
Визнати протиправним та скасувати пункт 2.5 рішення Чернівецької міської ради від 08 грудня 2020 року №2510, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо, відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0500 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код АДРЕСА_2 .
Зобов'язати Чернівецьку міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0500 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код АДРЕСА_1 .
Зобов'язати Чернівецьку міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0500 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код АДРЕСА_2 .
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана або до Чернівецького окружного адміністративного суду або безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 березня 2021 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ), відповідач - Чернівецька міська рада (58001, м. Чернівці, Центральна площа, 1, код ЄДРПОУ 04062216).
Суддя О.П. Лелюк