24 березня 2021 року справа № 580/5969/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А.В., розглянувши у письмовому провадженні у загальному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України (далі - третя особа 1), Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області (далі - третя особа 2), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування і виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, з урахуванням раніше виплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, та компенсувати обмеження щодо нарахованої суддівської винагороди за вказаний період в сумі 105 975, 52 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що є суддею Смілянського міськрайонного суду Черкаської області. За період з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідач обмежив нарахування та виплату суддівської винагороди із обмеженнями, визначеним ч. 1 ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (у редакції Закону №553-ІХ). Позивач вважає застосування такого обмеження протиправним та таким, що порушує її право на отримання повного розміру суддівської винагороди.
Ухвалою від 29.12.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі та розпочато розгляд справи по суті без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову повністю. Зазначає, що з 18.04.2020 відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).
Ухвалою суду від 01.02.2021 клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області про розгляд справи в загальному позовному провадженні задоволено та призначено підготовче засідання на 10 год. 30 хв. 23.02.2021.
Третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області 23.02.2021 надала письмові пояснення, у яких зазначила про те, що органи Казначейства виконують рішення суду, що передбачає стягнення коштів з боржника на користь фізичної чи юридичної особи або Державного бюджету України. Оскільки таке рішення станом на дату подання позову відсутнє, то правові підстави для стягнення бюджетних коштів у Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області відсутні.
Третя особа Державна судова адміністрація України у письмових поясненнях зазначила, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Вказує на ту обставину, що відповідач як розпорядник коштів не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України “Про державний бюджет України на 2020 рік” (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).
22.03.2021 до суду надійшла заява позивача, в якій вона просила здійснювати розгляд справи без її участі.
Ухвалою суду від 23.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 09 год. 00 хв. 24.03.2021.
Відповідач та треті особи в судове засідання не прибули, повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання, про причини неявки не повідомили.
За вказаних обставин суд здійснює розгляд справи в порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 Указом Президента України “Про призначення суддів” №271/2018 від 07.09.2018 призначена на посаду судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області безстроково.
З довідки Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області №1887-04/20 від 23.11.2020 вбачається, що позивачу встановлено обмеження щодо нарахування суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (з 01.01.2020 - 4723, 00 гривні). Зазначено, що з 18.04.2020 по 27.08.2020 обмеження щодо нарахованої суддівської винагороди складає 105 975, 52 грн, в тому числі: з 18.02.2020 по 30.04.2020 - 13 237, 34 грн; з 01.05.2020 по 31.05.2020 - 14 630, 73 грн; з 01.06.2020 по 30.06.2020 - 34 748, 00 грн; з 01.07.2020 по 31.07.2020 - 12 086, 25 грн; з 01.08.2020 по 27.08.2020 - 31 273, 20 грн.
У вказаній довідці зазначено, що при нарахуванні та оплаті суддівської винагороди застосовується обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, передбачені Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX (далі - Закон №553-IX), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX (далі - Закон № 294-IX) доповнено статтею 29 наступного змісту:
«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі, в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до частини другої цієї статті)».
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII)встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Конституції України).
Отже, наведені положення Конституції України, позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
З аналізу зазначених норм слідує, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому, застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Поряд із зазначеним, суд звертає увагу на те, що правильність вищезазначених висновків стосовно неможливості застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди на теперішній час підтверджується висновками Конституційного Суду України, викладеними в Рішенні від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін» до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»« від 13.04.2020 року № 553-ІХ.
Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.
Питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що в свою чергу виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди інших Законів.
Отже, обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) є неправомірним.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20.
Порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов'язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, оскільки після винесення рішення Конституційним Судом України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) фактично припинено спір щодо застосування Закону №553-IX при виплаті суддівської винагороди.
Враховуючи викладене, суд вважає обмеження розміру суддівської винагороди, встановлені Законом №553-ІХ, протиправними, а позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судові витрати розподілу не підлягають, оскільки позивач звільнений від сплати сдуового збору.
Керуючись статтями 6, 14, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області (вул. Гоголя, 316, м. Черкаси, 18015, код ЄДРПОУ 26261092) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження її нарахування сумою 47 230 грн. згідно частини 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13.04.2020;
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації у Черкаській області (вул. Гоголя, 316, м. Черкаси, 18015, код ЄДРПОУ 26261092) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) невиплачену суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді за період з 18 квітня 2020 по 27 серпня 2020 року включно.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Кульчицький